Work Text:
— Повірити у це не можу! Ще скажи, що ти втік зі школи вночі, щоб роздобути той клятий шоколад! - Джеймс ледь не вдавився - цукерка, яку він підкинув у повітря, щоб спіймати одразу до рота, майже стала поперек горла. Та ще і виявилась на смак перченою. Хлопець скривився, але швидко проковтнув невдалий десерт і продовжив, перестрибуючи одразу кілька сходинок:
— Втік зі школи. І без мене! Пітере, здається, ми його втрачаємо.
Джеймс театрально закотив очі та почав хапатися за серце. Пітер у відповідь тихо засміявся, але швиденько притих, відчувши на собі пронизливий погляд Сіріуса.
Той дійсно відчував себе дурним тепер.
І клята шоколадка з родзинками - бо Люпин якось сказав, що любить жувати та гризти щось солодке перед перетворенням, - тепер пекла у кишені. Сіріус сіпнув плечем.
— Ти ж вчора весь вечір лизався по кутках з тою дівчиною, як її…
Джеймс на хвилинку зблід і здратовано махнув рукою. Бо він і сам не дуже пам’ятав, про яку дівчину брехав цього разу, коли нишком втікав на побачення до одного дуже гарячого слизеринця. Та й хіба Сіріусу про таке скажеш? Він же оскаженіє. Хоча зараз Блек настільки у своїх думках, що навіть якби Джеймс сказав, що бере Реґулуса заміж і просить благословення, Сіріус би лиш кивнув головою.
— То й що? Це мені б не завадило, але добре. Сьогодні я тебе пробачаю. Але тільки сьогодні.
Та й не може Джеймс сердитись на друга по-справжньому. І те, що один стілець коло них був вільним сьогодні, трохи псує настрій.
Вони були у передчутті пригоди, але кожен із їх компанії любив-ненавидів ніч, коли повний місяць погрозливо зависав у небі.
Ще не ідеально-круглий, але Люпину завжди було важко навіть за кілька днів до повні. Цього разу - особливо. Зранку Ремус не пустив Сіріуса до спальні, але обурливіше - не пустив напередодні ввечері, хоча це вже кілька тижнів було їх традицією. Зачинятись удвох і залізати під ковдру, обов’язково загасивши світло у кімнаті.
Бо Ремус сором’язливий та ніжний.
Навіть не вміє стогнати, але так солодко схлипує і ховає червоне обличчя у подушці.
І лоскоту боїться, коли Сіріус торкається губами його боків.
А ще геть не вміє тримати себе в руках і у своє задоволення занурюється з головою. Сіріус просто обожнює те, як у Ремуса блищить від поту шкіра, і те, як Ремус чуттєво завжди відгукується на доторки.
А Сіріус… а Сіріус ледь не прибиває якогось першокурсника, налетівши на нього зі своїми думками - просто не побачив малечу.
Але йому потрібно бути поруч.
Потрібно торкатись скуйовдженого волосся і цілувати куточки губ. Тримати у своїх обіймах міцно та сильно, бо впевненості Сіріуса має вистачати аж на двох.
Немає сенсу навіть вигадувати ніяких виправдань.
— Я мушу бути коло нього.
І друзі знають, взагалі-то давно чекали, щоб Гультяй нарешті пішов - ні, побіг, бо на його стурбовано-закохане обличчя дивитись неможливо.
Сіріус ще пам’ятає про ввічливість - але лише тому, що не хоче дратувати Ремуса.
Не забуває навіть тихенько постукати, перш ніж на удачу прокрутити дверну ручку і подумки видихнути із полегшенням.
Відчинено.
Він прислухається, перш ніж переступити поріг кімнати.
— Ремусе, ти як?
Люпин сидить на ліжку, похиливши голову, і на мить здається, що він плаче. Сіріус проковтує слова і зачиняє двері за своєю спиною. Ключа провертає, але не встигає навіть роззирнутись на гармидер зазвичай неідеально прибраної кімнати.
Вони майже зіштовхуються носами, а Ремус так близько, що Сіріус навіть крізь одяг відчуває його жар. І коли тільки встиг підійти..?
