Work Text:
Засніжені будиночки переливалися барвами різдвяних маґлівських традицій. Натомість Гаррі знесилений повертався додому після чергового завдання. На очах виднілися ледь помітні промінчики радості, котрі блиснули з появою першого снігу. Білий зимовий пил припорошив чорняве волосся, таке ж розтріпане та закудлане, як і думки, що затаїлися під ним. У голові вирували спогади про справжні дива Гоґвортсу, і мова йшла не про магію та зілля. А про чари Різдва, які наповнювали собою кожну шпаринку, додаючи дитинству відтінку чуттєвості та щастя, адже якраз тоді Гаррі отримав свої перші подарунки.
— Ехххх, — тяжко видихнув Поттер.
Зненацька його роздуми обірвав гучний свист. Гаррі не зволікаючи повернувся на звук, і тільки-но його погляд встиг вхопити силует таємничої фігури, як у цю ж мить у самісінький лоб поцілила велика снігова куля. На тому боці вулиці стояв Драко, скрививши посмішку.
— Що, Поттер, забавки маґлів тобі не до вподоби? Згадується мені, як ти й сам любив подібним чином пожартувати, сховавшись під плащем-невидимкою.
— Ми вже не діти, Драко.
— О так, ти живеш доросле життя типового маґла, навіть не знайдеш часу на свого шкільного друга?
— Наші шляхи від самого початку були по різні боки, тож я не впевнений, що нам буде про що говорити.
— Ти так поспішаєш, невідкладні справи?
— До побачення, Мелфой.
У сутінках запанувала тиша, лише сніжинки виблискували прозорою вуаллю. Драко не наважився зупинити співрозмовника, який стрімголов ринувся в темряву. Поглянувши на свої червоні від холоду пальці, Мелфой у мить розчинився в повітрі, залишивши по собі лише хаотично пролітаючий зимовий пух. Натомість комірець Гаррі підхопило вітром, і він уже обережніше обернувся перевірити чи не летить у його бік ще одна снігова куля. Однак поблизу виднілися тільки маленькі сніжинки, котрі беззвучно падали донизу. Він навіть трішки засмутився, бо невдовзі дібрався до свого одинокого будинку, у котрому він мав провести ще один самотній вечір. Гаррі, вже за звичкою відкривши двері, відразу впав у велике розкішне крісло, що стояло біля кам'яного каміна. Усі предмети домашнього вжитку були навмисно зсунуті під стінку або в кут, Поттер наче хотів як можна далі витіснити нагадування про маловмісну комірку, у котрій йому доводилося конкурувати з власними речами та меблями за більш вигідне розташування. Дитячі спогади знов захопили його голову, і він схилив її глибоко задумавшись.
Тихеньке потріскування дровець у каміні загойдували господаря в глибокий та міцний сон. Ледь-ледь помітні іскорки танцювали свій вогняний танок, а Гаррі все глибше та глибше поринав у дрімоту. Аж раптом він почув тихенький дзвоник. Дзенькіт був схожий на різдвяний, і від того Гаррі немов розчинився в ньому. Усе гучніше було чути дзвіночок, котрий Поттер уже сприймав як орієнтир, і разом зі звуком у його голові почали виринати якісь чудернацькі дивовиддя. Він намагався впізнати знайомі обличчя чи хоча б локації, але довкола були лише незнайомці. Аж раптом дзенькіт став голоснішим, наче біля самого вуха. Декілька секунд і ось воно, світло почало різати очі, вуха відразу наповнилися звуком юнацьких голосів, які лунали зі всіх боків.
— Ану тихо, — дуже твердо та голосно промовив Гаррі. І збагнув, що і його власний голос звучить досить незвично.
Усі навколо відразу замовкли.
— Вчителю, — промовив один із присутніх.
— Ви як? Ви довго не прокидалися.
— Я? — Гаррі широко розкрив очі від здивування. Люди навколо нього мали вигляд намальованих. Просто ідеально, особливо одяг у деяких був нереалістично білосніжним.
Він роззирнувся ще раз і помітив, що не тільки люди, а і предмети навколо доволі незвичні та незнайомі. Немов якась поховальна атрибутика. На мить йому здалося, що він не прокинувся, а навпаки. Впав у найглибший сон підсвідомості, але уява навряд чи могла б виписати такі картини.
— Вибачте, але хто ви? — дуже повільно та тихо промовив Поттер.
— Що він верзе? Мабуть, ми його клепку зламали повністю.
— Казав я вам, «Співпереживання» то дуже небезпечна річ.
— Ми все правильно зробили, він прокинувся тож мав би бути в нормі.
Дуже дивно було бачити збентежені обличчя незнайомців, до того ж мова їхня здавалася немов рідна, хоча Гаррі не міг нічого відповісти, але все добре розумів. Трішки полежавши на підлозі, Поттер хутко підвівся і, зорієнтувавшись на витягнутих ногах, дав дьору у відчинені двері. Усі замовкли від глибокого здивування.
