Chapter Text
- Засуджу! - хникав і волав Картман. - Засуджу, Токен, чуєш мене, мудило?!
За вікном падали сніжинки, повільно-повільно, спускалися потроху, плавно. Ці білесенькі порушники у ватних корабликах рухалися злагоджено, не стикалися, м'яко опускалися на землю.
- Кого ти засудиш, мене?! - підірвався Токен. - Давай, виродку, чекай на зустрічний позов!
Опускалися й огортали поверхню. І досягнувши Землі, кожна сніжинка отримувала сигнал: зливатися.
- Я не можу більше, не можу, не можу, не можу, не можу, - повторювався Твік.
Поодинці - не могли, але разом крихітні відщепенці формували величезну армію, могутню лавину, що впивалася в ґрунт, накривала асфальт, зносила хвилею земну форму життя.
- Марш, Твік, Донован - до директору.
Завойовники з далекої планети розпорошили своїх білих блискучих солдатів значною територією, інтенсивність їхньої інтерференції була непохитна: вони блискавично з'єднувалися у свою вищу форму - живу солідну площину.
- Маккормік, Картман, Блек, Брофловскі, Такер - усі до лікаря.
Площина вкривала Землю, облягала її, ховаючи під собою землян, що боролися і миттєво збирали свою армію для битви.
- Такер, до лікаря. Крейґ Такер! - Сильна Жінка доторкнулася до Крейга.
Реакція була негайною: середній палець з'явився зі складеного кулака на кілька секунд раніше, ніж сірі очі Такера перенесли свій погляд з пластівців снігу, що падали за вікном, на розбурхану Жінку.
- До лікаря! - крикнула вона. Подивилася на палець, скривилася. - А потім до директору!
Крейґ неквапливо кинув оком назад до вікна. Востаннє провівши поглядом чужопланетні білі космольоти й подумки побажавши їм удачі в наступі, підвівся зі стільця і пішов до кабінету лікаря. Зітхнув.
Як же вони його всі за-ї-ба-ли.
Крейґ зайшов до кабінету лікаря пізніше за всіх. Освітлення було заяскравим, у ніс било ядучим запахом кілотонн ліків, у вуха - скигленням Картмана. Такер опустився на стілець і почав чекати на свою чергу. Хотілося піти геть.
- Схоже на перелом, - констатував шкільний лікар, оглядаючи палець Еріка. Картман видав ще один писк.
Кайл нерозбірливо микнув, коли медсестра почала обробляти його розбиту губу.
- Будь ласка, підготуйте пошкоджені ділянки заздалегідь.
Кенні завозився з одягом, Токен відкинувся на стільці, прикриваючи очі: одне з них починало стрімко опухати.
Простеживши за рухами інших, Такер на пробу ворухнув усіма кінцівками. Усе було гаразд, жодних зламаних пальців, жодних розбитих колін. Практично нічого не боліло, крім...
Крейґ бездумно втупився у свою руку.
Шість верхніх бордових западин, шість нижніх. На трьох із них блищали маленькі крапельки крові.
Укус.
Бляха.
Крапельки виступали в'язкою лавою, що сочилася з надр, з глибин породи, цілісність якої було порушено шквалом метеоритів-зубів, що вбивалися в шкіру.
Крейґ вдумливо подивився на червоні крапельки-куполи: екс-тру-зі-я.
Було не боляче.
Явно не так, як Еріку, що верещав як порося і за допомогою здорової руки примудрявся слати своїй мамці сльозливі голосові повідомлення.
Але... Якого біса?! Його не кусали років двісті: це було фішкою молодшої сестри, у ті далекі часи, коли вони ще вирішували проблеми фізично, доки батьки не провели важливої виховної розмови про те, що членів сім'ї бити в жодному разі не можна, тільки посилати до бісової матері.
Це навіть не можна розцінити як повноцінний падлючий прийом, як, наприклад, штовхан по яйцях. Це що взагалі таке?
Он Токен Картману палець зламав по-людськи, а Токену око підбили, як і личить у нормальній бійці.
