Work Text:
Останні ноти м’яко стихали у повітрі. Звуки, наче важкий пил, осідали на стіни і підлогу. Веш тримав пістолет міцно, обома руками. Вся його увага була загострена до максимуму, але Найвз не ворушився.
Лише коли в залі настала повна тиша, він прибрав свої пальці з холодних клавіш інструменту і озирнувся на брата.
— Веш... Навіщо ти прийшов?
— Я прийшов забрати станції, які ти вкрав у людей.
— Он як... — більш роздратовано, але все ще м’яко. — І ти думаєш, я віддам їх тобі?
— Найвз, ти не маєш права їх собі привласнювати, я...
— Добре, що ти так не думаєш. Скажи, Веш, ти прийшов сюди вбити мене? — Веш раптом замовкає.
— Що?... В якому сенсі?... Ні, я не збираюся тебе вбивати. Я ніколи... Я не буду нікого вбивати.
— Ти не хочеш мене вбивати, але інакше я станції не віддам. І ти це чудово знаєш. Я не поступлюсь, як і ти. Тож я повторюю питання, Веш. Навіщо ти прийшов? — пальці постукують по глянцевим клавішам інструменту, але не натискають їх.
— Найвз, послухай мене. Я розумію... Але я впевнений, якщо ти мене вислухаєш, якщо хоча б спробуєш зрозуміти...
— Веш, ти не відповів.
— Що ти хочеш від мене почути? Після всіх цих років? — його пістолет на мить тремтить. — Що я досі сподіваюсь з тобою домовитись? Так, чуєш? Я все ще думаю, що ми можемо обговорити все і...
— Веш... — Найвз тихо перебиває його. Він повільно встає, розправляючи міцні плечі. — Після всього, що я зробив, вже пізно намагатись вирішити все словами. Ти це знаєш, хоча й не хочеш собі зізнаватись.
— Я... — Веш ковтає слину. Цілитись в брата тепер, коли він стояв до нього обличчям, було набагато важче. Але палець міцно тримає спусковий гачок. — Я маю повернути станції людям. Вони не твої.
— Справді? Що ще не моє? — Найвз хмикає і дивиться на брата з-під лоба. — Ти повернеш станції, а я знову їх заберу. Марна праця. Яким взагалі був твій план?
— Ти... Тц. Найвз, послухай мене, ми можемо...
— Ти сподіваєшся, — голос трохи гучніший, — що все вирішиться якось само собою? Чи що хтось прийде і тобі допоможе? — Веш прискіпливо зиркає. В роті відчувається гіркий присмак від цих слів. — Звісно, ні. Ти знаєш, що не заслуговуєш на допомогу. В тебе немає розкоші сподіватись, що хтось прийде і врятує тебе. І ти не настільки наївний щоб сподіватись, що все вирішиться само по собі.
Найвз робить крок вперед і повільно наближається. Крок за кроком. Тихий приглушений звук босих ніг, в такт кожному подиху. Вешу здається, що він відчуває цей холод власними ступнями. Немов щось хиже поступово простягає до нього свої руки, але все ще не намагається схопити.
Десь в глибині душі Веш здивований. Він думав, що в цей час вони вже будуть битися один з одним. Пістолет заряджений. Але Найвз досі не випустив жодного свого леза. Натомість, навіть його шати тепер розсіялись.
— Тож я запитаю ще раз, навіщо ти прийшов сюди, Веш? — на цих словах Найвз підійшов вже достатньо близько, щоб пістолет майже торкався його грудини. Витягнуті вперед руки Веша трохи здригнулися, але цілі не змінили.
— Що ти від мене хочеш почути? Думаєш, я не вистрілю в тебе?
— А ти вистрілиш? — гіркий присмак в словах такий же відчутний, як біль в серці, коли Вешу треба щось відповісти на це. Найвз повільно підіймає руку і торкається холодного стволу пістолета. Долоня притискає його ближче до тіла, націлює точно туди, де має бути серце. — Тоді, не промахнись, любий брате. Одного разу ти вже не наважився. Не помились вдруге.