Відбігши від будинку на безпечну відстань, Гаррі вирішив оглянути тутешню місцевість. Навколо безлюдного простору панував густий туман, а в повітрі відчувався різкий запах крові та плісняви. Перш за все він зосередив погляд на своєму одязі та уважно розглянув руки. Вони йому ніяк не могли належати. На щастя Гаррі лишався при пам’яті та міг чітко розуміти, що наразі перебуває в чужому тілі. Поттер, трішки покумекавши, вирішив вдатися до магії. Але палички звичайно ж не виявилося, хоча натомість на його поясі висіло щось схоже на паличку. Теж дерев’яна непримітна річ. Поглянувши ближче Гаррі збагнув, що річ ця була зроблена поспіхом, але досить вміло, бо він зміг впізнати в ній флейту.
— Так, добре. Отже, я в чужому тілі та здається в іншому всесвіті. І що далі? Як повернутися?
— Цить.
За спиною Гаррі пробігла ледь відчутна прохолода. Тільки но він захотів обернутися, як по його зап’ястю сковзнули чоловічі пальці, далі рука незнайомця охопила Поттера та притягнула до себе в притул. Вислизнути чи бодай повернутися не було можливості.
— Поттер?
— Та-так. — Гаррі й сам не розумів чому, але його реакція виявилася доволі чуттєвою, він затремтів в обіймах незнайомця.
— Добре, тоді відпускаю. Як тільки но руки опустилися, Гаррі відразу ж відскочив якомога далі, щоби поглянути в обличчя зухвальцю.
Та на велике здивування, замість обурення Поттер зніяковів та відчув полегшення. Тоді він уважно дослідив обличчя юнака, яке нагадувало йому витвір із фарфору, котрий був створений, щоб ним захоплювалися. Далі погляд Гаррі зосередився на одязі, який був досить схожим на той, що він уже бачив у будинку. Тож логічно було припустити, що юнаки належать до однієї соціальної групи, можливо їх єднають родинні зв’язки чи спільна праця.
— Ти знаєш хто я?
— Гаррі, це я Мелфой. Думаю цього разу ти захочеш мене вислухати, чи не так?
Нарешті Поттер наче прийшов до тями, як тільки но почув ім’я «Мелфой». Його ніжний погляд відразу змінився сильним обуренням, і він випалив:
— Ти? Та що тобі від мене треба, твоїх рук справа? Думав якщо в дійсності не можеш мене дістати, то тобі вдасться це зробити, проникнувши в мою свідомість?
— Гаррі, я не у твоїй голові. Фактично ми в іншому всесвіті. Я знайшов закляття, котре в разі загрози для життя переносить жертву в інший всесвіт. Але я не до кінця мав уявлення як воно спрацює.
— Жертву? Тобто хто із нас у такому разі жертва?
— Я намагався тебе врятувати, не думав, що теж опинюся в цьому світі.
— Мене врятувати, ти? Цікаво, продовжуй.
— Гаррі, ти не досить добре розумієш які наразі настрої серед чаклунів. Усі тільки те й роблять, що намагаються стерти будь-які спогади про темні часи. А хто як не ти найбільше нагадування про минуле.
— Тобто ти запроторив когось у наші тіла без повного розуміння ситуації? Я правильно зрозумів сенс твого «закляття»?
— Воно не моє і фактично…
— Ти, Мелфой, не змінюєш своїх принципів. Навіть рятуючи когось ти продовжуєш чинити зло. То й нехай якби для подібних дій були якісь суттєві причини. Так ні, ти просто вчинив якусь безглузду витівку за своїм розсудом. І заради чого? Щоб мене врятувати? Доклавши стільки зусиль задля мого знищення, ти одного дня вирішуєш мене рятувати? Знаєш, порятунки у твоєму розумінні виглядають навіть гірше, ніж намагання мене вбити. Негайно повертай усе як було!
— Поттер, не смій говорити зі мною в такому тоні, бо я можу і відмовитися тобі допомагати.
— Що за нісенітниці, Мелфой? Ти тільки шкодиш.
— Якби ти був уважнішим до деталей, а не сподівався лише на своє везіння, то ти б помітив досить велику кількість тривожних дзвіночків.
— Після одного такого дзвіночка я прокинувся в чужому тілі разом із тобою. Закінчуємо розмови, повертай нас у наш світ. Негайно!
— Мушу тебе засмутити, Поттер. Але це закляття не діє по моєму бажанню. Ми саме в цей час та в це місце потрапили не випадково.
— Тобто не випадково? Як саме ми сюди потрапили та в чиїх ми тілах ти хоча б знаєш?
— Я знаю майже скільки як ти. Ще я довідався, що наші чари не діють на тутешніх мешканців та предмети довкола. Я можу застосувати магію лише до себе. І, до речі, треба перевірити ще дещо.
