Work Text:
— Це точно тут?
Серед всієї групи Мія, напіврослик, була єдина, хто, здавалось, дотепер не довіряла лідеру.
— Тааак, — протягнув Докча. Інколи він не розумів, за що на його голову ТАКЕ щастя. В описі ж до цього класу писалося "легко приживається з іншими расами за рахунок своєї дружелюбності". Але Ю Мія піддавала кожне його рішення сумніву.
"Вся в свого брата".
Хоч і не в цьому світі.
Зрештою, чорний мечник, що йшов останнім, також ніколи не слухав. Лиш він вчиняв ще гірше. Допити Мії можна було пережити, а от вчинки Джунхьока — не завжди. Він робив так, як вважав за потрібне, через що команді часто доводилось підлаштовуватися в останній момент.
Одне з правил ДнД компаній звучить:
Ніколи не переносьте внутрішньоігрові сварки в реальне життя.
Та після кількох сесій тільки сестра не дивилась вовком на Джунхьока. Ну, звісно ж, і Кім Докча.
— Докча, — окликнула одного разу Хівон. Та сама Хівон, яка в грі ні разу не ставила під сумніви рішення капітана. — Ми терпимо тільки через те, що він твій хлопець.
— Ну що ти таке говориш. — відразу запанікував Хьонсон.
Та Докча знав, що вона каже правду. Лиш, все одно, вірив, що це найкращий спосіб. І спільні пригоди мали би їх всіх зблизити.
На перший погляд, здавалось, що вони дійсно прийшли в неправильне місце. Місто поряд з горою, на яку вони здіймались, жило мирним життям. Мешканці, звісно, вказали потрібний їм шлях до печери, та:
— Дракон?
— Пхпхпххпх.
Здивовано дивилась на шукачів пригод дівчина, поки чоловік поряд з нею зайшовся сміхом.
— Ні, про таке ми ніколи й не чули.
Цього разу запитання Ю Мії не були вже й такими безґрунтовними. Та помилки бути не могло. Зрештою, координати вірні, а інших зачіпок вони не мають.
З такими думками команда: два паладини, воїн, слідопит і бард зайшли в ліс. Він був не густим, тож нарватись на додаткові проблеми або ж ресурси у них можливості не було.
Перед виходом з лісу Ю Мія смикнула Джунхьока за чорний плащ:
— Оппа, — вона струснула головою. — Тобто, благородний воїне, я зовсім перестала чути тварин, коли ми почали підходити.
Джунхьок пришвидшив хід, через що напіврослик злякалась. Вона хотіла сказати це, аби попередити команду, та мечник, як завжди, вирішив по-своєму. І тепер малеча відчувала провину.
Група не відразу зрозуміла, що відбувається. Хоч, здавалось, вже звикла до вибриків їх компаньйона.
Він швидко оминув всіх трьох і попрямував до місця, де просвічувало сонце.
— Агов! — лиш встигла крикнути Хівон.
За ним же відразу підбігла Мія і цього разу смикнула за подол накидку Докчі. Вона навіть на нього не дивилась.
— Я лише сказала, — зам'ялась дівчинка. — Що давно не чула тварин та пташок.
— От бляха!
За швидкістю Докча не уступав найсильнішому з їхньої групи, та наздогнати зміг лише на відкритій місцевості. Галявині, на протилежному боці якої була печера. Вона…
— Маленька. — сказала Хівон, коли вискочила до товаришів. Пройшло лише кілька секунд, та всі вже були в бойовій готовності. Але було тихо. Занадто тихо.
— Ви вже встигли щось зробити?
— Ні, — заспокоїв Докча. — Мія?
— Сказала їй залишатись у лісі.
Мудре рішення. Дівчинка не була бойовим персонажем, та могла подарувати їм шлях до відступу.
— Ми ж не на ведмедя йдемо?
— Ні.
— То в біса вона така мала?!
Докча знизав плечима. Відповіді хлопець не мав, та почувався вже більш впевнено. Він глибоко вдихнув, видихнув і почав розкладати по поличках план дій монотонним голосом.