Веш моментально прибирає палець з гачка, хоча все ще напружено тримає його поруч.
— Що ти робиш, Най?! Думаєш, він не заряджений? Думаєш, я не зможу дати тобі бій?!
— Веш, — Найвз м’яко посміхається. Настільки, що в куточках його очей з’являються щирі зморшки. Вешу стає моторошно. — Я ніколи тебе не недооцінював. Для мене ти не менше, ніж ідеал, — пальці все ще міцно тримають холодний метал навпроти серця. — Але... Ти дійсно не знаєш, навіщо сюди прийшов сьогодні, так?
Веш гучно хмикає і хоче щось сказати, але всі заготовані аргументи вже були спростовані і відкинуті. Він просто беззвучно відкриває рота і цикає язиком.
Найвз виглядає сумним, але незвично терплячим. Веш хотів би простягнути до нього руку, а не пістолет. Хотів би запитати, хотів би поговорити. Але вже пізно. Занадто пізно.
— Хочеш, я скажу, навіщо ти прийшов сюди, прийшов до мене? — долоня ковзає по стволу трохи далі. Пальці торкаються курка, але не знімають його. Веш уважно відслідковує кожен рух. Але ніщо не натякає на ворожі наміри Найвза. Його дихання ледь вагомо збивається і цього достатньо, щоб Найвз помітив неприкриту зацікавленість.
Він знову щиро посміхається. Так, як посміхався Вешу ще в дитинстві.
— Правда у тому, Веш, — пальці дряпають метал пістолета з мерзенним звуком, — що ти прийшов сюди програти, — Веш різко сіпається вбік.
— Я не збираюся тобі програвати, Найвз. Ні цього разу, ні будь-якого іншого. Не намагайся грати зі мною.
— Звісно, не збираєшся. І я не вважаю, що ти слабший за мене в силі. Навряд чи в нашому поєдинку був би переможець. Веш кліпає очима. Він не розуміє.
— І як тоді я маю програти тобі?
Найвз дарує йому найбільш щиру і водночас хитру посмішку. Його язик проходиться по гострим іклам.
— Добровільно.
Найвз робить повільний крок вперед, ближче, жодних зайвих рухів. Так, щоб не налякати. Він шукає погляд брата.
— Все, чого ти бажаєш... Все, чого хочеш, про що мрієш... — пальці Найвза торкаються тканини чорної тонкої рукавички Веша. Не шкіри. Це було б занадто інтимно, — щоб в твоїх кінцівках не лишилось жодних сил на супротив, — пальці ковзають трохи вище, під тканиною відчувається гаряче тепло.
Веш відкриває рота, збираючись висказати свій протест, але замовкає. Теплий дотик на тілі переймає всю його увагу. Скільки десятиліть вони не торкались один одного? Пальці лагідно гладять, ледве торкаючись. Давно забуте відчуття, схоже на резонанс. Веш не відразу помічає, як пальці з болем впиваються в його шкіру, навіть через тканину.
— Веш... Я знаю, це так погано, так неправильно... — інша рука Найвза гладить пістолет, притискає дуло до міцної гострої ключиці. Веш відчуває дихання брата під натиском свого пістолета. І це відчуття обпікає. — Але все, чого ти хотів би, чого б зараз справді жадав — щоб твої теплі нутрощі розтеклися підлогою цієї кімнати, після того, як я випотрошу твоє нарешті заспокоєне і безтурботне тіло.
З цими словами пальці Найвза ковзають під рукав червоного плаща. Лише на кілька сантиметрів. Але Веша б’є струмом. В його очах на мить темнішає від жаху і він вдячний богу, що Найвз цим не скористався.
— Про що ти до біса говориш?
— Веш...
— Найвз, я не хочу грати в твої ігри. Я вже так втомився...
— Веш... Ти можеш брехати будь-кому, але не мені. Чим я заслужив твою брехню, брате? — палець надавлює трохи сильніше на руку Веша. До болю. Це знову викликає дивне відчуття. М’язи напружуються і Веш відчуває, як сильно стискаються його щелепи.