Драко наче нізвідки дістав паличку та відразу промовив:
— Імпедімента!
Гаррі відштовхнуло метрів на два та приземлило немов мішок із картоплею, на декілька хвилин позбавивши змоги рухатися. Як тільки но чари почали спадати Поттер оскаженіло випалив:
— Мелфой?! — тільки-но він це промовив, як у його руках уже була флейта, котрою він наніс Драко контрудар крикнувши:
— Експеліармус!
Паличка Мелфоя вискочила з рук, і він цілком спокійно заявив:
— Ти чого, Поттер, це ж проста перевірка.
— Драко! Ти маєш зараз вирішувати як нас повернути!
— А ти повинен збагнути, що ми не можемо повернутися за допомогою закляття і хоча б якось вплинути на цей світ нашою магією. Ти ж мав би помітити, що чари діють лише на нас із тобою…
Не дослухавши до кінця, Гаррі не витримав і застосував теж «Імпедіменту».
— Поттер!
— Я просто перевірив твою теорію на практиці. Дійсно, чари непогано працюють, маєш рацію.
Мелфой хотів щось відповісти, але вирішив закінчити сутичку, оскільки помітив, що за спиною Гаррі вже виднілися юнаки, котрі кинулися на пошуки цих двох.
— О, Ханьґуан-дзюнь. Ви вже залишили поле битви переможцем?
На цій фразі Мелфой постарався відтворити в пам’яті картину, котру спостерігав як тільки-но розплющив очі. Тоді перед ним відкрився кривавий пейзаж, центральною фігурою якого був цей чоловік у білому, у тілі котрого він опинився.
Поблизу лежала відрубана кінцівка. На відстані двох метрів виднівся силует чоловіка в чорному, котрий підіймав щось доволі тяжке та нерухоме, мабуть, тіло вбитого чи пораненого, й за секунду разом із вантажем незнайомець зник без сліду в густому тумані. Тому, щоб не вдаватися в деталі, Драко вирішив погодитися з перемогою:
— О так, звичайно. Я ж могутній Ханьґуан.
Сказавши це, Мелфой перевів погляд на юнаків, котрі стояли округливши очі. Немов ніяк не очікували подібної відповіді. Можливо той супротивник був на кшталт Лорда Волдеморта, котрого не так легко подолати? Щоб випадково себе не видати Мелфой почав ставити зустрічні питання тим самим закінчивши розповідь про нещодавню битву.
Доки вони гомоніли, Гаррі відійшов трохи далі, аби розшукати вихід із безлюдного містечка. І дійсно, як тільки-но він почав бродити вздовж вулиці, туман розсіявся і вже виднілися вхідні ворота, що ведуть із міста. Рушивши назад до натовпу він остовпів, назустріч мчався справжній живий труп.
— А-а-а-а, — закричав Гаррі.
На його вигук примчалася вся товпа молодих людей. Вони були здивовані, як появою Вей Їна, так і реакцією Мо Сюаньюя. До цього моменту останній ще ні разу не верещав від одного лише погляду на живого покійника.
— Та що з ним таке, — промовив один із парубків, котрий був весь у білому.
— Лань Дзін’ї, Вчитель Мо просто ще не прийшов у норму після «Співпереживання», будь до нього більш м’яким.
— Що ж, він ніколи не був при тямі. Ти дуже чуйний, Лань Сиджвей. Навіть якщо йдеться про сумнівних людей та їх вчинки.
Гаррі не міг нічого заперечити, бо банально не говорив із юнаками однією мовою. До того ж яка він людина й чому в його бік летять подібні вислови сказати було важко. Тому він просто мовчав, свердлячи Мелфоя поглядом сповненим неприкритої злоби.
За першим покійником крокував ще один, у нього був білий порожній погляд, у якому неможливо було прочитати хоч натяк на емоційність. Руки були понівечені, одяг весь брудний та пошматований. Справжній живий мрець, він стрімголов помчався прямісінько до Драко. Покійник вихопив у нього два мішечки, що висіли на поясі та прилинув їх до грудей. Усі затихли і збагнули в чому тут справа. Ще до того як Драко та Гаррі опинилися в тілах цих молодих людей, тут розвивалася справжня битва за честь та справедливість. Гаррі пригадував шматочки своїх видінь, у них він якраз спостерігав, як саме помер цей чоловік. Одяг, зріст та саме обличчя відповідали примарам.
Тож він виходячи з побаченого міг розуміти на чиєму боці істина. Набравшись сміливості Гаррі покрокував до Драко та промовив:
— Не бійся, нехай він візьме все, що йому потрібно.
Мелфой кивнув.
Мрець підняв голову своїми черствими м’язами та заявив:
— Я попіклуюся про ці бідні душі. Мій дорогий друг має знати, що я не тримаю на нього зла.
Забравши два вузлики мрець пішов геть, а інший труп тільки те й робив, що уважно дивився на одного лише Гаррі, постійно то підходячи до нього, то відходячи назад. Наче хотів щось розгледіти й не міг.