Крапелька крові скотилася по шкірі, і Такер припинив думати про чужі травми і почав глибокодумно розглядати цей вилив.
Ефузія - промовив про себе, рухаючи губами.
Підняв очі.
Насторожено завмер, коли зрозумів, що за ним увесь цей час спостерігали. І не бозна-хто, а той, хто в бійці і вчепився зубами в його руку.
Маккормік, відкинувши голову назад і ліниво напівприкривши повіки, мовчки стежив за Крейґом. Розслаблено зустрів його погляд, піднявши куточок губ.
Жиртрест все ще волав і паплюжив Токена, який періодично відгаркувався у відповідь, Брофловскі сперечався з медсестрою і голосно благав не дзвонити його батькам.
Маккормік мовчав. Повільно ковзнув поглядом до укусу над зап'ястям Такера, непримушено вернув погляд назад.
Крейґ зберігав відсторонений вираз обличчя, відчуваючи невдоволення, що наростає всередині. Маккормік безсоромно витріщався йому в очі, на його пам'яті - вперше в житті.
Крейґ практично не знав його обличчя - той майже все свідоме життя ховався в глибинах парки. Їхня компашка була помітно гомінливою загалом, майоріла споконвічними конфліктами, фонтанувала абсолютно безглуздими ідеями і - за що й нарвалися цього разу - постійно бризкала лайном на всі боки, з причіпками та без.
Маккормік був невід'ємною частиною компанії мудил - верескливих мудил, що всякчас горлопанять і випендрюються. Він був завжди з ними, реготав і носився, як і вони, сидів за їхнім столиком. Брав участь у бійках.
Як і сьогодні, коли після гри Картман у роздягальні почав вголос усім доводити, що якби криворукі виродки на кшталт Клайда не бралися за м'яч, то в них був би шанс. Токен одразу заступився за Донована, Картман єхидно зауважив, що міг і не кокошитися за Клайда так сильно, дівчат тут немає, щоб Токен перед ними пиндючився, усі й так помітили, що Ніколь відшиває його останнім часом на постійній основі. Стен вклинився, а це тут до чого взагалі, Картман сказав, що зі спермотоксикозними чорними грати - це ж взагалі очманіти можна.
Далі - мош.
Крейґ спробував Токена втихомирити, але Твік уже ліз у саму гущаву подій, як завжди, тож треба було спершу витягувати Твіка, доки він буревієм по всіх не пройшовся. Брофловскі вже по пиці встиг отримати, поки відтягував Картмана, Стен штовхався. Крейґ встиг схопити Твіка за футболку, щоб ривком відтягнути його подалі, але раптом різко відчув біль у лівій руці вище зап'ястя. Обернувся і застиг - це Маккормік зімкнув щелепи на його руці.
Вони компаніями й раніше билися, добряче й суворо: ламали носи, розбивали пики.
Але нікому й на думку не спадало кусатися.
І після укусу ще сидіти в кабінеті лікаря і витріщатися, капаючи кров'ю з розбитого носа собі на футболку.
Крейґ кинув погляд на бордові плями, що розпливались на чужій тканині. Доведеться замочувати у воді, але тільки не в гарячій - білок денатурує, і вже не відіпрати. Крейґ знає, як прати різні плями, щоб мама не помітила.
Маккормік все ще витріщався прямо в очі. Мудак кусливий.
Середній палець з'явився майже безконтрольно, концентруючи в собі все роздратування від пильної уваги.
Кенні метнув погляд на палець і назад. Куточки губ заворушилися, розбігаючись у найширшій недоумкуватій посмішці, зуби оголилися, і Крейґ ледве примружив очі: кров із носа заливала рот, забруднюючи зуби червоним.
І Крейґ на кілька секунд розчинився в цьому видовищі, витіснивши шуми й думки з голови.
Тому що виглядало це моторошно... і красиво.
- Чого скиглиш? - тихим голосом запитав Крейґ.
Йому обробили руку і навіть перев'язали. Стало спокійніше: дивлячись на бинт, можна було уявити, що під ним нічого немає.
