Work Text:
Вже пʼятий дзвінок від Хьонджіна. А Фелікс вже пʼятий раз його скидає. Але чекає. Чекає поки Хьонджін врятує його від всього. Від його проблем, почуттів, в яких він скоро потоне. Коли Хван обійме його і скаже, що скоро все буде добре. Що скоро все це закінчиться.
Але зараз він стоїть на даху багатоповерхівки і дивиться на двері. Чекає, коли вони відкриються, сюди забіжить схвильований старший та затягне у свої обійми. Він пообіцяв собі почекати годинку, не більше. Але час тягнувся довго. І кожен раз зітхав коли бачив, що пройшла всього хвилина. Для нього життя без підтримки Хвана вже не здавалось життям. Просто існування. Ця чортова привʼязаність до людей. Лі сильно стиснув свій мобільний в руці та встав. Він підійшов ближче до краю та почав роздивлятись будівлі. Зараз десь там молодята сваряться через побутові речі, у когось проходить статевий акт, хтось сидить один у своїй кімнаті та читає соц. мережі, а хтось зависає у квартирі з друзями. А Фелікс що? Його нікчемне життя не варте існувати на цій планеті. Завжди молодший прив'язувався до людей, які начебто його не кинуть, але вони знову і знову робили це. Тому зараз він вирішив сам кинути людину, яку кохає, але разом зі своїм життям.
"Покинути життя" звучить не так погано, як скинутись з багатоповерхівки та лежати десь там внизу у калюжі крові біля якого будуть стояти люди та плакати, бо "він був таким хорошим сином, другом, хлопцем". Хоча про останне він загнув. Навряд чи хтось буде сумувати. Кого хвилює його смерть? Правильно, "звичайний студент, у якого нерозділене кохання кинувся з будівлі" звучить буденно. Фелікс подивився на таймер, який завів перед тим, як кинути повідомлення Хвану. Ще 15 хвилин.
Хьонджін спускається в метро. Збиває людей, але зараз його це не хвилює. Після отримання повідомлення від Ліксі він одразу ж вибіг з будинку у напрямку найкращої та найгіршої одночасно локації.
"Привіт, Хьонджіне! Дякую тобі за весь проведений час, мені було весело з тобою. Знай, що я тебе дуже любив! Ти не повинен був любити мене взаємно, я розумію, що це неможливо. Я там, де ми вперше і в останнє поцілувались. Тоді ти розбив мені серце своїми словами, але я не ображаюсь! Я розумію, що так треба було. Тому не бери провину на себе, передавай привіт Ккамі та скажи, що я його люблю!"
В той день на даху:
- А сюди можна заходити? - питає Фелікс.
- Ні, але ми швиденько подивимось на гарний краєвид і підемо геть!
- Хьонджіне, я не хочу потрапити у
в'язницю через тебе!
Обидва сміються. Вони всідаються на підлогу та бачать чудовий краєвид на нічний Сеул.
Поки Ліксі задивився на гарний краєвид, Хван задивився на сузірʼя молодшого на його носі та щоках. Фелікс повертає погляд до іншого та здивовано дивиться.
- Чого ти на мене витріщаєшся?
Закохався? - і посміхнувся широкою посмішкою.
- Так, закохався.. - дуже тихо каже старший.
-Що? Кажи голосніше!
-Кажу ти обмазався тими вафлями, які ми купили 15 вилин тому, як можна бути такою свинею - і усміхається.
Усмішка молодшого змінилась шоком.
- Чого ти мені раніше не сказав? Де я там обмазався. - Лі починає діставати
маленьке дзеркальце, але старший його зупиняє.
- Я сам тобі витру, так швидше.
Ліксі знову посміхається своєю посмішкою, яка вже давно перевертає все всередині у Хвана. Потім повністю розвертається до хлопця та чекає його подальших дій. Той витирає уявну пляму на щоці молодшого. Потім ближче до носа. Потім доторкається до губ. Які мʼякі. Хьонджін і не помітив як наблизився до обличчя Фелікса. Той тільки кумедно кліпає та чекає поки Хван закінчить.
- Ой, не відтирається одна плямка! Почекай, зараз дещо спробую.
І цілує білявого.
Повільно зминає ці мʼякі губи попередньо намазані вишневою гігієнічною помадою. Потім проводить язиком по нижній губі іншого. Той все ще не відповідає. Старший трохи прикусив верхню губу Фелікса та одразу почав її зализувати. Лікс все-таки почав відповідати. Однією рукою потягнувся до чорного волосся Хвана. Трохи потягнув на себе. Старший тяжко зітхнув у поцілунок, але йому сподобалось.