— Що ж, у такому разі ми маємо йти, вам, мабуть, уже час додому, — промовив Мелфой.
З ним усі погодилися і юнаки покрокували до воріт, на котрі вказав Мо Сюанью.
Дорогою Гаррі, трішки сповільнивши темп та відбившись від товпи, притягнув Мелфоя до себе та промовив:
— Як ти можеш вести з ними розмови? Я аж ніяк не можу вимовити ні слова. Ти що використав якесь закляття?
— Гаррі, це китайська мова. Я її і так знаю.
— А я ні, хоча я все розумію.
— І не дивно, ти ж фактично маєш знання та навички людини, у котру я тебе переніс. Тільки до здібностей, що криються в тілі ще треба мати і власну клепку.
— Краще б ти мав розуму не запихати нас у цей всесвіт. Та ще й без мого відому.
— А хіба я не приходив до тебе за для розмови. Ти сам вирішив не слухати.
— А так ось чого ти прийшов до мене, щоб сповістити, що наразі задумав запроторити мене в інше тіло. Хм, дякую, що завітав попередити.
— Добре, Поттер. У такому разі розв'язуй питання мови самостійно. Я більше не буду твоїм голосом та перекладачем.
— Ти? Та я весь час мовчу, аби нас не видати. Тільки от коли я прокинувся і розмовляв з іншими англійською, вони не були надто здивовані. Навіть навпаки, у тілі якої людини я взагалі знаходжуся? Цікаво та й корисну було б знати.
— То я вже знаю.
— Що? А мені сказати ти знову забув, чи я мав би й цього разу проявити цікавість самостійно щоб ти розповів про все.
— Ти місцевий псих.
Гаррі:
— … Що? Я псих?
— Ну про тебе дуже багато чуток ходить сумнівних, тому краще зупинимося на тому, що ти просто не в собі.
— Яких таких чуток?
— Гаррі, ти так захвилювався, наче це реально стосується саме тебе.
— Ти навмисно вибрав мені таку особистість?
— Ні, кажу ж, я не до кінця розумію, як працює закляття, та якщо чесно, я не вірив до останнього, що воно спрацює взагалі. Тому обирати для тебе когось із тутешніх мешканців не було нагоди.
— Тоді ти хто такий? Уже дізнався? Дивлячись як до тебе ставиться молоде покоління ти маєш бути дуже вагомою фігурою в цьому світі.
— Так і є, я брат голови ордену, я прославлений заклинач. Тут теж люди володіють чарами, правда не схожими на ті, що використовуємо ми в нашому світі.
Говоривши про свій високий статус Драко весь сяяв, немов павич, для нього це була урочиста мить, котру він по граминочці куштував.
— Ти уявляєш наскільки вдало нас перекинуло в ці тіла, люди тут дуже привітні та люб’язні.
— Люб’язні? А як тобі ті люди, котрі вже мали б лежати в домовині, а вони бродять? Дуже приємні чи не так?
— В кожному світі є свої дива, Гаррі. Треба влитися в це суспільство.
— Драко, ти взагалі чуєш себе? Влитися? Ми наразі живемо від чужого імені. Ти хоч розумієш, теоретично, як нам потрапити у свій світ?
— Вибач, але я думаю ми тут застрягли. У ту мить коли я приймав рішення використати закляття, я вже був налаштований, що твоя душа буде втрачена для нашого світу. Дивно тільки те, що я теж втрапив під вплив цих чарів.
— Тобто ти не хотів мене вбивати, а вирішив усунути проблему, не забруднивши руки? І це ти називаєш порятунком?
— Думай як знаєш, але завдяки мені ти все ще живий.
— То для чого взагалі це закляття? Як воно працює, і де ти його дістав?
— Я можу сказати лише одне — закляття створено заради того, аби змінити хід історії. Тобто втрутити у відрізок часу тих, хто виконає маловірогідні дії задля зміни вектора очевидних подій. У твоєму випадку — вони мають своєю присутністю не дати тобі померти в нашому світі. І саме ця дія має бути поштовхом до іншого розвитку історії. Тобто якщо ми втрапили сюди, то наша місія також матиме подібну мету. Нам треба на цей світ вплинути своєю присутністю, і, можливо, тоді ми повернемося. А, можливо, й ні.
— Драко, ти просто підмінив душі? Тобто хтось може померти замість мене?
— Ні, я не хотів би втрачати твоє тіло, тому є надія, що ніхто не помре.
— Моє тіло?
— Ну я ж тебе давно знаю, як не крути в нас спільне минуле, було б сумно якби ти помер.
— Ти при своєму розумі, ти був на стороні тих хто якраз хотів цього.
— Це в минулому, досить уже розмов. Краще вирішимо питання з твоєю китайською. Фактично ти володієш цією мовою, тому треба просто пробудити ці навички в тобі. Зараз доберемося до мого брата, що є главою ордену, і я з тобою позаймаюся.
