Work Text:
Синмін невдоволено стогне, коли штора із шумом розпахується, і ранкове сонце жваво кусає стомлені очі. Мінхо перед ним нагий і зацілований, неможливо м'який. Синмін жмурить праве око і з лінивою заздрістю спостерігає, як промені облизуть рельєфи м'язів на чужій спині. Мінхо смачно позіхає – Синміну хочеться кусатись. Замість цього він лишається нерухомо й тихо щуриться в своєму зручному, нагрітому ліжку. Мінхо акуратно застьобує вчорашнью рубашку, вдягає штани і не дивиться на Синміна. Важко натягує тісні туфлі і безшумно закриває за собою двері.
Синмін повільно виплутується з важкої ковдри, тягнеться й згрібає другу подушку. З силою стискає її обличчям, руками. Вдихає чужий запах і так само тяжко видихає. Давиться ним, поки не відчуває, як стягує низ живота, наливається жаром. Повільно, неохоче він ковзає по зім'ятому простирадлу, уявляючи, що Мінхо не розпахував штору, не вдягався і не зачиняв за собою двері хоч раз. Замість цього він уявляє Мінхо, що невдоволено стогне вологим цілункам в кожний сантиметр м'якого, сонноно тіла, а після, скуйовджений і розбещений, некрасиво жмуриться зубастому ранковому сонцю.
Синмін уявляє. Кусає край подушки й тихо бруднить зім'яту, бридку від вчорашнього постіль. Задихається.
Через деякий час в двері ввічиливо стучать: Лія сповіщає про скорий сніданок. Синмін кусає сухі губи, запускає нещасну подушку в протилежний кут кімнати і збирається з ватними ногами.
– Що так затримало тебе вже о сьомій ранку? – свариться пані Кім, відрізаючи шматочок від наполовину порожнього тосту. Пан Кім лише кидає невдоволений погляд з-під лоба й повертається до своєї кави з планшетом. Газети нині не в моді: еко-френдлі суспільство чи щось на кшталт, ліниво підмічає Синмін.
– І вам доброго ранку, матінко, батьку, – він зі скрипом відсуває стілець, ігноруючи невдоволені погляди старших, й миттєво перед ним з'являється тарілка ідеального сніданку. Синмін весело посміхається Лії, бере чашку і відсьорбує свіжої, гіркої кави.
– На вечерю маємо важливих гостей, Синміне. Твоя присутність очікується, – тон голосу матері не терпить суперечки, і, попри їдючий сарказм – ось-ось поллється через вуха – Синмін розуміє, що на цей раз вислизнути не вийде. Він вирішує не псувати собі настрій перед важливим семінаром, тому лише нерозбірливо мичить у відповідь, заслуговуючи черговий гострий погляд на лоба.
– Сніданок сьогодні смакує виключно чудово, – вдоволено відмічає пані Кім, акуратно витираючи куточок ідеально-червоних, незбентежених їжею губ, — передай Мінхо мої компліменти.
Лія, посміхнувшись, кланяється, й квапиться підбирати порожні тарілки.
– Так, передай хьону, що він був неперевершеним, – лукаво усміхається Синмін. Щічки дівчини зрадницьки червоніють, Синмін грайливо підморгує.
– Дякую за сніданок, – підвівшись, хлопець швидко огинає стіл і залишає дзвінкий цілунок на маминій напудреній щоці. Стримано киває батьку і, схопивши сумку, йде до машини.
Мінхо закінчує з приготуваннями сувіду, коли до кухні заходить краснощока Лія.
– Пані просили передати компліменти сьогоднішньому сніданку, – інформує вона.
– Точно, – незацікавлено тягне Мінхо, зосереджений на вимірюванні правильної температурі води.
– І... молодий пан, – продовжує Лія тихо, – він-
– Полиш це, – відрізає Мінхо. Закінчує з м'ясом, підводиться на тремтячих ногах. Ігнорує.
– Але ж... так не можна, – рішуче дзвенить її тремтячий голос.
– Мале, – Мінхо кладе долоню на голову стурбованої дівчини і злегка куйовжить старанно прибране волосся, – не варто турбуватись через дрібниці, – посміхається, – все буде добре.
Дівчина йому не вірить. Зітхає так, ніби це її дев'яте невдале життя, і розвертається на п'ятах до вбиральні – пригладити гніздо на голові.
Мінхо мовчки береться за брудний посуд.