— Я не...
— Веш... Я відчуваю, як шалено зараз б’ється твій пульс, — голос грайливий і лукавий. Веш відчуває, що зараз був неочікувано спійманий. Йому треба заспокоїтись.
Найвз робить крок вперед і повільно починає обходити Веша збоку, не відриваючи від нього своєї руки.
Долоня ковзає вище, по червоному рукаву, до передпліччя. Проминає гостру плечову кістку Веша.
Найвз не поспішає. Він знає, що слова вже потрапили в ціль. Хоча б по тому, як загнано Веш починає дихати, як сповільнюється його реакція і гострий зір. Найвз знає, що не відпустить його сьогодні. Питання лише в тому, як багато він зможе отримати.
— Ти не маєш права здатися... Не маєш права плакати... В тебе є ціль, ти від неї не відступиш. Такий молодець. Захисник людей. Але ти так винен, Веш... Все своє життя ти маєш спокутувати свою вину, і цього все одно буде замало. Врешті-решт, ти маєш покласти своє життя за це. І тільки тоді ти відчуєш легкість. Тільки в ту єдину мить, коли будеш усвідомлювати, що остання крапля життя полишає твоє тіло.
— Най, припини... — Веш продовжує уважно слідкувати очима. В роті болісно пересихає. Язик липне до піднебіння.
— О, як давно я не чув це ім’я... — Найвз на секунду завмирає. — Веш, якщо ти хочеш, то можеш піти. Можеш повернутись до своїх бідних нещасних людей. Продовжуй грати героя стільки, скільки захочеш. Але ти знаєш, що вони не зможуть дати тобі те, чого ти так жадаєш.
Тонкі пальці обхоплюють плече Веша і переходять на шию, поки Найвз не опиняється повністю позаду брата. Дихання важке, загнане, але Веш все ще намагається слухати. Намагається зрозуміти.
— Бідний Веш... Ти не маєш права навіть думати про щось, схоже на програш. Ні про біль, ні про насолоду, навіть про самогубство... Жодної слабкості для себе, так? Але в глибині душі... Дуже-дуже глибоко, Веш, ти все ж сподіваєшся, що хтось зможе обірвати твоє життя, обірвати твої страждання...
Пальці надавлюють на горло Веша, але доволі м’яко і обережно. Шкіра резонує від дотику. Веш відчуває скільки сили в цих руках. Найвз міг би зараз зламати йому шию або вирвати горло, якби захотів. Він міг би це зробити, дійсно міг. Веш досі не перевів на нього пістолет. Йому б точно не вистачило зараз часу...
Ця думка змушує голос Веша зрадити. З рота виривається ледь вловимий стогін, більш схожий на розчароване скиглення.
— Любий брате... Ти так втомився. Я знаю, знаю, — інша рука ковзає по другому плечу Веша, заспокоюючи. — Жодна людина, скільки б вони не намагались, не зможе дати тобі те, чого ти прагнеш. Вони лишають на тобі шрами, але більш нічого. Лише тупий біль, що лишається з тобою назавжди. Це так прикро... Мені боляче від цього, Веш... Навіщо ти робиш мені так боляче?...
Долоні Найвза симетрично проходяться по плечам брата. Нижче, прогладжують руки аж до ліктів і назад. Веш все ще тримає виставлений пістолет, хоча тепер його дуло безцільно дивиться в підлогу.
— Ти можеш попросити мене, і я дам тобі все, що ти захочеш. Ти знаєш. Прийшов сюди з тонкою надією, що я зможу цього добитись. Зможу тебе схопити, зможу перемогти, зможу зруйнувати. Що допоможу тобі зникнути, дати тобі відпочинок, котрого ти так сильно жадаєш. Але ти ніколи собі не зізнаєшся, так? — гаряче повітря торкається шиї Веша.
— Я... Най, я... Я не збираюся...
— Хочеш, я зламаю твої кістки? — долоні Найвза ковзають по тонким ребрам Веша. Одного натиску пальців вистачило б, щоб розтрощити їх і проникнути всередину. Веш замовкає і важко видихає.