— Досить наголошувати на його статусі.
— Це дуже добре, Гаррі, що хоча б хтось із нас має шляхетне походження. Нам це спростить завдання.
Вони йшли разом із молодими адептами і вели свої суперечки аж доки не забрили в гарний та квітучий садок.
— Ханьґуан-дзюнь, пане, ми лишимося тут на ніч допоки не з’явиться Дзеу-дзюнь?
— Так, думаю ми можемо тут почекати його. Лань Сиджвей, підготуй усе для ночівлі.
Драко вже досить переконливо відігравав свою роль. Оскільки він звик останнім часом лавірувати посеред магів різних рангів та вливатися до різних сторін конфлікту. Його досвід якраз грав на руку. Доки Гаррі не міг говорити, Мелфой відігравав ролі за них обох.
— Гей, Мо Сюанью, ходи сюди. Поглянь яка краса навколо, чи не гарно, що ми тут у двох із тобою опинилися.
— Ти дійсно вважаєш, що це чудово?
— А чому ж ні, ти живеш хіба цікаве життя зараз? Хіба воно може порівнятися з тими пригодами за часів старшої школи? Наразі ти звичайна міністерська ропуха.
— Мелфой, ти мав би бути чемним зі мною, бо я не знаю чи зможуть примари цього світу тебе вбити, але я точно подужаю.
— Ха-ха ну спробуй, подивлюся я тоді на тебе, як ти будеш самотужки впливати на хід подій у цьому світі. Оскільки статус твій далеко не найвигідніший.
Драко мав доволі самозакохану натуру, до якої Гаррі вже давно звик, але ніяк не виходило пропускати повз вуха всі шпильки цього задаваки. Тому раз за разом у них виникала доволі серйозна перепалка, у якій обидва не бажали поступитися.
Вони б ще довго обмінювалися взаємними образами, але чорна кремезна тінь, котра виросла нізвідки перехопила на себе фокус уваги, й чоловіки не домовляючись разом стихли.
— Драко, що це?
— Це тіло, Гаррі. Безголове тіло, і воно схоже прямує до нас. Тікай, Гаррі. Біжімо.
Тільки-но пролунали ці слова, як здоровило рушив із неабиякою швидкістю за втікачами. Замість того, щоб хоча б якось надурити переслідувача, хлопці просто бігали з одного боку в інший. Гаррі охоплювала огида від самого вигляду цієї потвори, і він почав щось вигукувати, навіть не англійською. Це були якісь дивні слова, котрі за звучанням були схожі на китайську, але змісту ніякого не мали. Побачивши таку картину інші адепти й собі дали дьору, бігавши довкола здійнявся неабиякий шум, на котрий поспішив прибути Дзеу-дзюнь.
Як тільки-но юнаки помітили його присутність так відразу зі сльозами на очах побігли ховатися в нього за спиною. Тільки Вандзі та Мо Сюанью продовжили гру в смертельного квача.
— Лань Вандзі, що це за хаос, діставай гуцинь, ми маємо зіграти «Заспокоєння».
Після цієї фрази Драко занервував навіть сильніше, ніж коли побачив безголовий труп. Бо він уявлення не мав, як саме треба грати та на чому. Тож він нічого краще не зміг придумати, чим завдати собі якоїсь тілесної шкоди. Й от зібравшись із духом, він зі всієї сили врізався в дерево, котре росло собі вже десятки років без подібних потрясінь. Лань Січень був настільки вражений, що на хвилину навіть перестав дихати, але зібравшись із думками, він підніс до вуст сопілку й зіграв найпрекраснішу мелодію, що Драко коли-небудь чув. Як тільки звуки сопілки досягли тіла кремезного чоловіка, воно спочатку досить сильно вповільнилося, а зрештою розсипалося на окремі частини, від чого в Гаррі було відчуття нудоти та огиди.
— Вандзі, що з тобою, ти не забився? Я заберу вас у Гусу, ви маєте перепочити. Та пояснити, що з вами відбулося.
Як тільки но всі видихнули від перегонів із мертвим, Гаррі уважно вгледівся в обличчя чоловіка, котрий так тремтів над Драко. Вони були на одне обличчя, тільки щойно прибулий мав більш дорослий та поважний вигляд. Дуже гарний та вихований молодик підняв Мелфоя, підтримуючи його та розпитуючи про самопочуття. І тільки но він переконався, що все гаразд нарешті його відпустив, щоб дати можливість рухатися самостійно.
— Лань Вандзі, ти впізнав це тіло? Бо я, здається, знаю хто це.
Зі смутою та скорботою Дзеу-дзюнь промовив ім‘я:
— Це мій старший названий брат, це… Нє Міндзюе.
