Work Text:
Нагадування про сьогоднішній візит друга прийшло Макоа якраз тоді, коли малий підбігав до мотоцикла.
– Сподіваюсь, той сюрприз буде вартий того, аби я пропустив бейсбол.
Майкл уже не ненавидів бойфренда батька як раніше, але настрій у нього був відчуженим і настороженим, коли той був поруч. Усе ж, хлопець успадкував гордовитість від Ніка.
– Тобі буде не нудно, це точно, – крізь сонячну усмішку відповів Макоа. – Вище носа, бейсбол нікуди не втече, а от сюрприз твій якраз може.
Із цими словами він одягнув на хлопчину шолом, і з гучним ревом мотоцикла вони помчали додому.
Коли у дверях пролунав дзвінок, Макоа на мить відчув знайоме легке хвилювання, яке зазвичай виникає, коли бачишся з другом уперше за останні десять років. Як було з Ніком, коли той постукав у двері декілька місяців тому назад.
– Hola! – гучний, але в той же час м’який голос зустрів господаря у дверях. – Я вчасно, amigo? Та шо там! Звісно, вчасно, бо мене чекає най-найтоповіший фан!
Октавіо без вагань спритно просочився за поріг, пірнувши під рукою здоровенного Макоа, немов той для нього просто декорація.
Сам гість мав вигляд школяра-скейтбордиста: злегка приталена чорна майка, поверх накинута спортивна куртка червоного кольору та карго шорти. Той ніколи не носив одіж нижче колін, певно, маніфестуючи свої нижні кінцівки-протези, які зараз доповнювались кросівками із золотистими вставками.
Голова дому зачинив двері, підійшов до колеги по іграх і, закинувши ведмежу руку тому на плече, огорнув кімнату лагідним басом:
– Майкле, спускайся!
– Що там може бути цікавого? – пролунав голос поверхом вище.
Здоровань відчував, як друга аж тіпає від нетерпіння.
– Певно шо дивиться мої записи і навіть не здогадується… – почав було тараторити гість, коли до них долинув глухий звук зі сходів.
– У нас гості? Ти же не хочеш ск… Привіт...? – малий розгубився спочатку, бо людина, що стояла перед ним, здалася йому знайомою, хоча сумніви все ще заважали зробити остаточний висновок.
У кімнаті панувала тиша до моменту, коли трюкач збагнув спантеличення хлопчини, і швидко підняв славнозвісну маску на лице, аби той міг розпізнати образ.
– Це…? Та ну?! Серйозно?! – Майкл не міг сформулювати речення через шквал емоцій, які охопили його.
– Si, si, це не фейк, я – незамінний оригінал! Ха-ха, так само, як і мої робоніжки, – постукав той по одній з них, аби запевнити, що вони ті самі – платинові.
– Офігіти! Я знав, шо ви разом в іграх граєте, але те, шо ви друзі… Мене Майклом звуть, – малий відразу протягнув руку, щоб привітатись, і його зустріли взаємним жестом.
– А я – Октавіо. Люблю поганяти. На нервах теж, – підморгнув той.
Розгубленість різко змінилась на піднесеність й привітність у жестах малого, ніби то не він півгодини тому ходив по дому в меланхолії.
– Майкле, мені, до речі, було непросто вичепити твій сюрприз: Октавіо ловити посеред численних екстремальних справ – усе одно, шо вітер голими руками хапать, – кинув Макоа хлопчині.
Ті двоє вже всілись на диван у вітальні, і здорованю кинулась в очі майже непомітна різниця у зрості дванадцятирічного школяра й зрілого колеги.
– То є так, amigo, у мене скоро новий проєкт буде, – тут він затихнув і вже тихіше продовжив: – невеличкий спойлер: там буде море!
– Шось пов'язане із серфінгом? – допитував його менший.
– Пф-ф, нє-е, то скукота вже. Цього разу планується багато челенджів поспіль, м-м-м... як то назвати, – у роздумах він крутив між пальцями єдину діамантову сережку у вусі, – грубо кажучи, морська смуга перешкод.
Макоа вже стояв осторонь і розумів, що поки краще їм дати розговоритись, а сам вирішив піти за снеками та напоями.
Кухня була поєднана з вітальнею, тому, готуючи канапки, господар мав змогу спостерігати за палкою бесідою Майкла з новою персоною у їхньому домі. Останній мав розслаблений, але в той же час піднесений настрій: Октавіо насолоджувався розмовою з поціновувачем його творчості, який його розумів з-пів слова.
Макоа лиш нещодавно дізнався про захопленість малого трюками Октана – щойно переїхав до Ніка. Вони ще не планували нічого серйозного, але обидва хотіли бути поблизу один одного якомога частіше. Тому острів'янин і запропонував свою компанію нещодавно прибулій до Мальти сім’ї.
Невдовзі фоновий говір стихнув, і коли Макоа глянув на порожню вітальню, зрозумів, що Майкл, скоріш за все, потягнув нового друга демонструвати свої ґаджети й творчі роботи. «Це буде надовго», – подумав він і вирішив без поспіху, з делікатністю завершити закуски. Він полюбляв готувати, а коли це робилось для близьких – йому не було рівних.
Хлопці не звернули уваги на те, як двері в кімнату відчинились, і до їхньої компанії приєднався здоровань. Обидва сиділи перед комп'ютером: хазяїн, звісно ж, у ґеймерському кріслі, а гість розмістився на краю стола так, аби бачити співрозмовника, лицем до лиця. Першим відволікся від палкої розмови Октавіо – уловив запах їжі.
– Ей! Я теж хочу таку штуку! – підірвався спринтер зі свого місця, коли до них вже наблизився Макоа.
– Про що ви тут теревените? – він смачно відгриз булку з хамоном.
– Поділишся? – Октавіо вже простягнув було руку до їжі, але йому не дали отримати бажане легким ляскотом по кінцівці.
– Нє-а, – старший стримав усмішку, аби не впустити снек з рота, – це остання. Я все з’їв уже поки чекав на вас внизу!
– Гониш! – Майкл відчув, як у його шлунку забуркотіло.
– Пф-ф, ти не міг так з нами вчинити, amigo!
Вони дивились уже не в екран, а на нещасну булку в руках Макоа, як баклани на пляжах Геї.
– Внизу остання лежить.
Канапка ледве не випала з рук острів'янина, коли ті двоє рвонули зі своїх місць униз.
Спускаючись до вітальні, Макоа чув, як стрімер відчинив холодильник на кухні.
– Тобі допомогти? – він запропонував другу.
Той визирнув з-за прочинених дверцят.
– Є апельсиновий сік?
– Нема, але можу зганяти, тут неподалік є магазин.
На обличчі гостя з'явилась легка посмішка.
– Тут тіки я ганяю, – підморгнувши, парубок захлопнув дверцята й попрямував у сторону вітальні, – забий.
Вони сиділи у вітальні й пригадували смішні випадки на Іграх, розказували Майклу про курйози і те, як нібито Синдікат завчасно розраховує, хто буде чемпіоном.
– Нє, народ, Синдікат, кажу ж – ті ще щуряки, – Октавіо потягнувся за серветкою, аби витерти руки від залишків їжі. – Але без них я б не мав того, шо маю зараз.
– Ми б тут не сиділи, якби не Ігри, – підтвердив Макоа.
На мить вони замовкли.
– Як думаєте, у мене є шанси туди потрапити? – гарячий погляд юнака забігав по їхніх обличчях.
– Майкле... – почав було старший, але його перебили.
– Пф-ф, чуваче, без проблем! Там головне наловчиться з пушки цілитись і витренувати позиціонку, ми можем…
Октавіо вже підіймався з місця, як тут Макоа зупинив його жестом витягнутої руки і простим, але зрозумілим «чш-чш-чш». Після трьохсекундної паузи й обміну поглядами зі стривоженим велетнем, він різко змінив тему:
– О! Точно! Я згадав!
Макоа здався і ледве встиг відкинутись назад, аби пропустити шибайголову до виходу з-за журнального столика.
Хлопці провели гостя зацікавленим поглядом, коли той захопив свій рюкзак і приніс його ближче до друзів. Уся увага була на ньому. Трюкач скорчив хитру гримасу, і адресована вона була Майклу. Той витягнувся на своєму місці в передчутті. І він не схибив, бо коли стрімер витягнув коробку з дроном, його щастю не було меж.