Долоня Найвза спускається на живіт і проминає чорну тканину, ніжно гладить. Проходить посередині, ніби ділячи навпіл, і зупиняється нижче, прямо під пупком. Пальці уважно погладжують це місце.
— Чи краще, якщо ось тут наскрізь пройдуть мої леза?
Веш тихо стогне. Він не знає, чому.
Найвз притискається до нього ззаду. Гарячі міцні груди торкаються спини.
— Я можу розкрити тебе. Так, щоб твоя кров бризнула красивими візерунками на цю холодну підлогу і лишилась тут назавжди. Як нагадування про твою жертву, про твою благодать. Хочеш красивіше? Я розітну тебе, прямо на хресті. Символічно. Я виставлю тебе наче статую, щоб люди могли побачити, ким ти є, — кожне слово обпікає щоку Веша. — Ти будеш висіти під палаючим сонцем, доки від тебе не залишиться жодного нагадування. Доки кожен бажаючий не насолодиться твоїм болем і самовідданістю. Як думаєш, тоді вони зможуть нарешті пробачити тебе? — Найвз видихає гаряче повітря на шию Веша. По спині пробігають мурашки. — Навіть твій священик оцінив би таке видовище. О, він би на тебе молився...
Веш сіпається вбік коли усвідомлює, що тіло брата вже міцно обіймає його. З лівої руки Найвза з’являється гостре подвійне лезо.
Треба ворушитись. Треба вирватись. Треба вистрілити.
Але Веш просто дивиться на сяючий метал перед собою.
Найвз стягує його червоний плащ з одного плеча. Тканина обережно спускається вниз, звисаючи на ліктях.
Шиї торкається холодне лезо.
Веш завмирає.
Лезо розтинає чорну тканину одягу, поступово оголюючи його шию і ліву ключицю. Губи Найвза відразу торкаються розпеченої шкіри. Наче Веш — це гаряча рідина, що може ось-ось розтектись, якщо він не утримає його своїми губами.
Це навіть не поцілунок. Його шкіри просто торкаються. Однак Веш, неочікувано для самого себе, задоволено стогне.
— Милий, милий брат. Ти так хотів би показати їм, що здатен винести будь-що заради них. Так, Веш? Ти би дозволив їм пити свою кров і ласувати своїм тілом. Якщо б тільки це означало твоє прощення, — права рука Найвза знову ковзає по руці Веша. — Але вони не зможуть. Тому це зроблю я, — кінчики пальців ледве торкаються його. Лоскотно, повільно, майже інтимно. Спускаються до самого зап’ястя. Зрештою, їх руки зціплюються в замок. Веш, на диво для себе, охоче відповідає і стикає долоню. Він так давно не тримав брата за руку.
Це заспокоює.
Інша долоня Найвза огортається навколо шиї Веша. Він навіть не встигає вдихнути, коли пальці з шаленою силою зціплюється навколо його горла. Веш загнано хрипить. Очі широко розплющуються і відразу стають мокрими. Він втратив обережність лише на секунду і цього було достатньо.
Найвз продовжує щось м’яко шепотіти на вухо. Настільки тихо, що навіть якби хтось зараз стояв поруч, він би не почув. Тільки для Веша.
Або Вешу так лише здається. Бо слух, як і зір, поступово починають тьмяніти. А за ними і свідомість. Голос брата — це все, що його зараз утримує.
Веш розуміє, що йому, як незалежній станції, не потрібно повітря. Однак міцна долоня на шиї повністю перекриває циркуляцію крові в його тілі. Перед очима стає настільки темно, що він починає втрачати себе в просторі.