Усі стояли над розрубаними кінцівками трупа мовчки та спостерігали як Лань Січень намагається їх зі всією повагою зібрати та покласти в мішечки, аби тіло знову не зібралося до купи. Як тільки він закінчив, то буквально став на свій меч і наказав летіти за ним.
Драко:
-…
Гаррі:
-…
Мелфой впав і застогнав.
— Брате, я так забився. Моя нога, не можу летіти самостійно.
— Дзеу-дзюнь, ми можемо летіти з Ханьгуань Цьзюнем на одному мечі, я про нього подбаю. Лань Дзін‘ї може полетіти з вчителем Мо. Бо в Мо Сюаньюя не має при собі меча.
— Ей, Лань Сиджвей, я теж хочу допомогти Ханьгуань Цьзюню. Це не справедливо.
— Дякую вам за турботу. У такому разі полетіли.
Лань Січень набрав темп та стрімголов пірнув у височінь. Далі була задача складніша, бо ні Драко, ні Гаррі уявлення не мали як балансувати на лезу меча і як взагалі на ньому можна втриматися в повітрі. От би зараз мітлу, німбус 2000, там би Гаррі був як риба у воді. А це що таке, невже не можна було для переміщення вигадати щось більш практичне та зручне. Юнаки застрибнули хутко на свої мечі, просунувшись по лезу та звільнивши місце для пасажирів. Гаррі округлив очі настільки, що вони мали б ось-ось випасти з орбіт. Постоявши трохи осторонь він зрозумів, що не дочекається від Драко першого кроку. Тож пробубнівши собі під носа прокльони, він вхопився за бідного Лань Дзін‘ї і почав незграбно залазити на меч, вигинаючись то в один то в інший бік.
— Ти вже можеш стати чи що з тобою таке? Ніколи не літав на мечах, що весь тремтиш, обережно, ти зараз мене скинеш. Ай, ая-яй, та чого я маю летіти саме з тобою.
Лань Сиджвей звернувся до Драко:
— Пане, Ханьгуань Цьзюнь, вам допомогти піднятися?
Мелфой виглядав блідим та скутим, у його очах можна було прочитати благання про порятунок. Він зовсім не знав, як вийти з подібного становища тож набравшись мужності йому довелося мовчки підводитися на ноги та застрибувати на меч граційним поштовхом. Взявшись за Лань Сиджвея, Драко намагався хоча б декілька хвилин втриматися без тремтіння. Тим часом Гаррі вже впав разів зо три. Й ось нарешті зібравшись, він заліз на меч та нагнув спину відставивши п’яту точку таким чином, щоб нарешті впіймати баланс.
— Що це за стійка, мені вже соромно за тебе, чому Ханьгуань Цьзюнь, маючи травмовану ногу, стоїть як годиться, а ти вже вкотре падаєш. На цей раз ти хоча б зможеш летіти без падінь?
Гаррі активно закивав і вони нарешті рушили. З горем пополам герої дібралися до Гусу. І як тільки ноги торкнулися землі, вони обидва з полегшенням видихнули і прокрокували разом до Дзеу-дзюня.
— Лань Вандзі, ти маєш поїхати зі мною до «Вежі Коропу» на з’їзд кланів. Ми маємо з’ясувати хто з оточення Нє Міндзюе здатен на подібне звірство стосовно його спочилого тіла. Я думаю, Мо Сюанью вже достатньо обміркував свої слова, тож дай йому можливість говорити. З друзями так не чинять, Вандзі.
— Добре брате, я зроблю все про що ти мене попросив. А наразі, думаю, Мо Сюанью краще піти перепочити. Адже він усе ще не прийшов до тями після «Співпереживання». Тож чи можу я попросити тебе провести його до моєї кімнати, а я зараз підійду. Маю ще розмову до Лань Сиджвея.
— Звичайно, ходім за мною, Мо Сюанью.
Драко спеціально попросив голову ордена провести Гаррі до кімнати. Бо не знав де вона знаходиться. Тож вдавши, що він йде з розмовою до молодших адептів Мелфой чкурнув слідкувати за тим куди пішов Лань Січень. Він намагався триматися на відсутні та йдучи запам’ятовувати все, що трапляється на очі. Адже він збагнув, що необхідно як можна краще розібрати в справі розчленування тіла. Можливо, саме це і є ключовим моментом в історії цих двох юнаків, чиї тіла зараз підвладні мандрівникам з іншої реальності. Як тільки Драко побачив, що навкруги ні душі, а Дзеу-дзюнь пішов до своїх покоїв, він відразу чкурнув у спальню до Гаррі.
— Поттер, ану хутко сідай за книги, ми маємо за ніч опанувати китайську.
— Добре, я вже знайшов, що почитати.
У руках Гаррі тримав збірку правил ордену Ґусу Лань.
— А ти впевнений, що бажаєш почати вивчення саме із цієї книги?
— А чому б і ні, тут абзаци мають нумерацію. Доволі зручно вчитися коли є систематичність.