— Хівон, спробуй просканувати область на присутність демонічних сутностей. Цей дракон повинен бути схожого з ними по типу. Хьонсон, накладеш спочатку захист десятого рівня, нам потрібно буде кілька секунд, аби прийти в себе і підлаштуватися під ситуацію. Джунхьок,.. — Докча повернувся до хлопця і взяв його за руку, та в наступну ж секунду той висмикнув її.
Столом покотилась пара кубиків.
— Ти що, знущаєшся з нас?! — Хівон вскочила з місця, на якому сиділа, і перехилилась через увесь стіл до Джунхьока, зносячи собою кілька карток.
— Хівон...
— Оппа...
На них дивились дві перелякані дитини.
— Ми не встигли підготуватись!
— Був мій хід.
— Ти міг пропустити, аби ми не йшли з голим задом, як завжди.
— Впораюсь.
— За наш рахунок!
— Я вас потім воскрешу.
— Ти...!
Хівон вже була готова схопити його за комір і пояснити ще раз в чому Джунхьок не правий, та:
— Мухахахаха, — за столом змінилась атмосфера.
Решта команди не встигла відреагувати, і тепер воїн стояв сам по центру галявини, коли печера почала сміятись.
Ю Мія, яка залишилась в лісі, покрилась сиротами. Тепер не тільки фауна мовчала. Листок на дереві боявся ворухнутись, аби не привернути зайву увагу. Дівчині захотілось кинути все і бігти не озираючись, коли від печери відділився згусток пітьми.
— Хехехе.
— Джунхьок! — Докча вже був побіг до хлопця, та його відсікло коло фіолетового полум'я. Мечника відрізали від решти групи.
— Відітни золоту голову Гідри і решта падуть, — на світло вийшла мініатюрна дівчина, одягнена в усе чорне, й провела великим пальцем собі по горлу, підкріплюючи власні слова.
— Ой, а ще пафосніше ти не могла сказати? І взагалі, в нашому світі немає грецьких богів.
— По-моєму, у тебе зараз є важливіші проблеми, Докча. — Суйон, що сиділа в кріслі навпроти, склавши ноги під собою, посміхнулась до хлопця. — Не псуй мені історію і дивись далі мовчки. Зараз навіть не твій хід, Кім Докча.
Був хід Мії, потім Хьонсона, Хівон і вже наприкінці Докчі. Ще на початку вирішили зробити таку почерговість. Починає атакувати найсильніший, а Докча закінчує, аби довести справу до кінця.
Дівчинка сиділа в лісі, скована жахом.
— Ментальний урон занадто високий для її рівня захисту. Пропускає хід, — постановила Суйон.
Наступний мав йти Хьонсон.
— Докча? — хлопець схвильовано подивився на командира.
— Тримай оборону, — видихнув бард.
Як тільки Дракон атакувала полум'ям, у Хьонсона увімкнулась пасивка на захист групи. Та кожен новий хід потрібно було вирішувати: підтримувати її чи кидати кубики на іншу дію. Докча знав, що вони згорять, якщо зараз бар'єр зняти.
Наступна Хівон не роздумуючи увімкнула Спалах Пекельного Полум’я та кинулась вперед. Шкода лиш, що сили її удару виявилось замало. Фіолетовий вогонь вступив в реакцію з червоним, піднявся ще вище від того, та прогалини не дав. Хівон зупинив не жар, а ступор.
— Все добре! — крикнув Докча. — Зараз я посилю ваші стати і спробуєш на наступному колі.
Так і сталось. Дівчина відчула всередині прилив сил і впевненості. Певно, тепер був шанс спробувати пробитись. Та й за це коло команда змогла відійти подалі, щоб і Хьонсону не довелось лише тримати оборону.
Та головною їх проблемою лишалось.
[Трансцендентність 2 рівня увімкнено.]
В колі Ю Джунхьок вже зміг впоратися з уроном, хоч це і було його слабкістю, та кинувся вперед до дівчини.
— Джунхьоооок, ні!
Той не відповів. Його меч з характерним звуком вдарився об меч Суйон, який також був покритий фіолетовим вогнем. Статуси обох заіскрились і завищали від зіткнення. Мечнику вдалось зробити кілька наступальних рухів, які, зрештою, легко відбивали. Поки його речі вже починали потроху горіти. Та не від цього він би програв. Група вже знала, чим закінчиться бій. Адже ворог, за яким вони так довго ганялись, був одним з найгірших ворогів для воїна. Всі ці кроки дівчина нарощувала силу не для того, аби мати змогу відбити атаки.