- Батькові подзвонять, - схлипував Клайд, на якому не було жодного садна. - Він же карту забере.
- Та всіх батьків обдзвонять, - вставив злий Токен. - Ти б бачив, як Брофловскі скаженів через це.
ПК директор опитував усіх по парах, вислуховуючи версії того, що сталося. Деякі батьки були в дорозі, і Крейґ скривився, уявивши, як зросте галас довкола, щойно сюди заявляться дорослі.
Учасники події підпирали стінки коридору біля кабінету директора, тихо перемовляючись щодо деяких подробиць. До суду тягнутися, крім Картмана, нікому не хотілося.
- Наступні Такер і Маккормік.
Перед столом директора стояло кілька стільців, Крейґ сів на перший-ліпший, Кенні ж плюхнувся поруч, з боку постраждалої руки. Такер внутрішньо простогнав від роздратування - міг би сісти й подалі.
- Я абсолютно вами незадоволений, - нараз почав директор. - Час на роз'яснення в нас мінімальний, тож давайте зосередимося на основних деталях. Отже, - на столі лежали папери в безладді, ПК директор взяв один із аркушів і вчитався. - Так... Твік штовхнув Стена... влетів спиною в Клайда... ага, ось. Процитую свідчення Еріка Картмана: "Кеннет Маккормік накинувся на Крейґа, як лев, що захищає свій прайд і, особливо, свого найкращого друга Еріка". Чи відомо вам, про що йдеться в цьому уривку?
- Ні, - відрізав Крейґ.
- Так, - погодився Кенні.
- У свідченнях Твіка Твіка стверджується, що після того, як Твік штовхнув Стена у відповідь на... - очі директора пробіглися по рядках, - "навіжений дегенерат", Кенні накинувся на Крейґа і вкусив його.
Повисла пауза.
- Кенні, це правда?
- Ага, - усміхнувся.
ПК директор глянув з-під сонячних окулярів на Такера. Той відвернувся, складаючи руки на грудях.
Йому не подобалося.
Не подобалася вся ця ситуація.
Перебувати тут, чути гомін за дверима, бути укушеним.
Та якого біса Маккормік його взагалі вкусив? Не міг, чи що, по-нормальному вдарити там або жахнути в живіт?
Ще й сидів поруч, наче і не було нічого, і торкався його ноги своїм коліном. Крейґ свої ноги звів разом, показово відвертаючись від Маккорміка.
- Хлопці, така поведінка недопустима в стінах нашої школи. Багато хто з вас поводився сьогодні абсолютно непристойно, тому з вами буде розмовляти психолог.
Крейґ стримався від того, щоб не послати середній палець в обличчя директору. Тільки не кабінет містера Макі, тільки не знову.
- Будете залишатися обидва після уроків протягом двох тижнів.
Крейґ все ж таки шумно видихнув крізь зуби.
- Тобто, хочете сказати, що вкусив мене він, - він тицьнув пальцем у бік Маккорміка. - А мені і до психологу, і після уроків - і все разом із ним? А ви не хочете його від мене ізолювати для початку?
Кенні трохи хмикнув, маскуючи сміх за кашлем.
- Прошу, Крейґ, поясни, що не так, - спокійно запропонував директор, складаючи пальці разом і підносячи їх до губ.
- Що не так? Він мене укусив. У-ку-сив, розумієте? - чітко вимовив Крейґ. - Це неадекватно, краще б він мене по яйцях загамселив.
- Крейґ, укус - нормальна форма вираження насильства, і якщо Кенні зволив проявити до тебе свою неприязнь за допомогою укусу - це його право, - виголосив директор. - Не дискредитуй укус на тлі інших атак.
- Шо? - коротко моргнув Такер.
- Однак згода - невід'ємна частина взаємовідносин, і Кенні виявив до тебе зневагу. Тому у якості профілактичного заходу ми з вами зараз потренуємося питати дозволу.
Крейґ недовірливо глянув на Маккорміка краєм ока.