— Ну добре, якщо тебе приваблює послідовність, що викладена в цій книзі тоді не буду заважати.
Драко розтягнув посмішку та побажав Гаррі успіху. Натомість сам прийнявся нишпорити по всім поличкам, що були в кімнаті. Він хотів знайти бодай якусь інформацію про інші ордени або розрізняти хто є хто, попереду його чекала плідна праця, і він без жодного докору сумління нишпорив по всім закуткам.
— Драко, тобі не огидно від того, що ти так сміливо нишпориш в особистих речах іншої людини.
— Ні, бо я маю нас повернути в наш світ. Чи ти вже цього не хочеш?
— Хочу звісно, але ж тут доволі особисті речі. Ти читаєш навіть рукописні матеріали інтимного значення.
— До речі про інтим, у нотатках доволі часто зустрічається одна сумнівна особистість. Дуже відомий заклинач, Старійшина Їлін, він хтось на кшталт Волдеморта. Але цей благочестивий пан у білому вбранні не вбачає Вей Їна абсолютним злом, усі нотатки про Вей Усяня мають якусь дивну ауру. Начебто він описує, хм, кохану людину. Він наголошує постійно на емоційній складовій. В одному записі він наголосив, що Вей Усянь невихований хлопчисько без грама совісті, хоча йому саме це в ньому й подобається. Дуже схоже на історію коханців чи щось таке. Цікаво…
— Драко, це вже занадто особисте. Не смій таке читати. Віддай сюди.
— Почекай тут є цінна інформація про цього Старійшину Їліна. Тут вказано, що господар цих рукописів приховав для Вей Усяня якусь «Посмішку Імператора». Десь під дощечками, то може мова йде про зброю чи щось на кшталт того. Ми маємо це відшукати, негайно.
Драко відкинув у бік рукописні тексти та прийнявся лазити навколішки біля кожної дощечки. Доки він бив поклони, Гаррі намагався зосередитися на тому, аби відродити в собі вже закладені знання.
Але як він не старався вчитатися, чи хоча б сфокусуватися на тексті, все його тіло наче викручувалося. Його починало нудити, очі чухатися, у вухах стояв дзвін. Як тільки він відкладав книгу, то все поверталося в норму. Чудеса якісь їй богу.
— Драко, досить тобі підмітати підлогу, краще оберімо іншу літературу для вивчення мови.
Аж раптом Мелфой вигукнув:
— Знайшов!
Одна із дощечок піддалася на маніпуляції Драко і зсунулася. Зрадівши такій події, нишпорка відразу ж запхав руку в схованку по лікоть. Трішки почекавши Гаррі побачив, як Драко вийняв із під підлоги якийсь горщик, а за ним ще два. Окрім цих пляшок у схованці нічого не було.
— Хм, дивно. Навряд чи це якесь зілля, його якось забагато. Ану Гаррі понюхай мерщій.
— Не буду, сам дістав то й куштуй його теж сам.
— Ну добре, зараз.
Драко відчинив кришечку, й із посудини ринувся запах стиглого винограду. Ніяких сумнівів не було, такий аромат має добре вистояне вино.
— Я думаю, після подорожі на мечах, вміст цієї пляшки ми просто зобов’язані покуштувати. Що скажеш, Гаррі?
— Це не дуже правильно, Мелфой. Цей напій аж ніяк не для нас.
— Нумо, Гаррі. Ми завтра зможемо покласти сюди ще вина. Але сьогодні зробімо хоча б ковток.
— Ну добре, тільки ковток.
День видався важким, тому Гаррі дійсно захотів розслабитися та отримати бодай якесь задоволення. Один келих і на душі стало тепліше. Але Драко після випитого вина якось притих.
— Гарний напій, але більше пити не треба. Бо ми й так досить нахабно себе поводимо. Драко?
— Я, Гаррі, для тебе стараюся. Ти ж ніколи не читав мої нотатки. А там, Гаррі, можливо ще більше емоційного підтексту стосовно тебе, дурнику.
— Що ти верзеш? Невже сп’янів від одного ковтку? Ніколи не бачив, щоб ти був нетверезий, чому тоді я не такий хмільний?
— Я ж для тебе, Гаррі стараюся. Шкода, що не можу зараз поглянути на твоє тіло, Гаррі. Воно надто недосяжне. Ех-х.
— Емм, Драко? Давай ти краще підеш до ліжка.
— Давай.
Гаррі почав підіймати Драко, аби провести сп’янілого. Аж раптом Мелфой немов потонув в очах Поттера, він дивився на нього, не відриваючи погляд.
— Добре, Мелфой. Я, здається, розумію в чому справа. Мабуть, це тіло, що ти зараз маєш зовсім не стійке до алкоголю. Тому ти так швидко сп‘янів. Нумо пішли відпочивати.
