Work Text:
Кхаотан є моїм другом вже 5 років. 5 років спільних моментів, переписок, зустрічей в ресторані чи в караоке з друзями, ночівель під перегляд наших проєктів чи ігор в Валорант. Я навіть уявити не можу, що б робив весь цей час без нього. Кхаотан заповнює моє життя чимось особливим, таким, що ніхто інший не зможе зробити.
Ми разом долали перші кроки в GMM, ділилися досвідом та думками, разом підтримували один одого в сольних проєктах, плакали та сміялись. Обертаючись назад, я розумію, що вдячний йому за те, ким я став, адже без його підтримки я б був вже не тим, кого бачу в дзеркалі.
Через все це і не тільки, Кхаотан- моя улюблена людина на цій планеті. І я готовий кричати про це всім навколо, готовий навіть набити тату з його ім'ям, якщо він захоче! Але найбільше я боюсь сказати про це йому самому...
Звичайно, я не один раз вже говорив Кхао що він важливий для мене, проте це було не лише те, що я тримав в голові. Мені важко описати ці почуття чимось конкретним, тому я навіть подумки не хотів вішати ярлики між нами, адже зруйнувати цю ідилію у взаєминах було б жахливою помилкою. Тому я просто продовжував жити, запам'ятовуючи кожен момент, що ми проводили разом.
***
Сьогодні був ще один продуктивний день. Зйомки для реклами, фотосети, квапливі фотографи та незручний одяг - звичайні будні після прем'єри спільного проєкту. Але через хорошого партнера навіть вони не відчувались такими обтяжуючими. Взагалі, я люблю свою роботу. Нові знайомства, локації, події- ти немов пізнаєш світ під різними кутами і тому тобі не може набриднути. Але кожного вечора ти знову повертаєшся назад- в свій пустий дім та холодне ліжко, думачи про наступний день або прокручуючи сьогоднішні події.
-Може сьогодні до мене?
-Га?- я обернувся, почувши знайомий голос позаду.
-Нам завтра однаково о 6 ранку прокидатись та їхати в офіс, то й може сьогодні переночуєш у мене? Маньтов вже за тобою сумує. - Кхаотан говорив це невимушено, немов пропонував таке кожному через день знайомства. Проте я знав, що додому він запрошував лише найближчих. Не буду брехати, це приємно.
-Хм...- я подивився на годинник, зробивши вигляд, що все ще думаю- Давай, в мене немає ніяких справ, провідаю Маньтов! - наші посмішки зустрілись.
***
Дім Кхаотана немов відображав свого господаря: світлі та приємні очам кольори, багато квітів та речей якими він захоплюється. М'яке велике ліжко, з якого не хочеться вставати, синтезатор та гітара, милий будиночок для кішки, книги та фотографії. Цей дім був немов одним цілим з ним, і кожного разу у мене було відчуття, що я знаходжуся у самому серці Кхаотана, перебуваючи тут.
Десь позаду шуміла вода- він приймає душ. Мої вуха завжди червоніють, коли я думаю про це. Але це не треба тут вигадувати! Нічого еротичного, просто розуміння того, що він десь зовсім недалеко... дає дивні відчуття. Мені згадується час, коли ми знімали відеоряд до пілотного трейлеру Затемнення. Тоді ми ще не були добре знайомі з сюжетом та персонажами, були знервовані та збентежені від поринання в новий всесвіт.
Одною з перших, ми знімали сцену в душі. Я мав плакати. Я емоційний від народження, тому для мене це не було проблемою- я кричав під струменем води, мій голос вже був зірваним, хриплим. Поспішно хапаючи ротом повітря я обернувся та впав в обійми Кхаотана- Аяна. Його шкіра була такою холодною та ніжною, немов порцеляна. Мої сльози крапали йому на плечі, спину, розмивалися водою та сплітались знову. Я відчував його запах, дихання, стукіт серця. Я не відпускав хлопця з обіймів до останнього, просто не хотів. Лише після третього оклику режисера я здався.
Я досі пам'ятаю як злякався того дня, що не зможу зберегти нашу дружбу, не контролюватиму себе та дозволю лишнього. Вже давно я знав, що бачу в Кхаотані не лише приятеля, але мені вдавалось балансувати на тій межі, що була окреслена між словом "друг". Але в той момент я міг думати лише про те, що попереду місяці зйомок, фансервісу та спільної участі в шоу та інтерв'ю. І якщо вже зараз так важко, то я не витримаю і половини того, що відбуватиметься.