Потім молодший швидко відхилився.
- То це означає, що ми.. зустрічаємось? - каже Фелікс.
Хлопець тільки зараз зрозумів, що накоїв. Зараз він не готовий до стосунків зі своїм другом. Не зараз.
- Вибач, то був дружній поцілунок, ну по дружбі. Ти ж знаєш, що друзі інколи цілуються? От ти сьогодні настільки гарний, що захотілось поцілувати тебе.
Ні в одного з них не вистачило сили глянути в очі один одного.
- Мене бабуся покликала, вечеря готова.
Бувай! - Ліксі швидко збирається та біжить до дверей. Швидко їх відчиняє та біжить сходами вниз. Як так можна було? Він не бачив закоханого погляду Лі? Чи він просто грається. Навіщо було його цілувати? 17 квітня тепер найгірший день у житті молодшого.
Фелікс вибіг з будинку та впав на коліна.
Закрив своє обличчя руками та почав ридати. Сльози самі по собі текли по щоках все більше та більше. Чому з ним граються? Що він зробив, що зараз треба жити таке жахливе життя? Чи це вже та сама точка, пік у його житті коли треба покінчити життям? Ні, не зараз. Він відчуває, що це ще не все. Хлопець витер обличчя, встав та пішов у напрямку квартири.
Фелікс дивиться на бритву вже 10-ту хвилину. Може зробити фізичний біль, щоб не відчувати душевну? Ні, це безглуздо. Але може спробувати? Hi, Феліксе, через дурнувату відмову ти не повинен доходити до такого. Ну може маленьку та не помітну? Лікс встав та пішов геть з ванної кімнати. Ліг на своє ліжко та дивився у стелю. А чи Хьонджін жалкує про поцілунок? У нього був досвід у поцілунках, а Лі любив дивитись сопливі дорами про кохання, звідти й вчився цілуватись. Хоча, як вчився, дивився як це виглядає збоку. Лікс закрив обличчя. Ну і нащо він настільки придає значення тому, що для Хвана точно нічого не значило? Як він і сказав "дружній поцілунок". Але чорт, чому це настільки боляче? Дружній поцілунок. Дружній. Друзі.
Старший забіг у метро та почав безперервно дзонити молодшому.
-Блять, візьми слухавку!
Хьонджін сильно стис поручень та молився, щоб він якнайшвидше приїхав до Лі, поцілував цього дурня та врятував від всіх цих думок, які так і жерли бідолашку. А він мовчав. Але Хван це помітив, вирішив почекати поки сам розповість. Дурень. За 20 хвилин він приїхав до потрібної йому зупинки та зірвався на біг. Бігти йому хвилин пʼять, тому він просто сподівається що встигне. Як взагалі йому прийшла така ідея в голову?
Життя у молодшого не настільки жахливе. Хоча, можливо він чогось не знав. Про щось Ліксі точно мовчав. Що зʼїдало його з середини, але він продовжував мовчати. І ось до чого це призвело. Як його сонечко Ліксі взагалі міг думати про таке? Його. Коли це Фелікс став його? Хьонджін не заслуговує цього життєрадісного хлопця у своєму житті.
Він тільки додає страждань. Коли Хван добіг до будівлі, то побачив скупчення людей та поліцію. Він побіг на вхід до будинку.
- Вибачте, чоловіче, вам туди не можна. - каже поліцейський.
- Ви не розумієте, мені треба до друга, у нього біда!
- Він зі світлим волоссям та з милим ластовинням на щічках?
- Так, та на носі.
Офіцер сумно глянув на юнака та показав жестом на скупчення.
Ні. Ні, ні, ні. Це ж не те, про що подумав старший. Хван побіг до скупчення розсуваючи всіх людей. Ні. Це ж не його Ліксі. Його милий Ліксі, який любив полуничне морозиво у прилавку біля його будинку. Який любив купатись у басейні, а не засмагати. Який ловив сніжинки своїм язиком. Це ж не він.. Хьонджін перелазить через огорожу. Інші поліцейські його зупиняють.
- Чоловіче вам сюди не можна.
- Почекайте, мені треба дізнатись чи це не мій друг, будь ласка, дозвольте!
Офіцери дивляться один на одного та
кивають.
- У його кишені ми знайшли паспорт.
Його імʼя Лі Йонбок Фелікс.
Хван впав на коліна. Цього не може бути.
Це все сон. Він не хоче так жити. Коли він ще побачить посмішку Фелікса, яка зведе його з розуму? Коли він ще так незграбно його поцілує? Коли програє йому та купить кілограм полуничного морозива саме для Лі? Як він буде без Ліксі?