— Такий хороший, такий слухняний... Ти стільки страждав, Веш, але цього все одно виявляється недостатньо? Я можу це змінити. Попроси мене, і я заберу твої страждання з собою, — губи торкаються вуха Веша. — Брате... Бачиш, як це приємно? Приємно перестати відчувати себе тут і зараз. Твоє тіло більше не хоче боротися, — одна рука пірнає під одяг Веша, погладжуючи шкіру, поки інша все ще його душить. — Я можу зараз розрізати твій живіт в один легкий дотик. Це буде доволі боляче, знаєш? Зробити це швидко? Ти навіть не помітиш. Або настільки боляче й повільно, що ти будеш благати мене зупинитись. Або продовжити. Веш... Ти будеш повзати на колінах, весь покритий власною кров’ю, і просити, просити, просити. А я буду пити цю кров. Буду відрізати від тебе шматочок за шматочком і поглинати. Так, щоб ти повністю зник, наче тебе ніколи не існувало. Наче ніколи не існувало твоїх гріхів.
Веш усвідомлює, що вже не відчуває свої кінцівки. Пальці холодні і зовсім не слухаються його. Він зараз вронить пістолет на підлогу. Але Найвз тут же обережно заздалегідь виймає його з долоні, одним рухом розряджає і відкидає вбік.
Веш нічого не бачить. Нічого не відчуває. Це так добре. Це навіть не боляче. Його легені зовсім спокійні.
Долоня Найвза розслабляється, як тільки під пальцями починає відчутно вгасати пульс.
Веш все одно чомусь жадібно вдихає повітря, як тільки його горло звільняється. Мабуть, звичка. Найвз тихо сміється з цього.
Шия пече і пульсує. Це боляче. Веш інстинктивно притискає долоню до свого горла, намагаючись прибрати цю болючу пульсацію. Він впевнений, що сліди на його шкірі темно-червоного кольору.
Червоний плащ падає на підлогу.
Веш опускає погляд і бачить, як його тіло огортають леза.
На диво, вони гарячі. Як і губи брата, що торкаються його шиї. Тепер це точно поцілунки. Веш розкриває рота в німому крику. Але з рота падає лише загнаний жадібний стогін.
Леза стискаються навколо його тіла, ріжуть одяг на дрібні лоскутки. Обережно, не залишаючи жодної подряпини на шкірі. Це більш схоже на те, що його щось обіймає.
Якби не скрегіт металу.
Коли ножі зрізають кріплення його кобури на стегні, Вешу здається, що він втрачає якусь частину себе.
Найвз притискається до нього всім тілом, гаряче виціловує шию і ключицю. Він говорить щось, що Вешу важко почути через туман в голові. А потім кусає настільки сильно, що Веш пищить. Він прогинається і мимоволі притискається до брата. Веш навіть не відразу усвідомлює, що вже повністю голий.
Найвзу видно всі його шрами, металеві пластини і глибокі рубці там, де шкіра зустрічається з протезами на ногах і лівій руці.
Боляче, волого. Найвз хапає підборіддя Веша і розвертає до себе. Його губи темно червоного кольору від крові.
Він цілує Веша, глибоко і жадібно. Так, що на язиці відчувається смак їдкого заліза.
— Ось так, Веш. Ти міг просто попросити мене, — Найвз вилизує його рота, а потім знову повертається до шиї. Розводить червоні кола на шкірі. Його рука переміщується з підборіддя Веша трохи вище. Обережно погладжує губи. Надавлює. Два пальці ковзають у вологий рот.
Веш впускає.
Найвз не приховує свого задоволеного муркотіння від цього. Пальці граються з язиком. Інша його рука спускається по тілу брата, обходить струнку талію, гладить м’який підтягнутий живіт.
— Я так багато чого можу дати тобі, Веш. Хіба це не приємно? Я заберу весь твій біль, твою втому, твої спогади... І... Навіть твоє життя. Якщо це те, чого ти насправді хочеш. Я зроблю для тебе все. Я покажу, наскільки може бути приємно забуватися. Покажу, наскільки сильно я тебе люблю.
Рука Найвза ковзає нижче, між ніг Веша. Пальці гладять м’який лобок, натискають, повільно спускаються нижче. Шкіри торкається гаряча волога. Веш тремтить і скиглить, коли пальці нарешті ковзають між його складок.
Найвз задоволено ричить йому в шию.