Але все вже промайнуло, зйомки пройшли, в Safe house пожили, безліч інтерв'ю та фотозйомок відпрацювали. Чи було мені важко в деяких моментах? Так
Чи калатало в мене серце кожного разу, коли ми знімали романтичні моменти? Теж так.
Чи були моменти, коли мій язик чи тіло мене підводили та робили дивні речі? Не один раз.
Проте, на диво, не відбулось нічого, що б пошатнуло наші стосунки. До кожної незручної ситуації ми стратегічно не повертались, немов розуміючи, що розмови зроблять лише гірше. Можливо спеціально, Кхаотан не просив пояснень моїх слів, що мимоволі лунали поперед того, як я б їх осмислив. Наша дружба залишилась такою ж, якою і була.
-Ти йдеш?- мої думки перебив голос позаду, що теплим повітрям обдав мою маківку.
-Мм?
Озирнувшись, я побачив Кхаотана. Розпатлане та вологе волосся, оверсайз футболка, в якій він зазвичай спить, накинутий на плечі рушник та почервонілі від гарячого душу щоки. Я ледь стримався, щоб не доторкнутись до його обличчя.
- Ти такий...мокрий.- чомусь саме ці слова вирвались з моїх уст. На декілька секунд нас охопило мовчання.
-Пхаха, та звичайно я мокрий, я ж мився. Не хочеш теж? - Кхаотан вже звично засміявся та відвернув погляд від мене. Він завжди так робив, коли ніяковів.
-Та ні, я зараз не налаштований, сходжу вже завтра вранці, дякую. - я теж відсторонився та плюхнувся на ліжко посеред кімнати.
- Будеш спати тут сьогодні? - Кхаотан сів поруч.
- А що, хочеш виперти мене на диван? Мені треба гарно поспати перед завтрашніми зйомками, а твоє ліжко - одне з найбільш м'яких що я бачив, тому не будь жадібним, ділись! - я дійсно любив спати з ним в одному ліжку. Я міг розгледіти кожну вію, кожну морщинку його насупленого лиця, коли той спить. Бачив немов іншу сторону Кхаотана, ту, яка ховається під його посмішкою.
-Спи собі на здоров'я, тільки не бий мене ногами після того як заснеш!
- Коли таке було?
-Та завжди! - Кхаотан почав тицяти на свої ноги та руки, немов вони всі були в синцях.
-Ах ти брехло!- я пирснув зі сміху та почав по-акторськи душити його, навалившись своїм тілом. Під гегіт та крики ми лоскотали один одного і штовхались ногами. Але тут лікоть, що тримав Кхаотана в сидячому положенні зісковзнув з простирадла та під власною вагою я гепнувся прямо на нього.
Наші носи на секунду зіштовхнулися, а моє тіло остаточно впало на його. І без того надривне дихання через бійку зараз було просто до неможливості гучним, прориваючи тишу навколо. Я відчував себе немов в романтичному лакорні.
-Фьорст...То може ти встанеш? Мені важко дихати.
Тільки цей лакорн був про невзаємні почуття, і я вже змирився з цим.
-Звичайно, так, вибач за це, хах.Оце твій лікоть нас підвів, ще й повалились обидва на ліжко, але таке часто буває, коли люди байдикують...- доки я продовжував виправдовуватися та питати чи він зрозумів, що то була випадковість, Кхаотан уважно шукав щось на своїх поличках.
І тут яскравий спалах засліпив мені очі
Прижмурившись, я почув сміх навпроти. Хлопець сидів поруч, тримаючи полароїд в руках.
-Що ти...?- я розгублено дивився на нього, намагаючись зрозуміти що відбулось.
-Ти був таким милим доки це все розповідав, що я захотів сфотографувати. - і знову він казав такі слова, немов говорив їх щодня. Можливо лише я сприймав їх як щось більш особисте, ніж вони є.
Посмішка розплилась по моєму обличчю і я не вигадав нічого краще, ніж пихнути його в плече.
- Ведеш себе як Акк. - він теж посміхнувся у відповідь.
-Ну і що? Це хіба погано?
-Та ні.- хлопець відкинувся назад та заплющив очі.- Я й сам вже не знаю, де закінчується особистість Аяна і починається моя.
-Що ти маєш на увазі? - я відчув зміну в його голосі, тому ліг поруч та був готовим слухати.