У Мії в лісі знову перехопило дихання. Вона не могла й інструменти в руках втримати, за які взялась. Так, як і її брат, ці двоє мали найменше захисту від ментального урону. І страху від присутності дракона вони позбавлялись з труднощами.
Козирем цієї групи шукачів пригод був Ю Джунхьок — мечник, що заробив собі ім'я по два боки від океану. Він би міг витримати таку схватку. Вбивця Короля Демонів. Всього лиш потрібно було дати своїй команді допомогти.
Хьонсон би укріпив його тіло бар'єром.
Хівон дала йому боже благословення, а його мечу божественне полум'я.
Докча спокій думкам і підвищення умінь.
Та Ю Джунхьок діяв один.
І його голова палала, а тіло тріщало від вже нанесених ран. Він не міг сконцентруватись, аби відбити удари, тому пропускав раз за разом. Хлопця відкинули майже до вогняного бар'єру.
— Зараз! — прокричав Докча, і Лі Хьонсон побіг. Побіг так швидко, як міг. На ходу закинув щит за тіло. Ні, не вірно. Він з усієї сили вдарив щитом по своїй спині. Силі, з якою міг зламати навпіл будь-кого іншого. Звук металу донісся до решти. Щит зігнувся, розплавився і потік, обліплюючи тіло хлопця.
— АААААА! — з криком той врізався в фіолетове полум'я, розриваючи його, можна би було сказати "голими долонями", та він тепер весь був покритий сталлю.
Бар'єр тріщав так, наче розжарений меч опустили в воду, та піддавався. Хлопець зміг побачити пораненого Джунхьока не викривлено, через язики полум'я, ось він був, прямо перед ним.
Наступним ударом вдарила Хівон, розпорюючи пролом, наче черево. Воно завищало ще сильніше і розійшлося навпіл.
Наступний вступив Докча. Звуки музики заповнили галявину. Ох, як би він хотів зараз вилікувати коханого. Та з болем на обличчі хлопець грав, а полум'я, мов непокірні змії, все більше і більше потухало. Першу можливість він використав для того, аби загасити стихію.
— Джунхьок, — зі скорботою подивився на хлопця. — Випий зілля здоров'я. Ми протримаємося кілька атак, поки ти прийдеш в норму, і я зможу накласти чари захисту.
— Мухаххахаххах! — Суйон ледь не покотилась. — Ой, ну-ну, я все прорахувала, аби цей бос став для вас останнім.
Команда розуміла про що вона.
Джунхьок підвівся.
— Ти думаєш, що маєш битись сам?
Від ціх слів завмерли всі. Сміх за столом також вщух.
— Раз на початку тобі пощастило вибити колекційні (рідкісні) предмети і заробити хороші скіли, то тепер ти маєш бути сам? Тепер ти маєш воювати за всіх, просто тому, що сильніший?
Музика барда не стихала, поки той м'яко всміхався компаньйону.
— Але сам ти не впораєшся. Навіть якщо втечеш далеко-далеко. Довірся, аби перемогти.
Докча підійшов достатньо близько, аби подати Джунхьоку руку, в якій тримав флакон з зіллям.
Джунхьок все ж пішов, та не вперед. Вперше, він не побіг у бій стрімголов. Він відійшов і уступив місце команді.
— Мія пропускає хід. — роздалось в повній тиші за столом.
— Суйон, продовжуємо.
— Ви ще не перемогли, — прошипіла дівчина. І за її спини почали з'являтись копії, ідентичні їй, що миттю побігли до команди.
— Тю, якщо ми полум'я пройшли, то це буде, як раз плюнути, — постановила Хівон.
— Ех, не розслабляйтесь.
Суйон все ж таки була грізним супротивником. Не перший рік у грі і не вперше є майстром компанії.
Та Хівон була впевнена, що хлопець помиляється, настільки ж, як і в своєму клинку.
— Чому, Уріель?!
[Заблоковано.]
— Мехехехе. Твоє божество не вважає людину перед тобою суцільним злом.
— Вона янгол.
На що Суйон стиснула плечима.