Гаррі нарешті вмовив Драко рухатися, і вони міцно обхопивши один одного, покрокували до ліжка. Тільки-но Поттер відволікся, як Мелфой вчепився за його шию та повалив їх на підлогу, за ними гунули до долу простирадла та подушки. Драко підім‘яв весь цей скарб під бік і, прийнявши позу ембріона, почав сопіти. Гаррі весь заплутаний у простирадлах спробував якось вивільнитися, але план втечі виявився провальним. Драко міцно вхопив та притис свою жертву до підлоги. Так вони пролежали години з дві.
Аж раптом Мелфой промовив:
— Ти ніколи не пробачиш мені?
— Ти про що зараз?
— Я для тебе не існую, тобто ні в цьому, ні в нашому світі мене для тебе немає. Ти вислухав мене тільки тоді, коли говорити більше ні з ким було. Ха-ха, така дурість, я був радий, що ти можеш говорити тільки зі мною. Адже вся твоя увага була моєю, це так егоїстично з мого боку.
— Так, це дуже егоїстично. А ще ти б міг запитати в мене дозволу перед тим, як перемістити з власного тіла. Я тебе не можу пробачити, адже кожна твоя дія спрямована на задоволення твоїх власних потреб. Тому….
На цій фразі Гаррі відчув як рука Драко сковзнула йому під верхній одяг.
Мелфой хмільним поглядом немов заколисував промовивши біля самого вуха:
— Тоді давай я зроблю дещо задля твого задоволення?
Сказавши це, Драко провів кінчиком язика по краю вуха Гаррі, а тонкі пальці вже дібралися під спідню мантію. Гаряче тіло незнайомця збуджувало, а ще бентежило Драко, він затремтів і відразу ж прибрав руку геть. Гаррі натомість зніяковів і залився рум’янцем, його щоки палали. Він відчув як усе тіло пульсує від збудження. На хвилину він захотів щосили притиснутися до Драко, аби відчути як і його тіло тремтить від спокуси. Але що це вони виробляють. Їхні тіла так і тягнуло один до одного, вони відповідали взаємним бажанням.
— Я просто… Вибач, Гаррі. Я не знаю, що на мене найшло. Мабуть, це побічний ефект від закляття.
— Я теж такої думки. Забудьмо.
Вони лежали в обіймах, і ніхто не наважувався встати чи хоча б поворухнулися. Очі Гаррі були спрямовані в темряву, а Драко ніяк не міг відірвати погляд від почервонілого нового обличчя Гаррі. Так пройшла майже вся ніч. Темряву почало змінювати сонячне сяйво. Драко так і не зміг зімкнути очей, тому він переглядав у спогадах нічні обійми знову і знову, дивлячись як дрімає Поттер.
Полежавши ще трохи Мелфой нахилився вустами до губ Гаррі та ледве торкнувся їх, аби не тривожити сон юнака. Аж раптом Гаррі розплющив очі та притягнув Драко ближче, змусивши віддатися поцілунку повністю. Вони не зчулися, як ранкові промені вже виблискували на оголених тілах. Драко роздягав свого партнера, ніжно торкаючись своїми вустами гарячого тіла, ось нарешті він дібрався до вже збудженого члена. Відразу стягнути білизну він не наважився, натомість його рука почала пестити збуджений пеніс.
Гаррі задихаючись від задоволення промовив:
— Дра-Драко, я ледве можу триматися, Драко, ти маєш заволодіти моїм справжнім тілом тому зупинися.
Але Мелфой уже не міг ось так відпустити зі своїх рук ще твердий член, він хотів, аби Гаррі застогнав від задоволення, тому наважився торкнутися язиком оголеного члена. Взявши всю його довжину вустами, він нарешті змусив Гаррі застогнати й випалити:
— Я хочу відчути твій член, я-я, більше не стримаюсь. Драко, я. я. Дракооо…
Драко підняв задоволений погляд та промовив.
— Ти його відчуєш, як тільки ми повернемо свої тіла, я тобі обіцяю.
Драко нарешті мав вдоволений вигляд, тому полишивши оголеного та знесиленого Гаррі, він почав одягатися та шукати змінні речі.
— Я піду прийму щось на кшталт ванни. А ти підходь пізніше. Адже подібні стосунки тут не всі сприймають належним чином. Тож нехай ця ніч буде нашим секретом, Гаррі. Поттер ще й досі лежав без руху, стискаючи в руці простирадла. Але зібравшись, він промовив:
— Ми не можемо так чинити із чужими тілами. Це не правильно. Навіть якщо господарі цих тіл робили щось подібне. Я хотів би…
Гаррі залився рум'янцем, але все ж таки закінчив говорити:
— Тебе справжнього, я хочу, щоб тобі також було добре, бажаю твоє справжнє тіло, любий Драко.
— Невдовзі твоє бажання здійсниться, обіцяю. Це буде мій тобі різдвяний подарунок.
Драко вийшов із кімнати з високо піднятою головою, адже відтепер у нього була серйозна причина щоби повернутися у своє справжнє тіло.