- Я й сам не знаю. Можливо, я вклав занадто багато себе в цього персонажа, а може це просто в моїй голові. - я досі не розумів про що говорив Кхаотан, але поклав руку йому на плече, щоб показати свою підтримку. Той в свою чергу накрив її своєю та продовжив.- Затемнення відрізняється від всіх моїх попередніх проєктів. Не лише сюжетом, а й тим, як я міг себе показати. Цей час, що я міг бути Аяном, я немов проживав себе самого: свої страхи, мрії, бажання... - на цьому моменті він запнувся та прибрав руку, що досі лежала поверх моєї. - Знаю, звучить напевно дивно для тебе, але з кожним днем я розумію, що віддаляюсь від історії Аяна та Акка. А я цього не хочу. Не хочу...- голос Кхаотана надломився. Його очі були прижмуреними, немов він намагався сховати себе всередині.
Я не знав що сказати та як виразити підтримку, тому мовчки полинув ближче та обійняв його, намагаючись таким чином перейняти хоч трішки туги на себе. Кхаотан не зміг більше ховати своїх емоцій, та, закривши ладонями своє обличчя, заплакав. Він був тихим, я не чув всхлипів чи сопіння, лише важке надломане дихання, що виринало з його грудей. Ми лежали разом, але було відчуття, що між нами кілометри. Я відчував його теплу шкіру, але наштовхувався на товстий шар льоду в спробі зробити крок вперед. Я чув його слова, але їх значення завжди було від мене таким далеким. І знову настало мовчання, яке я так не любив.
-Лягай спати, я забув дещо вимкнути у ванній, тому не чекай мене і засинай. Завтра багато працювати.- Кхаотан повільно, але впевнено виплутався з моїх обіймів та вийшов з кімнати, поспішно витираючи довгими рукавами сльози. Я хотів піти за ним, але щось зупинило мене. Я не знав як його втішити, адже сам відчував тугу.
Я чув, як без перестанку шуміла вода з крану. Декілька разів мені здавалось, що окрім звуків води я чув всхлипування, але кожного разу я намагався відігнати ці припущення, адже від цього всередині було ще гірше. Пройшло 10 хвилин, за ними 20, 30- а він все не повертався. А я, в свою чергу, смиренно лежав в ліжку, обдумуючи цей вечір, цей рік, нас. Повіки були важкими та напухшими, тому без змоги протидіяти цьому так довго, я впав в дрімоту.
***
Крізь пелену сну я почув якісь звуки, що линули з вітальні. Вони були тихими та приємними, немов запрошуючи мене до нового марення. Проте в моїй голові раптово спливла думка, що я чув це раніше, але через ледь-чутний звук я ніяк не міг зрозуміти, що саме. Піднявшись з ліжка я зрозумів, що Кхаотана не було. Можливо, він навіть не повертався.
У ванній було темно й пусто, як і в коридорі. Лише Маньтов сопіла в куточку своєї лежанки, звернувшись клубочком. Я згадав часи, як Кхао знервовано телефонував мені з проханням приїхати та вкласти її спати, адже тоді вона заспокоювалась лише біля мене. Кожного разу він дувся та примовляв, що вона обрала хазяїном мене, а не його. А я в свою чергу відповідав, що можу переїхати до нього та вкладати спати їх обох. Ми сприймали це як жарт, але я би дійсно був не проти.
Я вже чітко чув, що це була мелодія. Вона була немов викарбувана зі спогадів, але я ніяк не міг зрозуміти, з яких саме.
Мої босі ноги ступили на холодний кафель в вітальні, але на диво, там теж було темно. Обернувшись, я побачив слабкий струмінь світла, що майорів з балкону, немов манячи мене туди.
🎶...Я був наляканим кохати, наляканим розчаруватись, наляканим бути слабким..🎶
Почувши ці слова, я одразу зупинився. Це був саундтрек із Затемнення. Та сама пісня, яку виконує Кхаотан. Саме її ми разом співали на фінальному фан- міті Затемнення та на концерті після, саме на її запис в студії я ходив підтримувати його, саме ця пісня грала в найбільш чуттєві моменти лакорну.
🎶...Раніше я боявся самотності, я боявся бути переможеним, але сьогодні...🎶
Його голос був медом, що кожного разу дурманив мене. Я хотів стояти ближче, хотів чути слова ясніше, хотів бачити, як він перебирає пальцями акорди, як прижмурює очі, віддаючи себе на повну пісні. І навіть не помітивши, я вже опинився в арці, що вела на балкон. На диво, Кхаотан цього не помітив та продовжував грати вже давно знайому пісню.
