Work Text:
За вікном весна. Темний прохолодний вечір обіцяв бути чудовим. В спальні горять три свічки, які огортають кімнату теплим світлом. Велике двоспальне ліжко зім'яте через важкість двох тіл на ньому. Чанбін сидить притуляючись до спинки ліжка та з посмішкою дивиться на хлопця. Джісон лежить на його колінах та кривляється, навіть не намагаючись зосередитись на сюжеті книги. Хан намагається відтворити обличчя головного героя, який був дуже здивованим у зізнанні свого найкращого друга в коханні. Чанбін лиш намагається стримати сміх. Спроби насварити молодшого були невдалі. Тепер обидва намагались заспокоїтись та продовжити читати книгу. Двісті тридцять п‘ять сторінок вже позаду, залишились лише сто. Джісон зручно ліг на ноги старшого, та в цей раз ближче до нього. Хлопець і справді намагався вхопити весь сюжет, але постійно задивлявся на бездонні очі Со, які уважно перестрибували з одного рядка на інший. А його рожеві губи тихо промовляли слова інколи вставляючи свій коментар. Трав'яний чай, який вони не допили, стоїть біля ліжка вже холодний, але Хан захотів його допити. Юнак обійняв хлопця за талію та тихо попросив демонструючи всю свою милість:
- Бінн~і, можеш подати чай, будь ласка?
Чанбін опустив свій погляд на Хана.
- Хан~і, я не дозволю пити чай у мене в ліжку.
Хан надув губки та почав думати як отримати свій напій. Подумавши трохи, юнак посміхнувся по-диявольски та піднявся з ніг старшого. Чанбін відірвав погляд від книги та відклав її на подушку. Він склав руки в замок і чекав поки Хан заговорить.
- Давай я сяду тобі на коліна! Я буду обережним!
Со відвернувся від Хана накриваючи своє обличчя долонями. Він удавав, що обдумує пропозицію молодшого.
- Мм.. добре. Але якщо хоч крапля чаю буде на моїй постелі - будеш винен мені бажання.
- Домовились!
Хан стає на коліна та перекидає одну ногу через Бінні. Той бере його за талію та обережно саджає на себе. Коли Джісон вже всівся, хлопець потягнувся за чашкою. Передав її Хані та поклав руки на сідниці молодшого інколи їх погладжуючи. Поки один пив напій - інший витріщався на його губи.
- Я хочу відчути смак чаю на губах.
Хан подивився на Чанбіна та просунув йому чашку. Со посміхнувся та відсунув чашку разом з рукою молодшого в бік. Трохи підсунувся до Джісона.
- Ні, дурнику. Я хочу відчути його по-іншому, - прошепотів Чанбін та накрив губи Хана своїми.
Через несподіваний рух рука Хані сіпнулась, тому трохи чаю залишилось плямами на білому простирадлі. Але він продовжував тримати однією рукою чай, а іншою гладити Бінні по шиї. Ласкавий, вмілий та затяжний поцілунок. Не пристрасний, але й не "дитячий". Як любить Джісон. Причмокування лунали по всій кімнаті. Два хлопці тихо насолоджувались один одним.
- Стоп, що? Як це відбулось?
- Бінн~і, я не знаю! Вона якимось чином дізналась про наші стосунки! Зараз вона розгнівана та шукає найближчий рейс до Лондону. Як нам бути?
Джісон вже ридає у слухавку та доповідає все Со.
- Почекай, до Лондону? Хан~і, ми ж не зможемо бачитись. Ти можеш це зупинити?
- Я вже намагався! Але вона мене не слухає та каже, що все це помилка. Вона скільки всього мені сказала. І про те, що вона виховувала мене іншим, і про те, що вона не прийме це, та усіма силами "вижене" з мене це, що це не допустимо у нашій сім'ї! Мені так боляче, Бінн~і, я хочу до тебе!
- Хан~і, сонце, прийди до мене і ми про все це поговоримо! Ми обов'язково знайдемо вихід з цієї ситуації!
Хвилину Чанбін слухав тишу.
- Добре, чекай мене, я зараз прибіжу.
Та кидає слухавку.
Старший відкладає телефон та дивиться в стіну. І як їм це вирішити? Вони обидва неповнолітні діти, які просто кохають по-іншому. Як вони можуть впоратись з ним? Відстань між ними тільки буде робити боляче обом. Як тяжко жити під дурною опікою батьків.
Дзвінок у двері. Чанбін відкриває двері та у квартиру влітає заплаканий Хан. Обличчя запухше, очі червоні та скляні, з цих же очей неспинно ллють сльози, а через виснаження ноги вже ледве тримають хлопця. Со сильно притискає Хані до себе, наче він ось-ось зникне. Потім бере його на руки та несе у свою кімнату.Там він обережно кладе Джісона на ліжко та лягає поруч починаючи гладити його усюди, щоб трохи заспокоїти. Сам же він був так само розбитий.
П'ять хвилин вони лежали в тиші. Кожен думав про своє, але одночасно про одне й те саме.
- Чому наша історія не схожа на ту клішовану історію з книги, яку ти читав? Чому світ такий жорстокий до нас?
І Хан знову зривається на плач та ховає своє обличчя у грудях старшого. Чанбін і сам не знає чому саме їхня історія приречена на такий кінець. Чому вони просто не можуть кохати. Кохати без осуду інших. Кохати та не ховати свої почуття. Кохати.
Чанбін дивився у вікно. Прохолодний вечір весняного дня. Майже рік, як вони поставили крапку у своїх стосунках. Але ніхто її ставити й не хотів. Стримуючи сльози Со підійшов до піаніно. Трохи заспокоївши свої емоції він нажав на педаль та почав грати. Грати з усім болем, яка жила у ньому весь цей рік. Вкладавши у текст всю свою душу. Рана не загоїлась і навіть ще не починала.
Я витратив всю любов, яку беріг.
Ми завжди були приречені на поразку.
Провінційний хлопець у великій аркаді.
Я став залежним від цієї безнадійної гри.
Все, що я знаю.
Любити тебе – це заздалегідь програшна гра.
Скільки монеток закинуто в ігровий автомат?
Знадобилося зовсім трохи, щоб нас розлучити.
Я побачив кінець ще до його початку.
Але все одно ніс цю ношу далі, далі, далі.