Work Text:
Дін зустрів Керолайн в школі містік фолз коли їм було по сімнадцять. Тоді у Джона Вінчестера була якась важлива справа і він відправив синів відсиджуватися в школі, поки сам шукав хоча б щось про вбивцю дружини. Дін не хотів довго затримуватися в школі, в його планах була втеча. З Семом тоді було важко, вони майже не розмовляли, хлопець сам вже міг подбати про себе. Тільки от плани порушила симпатична блондинка. здається, тоді Дін закохався вперше. Вона спочатку трималася на відстані, посміхалася і просто дивилася на нього. Дін же не хотів чогось серйозного, у нього інші плани на життя, йому не потрібні гарненькі блондинки, це тільки розвага. Але все змінилося, коли вона запропонувала допомогу, бо Дін відставав з деяких предметів. Тоді він побачив в ній щось незвичне, від чого серце б'ється частіше. І це чомусь лякало. Все почалося з прогулянок після уроків, а з часом переросло в те, чого Дін завжди боявся. Він просто губився в Керолайн — її красі, шовковистому волоссі, милому голосі, коли вона розповідала про свої мрії. Дін обіцяв собі триматися на відстані, але не міг. Керолайн була неймовірною. Тижні йшли, вони ставали все ближче. Та от батько закінчив з полювання і сказав, що їхати треба негайно. Такого болю Дін ще не відчував. Вони ж навіть не попрощалися.
Через десять років Дін знову приїхав до Містік Фолз. Боббі дав наводку на вампірів, тож перевірити треба обов'язково. Дін не думав, що знову побачить цю дівчину. Вона мріяла жити в парижі, бо це маленьке містечко не для неї. Але от вона сидить на лавці з надписом "Елізабет Форбс", а поряд бігають близнючки, називаючи перше кохання Діна мамою. Він не впевнений чи варто підходити, але вона помічає його. Дивиться довго, наче не вірить чи це справді той Дін Вінчестер.
— І що ти тут робиш?
— Вибач, що поїхав, нічого не сказавши. Я дуже шкодую.
— Я знаю.
Вона лише посміхається, так, як і десять років тому. А Діну здається, що тих років наче й не було. Тільки от дівчатка підбігають до мами і тягнуть в іншу сторону. Їх час пройшов, тому про почуття варто забути. Діна чекає робота, а Керолайн її дівчатка.
Наступного дня Дін з Семом нападають на слід вампіра, за яким приїхали в Містік Фолз. Вночі збираються в ліс, щоб вбити істоту і швидше поїхати з цього міста ще на роки. Слід веде на стару лісопильню Сальваторе. Вінчестери влаштовують засідку. Усе як треба — кров мерців, дерев'яні кіли, наточені мачете. Ближче до опівночі починається якийсь рух, чутно з десяток голосів. Вінчестери насторожі. Один голос здається Діну знайомим. Але цього не може бути, це не вона. Тільки от голоса стають все ближче. Керолайн, за нею ще троє. Але якось все дивно. Вони нікого не їдять, не вбивають. Це просто підлітки, які хизуються своїми іклами і вчаться контролювати силу. Сем не витримує і першим виходить з засідки. Дін не зупиняє його, але і не йде вперед. Він лише дивиться на Керолайн, на те, як її очі чорніють, з'являються ікла. Вона вампір і це розбиває його. В один момент Форбс відштовхує Сема, ховаючи підлітків за свою спину. Нарешті Дін приходить в себе, виходить з укриття.
— Керолайн?
Він не вірить своїм очам. А Сем дивиться так, наче брат зрадив все, у що вони вірили.
— Ви знайомі?
— Ти не розповідав братові?
Забагато питань для Діна, а у нього немає відповідає на жодне. Йому також треба запитати про дещо.
— Ти була вампіром ще в школі?
— Я не збираюся відповідати перед мисливцем.
Ззаду чується клацання арбалету.
— Відійшли від них.
Аларік Зальцман наставляє арбалет на Вінчестерів. Діти обходять мисливців і зникають за вхідними дверима. В приміщенні залишаються тільки Дін, Сем, Керолайн і Аларік. Їм треба поговорити, але слова не йдуть. Тільки ненависть в очах і біль, здавлюючий серце Діна так, що він не проти, щоб Керолайн зараз роздерла йому горло. Вони не змогли поговорити в минулому, жодного разу не сказали, що відчувають щось більше, ніж просто симпатія. Їх час вийшов і тепер між ними лише смерть.
— Ви зараз же опустите зброю і зникнете назавжди.
Аларік не відступає, йому треба захистити матір своїх дітей.
— Ми нікуди не підемо, поки вона все не пояснить.
Керолайн і не збирається. За ці роки занадто багато всього сталося і деякі речі Форбс не хотіла згадувати, вони приносять тільки біль. Дін вже пройдений етап її життя. В серці Керолайн давно інший, а серце Діна з'їдає помста і біль. Але вона була для нього чимось, що завжди залишиться в глибині душі.
— Вибач, Дін, але я не зобов'язана нічого говорити. Ти зник, нічого не сказав.
— Я кохав тебе, Кер. І я шкодую, що не сказав цього тоді. Я мав поїхати з батьком. У нас було багато роботи.
— Краще б ти і не повертався.
Керолайн підходить до Діна. Його очі так само зачаровують, як і десять років тому, але тепер вона має зробити так, щоб він зник. Сем тримається на відстані, міцно стискаючи кіл. Якщо вона хоч щось зробить з його братом, то він вб'є її не задумуючись. Але вона лише м'яко проводить долонею по щоці Діна, дивиться на нього так, наче втрачає щось дуже важливе. Можливо він досі тривожить її серце, але тепер це не важливо.
— Я не зроблю тобі нічого поганого. Ти забудеш мене, Дін Вінчестер, забудеш, що між нами були почуття, забудеш, що в Містік Фолз є щось надприродне. Ти поїдеш і більше не повернешся сюди.
Кожне слово дається важко. Вона не хоче цього робити, але так треба. Тепер у Керолайн є обов'язки, прекрасні донечки, школа надприродних істот, яких треба захистити від світу. Тут більше немає місця почуттям.
Сем також все забуває. Наступного дня вони поїдуть, сказавши Боббі, що слідів вампірів не знайшли. Сем лише розчарований цією справою, а Діну здається, що діра в його душі стала більшою. А Керолайн востаннє подивитися на Діна тоді, коли імпала Вінчестерів покине кордони Містік Фолз.