Цей телепень практично посміхався. Йому весело.
Він ні з сього, ні з того кусається, замість того щоб добряче всадити як всі люди, так тепер ще й веселиться, вислуховуючи політкоректні моралі директора.
Недоумок.
- Кенні, починай, - попросив ПК директор.
Кенні розвернувся до Такера, пройшовся вздовж всього Крейґа виразним поглядом, від якого стало не по собі. Прикував погляд до обличчя Такера, розкрив губи. Облизнувся.
- Крейґ... - поглядом заковзнув нижче, повернувся до обличчя. - Можна тебе укусити?
Очі в нього блакитні, зазначив Такер. Гіпнотизуючі, бо Крейґ відповів не одразу, зависши, спостерігаючи за тим, як кінчик язика Маккорміка проходиться по кромці зубів.
Місце укусу занило.
- Крейґ? - покликав директор.
- Ні, - видихнув Крейґ, на своє незадоволення зазначаючи, що слово прозвучало не так різко, як варто було б. Виставив середній палець. Кенні знову посміхнувся навіщось.
- Добре, ось так і слід було себе повести, - сказав директор, згрібаючи аркуші зі столу. - На сьогодні закінчимо, залишаєтеся після уроків, починаючи із завтрашнього дня. Можете йти. І покличте Кайла й Токена.
Батьки поставилися до події передбачувано байдуже. Лише сестра ходила лисячою ходою навколо нього після вечері, хитро поглядаючи. Після короткого крейгівського "Шо треба?" запитала:
- Правда, Кенні Маккормік тебе укусив?
У відповідь на продемонстрований середній палець дістала телефон і пішла геть. До Крейґа долинали уривки її голосового: "Карен, все так, він його і справді укусив...", поки вона різко не грюкнула дверима своєї кімнати.
Крейґ насупився.
Карен - це ж сестра Маккорміка?
Так, стоп. Яка йому справа щодо друзів сестри? Незважаючи на те, що Тріша обговорює його з сестрою Кенні.
Та взагалі, що з того. Ну укусив - і шо?
І то, розумів Крейґ. Це незугарно і неправильно.
Підняв руку, засукав рукав, розбинтував. Придивився. Кенні доклав достатньо сили, але повністю прокусити шкіру вийшло не скрізь.
Розглядаючи візерунок укусу, Крейґ відтворював у себе в голові момент порушення покрову, вчепившись за думку, що промайнула в кабінеті лікаря - зуби Маккорміка встромилися в його шкіру метеоритними ударами. Поглиблення точково синіли, ніби наповнені космогенними гірськими породами. Це перетворення - імпактний метаморфізм - зачаровувало: Крейґ захоплено оглядав краї дрібних ранок, кольори, що змінялися всередині, положення відбитків зубів.
Зіткнення, і зуб-інтервент врізається в руку, розорюючи шкірну гладь. Покров порушено, а отже, завдання виконано, і загарбникам надходить сигнал повернутися на базу. Зі світловою швидкістю кораблі розрізають гіперпростір, повертаючись назад.
Крейґ відзначає три западинки, що затягнулися багряними скоринками - саме тут зубам вдалося пробити шкіру до крові. Треба відрахувати сліди.
Найбільш пробивними виявилися два верхніх ікла і нижнє праве. Але чому не нижнє ліве?
Такер зісковзнув очима на нижній дугоподібний ланцюжок западинок, пильно роздивляючись, помічаючи нерівність ряду і те, як деякі сліди змащуються, виходять кривуватими.
Цікаво.
Виходить, що в Маккорміка нижній ряд зубів - нерівний.
Такер майже радіє цій думці, задоволений своїм аналізом. І хоча всі факти буквально на поверхні, все ж цю теорію неможливо довести.
Лягаючи в ліжко і віддаючись потоку несвідомого, Крейґ відчуває якусь стривоженість. Незабаром вона затихає, і в голову вливаються наймиліші Крейгу сни - ті, де є далекі галактики, космічні океани та організовані прибульці.
І очі у прибульців блакитні.