Work Text:
"Кості мають міцно зростатись,
Шрами повинні додавати злості,
Щось із тобою повинно статись,
Щось сталося вже і триває досі."
Сергій Жадан
"Я ж казав" - тільки й написав у приватному чаті Міша.
"Шльондра" викликала не однозначні відгуки і хлопці залишили її на доопрацювання. Роботи і так було багато, ще зі старим матеріалом. Усі давно завчені пісні чекали на свій студійний запис. Альбом все ще грався у "Кота Шрьодінгера".
Після тої репетиції Владу ніяк не вдавалось поговорити з Матюхіним. У приватних повідомленнях він не відписував, а в спільному чаті було недоречно. І ось зваживши всі за і проти (і дуже навіть проти) Михальчук купив пляшку коньяку, колу і, улюблений Михайлом, хамон. Одягнувся звично, проте у дзеркалі для себе виглядав як Вовк з "Ну погоді", коли той йшов зі шампанським до Зайця. Хлопець намагався причесати волосся, але воно ніяк не хотіло нормально вкладатись.
- Цирк, блять, з канями, - вилаявся хлопець і розбурхав собі волосся.
У двері легенько постукали. Михайло обережно підійшов до дверей. Піднявся на носочки, впевнився, що це не комунальники і відкрив двері. Влад нервово посміхався.
- Ну і шо ти? - спитав він ніяково.
Матюхін зміряв його з ніг до голови і кисло скривився.
- А ти шо? Тільки зі свіданки, чи від мене відразу до когось поплентаєшся?
- Можна я зайду? - голос Михальчука звучав тихо, майже пошепки.
Міша закотив очі і кивнув.
Усе було так знайомо. Невеличка кухня, крихітний столик біля вікна, попільничка забита недопалками, два стакани, двоє хлопців, котрі уникають прямого погляду. Пити у тиші було виснажливо. Влад відчував, як напій пече горлянку і як "горять" вуха. Михайло сидів перед ним, спершись на стіл і в'яло цідив погано розведений коньяк.
Михальчук прокашлявся. Міша підняв погляд.
- Мені шкода, - сказав він стиха.
- Що?
- Мені шкода, що все склалось... ось так.
Матюхін грюкнув стаканом об стіл і відхилився на стільці.
- Ну, мені ось здалося, що ти дуже конкретно знав, що робиш, коли писав цю єресь, - голос Михайла звучав зверхньо і холодно. Сталь у його голосі розрізала повітря між ними.
Влад підняв очі. Погляд його був скляний.
- Я не про пісню, - сказав він, проте, потім додав: - Але "Шльондра" теж вийшла не так, як я хотів.
Матюхін уважно вивчав машини за вікном. Він висушив стакан і долив собі чистого коньяку.
- Тоді, про що ти говориш? Що тобі шкода?
Він говорив з непритаманною йому кислотою.
- Скільки тебе знаю, ти не надто коли-небудь про що-небудь шкодував. Ні про те, що підстригся. Ні про те, що на магістратуру пішов. Ні про те, що мене тоді...
- Слухай! - різко перервав Михальчук і гупнув долонею по столі, так, що хлопець перед ним інстинктивно сіпнувся.
Михайло піджав губи і стримав жовчну посмішку. Взяв з підвіконня цигарки і закурив.
- Я знаю, що тобі не просто зараз, - говорив Влад тихо, мов сподівався, що його заглушать гули моторів машин під вікном. - Мені теж. І так, мені шкода, що тоді ми розійшлись.
- Ти мене кинув, - їдко кинув Міша. - Ти тоді сказав, що це "не начасі". Прямо перед виступом на "Квартиринці"! Ти залишив мене самого з цим всім розбиратися. Бо кому ж я міг про це розказати? Га? Хлопцям? А може родині? "Що там у вас? Все добре, тьоть Галь? А мене тут КИНУВ ХЛОПЕЦЬ".
Влад тяжко зітхнув і рукою став перебирати волосся. Жар з вух спав. Тепер його морозило.
Міша агресивно курив. Це було більше схоже на дихання, через цигарку, ніж на куріння
- Ти, блять, був першим, кому я розповів, - в його голосі дзвеніли сльози. - І коли мені було найбільше тебе треба... Коли... Блять! Я тупо сидів і думав, що ж зі мною не так. Що ж я, блять, не так зробив. У чому, сука, моя провина. Тож скажи мені зараз, що було не так?