– Ва-а-ау! Звідки ти знав...?! – молодший розгубився вдруге за вечір.
– Одна пташка мені тут наспівала, – Октавіо непомітно перезирнувся з ліпшим другом.
Щасливчик вечора з обережністю розпаковував подарунок. Він майже не стрибав від щастя, і його коментарі обмежувались лиш куцими «блін, блін, як круто-о-о», «офігіти», «кру-у-уть» через нездатність сконцентруватись на правильних словах. Після огляду дрона він нарешті заговорив злагоджено:
– Це ж я тепер матиму більше шансів відзняти круті речі з крутецького ракурсу, не видираючись по риштуваннях і деревах з великим шансом проїб... – він зойкнув, коли Макоа ущипнув його за коліно, – втратити фотик! Я це мав на увазі, аха-ха, стій, стій! Не щипай мене, а-а-а, відвали!!!
Малого вже завалили на спину і той через регіт благав, щоб його перестали лоскотати.
– ʻAʻole maikaʻi kēlā*, Майкле! – ще більше починав мучити його велетень, – за лайку відповідатимеш сповна!
Октавіо стояв ніби вкопаний, спостерігав за цими двома і не міг збагнути, чому почувається так добре вперше за багато часу. Однак, він не захотів копатись в собі далі, і тому робив те, що робив завжди – пірнав з головою туди, куди йому хотілось у певний момент. А нині – це приєднатись до локального дебошу.
Кухню вже не заливало червоне передсутінкове сонячне проміння, і Макоа навіть не відразу збагнув, що мити посуд у майже темряві – не найкраща ідея. Його думки ніби прочитали, і кімнату огорнуло тепле світло.
– О, mahalo*, якраз хотів умикати, – промовив здоровань, коли до нього, склавши руки, підійшов друг.
Октавіо давно не виглядав таким спокійним і задумливим. Старший колега хотів було сказати щось на кшталт: «Що, брате, сіли батарейки?», як хлопець заговорив, обпершись на робочу область.
– Може, варто було екшн-камеру подарувати, га?
– Щоби він повторював за тобою? – Макоа витирав залишки води. – Ану, відійди, пане екстремале.
Октавіо відступив від дверцят, аби той міг викинути серветку у смітник.
– Я, звісно, поважаю твою справу і, – продовжив господар, зробивши паузу, – зізнаюсь, що спостерігаю із задоволенням, але нехай поки повчиться пізнавати життя безпечнішими методами. Тим паче, із пригодами він уже зустрівся нещодавно на Олімпі, тож нехай краще фотографує дроном, аніж Нік знов буде возить його по лікарням. І, чесно кажучи, його батька я злити не хочу, – Макоа відверто запевнив друга в хорошому виборі подарунка. – Ти обрав прекрасний варіант, – він поклав руку на плече спринтера.
Попри це все, Октавіо ще більше понурився. Та сама зараза з Ікара на Олімпі вразила кілька сотень людей, у тому числі й малого. Він боявся зізнатись близькому другу. Боявся взагалі заводити зараз цю тему, особливо в домі сім'ї, яка була в небезпеці двічі через його страхи та якісь примарні сподівання.
Перед другом у відповідь, він уперше зімітував легку посмішку, хоча знав, що колега це помітить.
– Як там Нік, до речі? – перевів тему спринтер.
– Дзвонив сьогодні і розповідав, як йому виносять мозок на роботі, сказав, що чекати мені його аж п'ятнадцятого числа, – усміхнений велетень зібрався ставити тарілку на стелаж позаду Октавіо, для чого просто перехилився через останнього, аби дістатись потрібної полиці за короткий час. – Lo siento, señor, – грайливо перепросив він мовою друга.
Сам же гість не заперечував цієї випадкової близькості.
– Ten cuidado* з таким мувментом, amigo, – підіграв йому Октавіо, – а то ще твій чоловік повідкушує нам голови.
Вони обидва звели це до жарту, хоча Макоа ще не скоро зможе забуті їхній спільний виїзд у каньйон і тягнуче вологе тепло внизу живота, свою руку в тоді ще чорнявому волоссі.
– Він ще поки не чоловік мені, брате, – усміхнувся велетень, – але, думаю, це питання часу.
У кімнаті повисла напруга.
– Я буду йти тоді, – відчайдух не знав, куди себе подіти, а звичка та досвід підказували кидати все й бігти подалі від стресових ситуацій.
Його зупинили слова друга:
– Та годі, залишся. Якшо в тебе немає планів, то… – він глянув на Майкла у вітальні, що розкладав настолки, і продовжив, – ви наче знайшли спільну мову. Зіграєм заодно, ще цілий вечір попереду.
За вікном кілька разів спалахнуло біле сяйво, перш ніж загриміли хмари.
– А ти хотів їхать, – прокоментував зміну погоди Макоа. – Переночуєш у нас. Кермувати байком у грозу – не зовсім приємний досвід, брате, сам знаєш.
– Ох-ох, дякую за гостинність! – настала черга кидати карту Октавіо. – У нас тоді був неприємний день на Соласі. Пригадуєш той ураган біля Каньйону?
Звісно, він пам'ятав.
– Найближче укриття було в сорока милях. Куди не плюнь, одні рівнини, тому вкриватись десь в опені було не варіком, бо вітер був дохріна сильним, і намети би не те шо знесло – ми їх навіть не поставили би, – стрімер емоційно жестикулював та навіть забув, що його черга знову підійшла.
А Макоа тим часом майже не слідкував за грою. Подумки він був у спогадах. Рік тому в каньйоні, де вони, до нитки мокрі, ховались під поліестером у конструкції, що лише нагадувала намет, і намагались зігрітися хоча б теплом один одного. Він не відразу помітив, як на ньому сфокусувалось двоє пар очей, і лиш за секунди три Макоа походив своєю жовтою картою. Але компаньйони по грі не перестали витріщатись на нього, немов дізнались про всі його «скелети».
– Що? - острів'янин не міг збагнути що від нього очікують.
– Ну все – це ГГ. Бери свої карти, amigo.
Він нарешті втямив і засміявся.
– Точно, відволікся, браття, – старший був близько до виграшу.
Октавіо не спускав з нього очей всю цю мить, яка здавалась до біса незручною йому. Їхній конфуз перекрило гучне «Уно!» від Майкла.
– От же шельма! – Макоа швидко повернув собі легку безтурботність.
– Та блін! Надіявся до останнього, ти заразишся від Гіббі його провтиковірусом, – Перформер демонстративно кинув на стіл останні дві карти.
Підсумовував бали молодший. Дощ періщив у вікна, і здавалось, ніби він от-от виб'є скло. Вони мовчали так довго вперше за вечір. Октавіо не знав, що казати, його потік думок весь час переривався почуттями, які пояснити він собі не міг. Усе звалилось швидко, нізвідки і утворювало хаос. Не той, що він любив завжди – а тягучий, нерозбірливий. Сидіти на місці поступово ставало нестерпно, і він почав знову крутити сережку у вусі.
– Тринадцять балів у Октавіо і двадцять п'ять – у Макоа, – проінформував переможець. – Хех, не можу повірить, шо Октан – не перший цього разу! – Майкл кепкував з гостя.
Хазяїн дому спостерігав як металеве, штучне коліно злегка ходило зі сторони в сторону.
– Щось я думку гадаю, що дарма ти це сказав, – під кінець слів Макоа розтягнув губи у посмішці.
– Реванш, compadre, – склавши руки на грудях і нахилившись трохи вперед, промовив той.
– Тільки один на один, мене не втягуйте, – підняв руки вгору велетень.
Майкл на хвильку задумався.
– Добро, погнали тоді в Mortal Kombat!
– Го! – хлопнув у долоні Октавіо і пересів на місце поближче до здоровенного монітора.
– Ну, а я поки сходжу в душ – година вже пізня, – підловив момент Макоа.
Йому конче потрібно було зібратись з думками.
Коли він повернувся з ванної, єдиним джерелом світла була велика плазма. З неї долинав гамір файтингу, що доповнювався клацанням контролерів. Молодший щось періодично коментував і вигукував, а Октавіо то рвався з місця, то знов плюхкався на диван – так сильно він занурився у процес. За цим дійством вони не чули кроків Макоа і навіть не звернули увагу на те, що за їхніми спинами хтось є. Так йому здалося. Бо гість, коли острів'янин став позаду, заспокоївся у своїх нестримних рухах. Макоа чомусь згадав, як при викиді адреналіну у деяких загострюються відчуття.
