Work Text:
— Гарінґтоне… Стіве… Стівчику, прокидайся.
До обличчя Стіва доторкнулась груба долоня, обережно його штовхнула, і це просто сильніше вдавило його голову далі в подушку. Сон був єдиною річчю, про яку Стів хотів би думати, на якій він хотів би сфокусуватися. Він провів цілий день до того, зайнятий роботою в Сімейному Відео, а потім усю ніч був у Схованку. Він повернувся додому чортзна-коли, уранці, і зараз його будила ця дратуюча рука на його обличчі.
А також дуже наполегливий стук десь зсередини будинку.
— Стіве, хтось у дверей, скажи їм завалити їбало, я те’ прошу.
Стів усівся з бурчанням та провів рукою по своєму волоссю, у той же час іншою придушуючи позіхання. Подивившись по лівому своєму боку, нижче, він не зміг встояти перед ніжною посмішкою: розкинувшись на ліжку, там був Едді; він лежав на животі, закутаний у покривало. Його оскаженіле волосся було всюди: прикривало і його обличчя, і подушку під ним. Пручатися бажанню доторкнутися до нього було неможливо. Стів поклав теплу руку на голе плече Едді, обережно провів нею по чужій спині, у кінці кінців неминуче дійшовши до покривала на стегнах.
— М-м, добре, — пробурмотів Едді в подушку. — Але було б набагато краще, якби хто б там не стояли за дверима були б у біса мертві.
І Стів не міг не засміятися: його обличчя ніби зім’ялося від сміху, плечі затряслися. Тільки Едді міг зробити його таким легким та радісним, навіть не стараючись. Він нахилився донизу, щоб залишити швидкий, невеликий поцілунок на чужому плечі.
— Я подивлюсь, що зможу зробити, — відповів Стів, висковзуючи з ліжка. Він оглянув розкинутий з минулої ночі одяг, який створював наліт бруду в спальні, але прийняв рішення проти нього.
Він, швиденько перетрусивши вміст шафи, витягнув собі штани. Стів захопив і кофту та вийшов з кімнати, мучаючись з тим, щоб всунути в неї голову.
— Іду, іду- о, чорт- я іду!
Стіва дуже мало відділяло від того, щоб не перечепитись через низ сходинок, які вели до парадних дверей, але цей виклик він здолав. Він гучно видихнув та розчистив собі шлях, різко відкривши двері на повну з, напевно, завеликою кількістю сили та зусиллями, недостатніми для приховування власної розлюченості.
— Що? Що? Що-о-о- Робін. Що ти тут робиш? — запитав Стів, раптово відчувши себе на межі істерики. Він міцно схопився за двері та притягнув їх ближче до тіла у спробі захистити будинок від очей Робін.
Робін їх же на нього закотила:
— Доброго ранку, Робін. Як ти? У мене все добре, Стіве, дякую що поцікавився.
З губ Стіва зірвався стогін, коли він врізався лобом у двері. У нього абсолютно не було настрою справлятися з цим. Він не міг це зробити. Не зараз. Він знав, що Робін обов’язково захоче зайти всередину, і він не міг їй дозволити, не так, не зі сплячим нагорі в його ліжку Едді. У нього навіть не було можливості поговорити з Робін про все це! Стів дуже раптово відчув себе липким, і його серце забилося надто швидко в його грудях.
— Земля визиває Стіва, прийом, — сказала Робін, клацаючи перед Стівом пальцями.
Стів знову обернувся на неї, і він, чорт забирай, міг відчути, що його очі були широкими, і він скоріш за все виглядав немов дика тварина — точніше, як тварина, загнана в кут (якщо він буде зовсім чесним, це було не дуже далеко від правди).
— Ти в порядку, Стіве? Ти ніби… Я не знаю, як ти виглядаєш, але відбувається щось нехороше.
Робін простягнула свою руку як щоб перевірити його температуру, але Стів зробив маленький крок назад. Він знав, що зараз він огидний, і не хотів, щоб до нього торкались: після цілого дня у справах і цілої ночі на ногах він відчайдушно потребував душу.