Влад вже хотів, щось сказати. Щось дієве, щоб закрило усі притензії і скарги. Щось, що могло вирішити цю проблему. А тоді зустрівся поглядом з Михайлом і забув всі слова. Матюхін сидів перед ним блідий, з розбурханим волоссям та легкою щетиною. Він сидів у Владовій футболці, піджавши до себе коліно. В очах стояли сльози. Але вираз обличчя говорив, що якщо хлопець зараз розплачеться, то Владу прилетить з лівої, перш ніж сьозинка скотитися по щоці. Міша сидів нерухомо та грав жилками під вилицями.
- Господи, який же я ідіот, - сказав Влад.
- Я тобі про це і кажу.
Михальчук кинув недопалок у попільничку, зарився пальцями у своє волосся та поклав голову на стіл. Мов на ешафот.
Міша схопив запальничку і жадібно закурив другу цигарку.
Тиша легенько дзвеніла посудом у кухонних шкафах, від гучних кроків сусідів зверху. Єдине, що було чути від двох хлопців, це важке напружене дихання і шморкання носом.
- Правильна людина, невдалий час, - хрипло сказав Міша. - Ярмоленко так казала.
Влад приречено підняв голову.
- Я не впевнений, що я для тебе "правильний".
- Був. Принаймні.
- Вибач.
Міша нічого не відповів.
- Пробач, - повторив Михальчук. - Кожного разу на сцені, тільки помічаю, як ти дивишся на мене, я забуваю слова. Кожного разу, дивлюсь на тебе і дивуюсь, як такий як ти міг дати мені шанс. Шанс котрий я феєрично проїбав.
Матюхін уважно слухав, вдивляючись у вікно.
- У мене раніше не було такого, - продовжував Дід. - І я тупо злякався.
- Хіба я такий страшний? - похмуро спитав хлопець. Тютюновий дим швидко сховав його посмішку.
- Я злякався, що одного дня ти зрозумієш який я вбогий і підеш.
- Реально? Це єдина причина?
Влад знову приречено поклав голову на стіл. Але цього разу виглядало більше ніби він зі всієї сили засадив лобом по поверхні. Стакани злякано задзвеніли, із гори у попільничці вивалось кілька недопалків. Його волосся розбурхалось по столі. Руки ритмічно м'яли локони на потилиці.
Міша дивився і мовчав. А тоді обережно потягнувся через стіл і м'яко погладив його волосся.
Від цього жесту Михальчук навіть перестав дихати на мить. А тоді почав хрипло гундіти:
- Мені не можна курити і пити одночасно.
- Не можна...Тобі зле? - обережно спитав Міша.
- Трохи. Голова їде. Вертольоти.
Матюхін встав, налив йому води в чашку та влив туди бетаргін з аптечки, бубнячи:
- А ти ще раз би головою об стіл йобнувся.
Він поставив воду біля Влада, який все ще розвалився на столі і тепер тяжко дихав. Михайло обгорнув його пальцями чашку.
- Дякую, - прогудів Михальчук.
- Може проригаєшся? Легше стане.
Влад гмикнув і почав повільно піднімати голову.
- Знаєш, я навіть тоді не говорив, що я тебе...
В цей момент Міша долонею гупнув по потилиці хлопця.
- Ей!
- Ай! Тобі шо?
- Не смій, бо мене зараз стошнить. Ти хоч сам віриш в те, що хотів сказати? - голос його знову бух гострим і холодним.
Влад піднявся, заправив волосся назад і кивнув.
- Я коли тебе в тому платті побачив, мені так хуйово стало. Коли ми розходились, я не сприймав це як кінець світу. Але з часом мене дуже накрило. Чим більше про це думаю, тим гірше.
- Як вибухова хвиля, - підсумував Михайло. - Мене теж догнало пізніше.
Влад потягнувся був до свого стакану з коньяком, та получив по руці.
- Алло! Я не буду тобі волосся тримати в туалеті.
Хлопець сумно надсьорбув води, згорбившись на своєму стільці.
- То, кажеш, я тобі в платті сподобався.
З іншого боку столу йому кивнули. Тоді Матюхін встав і пішов до кімнати.
Його не було кілька хвилин, а тоді Дід почув цокіт каблуків. Підняв очі і у нього вода ледве носом не пішла.
Червоний атлас м'яко виблискував на витончених формах хлопця. Він трішки нагнувся і поправив капронові панчохи.
Михальчук думав, що в нього от-от носом піде кров. Вуха і вилиці залило пекучим рум'янцем. Михайло кивнув на стіл і Влад хутко переставив усе на підвіконня. В якийсь момент йому здалося, що серце гупає у нього в скронях виключно під цокіт каблуків.
Міша повільно підійшов до нього і сів на край столу.
- Для чого тобі панчохи? - спитав Влад пошепки.
- Не знаю, - кокетно посміхнувся Міша. - Знімай.