– Як успіхи? – поцікавився старший.
– У мене немає шансів, – признався Майкл, на що отримав тріумфальне «ха!» від опонента.
– Ну, брате, не спіши робить такі негативні висновки, – підтримував його опікун.
– Давай ластецьку! – вимагав хлопчина.
Октавіо потягнувся.
– Тобі пощастило, бо я насолоджуюсь перемогою і, – він хитро посміхнувся, – я не збираюсь поступатись цього разу.
Знову екран завантаження, селектор героїв і безперестанне клацання контролерів. Цього разу спринтер, що дивно, не зіскакував з місця, занурюючись у файтинг, та і якби хотів, його б зупинила рука, що лягла на плече. Макоа зловив себе на думці, що майже ніколи не бачив друга з рівною спиною – той завжди був як креветка, через що здавався ще нижчим. А ще він спіймав себе на тому, як машинально почав легенько розминати плече Октавіо.
На що, згодом, той відгукнувся, повільно вирівнявшись, аби широким долоням було більше доступу до корпусу. Вся увага трюкача була спрямована на екран, але вочевидь, Макоа хотів дати шанс меншому – його інша рука перенеслась на друге плече гостя і вже синхронно, з трохи більшим тиском, обидві долоні розминали напружені м'язи.
Старший почув, як різко Октавіо втягнув повітря через ніс. Не відпускаючи плечі, він перемістив великі пальці до нижніх м'язів трапеції, аби масажувати більшу площу; він відчував, як тіло друга лине все ближче до його рук. Острів'янин усміхнувся, коли помітив, як персонаж колеги дедалі частіше пропускав випади противника. Долонями він піднявся вище, до шиї, уже з ніжнішими масуваннями.
Усе ще ніякого коментаря чи звуку, що сигналізувало би про його задоволення, чи хоча б подяку за таку увагу до здоров'я його спини. Ні, тут справа була в іншому, і думки Макао підтвердились, коли він відчув, як Октавіо, немов кошеня, притулився щокою до його руки, тим самим вимагаючи більше пестощів. Без жодної думки, машинально, Макоа огорнув однією долонею підборіддя парубка, а великим пальцем почав гладити вилицю.
Перформер у ту мить, здавалося, міг би замурчати, якби не стороння людина в кімнаті. Всю концентрацію на грі як вітром здуло, і він молив усіх богів, аби його реакцію не було помітно малому. Для Макоа існували лише шум із монітора, де Майкл з ентузіазмом рвав на шматки опонента, і їхнє з Октавіо несподіване таїнство. Чи знав він, що так повернеться його безневинний жест? Здоровань не розумів, що коїть, але знав, що хоче цього. Він лише давав тепло і турботу; так, як його вчили.
А парубок потребував того і уже неоднозначно відзивався: цілував пальці, хапав їх губами, язиком відчуваючи їхню прохолоду, грубуватість, вдихаючи запах лавандового мила. Перед ним постали спогади тої самої ночі в каньйоні, і йому закортіло негайно вп’ятись в чужу плоть. Хотілось більшого, але негласні правила нової гри не дозволяли цього.
Кров кипіла в обох у ті довгі, немов вічність, секунди, і страх, змішаний з бажанням, були головною причиною цього. Дихання от-от могло зірватись, а тіло було неначе перед стартом шаленого марафону – напруженість бриніла у кожній клітинці і будь якої миті могла підштовхнути обох до дурних вчинків. Октавіо з силою вчепився за нещасний контролер, мов за якір, що тримав його в реальності, а Макоа готовий був заприсягнутись, що його вільна рука тремтіла, очі були опущені, і будь-якої миті Майкл міг побачити картину їхньої нерозсудливості.
Як по сигналу, трюкач сіпається в бік, коли з екрану лунає знайомий фінішер від опонента, і під радісні вигуки хлопчини заривається обличчям у подушки дивану.
– Так тобі! Диви, диви! То все через вашу надмірну пихатість, пане Октане, Ви зазнали такої ганьби! – добивав його переможець.
Ганьбу він, що дивно, не відчував. А мав би. Макоа стояв, наче вкопаний, не міг і слова вичавити з себе. Добре, що у напівтемряві не видно було його добіла заритих в спинку дивану пальців.
– Я щось не так сказав? – Майкл шукав підтримки у старшого, а потім глянув на лежачого серед подушок Октавіо і спитав: – То було занадто, так?
Макоа хотілось сміятись. І він не стримував уже себе, тоді як парубок досі задихався в клятих подушках. Останній все не міг узяти себе в руки, але голос юнака змусив його випростатись.
– Perdon, я мав відійти від того як Ви, mi querido amigo, безжально пошматували мене на очах у всієї моєї аудиторії, – зачервонілий Октавіо, ледве стримуючи сміх, хотів глянути на «аудиторію», але не зміг.
– Ну-у, Майкле, не розбивай його гідність вщент, а то ще не зберем назад, – саркастично прокоментував поразку друга Макоа.
– Та пішли ви! – стрімеру аж пекло вилаятись на винуватця такої поразки. Така нечесність обурила його. А ще він гнівався на себе через таку вразливість. Однак, гість старався не показувати цих емоцій. Його видавало лише коліно, що знову неконтрольовано почало смикатись.
– Уже пізній час, хлопці, – констатував факт старший. – Октавіо, я покажу тобі кімнату і дам рушник.
– Ге-ей, ще зовсім рано! Тільки одинадцята ж! – запротестував Майкл.
– Наш Макоа хороший хлопчик – лягає до дванадцятої, – глузливо почав стрімер, – та слухається у всьому татка Ніка, – останню фразу він промовив, імітуючи глузливо-пестливий голос.
Жертва кепкування стояв уже в проході, в одних шортах та майці для сну і, склавши руки в боки, виглядав водночас комічно й грізно. Малий залився сміхом.
– Це точно! Я чекав, поки хтось це помітить, окрім мене!
Макоа такий коментар зачепив, і якби не молоде-зелене у домі, то, може, і відповів би дещо грубіше на таке зухвале зауваження.
– О-окей, хороший випад, нічого не скажеш, – розвів руки він, – але у тебе, Майкле, завтра заняття, на відміну від сеньйора Сільви, якому, до речі, теж не завадили б пару виховних робіт.
Один-один.
Малий посуплено покрутив контролер у руках і погодився.
– Блін, точно. Треба валить спать.
Він ліниво поплентався наверх, залишаючи гостя і Макоа вдвох.
Вони мовчали і не мали гадки, як прокоментувати свої емоції протягом останніх десяти хвилин. І чи взагалі варто було щось казати. Макоа обдумував усе, поки замикав вхідні двері і врешті заговорив першим.
– Пішли проведу тебе до кімнати.
– В тебе є запасна щітка? – спитав стрімер, коли вони піднімались сходами.
– Так, можеш брати в шафці. Ось ванна, – він відчинив двері до кімнатки, залишивши її відкритою, і пройшов вздовж коридору трохи далі, указуючи на двері зліва, – а це – гостьова.
Кілька секунд – і темрява відійшла, її місце витіснило тепле світло нічника у формі Нессі.
– Ось тут, – велетень відчинив шафу на дюйм вищу за нього, – чисті футболки і шкарпетки, якщо буде холод…
Чорт.
Він хотів було почати вибачатись, але побачив як Октавіо давить сміх, і тому розслабився, сміючись уже сам. Макоа облажався, але друга такі моменти радше забавляли, аніж дратували.
– Коротше, ти зрозумів. Якщо треба буде щось – зови.
– Дякую, бро.
– Добраніч, Таві.
З цими словами він залишив гостя наодинці, спантеличеного чи то від такої гостинності, чи то від того, як ніжно прозвучало щойно його ім'я.
Сон не йшов до Октавіо. Він намагався зосередитись на тому, як барабанить у вікно дощ – ні, уже злива. Своєрідний білий шум – такий вмикають немовлятам, коли ті не можуть заснути. Та думки були далеко від дощу, від м’якої постелі. Декілька разів він поривався аби просто вийти з дому, у зливу, і відчути щось інше на своїй шкірі, а не примарні дотики Макоа.