— Чого ти такий нервовий ні з того ні з сього? — спитала Робін, за голосом ніби трохи ображена. — Чого ти так спітнів? Чого ти виглядаєш таким втомленим? І чого ти-
Робін зупинила саму себе, і спочатку Стів розгубився: він як ніхто знав, наскільки ж Робін могла розійтися, як тільки почне. Він дивився на неї, збентежений, допоки не помітив, що вона витріщалася прямо за його плече. Стів мотнув головою та дозволив собі зітхнути.
Едді човгав сходинками донизу, без всякої футболки, але в… чомусь, що підозріло нагадувало стару пару спортивних шортів Стіва.
— Ранку, Баклі, — сонно привітався він до того, як напрямитися до кухні.
Обидвоє Стів та Робін дивились, як він зник далі всередині будинку, у повній тиші. У кінці кінців, Стів повільно повернув свою голову назад, щоб побачити Робін з цією її задоволеною собою усмішкою, приклеєною до обличчя, та піднятими бровима. Вона цокнула язиком, виглядаючи десь посередині між тим, щоб знаходити всю цю ситуацію скандальною та неймовірно смішною.
— Н-ні, це не те що ти думаєш, Робін. Це дуже велике непорозуміння, ти повинна мені вірити. Послухай, я тобі кажу, я- Просто послухай мене, Робін.
Стів починав барахлити (термінова потреба в ремонті): його серце билося як ненормальне, і він знав, що він скоріш за все виглядав з’їхавшим з глузду, поки намагався придумати хоч якийсь спосіб пояснити все, що відбувалося. Але Робін продовжувала дивитись на нього видимо не тронута. Вона схрестила руки на грудях та ступила на крок ближче до Стіва.
Вона нахилилася ближче й, задерши носа вгору на трохи, сказала конспіраторським тоном:
— Ви з Едді більше, ніж просто друзі. Чи не так, Стіве?
І Стів буквально відчув, як погарячішало в нього обличчя, і як цей жар одразу ж перейшов по шиї аж до грудей, як вони теж зайнялись рум’янцем. Рот у нього пересох, він хотів просто провалитися крізь землю, стекти через підлогу ще нижче. Він не міг вичавити з себе слів: все, що він зміг зробити, — тихо промичати в згоді та істерично покивати головою так, ніби в нього не гнулась шия.
Робін засміялась.
Ні, у сенсі, вона засміялась.
І незважаючи на те, що це допомогло піти якійсь частині напруги в тілі Стіва, він все ще хотів просто грюкнути дверима їй в обличчя. Замість цього він закатив очі та зачекав, поки Робін не прийме відкриття, яке вона тільки що зробила. Коли вона нарешті замовкла, Робін обережно витерла свої очі та хитро посміхнулась на Стіва. О, як же вона насолоджувалась його очевидним дискомфортом. Робін ступила ще ближче та похлопала Стіва по руці.
— Добре, добре, я закінчила, поки що, — сказала вона. — Але ми завтра разом на довгій зміні, так що не думай, що це кінець вечірки. — Робін випустила ще один короткий смішок та трохи нахилилась убік, щоб прокричати Стіву за плече: — Бувай, Едді, рада була тебе бачити!
Стів трохи подивився, як Робін уходить, все ще сміючись, та з силою зачинив двері. Він гучно застогнав та провів долонею по обличчю, а потім розвернувся та пішов у напрямку кухні. Едді стояв напроти кавової машини з двома чашками, виставленими на столі красиво. Стів просковзнув ззаду та запустив обидві руки, щоб обвити чужу талію. Він зачіпився підборіддям за плече Едді та спитав:
— Тобі обов’язково було спускастися в цьому? — і залишив невеликий поцілунок на чужій шиї.
Едді м’яко посміявся на це:
— Якщо чесно, я думав, що хто б там не стукали, ти їх вб’єш.