Найсильніша її стигма не спрацювала, тож Хівон мусила голим мечем тримати оборону. Вже було пізно аналізувати ситуацію, та вона нарешті зрозуміла. Перед нею стояла МАЙЖЕ та сама людина. Трішки нижча і молодша, з довгим волоссям. Отже та, кого Боги Абсолютного Добра не вважали Абсолютним Злом.
Хівон налажала, і їй це не подобалось, та лиш повернувши голову праворуч, вона зрозуміла весь трагізм їхньої ситуації.
— Ну вдарь мене, — благав хлопець. Суйон же просто продовжувала стояти.
— ТА ВДАРЬ ТИ ЇЇ! — крикнула через все поле Хівон, поки інша копія відтісняла її.
— Я неее мооожу.
Навпроти Хьонсона стояла копія такого ж віку, що правда, майже оголена. Їй і не потрібно було діяти, аби знешкодити його.
— Бляха...
— Просто протримайтесь! — крикнув Докча, хоча сам насилу міг протистояти своїй опонентці. Старша за всіх версія розмахувала кинджалами так, наче все життя тільки цьому й тренувалась. Його рятувала лише удача, або те, що це був не оригінал.
Ще одна побігла до лісу, та кинутись за нею, на порятунок Мії, не було можливості. Тож Докча зробив єдине, що міг:
— Джунхьооок, ти вже можеш?
Він як завжди чекав, що хлопець просто полетить вперед, а їм доведеться підхоплювати його соло.
— Так. — той м'яко поклав руку на плече товариша. І полетіла голова його першої жертви.
Суйон знітилась, але це був лише перший хід, тож...
Тож Ю Джунхьок побіг до наступного товариша. Хівон стала вільною.
— Я за тією, що рванула в ліс.
— Угу.
І обоє рушили далі. Наступний на черзі був Хьонсон, і його ворог також пав.
— Дякууую, — ледь не зі сльозами на очах сказав хлопець.
— Будь ласка, — можна би було сказати, що на цих словах Джунхьок почервонів, якби він так старанно не відвертав обличчя.
— Тепер золота голова. — Докча всміхнувся. — Так ти казала?
— Тц.
Тіло Ю Джунхьока укріпилось невидимим щитом, а розум музикою. Тепер все вирішать лиш уміння. А в ньому ніхто і не сумнівався. Поки соратники дивились з захватом, оточений золотавими іскрами, чорною стрілою, Ю Джунхьок готовий був розрубати противника навпіл.
"Я, володарка Чорного Полум’я, Хан Суйон, розбуджу Дракона стародавньої печатки! О, бог, темніший самої темряви, о, безодня, глибша за текучу ніч. Тут, у цьому місці, з’явись! О, благородний і величний володар темних хмар, Дракон Чорного Полум’я. Найтемніша темрява, найлегендарніша історія, найбільший Дракон серед усіх, благословення Дракона Чорного Полум’я супроводжуватиме це тіло!"
Темна сутність заполонила все довкола.
— Я, по-вашому, назвала боса драконом для галочки? — навпроти гравців сиділа та Суйон, з якою вони зустрічались вкрай рідко. Людина, яка й заробила свій статус серед гравців й інших майстрів. Та, хто могла написати найзахопливішу і найстрашнішу історію.
[Автор фальшивого фіналу]
Сонце перестало світити, воно просто не могло. Наче дощовими хмарами його затягнуло, та то була присутність вищої істоти. До цього вони стикались лиш з маленького його частинкою і вже ледь не програли, а тепер, тепер вистояли лиш завдяки заздалегідь підготованому полю битви.
Докча не почав лікувати Джунхьока своєю магією ще й тому, що не мав часу. Йому потрібно було максимально укріпити середовище, аби вони лишились в притомності, коли з'явиться він.
[Чорний Дракон Безодні]
У всіх, без винятку, аж ноги підкосилися, та вони змогли встояти, і це головне. Перша атака вже не пройшла. Тепер зробити щось з другою — темрявою.
Та раптом, спочатку слабкий вогник, але вже за кілька секунд ціле полум'я сунуло до них. То була Хівон, а за нею, ледь встигаючи, бігла напіврослик. Хівон увірвалась, не тримаючи в руках вогняний меч, зараз вона горіла сама. З розгону дівчина вдарила. Розріз прийшовся по повітр’ю. До дракона було не дістати. Та чи Хівон хотіла цього? Вона сильніше стисла меч і почала “промазувати” ще, і ще, і ще.
