Work Text:
Кожна людина хоча б раз у житті запитувала себе: «Про що ти тільки думав, коли йшов на це?». Але зворотного шляху вже немає.
***
Лондонське небо затягнуте грозовими хмарами. Сотні сірих людей поспішають у своїх справах, не помічаючи нічого навколо себе. Хтось йде на роботу, хтось повертається додому, у того хлопця сьогодні день народження, а он та дівчинка вперше йде на побачення. Кожен стурбований чимось своїм, поки ти летиш на божевільній швидкості в чорному лондонському таксі в кінцеву точку свого життя. І лише небо бачить твій біль і плаче разом із тобою.
Затьмарений успішною угодою з Miramax, Флетчер безтурботно сідає в таксі, щоб вирушити до «сонячної Каліфорнії». Але він не врахував одного важливого фактора. Міккі Пірсон - цар лондонського наркобізнесу, незважаючи на порятунок, все ще злий на Пітера за його витівки. А у поєднанні з проблемами від конкурентів, його агресія перебуває на грані з люттю. У такому разі чекати, що лев помилує тебе і ти відбудешся лише легким переляком дуже безглуздо. Що ж... Buenas tardes, Fletcherino! Ось ти й попався. Настав твій час відповідати за гріхи.
Таксі мчить в абсолютній, мертвецькій тиші. Рей уважно стежить за дорогою, розмірковуючи про щось своє. Пітер дивиться у вікно, як пролітають останні хвилини його життя і як сумно, мов сльози, скочуються краплі дощу по склу.
- Реймонде, куди хоче б ми їдемо? Я хочу знати, де зроблю свій останній подих.
- Побачиш.
- Це далеко від Лондона?
- А ти що, кудись поспішаєш? - Сміт похмуро глянув на детектива через дзеркало заднього виду. - Їдь мовчки, будь ласка. Ти вже добалакався.
Через 40 хвилин Рей зупиняє машину неподалік парку Уотерло.
- Приїхали. - Сміт першим вийшов з машини, взяв у багажник лопату, а потім уже відчинив двері Пітеру. - Тільки Флетчере, давай без дурниць. Втеча не має сенсу. По-перше, я тебе наздожену. По-друге, раптом що я тебе і з-під землі дістану.
Детектив, сумно опустивши голову, слухняно виходить з машини. Він озирається, щоб зрозуміти де гнитиме його тіло.
- Хм, Хайгейтський цвинтар... Як символічно...
- Це тобі подяка від Міккі за порятунок його життя. Будеш спочивати серед класиків літератури, філософії, політиків та багатьох інших творчих людей. Ти ж у нас ще той письменник.
Пройшовши вглиб кладовища, якомога далі від (живих) людей, Рей зупиняється біля наміченого під могилу місця і встромляє лопату в землю. Поруч стоїть уже знайома Пітеру залізна скриня. Авжеж... Від долі не втечеш...
- Можеш починати. - фраза від якої в детектива сповільнюється серцебиття і трохи підгинаються коліна. Проте Флетчер продовжує поводитися, ніби це не його стосується, а когось іншого.
- Це так шаблонно. Бандит змушує свою жертву копати собі могилу.
- Подякуй, що не в лісі. І взагалі, Флетчере, ти почав копати собі могилу, як тільки погодився злити Майкла. Зараз ти просто завершиш розпочате.
Дощ посилюється і переходить у зливу. Погода цілком уособлює настрій як детектива, так і Сміта.
Флетчер старанно копає яму, розбризкуючи глину на всі боки. Саме зараз у голові почали відтворюватися картинки та епізоди його нікчемного життя. Це ще більше гнітить. Чого він досяг за 61 рік життя, 40 з яких був «кращим приватним детективом цього туманного містечка»? Ні чо го... Риє собі могилу, а позаду стоїть кохання, яке його й уб'є. Браво! Ай молодець! Ну що, заробив собі на спокійну старість? Ось і спочивай тепер з миром.
Пітер мимоволі кидає погляд на Реймонда, щоб подивитися на його емоції, побачити, що він зараз відчуває. Він зараз радіє, що позбувся однієї настирливої мухи, чи навпаки сумує, що більше ніхто не вломиться в його будинок, аби розповісти чергову приголомшливу новину кримінального світу? Але на обличчі Сміта немає нічого крім його звичної холоднокровної байдужості.
Та насправді Реймонду зараз не менш тяжко. Зовні він байдужий, але всередині відбувається справжня боротьба із самим собою. У кожній людині є «стрілочний перевід», який у певний момент може змінити напрямок рухомого складу з одного шляху на інший. Цей стрілочний перевід - конкретне рішення; рухомий склад - сама людина, а напрямів є два: до серця або до мозку.
І ось Сміт має складний вибір: на який шлях звернути? Не послухатися Майкла («-» або «,») зробити найбільшу помилку у своєму житті. Який розділовий знак поставити в цьому реченні?
Господи Рей, та що з тобою? Ти ж сотні разів це робив! У чому проблема укотре беззаперечно виконати завдання?
Швидко покліпавши очима та нервово поправивши окуляри, Реймонд спрямовує дуло пістолета у бік детектива та сумно опускає голову. Лунає постріл. Бабах!
- Про що ти тільки думав, коли безтурботно сідав у таксі? Чому ти не озирнувся, не перевірив, не втік? Ти ж та ще білочка! - вигукує Сміт. - Пробач мені, - по щоці стікає сльоза, - I can't contend anymore...*¹
Реймонд підходить до детектива і притискає його до своїх грудей. Сльози безжально вириваються з очей і разом із дощем стікають по чоловіках. Що ж ти наробив?
- Рей, що це було?
- I guess that's love...*² До біса все! I can't pretend anymore! - губи Сміта і Флетчера стикаються у ніжному, солоному від сліз поцілунку. - Love, I hope you know, how much my heart depends.*³
- Звичайно знаю, любий. Тепер достеменно знаю. Я люблю тебе безмежно! - напівпошепки вимовляє Пітер.
Стрілецький перевід Сміта змінив напрямок рухомого складу на шлях серця. Не послухатися Майкла і врятувати кохання - ось що обрав Реймонд. І нехай у нього потім будуть через це проблеми, але зараз він щасливий в обіймах Пітера. Більше його нічого не бентежить.
- Love, I have wounds,
Only you can mend.
I guess that's love,
I can't pretend. *⁴