Його вії тріпотіли під світлом ліхтариків, а волосся невпинно лізло до очей. Довга й розтягнута кофта оголювала гострі ключиці та кадик, що здіймався вверх- вниз під ритм пісні.
🎶...В день, коли я зустрів тебе, в день, коли ми стояли пліч-о-пліч, залишився лише один страх...🎶
Кхаотан дивився в неосяжну темряву попереду. Його дихання було рівним та важким, немов всі емоції вже висякли. Він ніколи не любив показувати свої слабкості, лише підтримував інших, не бажаючи нічого у відповідь. Цим вони були схожі з Аяном. Проте саме зараз Кхао виглядав таким вразливим, немов кошеня, що загубило маму і не могло знайти вихід.
Я так хотів обійняти його, прижати до себе і не відпускати. Я не знав причини такого стану друга, але мені було все- одно, я просто хотів показати свою любов, навіть якщо вона була і не такою, якою має бути в дружбі.
Моя рука потягнулась до його плеча, і тільки подушечки пальців торкнулись кофти, Кхаотан здригнувся та обернувся до мене. На мене дивились налякані та здивовані очі. Гітара затихла, як і його голос. Між нами настала така разюча тиша, яку я просто не міг витримати. Я хотів знову почути музику, що він створював.
- Будь ласка, продовжуй. - прошепотів я, в страху порушити цю інтимну атмосферу навколо. Я хотів запам'ятати кожен сантиметр такого Кхаотана, тому присів біля нього, не в змозі відвести погляд.
🎶...Я боюсь, що пошкодую за те, що не сказав ці слова, які всередині ховаю. Що, якщо ми завтра сумуватимемо один по одному? Що, якщо ти знайдеш когось кращого?.. 🎶
Я дивився йому в очі, а він дивився мені. Пісня з його вуст спліталася зі струнами гітари, поринала мені в свідомість та рухала якісь сховані механізми всередині. Здавалось, що все навколо завмерло. Лише цей момент: гітара, наші очі, ці слова- лише вони були живими. Я досі не знав як описати мої почуття до нього, але я був впевненим, що вже не можу їх тримати в собі. Просто не витримаю.
Дихання стало важким та рваним, не відводячи погляду від лиця Кхао, я протягнув свої руки уперед та боязко доторкнувся до м'яких щік навпроти.
Мелодія зупинилась і я відчув лише те, як мою руку обдало жаром від дихання Кхаотана. Він виглядав збентеженим та розгубленим, між бровами залягла тоненька морщинка, а рука на грифі гітари повільно ослаблювалась.
В той момент в моїй голові був лише шум, я не міг ні про що думати, окрім того, яка прекрасна людина зараз навпроти мене. Я любив все, що стосувалось нього. Його очі, його ніс, його вуха, його губи, шию, руки, волосся, шрами та родимки. Кхаотан- моя панацея і яд водночас. І я нічого не можу вдіяти.
Наші обличчя були все ближче, з- поміж тиші виривалось лише збите дихання та стукіт серця, що видавали мої почуття в ці секунди.
Я досі тримав його обличчя в своїх руках, немов боявся, що Кхаотан зараз зникне.
10 сантиметрів- його очі досі вдивлювались в мене, немов шукаючи відповідь на те, що відбувається.
8 сантиметрів- я відчував запах його шампуню. Легкий квітковий аромат заповнив мої легені.
5 сантиметрів- тепло його лиця залишало опіки.
Не в силах більше протидіяти бажанню, я подався вперед. Наші губи доторкнулись. Мурашки пробирались по шкірі, без коливань заповнивши мене всього. Це відчувалось інакше, ніж при зйомках лакорну. Ніхто не бачив нас зараз, лише я, Кхаотан, цей момент. Наші вуста ледь доторкались, я не хотів зірватися чи зробити щось не так. Крізь нічну тишу пробивались лише звуки моїх ледь- помітних поцілунків. Губи були такими м'якими та теплими, і саме через це з кожним рухом та доторком я відчував, як згораю зсередини.
*Геп*- різкий звук перервав мої думки. Я не встиг навіть зрозуміти що відбулося, як Кхаотан різко відсахнувся від мене. Гітара лежала на підлозі- саме вона впала, перебивши поцілунок. Я лише хапав ротом повітря, не в змозі щось сказати. А і що говорити?
Я лише бачив, як Кхаотан відвертає обличчя від мене, не даючи змоги прочитати емоцій на лиці. Лише тремтіння коліна видавало мені стрес, що переживав зараз Кхаотан.