Вночі яскравіше видно світло. Але ця темрява просто розходилась. Хівон вже трималась з останніх сил, та команда бачила. З кожним новим її розмахом вони все чіткіше бачили одне одного. Ще один ривок, найтяжчий і останній, і чорний туман розійшовся достатньо, аби група могла діяти.
— Я все, — дівчина підняла руки над столом. — Мана скінчилась. Решта за вами.
Докча щось хотів сказати, та його перебили:
— Дякую, — ніхто цього не очікував.
Джунхьок сильніше стис руків'я меча:
— Далі ми впораємось.
— Прошу, — оторопіла дівчина і відійшла назад відпочивати.
— Хьонсон. — Джунхьок повернув голову ліворуч. — Стань моїм щитом, будь ласка.
— А… я...— хлопець ще не знав, що відповісти, та автоматично дістав щит з-за спини і стис в долонях. Його очі запалали. — Так, звісно! Можеш на мене покластись...
Докча махнув головою.
— Можеш на мене покластись, капітане.
Хьонсон став у захисну стійку, і тіло Джунхьока засвітилось тьмяно блакитним.
— Побіжимо вдвох, — твердо постановив той.
— Оппа! Ой! — Мія прикрила рот руками. — Тобто...
— Так, сестричко.
— Я…я зробила тобі амулет! — дівчинка кинула щось невеличке. — Одягай! Він також для захисту!
Джунхьок кивнув і повісив медальйон на шию.
— Та давайте вже! — гаркнула Суйон і вдарила по столу.
Полем полетіла музика, а за нею і двоє хлопців. Сфери з фіолетового полум'я градом посипались на них, та ні одна не долетіла. Вони просто не могли. Лі Хьонсон навіть не дивився на них, він бачив лише того, кого повинен був захистити. А решта не пройде.
— Ааааааааа! — черговий метеорит розбився об його захист.
Вони майже були у цілі. Та Дракон махнув крилами. Всі знову забули проти кого боряться. Він взлетів угору, набрав повні груди повітря і, поки перетворював його на вогонь, полетів до решти групи.
— Вертаємось! — скомандував Джунхьок.
— Ні. Закінчуйте. Він повинен скоро опуститись. — Докча повернувся до дівчат і зі всієї сили вдарив по струнах. У барда не було багато бойових мелодій, та кілька надбати він зміг. Потік вітру зніс Хівон і Мію далі в ліс, коли на нього обрушилось полум'я.
— Ех, — Докча здійняв руки неба. — Я також вибув.
Та він, як завжди, був правий. Дракон спалив ділянку і сів знову.
— Хьонсон, меч.
— Так.
Вони побігли вдруге. Пан або пропав. Затягувати бій сил вже немає.
[Гігантизація]
Тіло Джунхьока почало збільшуватись. Йому ніколи не дістати розмірів дракона, та втримати меч в руках зможе. В його долоню вклади сталевий меч. Важкий. Звичайна людина не підняла би. Та Ю Джунхьок стрибнув.
Запалів більше не було. Дракон розкрив пащу.
— Це була чесна гра, — Суйон протягнула руку.
— Так, — відповівши гуртом, до неї потягнулись всі члени команди.
Джунхьок опустився на землю і відразу би впав, якби його вчасно не підхопив Хьонсон. Його тіло радше нагадувало сито. Та він був живий, а Мія вже бігла в сльозах і з оберемкою флаконів та зіллям у руках.
Поряд впала голова дракона.
Хлопець втратив свідомість.
На наступний день він прийшов до тями вже в ліжку, ніжачись під промінчиками ранкового сонечка. Перше, що стукнуло в голову:
— Докча!
— Не вставай, — йому м'яко всміхнулись. — Ти весь у ранах.
Джунхьок насупився.
— Живий.
— Пхахах, так. З крові дракона можна зробити прекрасне зілля ресу. А твоя сестра — майстриня в цьому.
Джунхьок впав назад.
— Відпочивай, — двері прочинились і в кімнату посипались решта. — А ми будемо поряд.