— У тебе температура, - здогадується Блек, руку підносить до чужої щоки, але Люпин швидший - просто перехоплює зап’ястя і притискає до дверей. Сіріус відчуває себе прибитим до стіни метеликом, тільки йому геть не боляче. Трішки незвично, бо це не схоже на Ремуса. І очі у нього такі червоні, і щоки горять, і він ламає губи у посмішці, схиляється до Сіріуса. Диханням важким торкається шиї.
Вперше за роки дружби Блек раптом розуміє, що Люпин за нього вищий.
— Я приніс тобі шоколад, - Сіріус одразу скидає усі козирі на стіл, хоча це не спиняє Ремуса, котрий опускається нижче, носом торкається оголеної шиї, цілує за вушком, і від цього простого поцілунку у Сіріуса слабшають ноги, а Ремус це ніби передбачує - втискає коліно між ніг, притирається так гаряче, що Сіріусу доводиться стати навпочіпки, хоча втекти він не може. Не хоче.
— Я зрозумів.. сьогодні без шоколаду, - надламаним сміхом відгукується Блек, і це все солодко. Дуже гаряче. І йому подобається до тремтіння, але Люпин щось поплутав.
Бо це Ремус має бути на місці Сіріуса. Це його так палко мають затискати між гарячим тілом і холодними дверима, його шию пекти поцілунками. І це у нього до болю повинен впиратись член у застібку джинсів, натягуючи тканину.
Аж ніяк не Сіріуса, але реальність вибиває повітря з легенів.
У Ремуса очі дикі, а кожен рух якийсь нервовий, різкий. І він притискається ближче, вільною рукою забирається під сорочку, торкається гарячими пальцями. Живота, грудей, допоки пальці не завмирають на соску, стискаючи і видираючи із Сіріуса несподіваний стогін. Такий жалюгідний, що Блек сам себе лякається - невже він справді звучить так благаюче?
А Ремус відгукується на це прохання, притискається ближче, дозволяє відчути власне збудження, щоб Сіріус нарешті зрозумів, що сьогодні його звідси навряд випустять.
Люпин неохоче відривається від шиї Блека, у губи цілує, але не дає перехопити ініціативу - кусає, гарчить у поцілунок і штовхається язиком, змушуючи Сіріуса душитись власним диханням.
Обійми Люпина лише міцнішають, він відпускає руки, але Сіріус тільки і може, що опустити їх на плечі хлопця, стиснути м’який светр тремтячими долонями. Якщо відпустити - він просто полетить на підлогу, не втримавшись, але Люпин і не збирається відступати. Навпаки. Стискає сильніше, робить крок назад, веде Сіріуса за собою, а Сіріус слухається покірно.
Бо хіба можна чинити супротив, коли тебе так тримають?
Коли одяг стягують, не відволікаючись від поцілунків вологих, коли вже губи пече, а по кімнаті розноситься полегшений стогін, бо навіть білизна злітає кудись у сторону, а член блищить вологою, і коли Ремус накриває його долонею, Сіріуса підкидає від задоволення.
На живіт стікає декілька напівпрозорих крапель, а щоки Блека вкриває хворобливо-червоним рум’янцем.
— Може не треба? - бурмоче Сіріус і розуміє, що у нього роз‘їжджаються коліна.
Ремус вперше за цей вечір нарешті підіймає погляд.
Хрипить збуджено.
— Не хочеш?
А Сіріус радше помре, ніж скаже, що не хоче.
Блек стискає губи. Ремус розпливається у підлій посмішці.
— То мені зупинитись? - питає знову, подушечкою пальця торкаючись вологої головки члена.
Сіріус у відповідь тихо скавучить і хоче вже відвести погляд, але не може перестати дивитись.
— Ну добре. Якщо ти не хочеш… - Ремус не встигає навіть руку забрати та відповзти трохи, бо Сіріус під ним сіпається, лається та істерично хапає Ремуса за руку, назад тягне, підштовхуючись до гарячих пальців, притирається нетерпляче і жадібно.
— Хочу. Я хочу, щоб тебе.. Ремусе, я дуже хочу.