— Вже такий мокрий? І це для мене, Веш? Радий, що тобі настільки подобається, — цей шепіт настільки низький, що більш схожий на шипіння змії. Занадто солодко. Веш прогинається і намагається здвинути свої ноги.
Але його стегна огортають леза, обережно розводять їх ширше. Пізно.
Пальці проникають глибше, між вологих губ. Веш голосно стогне і прикушує пальці Найвза. В роті знову відчувається залізний присмак.
Найвз схиляється над ним. Більш вимогливо, більш хижо. Пальці розсувають губи, оголюють клітор і щипають його. З очей Веша бризкають сльози від того, як це приємно. І як цього недостатньо.
Веш чує скрегіт металу навколо себе. Гучне ляскання гострих ножів об підлогу. Це трохи лякає, але не настільки, щоб він хотів зупинитись. Він хоче більшого. Хоче пальці, хоче язик, хоче хоч що-небудь, що могло б втамувати цей внутрішній голод.
Дві тверді гострі лози огортаються навколо його шиї, коли один палець ковзає всередину його кицьки.
Це занадто. Коліна Веша підгинаються, але міцні леза міцно утримують його на місці.
— Тшш, Веш, не хвилюйся. Розслабся, — палець всередині хлюпає з брудним звуком. На долоню Найвза витікає нова порція гарячого слизу. Веш лише хниче і тремтить в його руках. Він виляє стегнами і напружує живіт. Йому має бути соромно, але язик жадібно вилизує пальці Найвза, а кицька пульсує навколо пальця.
Все так, як це і має бути.
Найвз додає другий палець і вибиває з Веша гучний стогін. Всередині так тісно, так приємно. Кицька буквально затягує його всередину. Найвз вганяє пальці по самі кісточки. З очей Веша знову бризкають гарячі сльози.
— Скажи мені, чого ти хочеш, Веш. Що мені ще зробити для тебе? — пальці полишають мокру кицьку з вологим звуком. Веш розчаровано озирається на брата і скиглить. Очі бігають по розмазаній крові на підборідді Найвза. По його губам. Зустрічаються з синіми холодними очима брата. А потім знову повертаються до його губ.
— Най... Най, будь ласка, — Веш скиглить йому в рота. Голос тремтить. Він не знає, чого хоче. Втекти? Врятуватись? Звільнитись?
Веш тягнеться трохи ближче і цілує брата. М’яко, але нужденно. Так, наче це має бути для нього відповіддю.
І Найвз відповідає. На його обличчі з’являється хижий і задоволений оскал. Язик ковзає в гарячий рот Веша, вилизує, кусає. Підлаштовує під себе. Руки гладять стегна брата, проминають кожну ямку і вигин. Наче намагаються запам’ятати, щоб потім з точністю відтворити.
Найвз розвертає Веша до себе обличчям і ніжно обіймає. Міцно, близько. Він притримує підборіддя Веша, щоб він нарешті не ховав очей.
Найвз відчуває, як стегна брата тремтять від його прямого погляду.
Хочеться розірвати його. Хочеться проникнути під його шкіру і лишитись там. Хочеться назавжди зберегти перед собою цей прекрасний момент, цей красивий вираз обличчя. О, Найвз знає, як зробити його ще красивішим.
Він обережно опускає їх обох на підлогу. Плечі Веша торкаються теплого каменю.
Найвз нависає над ним зверху. Веш здається таким тендітним зараз, з цією розпеченою червоною шкірою і мокрими блакитними очима. Але погляд видає його силу, його думки. Його переживання.
Тонкі пальці гладять шрами на стегнах брата, проминають випираючі тазові кісточки, водять по мокрим слідам. Рука Найвза знову ковзає в тепло між ніг. Веш виляє стегнами йому назустріч, ластиться, підставляється. Пальці знаходять клітор, легенько потирають, дражнять.
Найвз зручніше лягає між стегон брата. Притискає його до підлоги своїм міцним тілом. Він цілує плече, груди Веша, ключиці, шию. Ледь відчутно прикушує шкіру. Проводить язиком по багряним слідам на шиї. Вони особливо солодкі.