І саме в цей момент мене немов вдарило по голові. Що я зробив? Навіщо я це зробив? Кхао не відповідав мені на поцілунок, я його змусив, застав зненацька. Мій недостатній самоконтроль та ці огидні почуття зруйнували наші стосунки, що вибудовувалися вже так довго. Що я робитиму, якщо він не пробачить мені, я не витримаю ще однієї тиші між нами.
-Пробач! - я підстрибнув та схопився руками за свою голову, немов намагаючись увімкнути її. - Це була репетиція до Only friends, ти ж розумієш це? Мої голоси в голові...Я просто вирішив попрактикуватись, вибач що не попередив! Ти ж зрозумів? Так? Це всього...- мій монолог перервала рука, що несподвано сіпнула мене за рукав. Переді мною стояв Кхаотан, що вперше за цей час дивився мені прямо в очі. Його погляд був до незвичності серйозним та розважливим. Він застав мене зненацька, тому я навіть не зміг продовжити виправдовуватись і лише дивився у відповідь.
-Фьорсте,- в нього знову з'вилась морщинка між бровима.- Я тобі подобаюсь?
Це питання немов валун привалило мене до землі.Ну а що я очікував? Хто повірить в цю маячню про репетицію? В цей момент ненависть до себе досягла піку. Як я міг перейти цю межу, знаючи що після цього всьому прийде кінець. Найдорожча мені людина зараз презирає мене, і як я можу відповісти на це питання, не зіпсувавши це все ще сильніше? Чому Купідон такий жорстокий та обрав для мене саме його?
- Я... Ні, ти не так все...- вмить, мої вуста накрила теплота чужого подиху. Наші губи зімкнулися, а руки Кхаотана обійняли мою потилицю, зануривши пальці в розкуйовджене волосся. Це було не так, як декілька хвилин тому. Цього разу я не міг контролювати ситуацію, а лише стояв, не в силах зрушити і на пів фута. Він немов хотів випити мене до останньої краплі: губи полохливо блукали по моїм, всмоктувались, кусали та зализували укуси. Його вуста досі мали смак морозива, що ми їли по дорозі додому. Мої ноги ледь тримали мене над землею, адже я не очікував такий високий тиск і зараз був як ніколи розгублений.
***
Це все мені нагадало зйомки моменту з останньої серії Затемнення. Я водночас чекав і боявся його, адже це була наша перша настільки інтимна сцена. Ми вже цілувались та обіймались на камеру, тому я не мав бути таким знервованим, проте навіть читаючи сценарій переданий Пі'Ґольф, я розумів, що це щось інакше.
"Зробіть сцену якнайбільш чуттєвою, глядачі мають відчувати бажання та почуття персонажів." - сказала вона того разу. І я дійсно віддавався процесу. Раз за разом ми проговорювали наші репліки, Акк цілував Аяна в лоб, в щоку, в іншу щоку, в підборіддя. Не дивлячись на камери довкола, я не відчував дискомфорту. Лише сором'язливість та любов до Аяна- Кхаотана перетікали від персонажа і до мене. Проте з наростанням темпу та меншим контролем над ситуацією, я починав відчувати себе повністю обеззброєним.
Ми цілувались та перекочувались на ліжку вже майже 10 хвилин, мені здавалось, що я з ним вже злилися в одне ціле: солодкий смак китайського чаю, запах морської води та піску, знервоване дихання та тепла шкіра- все це ми ділили в цей момент на двох. Моє тіло реагувало поза волею, та і кого це хвилювало в той момент. Чи було мені соромно? Я не знаю, думок було занадто багато і ніскільки одночасно. Як би я не намагався це заперечувати в собі, я насолоджувався тим моментом.
Ми знову змінили позиції і я навіс над Кхаотаном, думаючи що тепер матиму змогу керувати нашими діями. Проте навіть так, хлопець занурював свої пальці мені у волосся, підносився ближче та втягував в мокрий та швидкий поцілунок. Навколо були лише звуки наших тіл, наших губ, нашого серцебиття. А потім він відпустив мої вуста та обпік своїм диханням шию. Табун мурах пробігся по тілу, я розумів, що сходжу з розуму і не можу прийняти правила цієї гри. Може для нього це і було лише роботою, але я просто вмирав. Це все відбувалося з Акком і Аяном, а не зі мною, я не повинен нічого відчувати- як мантру повторював я. Але це не спрацьовувало, я просто не міг контролювати свої думки, своє тіло, свої почуття. Це все ще був Кхаотан, який ближче ніж просто партнер по зйомкам чи друг.