Бо слів на щось більш екстравагантне та брудне просто не стає. Сіріус забув, як розмовляти.
Залишається лише його важке дихання та скавучання у подушку, і тепер він розуміє, чому Ремус завжди намагається сховатись під ковдрою - Блек і сам в якийсь момент просто пробує заритись у збите простирадло. Бо погляд Люпина пропалює шкіру, а Сіріусу так добре, аж погано.
Ремус робить те, що навіть Сіріус не дозволяв собі, коли вони забирались під ковдру.
Люпин посміхається хижо, цілує у губи коротко і опускається нижче - язиком маже по шиї, злизуючи солоний присмак, прикусує кадик і вже не зважає на те, що муркотить зверху Сіріус.
Якби тільки Блек знав, як Ремусу важко стриматись і просто не поставити його на коліна. Перед очима тьмяніє від думки про те, щоб просто намотати на кулак його волосся і натягнути на член.
Але Люпин вже не відступиться. Він стікає Блеку до ніг, влаштовується і не стримує хриплого стогону, коли притискається губами до головки члену. Стискає її долонею і веде зверху вниз, шаленіючи від того, що Сіріус тече. Краплини змазки стікають між пальців, і Люпин ловить їх губами, злизує нетерпляче, одразу ж вільною рукою притримуючи, щоб Блек не підштовхувався так нетерпляче.
— Не поспішай, - тихо шепоче Ремус і порушує власне прохання. Підтримує Сіріуса під колінами, змушує його ноги задерти вище, розкритись, язиком проводячи по чутливій шкірі, цілуючи, і зверху лунає такий відчайдушний стогін, що доводиться опустити руку вниз і перетиснути власний член, щоб не кінчити у цю ж мить.
— Р-Ремусе…? Я ж тобі так не роблю! - схлипує Сіріус, руками лізе, ніби справді сподівається відштовхнути Люпина, але лише заважає.
— А чому?
І це просте питання змушує Сіріуса зніяковіло замовкнути. Секунди на дві, бо Ремус знову його вилизує, а Сіріус знову зривається у голосні стогони і гнеться у руках, підставляється, здригаючись, лише коли Ремус заміняє язик пальцями.
Блек не впевнений, що це за замовляння, і навіть не хоче знати, де Люпин його вивчив, але між ніг так волого, що кожен поштовх до палаючих від сорому щік мокрий і гучний.
Ремус м’яко підштовхує Сіріуса, підказує йому ноги розвести і притискається щокою до внутрішньої сторони стегна, залишає на шкірі ніжний поцілунок. І тільки коли власне бажання збирається внизу живота жарко до неможливого, Ремус накриває Сіріуса собою. Цілує червоні щоки, стогони губами ловить, але тримає за плечі міцніше - не дозволяє вислизнути із обіймів.
Це приємно. І боляче, коли Ремус нарешті штовхається до кінця, і солодко, бо Ремус шепоче у губи ніжно, і соромно, бо тепер це Сіріус хлюпоче між ніг і вологі звуки ледь-ледь перекрикує своїми благаннями. Блек і не помічає, що роздирає плечі Люпина до яскравих слідів, стискає його у собі і сам штовхається назустріч.
Не чує, як б’ється спинка ліжка об стіну у кожному різкому поштовху. Не бачить, як Люпин зажмурюється від насолоди і міцніше стискає у обіймах. А у оргазм зіштовхує укус. Бо Ремус мітить плечі своїми слідами, впивається зубами у шкіру і штовхається ще по інерції, егоїстично розтягуючи задоволення, хоча Сіріус вже муркотить тихо й благає зупинитись.
Ремус слухається, але не відпускає. Зализує свіжі синці та подряпини, залишені на шиї та плечах, пестить ніжно, поки навіть поцілунки не здаються Сіріусу надто яскравими та болючими.
— Чому ти сьогодні прогуляв?
Сіріус запускає пальці у своє вологе волосся, намагається розслабити ноги, бо коліна досі тремтять трішки.
Ремус усміхається, лягає близько й тісно - ліжко вузьке, але це не головна причина.
— Боявся, що зірвусь раніше.