Work Text:
Початок весни. 2017 рік, 6 березня.
У цей час тільки починаються пекельні муки школярів та студентів, грайливий настрій у тих же школярів та студентів, сезонна алергія та грип. Настає той період, коли всі твої помилки та невдачі згладжує легенький теплий вітерець й стійкий аромат квітів у повітрі.
Чюя поспішав. Дуже поспішав, якщо говорити відверто. Починалася вже друга пара, а він навіть на першій не був — сон це така підла річ. Рудий був злим навіть вранці, а все не через пару, а ліфт, який теж вирішив Накахару просто послати. Мовляв, я теж сонний, а ти й пішки можеш піти. Цей клятий день почався геть невдало. Не дарма понеділок має звання найгіршого дня в тижні. Ну, чорт з ним, зараз треба поспішити, щоб не пропустити ще й весь день.
Хлопець зайшов в метро, але спокій його не був довготривалим. Ну звісно, телепню, сьогодні буде мільйон людей, не ти один кудись запізнюєшся! Добре, — думає собі — Трохи треба потерпіти.
Але терпіти в той час, коли тебе притискають до якогось лівого чувака, взагалі не дуже. Особливо, якщо цей дурень ще й чіпляється до тебе.
— Овва, — шатен присвиснув — Який красунчик!
Це йому? Чюя оглядається навколо, шукаючи бодай когось молодшого за нього.
— Так-так, я тобі! — можна йому просто померти просто тут і зараз від сорому? — І не треба так дивитись!
— Якого біса ти таке виробляєш? — юнак таких вибриків терпіти не буде — Ми в метро, ти взагалі розумієш це? — Накахарі хочеться вбивати.
— Я просто хочу познайомитись, ти чого такий? — дійсно, до нього підкатують в публічному місці і він готовий просто згоріти від ніяковості, а зараз ця шафа ще й питає що не так? — Якщо ти не вважаєш себе красунчиком, я тим більше хочу тебе переконати в протилежному.
— Дякую за турботу, але з самооцінкою у мене все добре. А тепер, будь ласка, відчепись від мене. — якщо ви спитали б у Чюї зараз, що він тоді відчував, він би просто трохи помовчав, бо Дадзай йому ой як сподобався. Було в ньому щось таке..цікаве?
— Прошу вибачення, більше діставати не буду! — хитро, але це завжди працює.
Рудий не вівся на ці провокації, хоч і до чортиків хотів дізнатись ім’я цього красеня. Трохи заспокоївшись, цікавість все ж перемогла.
— Тебе хоч як звати? — це тільки цікавість, нічого більше, навіть не думай про щось більше, Накахаро, кінець року, у тебе навчання!
— Наш розбивач сердець все ж захотів поговорити зі мною? — хитра посмішка повільно вимальовується на обличчі, — Мене звати Дадзай. Дадзай Осаму. Але всі звуть мене просто дурбеликом, тому тобі теж дозволяю!
— Цікаві у тебе прізвиська. — Чюя посміхається кутиком губ.
— А тебе як звати, богоподібний юначе? — спроба підійти трохи ближче, закінчилась майже поцілунком, через різкий поштовх. Десь над вухом можна було почути вибачення, але Дадзай, взагалі то, навіть не виглядає засмученим.
— Це ти так прагнеш підійти ближче, щоб поклонитися мені? — легкий сміх пронизує щось і десь в Осаму, тому ця дурнувата посмішка ніяк не злізає з його обличчя.
— Хто його зна, — хлопець повів бровами, — То..?
— Я Чюя. Накахара Чюя.
— Чюя? — шатен пробує це ім’я на своїх вустах, з кожною секундою дякуючи своєму запізненню на роботу все більше й більше.
— Чюя.
Але фанфік закінчується, настає зупинка, й Чюя повинен йти.
— Ще побачимось, Дадзаю. — він виглядає як дурник? — Але хто його зна. — добре, так вже краще.
А Дадзай..А що Дадзай? Він просто стоїть, вдивляючись в ці блакитні, кольору травневого неба, очі. Трохи отямившись, він ледь встигає вибігти з вагону, шукаючи очима свою нову симпатію. Йому дійсно чхати на все. Навіть на те, що він взагалі не на тій зупинці вийшов.
Йому пощастило, що у Чюї вогняне волосся, яке виділяється серед натовпу, тому його можна легко помітити.
— Чюя! — десь позаду лунає знайомий голос, який Накахара, будьмо відверті, все ж хотів почути.
— Так? — знову ці його очі.
— Сьогодні нудно якось, а ти якраз той, хто може скласти мені компанію! Але обережно, з моїми жартами можна вибухнути від злості. — якщо рудий піддасться цьому демону-викрадачу його часу, він пропустить вже третю пару. Але..на диво, його це не надто хвилює.
Невже він також здатний не тільки вчитись?
— Тоді я із задоволенням тебе стукну. — наглий вираз обличчя дражнить Осаму.
— Згода. — Дадзаю все одно на Кунікіду. Все одно на те, що його знову будуть відчитувати. Все одно навіть на бідного Ацуші, який знову буде виконувати його обов’язки. Йому просто все одно на всі проблеми — це відчуття вже довгий час не з’являлось. Настільки довго, що він навіть забув, що так вміє.
— Згода. — пішло те навчання під три чорти, у нього тут життя налагоджуватись починає.
6 березня, 2023 рік. Початок весни.
— Я все одно хочу тебе стукнути за підкати в публічному місці.
— Оу-у, моя цукерочка така сором’язлива?
— Клятий Дадзаю, йди сюди!
— Я по каву! — дзвінкий сміх заповнює вулицю.