-Кат!Кат!- почувся голос з іншої частини кімнати. Сцену відзнято. В ту секунду я водночас неймовірно зрадів та засумував. Але в будь- якому випадку, повернувся в реальність. Сцену відзнято, я знову став Фьорстом.
Почервонілий та розкудланий я відсахнувся назад, ховаючи обличчя за посмішкою й відвертаючись від Кхаотана до знімальної команди. Я б не міг зараз на нього подивитись, не шаріючись від нещодавніх моментів, що вспливали в голові. Одразу після цього я побіг до вбиральні, намагаючись заспокоїтись та справитись з реакцією власного тіла. І як раз тоді мені вже було соромно. Було відчуття, немов я краду і привласнюю моменти персонжа, немов роблю щось неправильне, відчуваю щось порочне.
***
Але зараз я не крав нічиє життя. Переді мною стояв Кхаотан Тханават, саме він зараз розціловував мої губи, обвивався руками навколо моєї шиї, випромінював стільки почуттів та емоцій водночас. Мій початковий шок зникав десь у свідомості, мені набридло боятись чи шукати у всьому підступ, я просто хотів бути в цьому моменті, тому нарешті почав відповідати на поцілунок. Довірившись почуттям, мої вуста повільно торкались його, немов вода омивала вогонь. Ніжність і бажання, страхи і мрії, все це сплелося в нас цьої секунди. Руки Кхаотана спустились мені на плечі, поцілунок перервався.
Я повільно відкрив свої очі, не хотівши зупиняти цей момент, та побачив перед собою Його. Очі навпроти були вологими та до неймовірного ніжними. Кхаотан дивиться на мене так, немов на найдорожче що в нього було. Його погляд завжди викликав в мене метелики в животі, а зараз я просто хотів кричати. Заціловані та почервонілі вуста розтеклися в щирій посмішці, а руки прийнялися пригладжувати мої вздиблені пасма волосся. Напевно я виглядав дурником, таким запиханим та незграбним, але саме раз я почувався найщасливішим.
-Я кохаю тебе.- вирвалось з мене. Я неймовірно сильно хотів це сказати. Мені вже було все- одно, лінія була переступлена і страх потрохи відступав. Ці слова вже так давно мали бути сказаними.
Кхаотан посміхнувся ще ширше та заплющив почервонілі очі, що по-зрадницьки видавали емоції.
-Я так давно це чекав, знаєш?- почувши ці слова, щось всередині мене впало. Чому він чекав?Я не міг навіть подумати про те, що мої почуття можуть бути взаємними.
-Вибач, - я прикусив свої губи, інстинкивно бажаючи наказати себе.- Я зробив тобі боляче...Я чесно не хотів, я лише...- лишень ці слова пролунали з моїх вуст, як Кхаотан прилинув до мене, стиснувши в обіймах. Його руки обхватили мою спину, а підборіддя лягло на плече. Так тепло.
-Ти ніколи не робив мені боляче, все добре. Я лише вдячний тобі за те, що ти є. - голос як завжди був тихим та заспокійливим. Він завжди думає про мої почуття в першу чергу, проте я чув, як швидко билось його серце та знав, що саме зараз сльоза скотилась по щоці на мою футболку.
Я відчував, як ком підступає в горло і притиснувся до хлопця ще сильніше. Я досі не міг повірити. Ця чудова, просто неймовірна людина теж відчувала до мене щось більше. Він завжди був поруч: підтримував мене в найважчі часи, святкував зі мною мої перемоги, допомогав справитись з проблемами. З ним я їв найсмачнішу їжу, найщиріше сміявся, отримував найкращі спогади. Чому весь цей час я боявся та відходив назад, якщо знав, що Кхаотан завжди буде на моєму боці?
Я стиснув його що є сили, намагаючись стримати ридання, але сльози стрімко стікали вниз, опаляючи щоки.
-Я так кохаю тебе...- прошепотів я, скоріше навіть для себе, адже з цих слів зараз складався весь я.
-Я теж. Кохаю.
Ці слова зараз текли в нашій крові, об'єднували нас червоною ниткою, оспівували наші почуття, змушували серця битись в унісон. І доки вони живуть в наших серцях, доки я тримаю його руку в своїй, доки бачу в його очах цілий світ- доти наша історія житиме.