Ні, то не допомогло б. Не втішило би. Мав він бурхливі думки про те, що відбулось сьогодні. І того вечора в каньйоні. І знов ті доторки і приглушене збите дихання, що наповнювало сумісний тент. Спринтер мав схожий досвід, і не раз, проте все відразу розчинялось з першою дозою стіму або після декількох розривних шотів. З товаришем у той момент було щось інше, неначе весь поспіх, ота погоня за відчуттями – усе гасилось тихими, однак могутніми хвилями спокою і лагідності.
Він лежав на чужому ліжку, у чужій футболці, яка насправді була не такою вже й чужою. Октавіо пам’ятав, як друг носив цю чорну одіж під курткою, ще тоді, у дорозі. Хлопцю вона була як нічна сорочка. Однією рукою він притягнув комір одежі до обличчя й ткнувся носом у тканину, а іншою огорнув себе між ніг. І хоч те вбрання пахнуло лише пральним кондиціонером, уявляти що то парфуми й створювати у голові ілюзію запахів власника, який змішувався зі свіжістю, йому нічого не заважало. Усі переживання відступили, бо лиш одне було важливим зараз. І це одне змушувало його тіло горіти й вигинатись на гостьовому ліжку.
Він хотів його і підсвідомо не переставав хотіти, навіть коли йшов сюди, знав, що вчиняє собі ж на зло. Бо його ніхто і ніколи так не вітав, як Макоа, ніхто не говорив до нього від щирого серця біля вогнища, ніколи не бачили у ньому простого розбитого юнака, а не образ. Він усе тримав у голові з тих пір, як острів'янин попросив у нього допомогу із заміною підніжки.
Тоді Макоа довірив йому свій байк, сприйняв як рівню, і те, як він віддячив йому зі словами «Ну прямо таки піт-стоп!» – ніжило кожну його клітинку. Усе тіло Октавіо насичувалось тими пестливими думками, за якими він уже навіть не слідкував. Тепер схожі вони були на невгамовну снігову кулю, яку він не хотів контролювати – йому не властиво таке. Проте на периферії свідомість била у дзвін, ледь чутний.
Від тих думок у нього пливло перед очима, такими гірко-солодкими вони були. Із фантазіями тіло одзивалось яскравіше, змушувало кров бурлити, шкіру вкриватись мурашками, а серце пульсувати частіше, і йому мало бути соромно, ба навіть гидко за те. Однак він би не був самим собою, якби відкинув шанс відчути те все, але сильніше, інтенсивніше, так, аби виламувало м'язи і серце.
У коридорі було так темно, що хоч очі виколюй – нічого не зміниться. Ефір заповнювали звуки грози і те, як з ледь помітним, але характерним механічно-поршневим звуком, усе ближче й ближче до кімнати хазяїв підходив гість. Такими не притаманними йому були ті тихі й ледь помітні кроки.
Тепер його голову туманив страх, а не бажання. Не такий страх, як перед першим стрибком на палаючому ховер-карі, чи тоді, як він відчув їдкий запах паразита на Ікарі. Цей новий страх був жадібним, роздирав із-зовні та сковував тіло, не дозволяв зробити останній крок. Неправильно, негарно, нетактовно, брудно. Але всі правила та моральні перешкоди тільки підсилювали жагу. Тим паче, не він ніс відповідальність.
Спальня мала легкий запах озону, а від тераси тягнуло дощовою прохолодою. Міські вогні проникали всередину, але Октавіо після темного коридору здавалось, ніби на нього наведені потужні прожектори. Ну і нехай. Тут буде перфоманс, без підготовки; чистий фрістайл.
Коли він зачинив за собою двері, то зрозумів, що назад дороги вже не буде. Тому, без зайвих вагань, гість пірнув углиб кімнати, майже впритул до двоспального ліжка. За фоновим шумом зливи майже беззвучно шелестіла постіль під Октавіо. Макоа не чув або удавав, що не чув. Утім, незваний гість планував іти далі: він хотів увірватись в сон друга. І коли він відчув тепло напівсплячого тіла, страх став периферійним, натомість жага знову дала про себе знати. Калейдоскопи почуттів стирали всю раціональність. Ще трохи – і трюкач уже лежав у Макоа під боком, мов домашній кіт, притулившись до нього і ткнувшись носом у спину.
Він же перший почав, там, у вітальні? Так думав Октавіо, коли мозок знов викреслював проблиски свідомості. А як прожене? Має право, думав він, хоча думати не хотілось. Хотілось вдихати теплий запах тіла і тонкий лавандовий аромат. Він відчув, як Макоа почав частіше дихати, і як у міцній спині відбивали удари серця. Ще трохи, і велетень вже повернувся на спину, тим самим проганяючи свій сон. Парубок не відсахнувся, а тільки ближче пірнув до нього. Той не відразу зрозумів ситуацію – намагався сфокусуватись на незваному гостю.
Октавіо хотів сказати щось, та що саме – не знав. Не прописував він сценарій наперед. І коли Макоа спробував його спитати, гість, раптово навіть для себе, накрив йому рота долонею. Ніяких розмов, ніякого зайвого звуку не повинно було лунати з кімнати – це стало ясно відразу обом. Тоді старший колега потягнув хлопця на себе зверху, даючи обплести кінцівками, міцно вчепитись у нього. Замість долоні острів'янин уже пестив його губи, а руки притиснули невелике, порівняно з ним, тіло. Обидва втирались один в одного з поспіхом, хаотичними рухами; так, ніби хотіли злитись один з одним.
Про що Макоа думав у ту мить? Його анітрохи не бентежило, що в домі вони були не самі, і що Нік буде ще тиждень знаходити зеленасте волосся у простирадлах. Він навіть не задумувався про щось, а просто плив за течією, підлаштовуючись під трохи безладні рухи спринтера. У ту мить Макоа був немов у ліміналії – дрейфував між реальністю та сном і марив лиш розпаленою шкірою, вологими цілунками в шию та тим, як тиснеться до нього Октавіо.
Останній ніколи не відчував такого трепету і бажання водночас, адже з іншими йому потрібно було небагато: швидко і з максимальною вигодою для себе. Утім, у руках товариша його тіло досі було напруженим, немов перед скайдайвінгом, і він не розумів, чому так, чому в нього не виходить так легко, як тоді, у тенті. «Може, через те, що тут не нейтральна територія», – подумав він, але його новоутворені тривоги розвіяли руки, які з поясниці спустились нижче і стиснули сідниці.
Уже обом було палко внизу, і обидва відчували, як вони різняться за розмірами через тканини білизни. Октавіо знав, що робити, та боявся зробити помилку, боявся облажатись – і все одно, різко, мов змія, сповз нижче. Той, напівсплячий, не зрозумів спочатку, куди поділись тепло й ласка, та за мить відчув їх у себе в паху.
І тут хазяїна дому ніби облило холодною водою, коли він усвідомив, що зараз відбувається. Він зібрався відштовхнути спринтера, уже руки стиснулись на чужій шиї, як враз нічний гість занурив його член у себе, огорнувши вологим жаром. Макоа тільки й міг, що вчепитись в його загривок. І це лиш дужче розпалило Октавіо. Думки й тривоги стрімера кудись поділись – лише плоть, тепло, смак і запах займали його увагу. Острів'янин шипів і хапався однією рукою за волосся гостя, а іншою – за простирадло позаду себе.
Він уже напівсидів, а від сну не лишилось і сліду. Щось крутилось на язику; він хотів було прокоментувати поведінку гостя, підскубнути його за той інцидент у вітальні. Та й узагалі за те, як виїдає йому мізки своїм існуванням після каньйону. Але йому так і не вдалось сказати хоч слово, навіть думку сформулювати у голові було неможливо через періодичні причмокування і те, як його ледь не зачіпали зубами.
Здоровань ніколи не був дріб'язковим, особливо, коли життя підкидувало йому радісні моменти. Його ще змалечку вчили цінувати кожну секунду, так, ніби завтра вже цього не буде. Тому він відпустив себе, потроху розслабляючи хватку на загривку Октавіо, ліниво погладжуючи його по спині і знов вертаючись на шию. А спринтер аж замуркотів у чужих руках, коли відчув, як грубі жести змінились на пестливі. Від вібрацій Макоа ледве не кінчив; він притримував двома руками шию гостя, тим самим не даючи йому відштовхнутися назад.
Старший колега буквально тримав його на члені, поки той не почав схлипувати і задихатись. Усе ж, він різко потягнув перформера вверх, щоби тепер ледве бачити у напівтемряві поблискування в очах і вологі сліди на щоках та губах. Макоа дивився на нього, втуплювався, не міг збагнути жодної думки, не міг підібрати жодного слова – лиш відчував, як на руку стікала солона вода.
Так вони сиділи півхвилини, неспроможні хоч щось промовити, тільки Октавіо уривчасто дихав. Йому взагалі було байдуже, що масивні руки ледь не перекривали доступ до кисню. Не втрачати зоровий контакт – ось, що було важливим. І коли він почав уже потихеньку вирубатись та заплющувати очі, здоровань, отямившись, відсахнувся від шиї гостя, злякався, що не проконтролював силу натиску, і хотів було вибачитись, та йому не дали лінивим поцілунком у губи.
Октавіо буквально вис на ньому всім своїм корпусом – так Макоа дали зрозуміти, що можна не зупинятись. Останньому не потрібно було більше пояснень – тепер він чітко знав, чого вони обоє хочуть. І, як достойний господар, він зробить усе, аби їхнє маленьке свято було якомога більш приємним. Октавіо спритно витягнули з футболки, підхопили та вклали на спину. Той машинально простягнув до колеги руки, намагаючись пригорнуть до себе. Перебуваючи зверху, той здавався спринтеру не таким страхітливим, як інші його полюбовники з великими габаритами.
Але він не був би Октаном без краплі безумства навіть в руках чималих партнерів. І оскільки його коханці через різницю у розмірах, бувало, не наважувались десь переступити межу, стрімер нерідко мав сам контролювати процес. І він цим насолоджувався. Однак, не в цю мить. Сьогоднішньої ночі він хотів дозволити керувати своєму колезі. Бачити його в дії. Отож, гість легко обхопив зап'ястя Макоа руками і поклав їх собі на шию, мовляв, роби, що заманеться, ти ведеш. Далі був ще один поцілунок, поштовх між стегон, так, аби трюкач розкрився перед ним. І лише зараз старший розірвав обійми, остаточно зняв білизну зі стегон, і невдовзі вже Октавіо гладив, досліджував його шкіру всюди, де тільки дотягувались пальці.
Раптом стрімер перестав відчувати тепло під долонями. Повернувши голову, він побачив, як Макоа в напівтемряві копирсається у пошуках чогось – скоріше всього, лубриканту. Спринтер уперто відкидав зачатки думок про те, що він використовуватиме чужу секс-аптечку. Велетень, віднайшовши потрібне, одразу вернувся до друга й опустився між розведених стегон, зариваючись носом у гарячу шкіру. Усе, що бентежило Октавіо, неначе вітром здуло – лоскітливе волосся острів'янина та ліниві поцілунки між ніг діяли як найкраще седативне.
Того слабкого світла було достатньо, аби помітити набряклі ділянки шкіри стегна у хлопця. Вони хаотично розсипались й ніби утворювали мапу з маленьких острівців. Макоа хотілось стерти їх, та натомість він лиш сильніше притиснувся губами до них, що змусило парубка смикнутись. Старший тільки ближче притягнув його до себе за стегна і, пройшовшись по усіх можливих синцях від ін’єкторів, зупинився на паху, виціловуючи й легенько кусаючи шкіру. Усе оминав його член та міцно тримав Октавіо за стегна, аби той не міг крутитись.
Макоа знав, що такий лінивий формат був незвичний колезі, і зрозумів, що йому від того було дуже солодко, коли почув, як часте й гучне дихання потроху почало перетікати в схлипування. Здоровань раптово перервав весь процес, навис над ним і затиснув рот гостю. Цим йому нагадали правила їхньої гри – жодного звуку. Візитер тільки й міг, що кивнути на знак згоди кілька разів і спробувати вирівняти дихання, як то робив під час тривалих забігів.
Гаряче й вогке відчуття під долонею хазяїна змінилось на тепле та пульсуюче. Варто було однією рукою огорнути таку вразливу шию Октавіо, і відчуття повного контролю над тілом під ним розганяло кров, збуджувало та спонукало велетня думати про те, чого завжди уникав. Будь обережним, не пересилуй, легше, не зламай, ти мов слон у крамничці з посудом – лунало у його голові майже щоразу, але не тепер. Зараз його переповнювало палке бажання, і те саме бажання зустрічалось в уже чорних очах навпроти.
Руку він не прибрав з шиї і, повернувши на бік голову Октавіо, надав ще більше доступу до неї. Макоа не міг не насолоджуватись виглядом колеги в такому стані. Усі звикли до запального, драйвового норову перформера, та зараз він ніби перебував у трансі, мав часте дихання, і все його тіло піддавалось острів'янину. Октавіо не вертівся, не крутився, як бувало з ним усюди, не створював метушні та своїх установок, а тільки прогинався під доторками друга. Чи вже не зовсім друга.
Така поступливість відізвалась тягнучим відчуттям у паху ще дужче. Попри сильні, аж болючі відчуття внизу, Макоа все ж не переставав мучити його повільно, уже не давав торкнутися себе і робити зайвих рухів, ніби провчав за поспішність, за те, що увірвався так безтактно в його кімнату. За те, що ледве не відсмоктав у нього у вітальні при Майклу.
Спринтер зашипів, коли відчув, що ті самі пальці повільно пройшлись по його торсу зверху вниз, чіпляючи нігтями проколоті соски; а через мить вони вже дражнили його ерегований член ледь відчутними доторками, розмазуючи природню змазку. Октавіо хотів було вилаятись на Макоа за такі тортури над його терпінням – його витримці вже можна було ставити десять із десяти, особливо, коли короткі нігті чіпляли голівку. Але гість розумів, до чого такий темп, і тільки кусав кісточки на руках, аби, не дай боже, не порушити мовчанку.
Не можна було впевнено сказати, що господар дому був у кращому стані, та перетворювати цей німий спектакль на короткий скетч не було в нього у планах. Шалені думки про напарника не давали спокою останні місяці, і він мав визнати, що свідомо ступав у трясовину, яка затягне його і змусить казати неприємні та болючі речі близьким людям. Макоа знав, що буде далі, і тому спішити не хотів, убирав у себе кожну мілісекунду їхньої інтимності, рахував кожен доторк та запам’ятовував саме таке обличчя гостя: рум'яне, вологе від поту та зі зведеними в солодкій знемозі бровами.
Старший не встиг ним насолодитись – ледве він торкнувся входу вологими пальцями, Октавіо затулився обома руками, сподіваючись сховати емоції, що переповнювали його. Проте здоровань не зупинявся, продовжував пестити його, допоки колега не скинув руки з обличчя в капітулюючому жесті, різко вчепився у простирадло та почав линути тазом до руки партнера, абсорбуючи його фаланги. Спочатку одного пальця, а потім із такою ж легкістю другого та третього. Макоа навіть на мить подумав було, що гість підготувався, але згадав, як під час відеодзвінків кілька разів помічав на фоні пристойних розмірів фалоімітатори. Чи було то навмисно?
Гаряче нутро жадібно стискало його пальці, і якби не вроджена впертість старшого, його самоконтролю був би кінець вже на цьому етапі. Не тільки те, яким щільним був Октавіо, але і його реакція на найменші рухи пальцями всередині себе так і норовили зірвати план острів'янина. Утім, знайшовши подушечками пальців зовсім інакшу по текстурі ділянку всередині партнера, Макоа перейшов до наступного рівня гри на витримку їх обох. Йому до болю хотілось зірватись і торкнутись себе, але його пригнічувала одна думка про фінал їхньої взаємодії, навіть якщо це буде справжній екстаз.
Це припущення набуло більшої ймовірності, коли трюкач ледве встиг приглушити стогін, щойно товариш зігнув пальці, натиснувши на чутливу зону. У хлопця зривало дах від того, як неочікувано Макоа проявив увагу до його простати, і в той же час – від злості на те, що смів так вправно доводити його тіло до тремтіння. Він став часто й гучно дихати крізь зуби, активніше сідати на м’ясисті пальці, намагаючись хоч якось приблизитись до піку, і ледве не посипав чортами напарника вголос, коли той різко вийшов з нього.
Та все ж, Октавіо не дали навіть продемонструвати своє невдоволення: здоровань безцеремонно підняв таз гостя вверх, закинувши ноги на плечі та зарився лицем між його сідниць. Старший колега точно не бажав фінішу для спринтера саме зараз, але язиком відчував скорочення м’язів, що вказували на його дуже близький до оргазму стан. Макоа зловив себе на думці, що після всього буде нагадувати перформеру знімати протези перед сексом, оскільки їхня жорстка платина неприємно чіплялась за його волосся і холодила шкіру. Це звісно, якщо вони ще матимуть нагоду.
І коли йому в спину почали хаотично впиватись гострі шпори, а Октавіо став пручатись і ледве не задихатись – зрозумів, що вже і сам скоро кінчить просто від одного лише запаху його партнера. На останок, аби втішитись черговим шипінням Октавіо, він, склавши у повітрі разом штучні ноги, реалізував одну із своїх заповітних мрій, прослизнувши між міцних стегон партнера своїм до болю збудженим членом.
Окрім того, що острів'янина буквально спалювали ненависним поглядом за чергове дражнення, до їх членів рефлекторно простягнулась рука Октавіо, якому конче потрібно вже розрядитись. Але кисть було різко й навіть дещо агресивно відведено, за що гість хотів уже придушити Макоа подушкою і просто виїздити на ньому такий потрібний йому оргазм. На його превеликий жаль, у ті довгі секунди йому залишалось лише з муками спостерігати, як орган, удвічі більший за його, повільно ковзав між щільно зведених стегон, ледь торкаючись його власних геніталій. Октавіо був переконаний, що горить не тільки його член, але й лице.
Якби у гостя були не штучні кінцівки, він би ходив на наступний день з синцями на кісточках і гомілках – так сильно їх стискали чужі пальці. Ще кілька секунд, і Макоа фінішував би, але вчасно покинув стегна партнера. Останній готовий був врізати старшому ногою, якщо той продовжив би відкладати їхню розрядку, але натомість йому під спину просунули руки і перевернули його так, аби молодший колега був зверху. Вони ледве не зіштовхнулись носами, проте стрімер вчасно вхопився за узголів’я ліжка двома руками. Досить хороша реакція, навіть коли перед очима вже все пливе.
Така позиція його більше ніж влаштовувала, бо давала звичний йому контроль. Октавіо розтягнувся в лисячій посмішці й промуркотів у губи партнера, коли почав повільно, вульгарно тертися об його член, але не сідати. Тепер уже йому хотілось драконити старшого. Довго мститися в нього не вийшло – стрімер зойкнув від неочікуваного укусу за нижню губу, а Макоа помолився, аби цього було не чутно малому через тонкі стіни.
Майклу ні в якому разі не можна було знати, як його кумир, задихаючись, нетерпляче проштовхував у себе член бойфренда його батька. Настільки громіздкий той був, що Октавіо довелось тягнутись за лубрикантом та додавати його ще більше, при цьому сідлати напарника повторно. Останньому здавалось, ніби час зупинився – так добре стискав його партнер. Гість якийсь час майже не рухався, і Макоа був йому за це дуже вдячний. Він ледве вловлював його пульсуючі м’язи зсередини. Трюкач переніс свою вагу, упершись руками в широкі груди.
Тепер він повністю сидів на члені, мав у цілковитому розпорядженні свого колегу. Так йому хотілось вірити. Повільно, продовжуючи дражнити, по колу крутнув пару разів стегнами, аби зачепити всі чутливі точки всередині себе, і навіть здивувався, що Макоа тільки просичав, але не взяв його за стегна, щоби відновити контроль.
Октавіо не був із тих, хто втрачає зручну нагоду, і почав активно імітувати рухи, яких його колись учили при їзді верхи. Тільки тоді він не згинався так у попереку, його не тягнуло так приємно зсередини і ззовні, а замість поводів він нині тримався за об’ємні та тверді м’язи колеги. Із кожним поштовхом униз він набирав швидкість і думав про те, як, певно, шовковисто ті груди облягали б його член.
Спринтер був максимально близько вже до фінішу – його руки часто стискали бюст Макоа, дихання майже зривалось на стогони; але його різко перехопили за стегна. Ну, звісно. Гість намагався висковзнути, продовжити гонитву, але це було все одно що зайцю вириватись з капкану. Острів'янин усе тримався з останніх сил, щоби не кінчити, хотів ще трохи насолодитись таким Октаном, аби потім пригадувати йому ці моменти вразливості, хоча сам був таким же відвертим перед ним – розкидане у всі сторони чорне волосся, мокрі скроні і жалюгідні спроби не зірватись в екстаз.
Октавіо відчув, як пальці на його стегнах стискались разом із нігтями, певно що, до червоних слідів. Однак, його враз перестали утримувати. Він спробував повернутись до бажаного темпу, але знову на повторному підйомі йому не дозволили. Дві секунди – хватка ослабла. Та ти стібешся, – подумав парубок, – хочеш фінішувать в слоу-мо? Буде тобі слоу-мо!
У голові стрімера засіла і вчепилась кігтями лише одна фантазія – побачити свого колегу в кульмінації, його напружене обличчя, коли гість не зовсім його дому виїжджатиме оргазм напарника і відчуватиме кожен спазм його тіла. Упираючись колінами, Октавіо підіймався над ним, і знову опускався так не властиво йому повільно, відкидаючи різку тінь від заграви позаду нього – усе це здавалось Макоа сном і чимось потойбічним.
Аби впевнитися, що картинка перед ним досі реальна, велетень повернувся руками до теплої внизу чужого живота шкіри. Він відчув під подушечками пальців м’яке волосся та повів долоні далі вверх, убираючи вологу від тіла партнера і, напівсекунди затримавшись на шиї, обвив ведмежою п’ятірнею обличчя Октавіо. Це виглядало б романтично, якби Макоа не провів великим пальцем по губам гостя, а останній не ввібрав би його безцеремонно в себе. Як і три години тому у вітальні.
Проте тут уже не було небажаних свідків, уся вистава розігрувалась лише на двох, і старший колега відчував, як кров нестерпно пульсувала у вухах від жаги. Ритм поступово ставав хаотичним знову, і Макоа, досі тримаючи стрімера за обличчя, квапливо переклав їх у горизонтальне положення тремтячою рукою. До хлопця так щільно припали, що він ледве міг дихати під такою великою масою.
Його мрія побачити емоції здорованя розчинилась у переповнюючому задоволенні – так несамовито його не трахали вже давно. Із кожним поштовхом у роті поступово сильнішав металевий присмак, і якби не службові сирени та шум зливи ззовні, то стогони Октавіо було б чути, бо навіть чужий палець, що виконував роль кляпа, не заглушав їх.
Стрімер міг присягнутись: ще трохи, і він би став одним цілим з матрацом. Тіло пробирало приємне тремтіння від перевтілення милого велетня Макоа у здичавілого мінотавра, що вже хапався зубами за тонку шкіру під вухом Октавіо. Від неочікуваного, однак, приємного болю останній обома руками стиснув у кулаках густі чорні пасма партнера. Той, як загнаний кінь, дихав у шию спринтера, і хлопець був у захваті одночасно від неконтрольованого темпу і того, який сильний вплив мав на зазвичай непорушного, мов скеля, Гібралтара.
Здавалось, ніби швидкість і сила, з якою Макоа пронизував його, тільки наростала, і спринтеру подумалось, що навіть він під стімом не здатний на такий ККД. Утім, темп різко знизився, а кут змінився на такий, що член ідеально проходився по простаті Октавіо, при цьому не втрачаючи тої ж самої інтенсивності. Стрімер згадував усіх чортів, вгризався ще дужче у кровотечну фалангу і закочував очі – він жодного разу не пошкодував і не буде шкодувати, що прийшов до любого друга серед ночі.
Останній стискав хлопця усім тілом і знав, що може його травмувати. Але коли його кінцівки вже ціпеніли в передекстазі, коли Октавіо чіплявся за нього, мов за рятувальний круг, і м’яко тіснив його член всередині себе, Макоа застогнав у плече стрімера. Він вбирав у себе його запах, тремтів; потім ще дужче припав до тіла під ним, виплескуючись в нього. Хлопець хотів бачити його, намагався повернутись до друга, але тільки плутався у його розкиданому волоссі. Він на мить забув про свій бажаний оргазм, і сфокусувався лише на тому, як його груди пестили вологими губами, а широка долоня спускалась до паху, погладжуючи кожен напружений м’яз.
Спринтер не стримався і рефлекторно штовхнувся в кулак, що опинився у нього на члені. Проте в той момент Макоа почав плавно виходити з його тіла, через що стрімер сильніше надавив схрещеними позаду колеги ногами, учепившись пальцями в мака́у*, аби притягнути його до себе назад. Октавіо чітко дав зрозуміти, що бажає фінішувати у того на члені. Без усіляких ігор.
А острів'янин майже знову завівся від виду партнера під ним, його різкості і того, як скорочувались його м’язи навколо його надчутливого члена. Обоє тепер торкались носами та обпалювали обличчя один одного гарячим повітрям, і Макоа не міг пропустити можливість ще раз поцілувати друга, який уже точно не був просто другом. Адже друзі не стогнуть крізь поцілунок, не штовхаються назустріч стегнами, не переплітаються усіма кінцівками, тремтячи у спазмах від оргазму. Старший розумів, що більше не зможе назвати не кровним братом того, чию сперму витирав об розведені стегна та чию шию винувато зализував.
Відлік часу для велетня почався лиш тоді, коли чергова патрульна сирена промайнула за вікном, і у Октавіо більше не тріпотіло серце немов у маленької колібрі. Його вже не утримували, прибрали ноги зі спини, і тільки ліниво перебирали волосся. Вони ще трохи полежали, оговтуючись. Макоа так і заснув би на гості, якби той не почав соватись під ним. Йому коштувало надзвичайних зусиль відірватись від теплої комірцевої зони спринтера, що так приємно пахнула. Ще один короткий поцілунок у шию, після – в губи, і він повільно підвівся.
Тіло стрімера в ту ж мить дало знати, що майже весь процес перебувало під пресом наймасивнішої легенди Апексу: м’язи грудної клітини занили, а дихати стало набагато вільніше, хоч і трохи болісно. Октавіо не хотів навіть думати, як уранці буде взагалі сідати на байк, уже не кажучи про те, яким чином їхатиме на ньому. Навіть якщо він не зрушить з місця, це було того варте.
Він засік шарудіння, але не встигнув розгледіти, що саме робив Макоа – його обережно припідняли та потягли до узголів’я ліжка, спиною до острів'янина. Спринтер скривився, коли опинився в сидячому положенні і не тільки через дискомфортні відчуття внизу, але і через те, що з тіла почала витікати рідина. Він полегшено зітхнув і промурмотів слова подяки в шию партнера, коли той взявся обтирати його між ніг вологими серветками. По-хорошому, їм обом не завадив би душ, але вони були втомлені, і, до того ж, не варто було зайвий раз ризикувати розбудити ще одного мешканця цього дому.
Тому острів'янин обмивав їх обох, поки Октавіо вже майже дрімав у нього в обіймах. «Mierda, це найкращий афтекейр», – зробив висновок стрімер, лежачи на Макоа як на великій грілці, коли з його плечей делікатно витирали піт. Широка долоня, обмиваючи, опустилась вниз по татуйованій руці і вмить зупинилась на зап’ясті, пальцями пробуючи інакшу текстуру шкіри. Інстинктивно перформер хотів було прибрати руку, матюкаючись про себе і шкодуючи, що зняв пов’язку в гостях. Проте ніяковість перервав, на його думку, занадто сентиментальний жест Макоа. Той просто підніс до своїх губ і поцілував колись понівечене у відчаї зап’ястя.
Навіть якби Октавіо хотів вирватись та піти до себе, йому б довелось вириватись зі сталевих обіймів, у які затиснув його старший, коли вони лягли відпочивати. Та спринтер тільки ще дужче пригорнувся до нього, закинувши ногу і руку ніби на велетенську дакімакуру. Острів'янина, звісно, на початку холодило металом, але під ковдрою швидко стало тепло. Утома миттєво накрила їх обох, і Макоа заснув із думкою: «Най буде, що буде».
Їх розбудив будильник, нещадно вирвав із приємного сну і нагадав про справи буденні своїм пищанням. Здоровань механічно вимкнув його, свайпнувши екран ґаджета, і прокрутив у голові рутину на поточний день: приготувати обід для Майкла в школу, а ще завезти його туди, потім прибрати в хаті і не забути написати менеджеру щодо спонсорства SARASу. Він утомлено потер очі і глянув на вже не гостя – коханця під боком. Той теж не спав, а тільки намагався доспати отих «ще п’ять хвилин», сховавши лице від вранішнього світла в боку Макоа.
Останній знав, що покинути ліжко буде не просто важко фізично, але і гірко – за дверима спальні казка закінчиться, і доведеться думати, як бути далі. Востаннє він повернувся до молодшого колеги, поцілував того у скуйовджене зелене волосся і неохоче піднявся з ліжка. Октавіо тільки щось невдоволено простогнав і занурився лицем у звільнену подушку. Одягаючись, він насолоджувався виглядом оголеного, частково накритого ковдрою парубка. Біла постіль контрастувала з його смуглою шкірою, і Макоа навіть хотів було сфотографувати його таким живописним, але не став. Мабуть, тому, що Октавіо був у не зовсім його власному ліжку.
Намагаючись не накручуватись, він вийшов у коридор і зачинив за собою двері. Звук електрощітки сповістив про Майкла у ванній.
– А де Октан? – повернувся юнак зі щіткою в роті, коли помітив старшого в дзеркалі.
Макоа глянув у бік дверей кімнати, де мав бути стрімер, і ті були прочинені. Блять.
– Поняття не маю, – почав брехати острів'янин. – Можливо вийшов кудись. Ти краще збирайся швидше, бо запізнишся.
– Зараз тільки пів на сьому! Я спеціально встав..!
– Майкле! – старший явно нервував.
Незвично підвищений голос колеги врешті витягнув стрімера з напівсну. Не до кінця оцінивши ситуацію, він зрозумів лиш одне – він зробив дурню, коли вирішив не вертатись вночі до себе.
Майкл тим часом сердито глянув на свого опікуна.
– Я чекаю тебе внизу, – острів'янин прикрив двері у ванну і попрямував вниз.
– Я почекаю Октавіо тут!
Від сну у стрімера вже нічого не залишилось.
– Майкле, спускайся вниз!
Він розумів, що хлопчина прямо тут і взагалі може спокійно увійти в кімнату свого батька в будь-який момент. І банально ховатись під ліжко, чекати, поки Майкла відвезуть на навчання, точно було програшним варіантом. Чекати – то взагалі дурня якась.
Його швидкий вихор думок відволік приємний ранковий вітерець з тераси. Точно! Через балкон – і на волю! Він одягнувся, але зрозумів, що в одних спідніх вертатись з умовного магазину буде як мінімум недоречно. Якомога тихіше він відчинив щось на кшталт комоду, аби знайти хоч якийсь нижній одяг. Останнє він знайшов, однак, що як тут усі шорти і штани належать лише Ніку? Перебираючи одяг, його увагу привернули шорти з принтом карикатурних ведмедів – Октавіо тоді вмовив Макоа таки придбати їх.
Максимально затягнувши резинку на обнові, спринтер визирнув на терасу, що відкривала прекрасний вид на місто, яке гуділо від пробудження. Милуватись ним парубок навіть не думав – уже прораховував безпечний шлях спуститись вниз. Роки екстремального паркуру не були марними, і буквально за десять секунд стрімер уже був унизу. Ізі, залишилось тільки дістатись байку на протилежному боці і змотнутись за стіками. Палити йому хотілось страшне.
Макоа закрив контейнер з обідом і думав уже вернутись у спальню, аби потайки евакуювати гостя звідти, як у будинок влетів у звичній манері його колега. Таки скористався балконом, полегшено зітхнув здоровань про себе.
– Сумували без мене? – поклавши на місце ключі, він наблизився до кухні, не ховаючи легкої посмішки.
Старший спочатку здивувався, як він зміг дістати ключі від дому не спускаючись вниз, а потім згадав, що вчора виклав їх на комод у спальні.
– Класні шорти, – не без долі сарказму зробив комплімент Майкл, паралельно закидаючи до рота шматочок яєчні.
– Gracias, amigo. У них офігезна вентиляція! – підігравав йому той, розставляючи руки в кишенях, аби розкрити їх вшир для більш комічного ефекту.
Спринтеру не треба було старатись, бо вся його одіж буквально висіла на ньому, роблячи схожим на опудало з баштанів. Та це не завадило справжньому власнику речей визнати, що йому подобається бачити Октавіо у своїх речах.
– Це твоє, не забудь, – Макоа поставив перед Майклом контейнер з їжею і грайливо пройшовся рукою по його голові. – А ти, – він вказав на колегу, – бери залишки скрамбла на плиті.
– Залишки?! Ґіббі, я в тебе що, пес сутулий, аби мене залишками годували? – театрально обурювався спринтер.
Щодо пса, може і була в цьому доля правди, але фактом було точно те, що Октавіо вмів швидко розряджати напружену атмосферу. Цього якраз бракувало останні півгодини з молодшим, який зараз уже гиготів у склянку з молоком.
– Що ж, пане Сільва, погоджуюсь, – виделкою наколював свою частину сніданку Макоа, – у нас не такий розкішний сервіс як у фармацевтичних магнатів, проте зроблено з душею!
Вони обмінялись усмішками і кухня наповнилась стукотінням столових приборів та періодичними вібраціями смартфону Майкла. Невдовзі його обличчя стало більш серйозним і зосередженим, він перестав пити молоко і тільки буравив поглядом нещасну склянку. Кілька разів він ніби хотів щось сказати, але вертався до посудини.
– Щось сталось? – напружився Макоа.
– Вони мені не вірять.
– «Вони»?
– Однокласники.
Октавіо відірвався від поїдання і втрутився в розмову:
– У що саме не вірять?
Хлопчина знову вчепився у скляний виріб.
– Що я маю за гостя самого Октана!
Обидві легенди Апексу переглянулись.
– Але ж вони бачили мене, знають, що я теж з ігор, – промовив Макоа. – Хіба вони не здогадуються, що ми можемо товаришувати та скласти два і два?
Дуже палко товаришувати, посміхнувся про себе спринтер.
– Ти ж знаєш, – Майкл понуро зітхнув, – я це казав: новеньким не довіряють. Уже не вперше з таким зіштовхуюсь.
– Йо! Давай зробимо селфі! – вскочив зі свого місця стрімер. – Скинеш їм у чат і вони офігіють! Я тільки збігаю за камерою!
– Чекай! – перехопив його малий. – У мене є кращий варіант.
Він трохи утримав паузу, явно підбираючи слова.
– Наживо буде набагато ефектніше і достовірніше. Зможеш підвезти мене до школи? Ти ж теж їздиш на байку, як Макоа. І я знаю як бути нажопником!
Тепер уже була черга Октавіо подумати, перш ніж погодитись. Хоча пропозиція була цікава, він все ж глянув на друга, шукаючи заперечення.
– Тільки без п'ятої передачі, – усміхнувся здоровань і у відповідь отримав дві ясні посмішки.
Солодкуватий пар просочувався в його легені приємним теплом, коли до нього підійшов Макоа з чорним шоломом у руках.
– Я помітив, що ти без захисту примчався.
Невиспаний, в одних спортивках, із розпущеним волоссям, але з лагідною посмішкою – спринтеру хотілось плюнути на все і притиснутись, зацілувати його тут, на ґанку, привселюдно.
– Дякую, і, Коа… – він роздивлявся шолом в своїх руках, а потім підвів голову і продовжив, майже пошепки: – Це ж не кінець?
На мить старшому здалось, ніби в очах Октавіо промайнула надія. Він на секунду обернувся до вхідних дверей, щоб пересвідчитись, що їх ніхто не чує, і відповів так само тихо, вдихаючи солодкуватий дим:
– Вважай, що премуім підписку на твій OutlandsFans уже оновлено.
– А я все думав, куди ж подівся найприхильніший патрон, – стрімер усе ж наблизився до партнера. – Новий контент буде тільки після Вас, Ositosatthedoor, у моїх особистих, – Октавіо зробив останню затяжку, не розриваючи потішного погляду з Макоа.
Ранкову тишу перервав Майкл, що вже вийшов на двір із повним екіпіруванням: рюкзак, трохи менший мішок з речима для фізкультури і сріблястий шолом. Помітивши припаркований мотоцикл свого кумира, не стримався та вигукнув:
– Ого-о! Це ж цей…як його…
– Si-i-i, Райджін B-21! – гордо підтвердив власник, ховаючи куриво в сумку та абсолютно не переймаючись, як ганебно близько вони все ще стояли один до одного.
– Блін, блін, відпад!
Майкл вже впритул оглядав спортбайк, який бачив раніше тільки на картинках. Спринтер відкинув опору одним рухом ноги і, притримуючи «райджіна» спереду, запросив юнака.
– Будеш сідати?
Той, ні секунди не втрачаючи, видерся на пілотське сидіння і поклав руки на кермо, уявляючи себе королем магістралі. Йому не довелось мріяти про рев мотора, бо Октавіо одним доторком смартгодинника до панелі завів його і змусив увесь екстер'єр загорітись й переливатись кислотними візерунками. Лице малого так само засяяло.
– Пане Ґібралтаре, Ви ж не проти, якщо ми трохи забруднимо вам доріжку? – лукаво спитав спринтер.
Дешевий трюк, хоча він мав зізнатись собі, що сам любив «добивать» шину таким чином, привертаючи увагу роззяв на червоному світлі.
– Шолом, – він нагадав Майклу. – Якщо вже вилітати у стратосферу, то хоч із захистом, – жартома додав він.
І все ж перевірив закріплення на надійність у молодшого, хоч і знав, що «бьорнаути» досить безпечні.
– Так, для початку, зайди у зчеплення, – почав командувати Октавіо. – Muy bien, тепер лівою ногою вийди з нейтралки на першу.
У Макоа чи то вже дах їхав, але такий наставницький тон колеги він чув та бачив уперше. Він остаточно пробуджував у ньому ті почуття, що так лякали його весь час. Мотор заходився сильніше, наповнюючи вулицю приємним гулом.
– А зараз різко відпускай зчеплення.
Якби хтось із сусідів визирнув цієї миті у вікно, то подумав би, певно, що у них пожежа: шина так сильно затерлась об асфальт, що утворила бажаний усіма мотовіртуозами густезний дим.
– Во-о-оу! – Майкл ледве балансував на колесі, що ходило як маятник і норовило зірватись. – Як зупинити його?!
– Зайди знову в зчеплення і відпусти газ та гальмо! – крізь какофонію тертя шини і невдоволеного ревіння двигуна підказав йому стрімер.
Умить «райджін» заспокоївся і знову став лагідно бурмотіти. Щоправда, на доріжці тепер дійсно був чорний, маслянистий слід від колеса.
– Хо-хо-хо, це було бомбезно! – прокоментував Макоа. – Aiâ, he hūpō wau!* Забувся зняти на камеру вас!
– Нічого-нічого, зараз закріпить нові знання перед своїми друзями, – підбадьорив його спринтер. – І буде навіть не одне відео! – Октавіо одягав уже свій шолом. – Тільки нам треба туди доїхати, тому посунься, por favor, – сказав він Майклу, і той звільнив йому законне місце.
– Тримайся міцно, а якщо пан Октан буде перевищувати – приведеш його до тями парою хлопків у живіт.
– Та не перший раз же, – запевнив його хлопчина, умощуючись на імітації заднього сидіння спортбайка і притримуючись за Октавіо. – Хоча маю віддати належне – твій «бо́ббер» має куди зручніший задник.
– То в тебе дупа не звикла просто, – підколював його спринтер, у той же час намагаючись ігнорувати дискомфорт у власній гепі.
– Гей! – Макоа звернувся до мотоцикліста, що вже викочувався до дороги. – Ти ж не забудь: маєш повернути екіп!
– Claro*, papi! – відсалютував йому трюкач і, розвертаючись у дрифті для показухи, попрямував до магістралі.
Макоа стояв і дивився в асфальт під ногами, не знав, куди подітись хвилин так зо десять. Йому не могло навіть спасти на думку, що той вечір закінчиться саме таким чином і залишить його з тяжкими думками, відчинивши, як скриньку Пандори, забуті з приходом Ніка почуття. Однак, він точно був упевнений: провівши вечір утрьох, він трохи розвіяв між ним і малим дискомфорт. Точно знав, що все ще любить Ніка і чекає на нього.
Проте він не міг викреслити спринтера. Його вивертало назовні від того, як огидно він повівся не лише по відношенню до бойфренда, із яким почав будувати все заново, але і до всіх інших близьких йому людей. Таким жалюгідним і бридким він не почувався з моменту аварії.