Веш стогне під його вагою. Він хниче і просить. Чи міг Найвз колись дати йому так багато?
Пальці знову ковзають всередину гарячої кицьки, Веш солодко натягується навколо них.
Але цього мало.
— Такий хороший для мене. Так добре приймаєш, — Веш тихо скавчить, коли його горло знову вилизують. — Ти такий красивий. Це несправедливо, що в цьому світі є щось настільки ідеальне. Я можу дати тобі більше. Ти хочеш чогось більшого?
Веш кліпає очима і киває. Його щоки гарячі і вологі. На секунду Найвзу стає шкода, що його брат був змушений весь цей час стримувати себе, відмовляти собі. Бажати, але ніколи не дозволяти. Захотілось просто дати Вешу те, що він так хоче. Перестати дражнити.
Але він сам винен в цьому. Він міг прийти до Найвза будь-коли, але не робив цього. Тож він насолодиться ще трохи.
— Так чого ти хочеш, брате? — третій палець розтягує Веша. Це обпікає. Але все одно недостатньо. — Такий голодний. Так затягуєш мене всередину. Тобі все ще мало? Хочеш, я заміню пальці своїми лезами?
Веш судомно розставляє ноги ширше від цих слів. Важко видихає і стискається навколо пальців. Його стегна подаються вперед у пошуку задоволення, а живіт нетерпляче напружується.
Найвз заворожено спостерігає. З його грудини сочиться тепле низьке гарчання.
— Тоді я пропущу лезо ось тут, — пальці згинаються всередині кицьки, — і протягну його всім твоїм тілом. Так, щоб кінчик з’явився у твоєму роті, — Найвз мокро вилизує підборіддя брата, прикушує, злизує гарячі сльози з його щік. — Ти будеш так солодко кричати навколо моїх лез, — Найвз тихо воркує йому у вухо, шепоче, лиже, — і навколо мого члена також.
Веш притискається до нього сильніше. Його руки чіпляються за спину і шию Найвза, мнуть, дряпають до крові. Веш намагається не звертати увагу на те, як Найвз від цього стогне. Його очі щирі. Такі, якими він дивився на Веша все життя.
— Але тобі було б і цього замало, так? Тобі завжди мало. Мало мене, мало моєї любові. Ти йдеш до інших. Веш, я так втомився. Я втомився від того, що мій брат така відчайдушна і голодна до уваги шлюха, — пальці стискають клітор і боляче щипають.
Веш звивається під ним, намагається чи то звести ноги разом, чи то розставити їх ширше, запрошуючи.
— Ось так, правильно, проси мене. Розставляй ноги, благай. Ти дозволяв людям робити тобі так боляче. Дозволиш це і мені? — пальці знову ковзають в тіло Веша, по самі кісточки. Розставляються ширше всередині і граються з найприємнішим місцем. — Я зроблю так, щоб ти ніколи більше не зміг мене залишити. Ти чуєш мене?
Веш стогне ім’я брата так голосно, так дзвінко. Наче в ньому є безліч сенсів. Наче цим можна сказати все, що він би хотів.
— Я прив’яжу тебе до себе, Веш. Бачиш, як тобі добре зі мною? Я не дозволю тобі більше страждати. Не дозволю твоєму тілу боліти, — губи накривають рот Веша і Найвз п’є всі його вологі стогони.
Пальці продовжують гладити кицьку. Розводять в сторони губи, але тепер входять лише самими кінчиками, безжально дражнять.
— Я не залишу тобі жодного вибору. Жодного шансу. Я твій, і ти не маєш права більше відмовлятися від мене, мій милий брате.
Найвз притискається сильніше і Веш відчуває твердість між своїх стегон. Він більше не може терпіти.
Веш розставляє ноги ширше, запрошуючи, і треться вологою кицькою об Найвза. Щиро, охоче, відкрито. Його стегна вже блищать від слизу, а клітор боляче пульсує. Всередині все стискається, а низ живота так солодко ниє, що Веша буквально нудить від цього відчуття пустоти всередині.
Про таке не просять двічі. Найвз гарчить йому у вухо. