Work Text:
Вони лежали й дивилися якийсь повсякденний серіал. Леонхард із задумливим видом сперлася рукою під підборіддя, а іншою легенько обіймала Тою за шию.
— Як тобі він? — Лео вказала на героя, який щось говорив з екрана.
Дівчина задоволено притиснулася до її грудей і тихо засопіла.
— М-м, — буркнула вона, — не знаю, я не дуже прив’язуюся до чоловічих персонажів. Я б назвала його… простим.
Леонхард стримано зітхнула.
— Тою, ти ж знаєш, що це головний герой?
Тоя майже не забарилася з відповіддю:
— Звісно, знаю, — вона зівнула, — він ще свою дівчину врятував.
— ...Це був інший персонаж.
— Га, справді? — дівчина розсіяно моргнула.
— Дай вгадаю, тебе зацікавила тільки дружба тих двох героїнь? — Лео подивилася на неї, як на відкриту книгу.
— Ну… — забарилася Тоя, — можливо… А це погано? Тебе це засмутило?
Лео похитала головою.
— Ні, насправді це іронічно, що тебе цікавлять лише лесбійські пари, — вона криво посміхнулася, — ти наче схиблена на цьому.
— Щ-що? Ні! — Тоя поспішила виправдатися, — мені вони цікаві, бо я ніколи не бачила таких людей, окрім себе! Це не значить, що я схиблена на цьому.
— Якби вони тебе просто цікавили, ти б запам’ятала хоча б одне ім’я іншого персонажа.
— Я запам’ятала!
— Яке?
Дівчина задумалася, намагаючись згадати хоч одне.
— Ну, цейво… Джон… Джонс… Джой.
— Джейкоб! — виправила її Лео. — Там тільки Джейкоб був, а цих я вперше чую. Ти ж їх вигадала на ходу.
— Ой, усе! — махнула рукою Тоя. — Ти сама винна, що увімкнула жахастик замість романтики, яка мені подобається! Не скаржся, що я погано запам’ятовую імена героїв, які через хвилину помруть.
— Якби ми дивилися те, що ти просиш, це були б фільми про дурних лесбійок зі зовнішністю моделей, які цілуються щосекунди.
— Н-не правда!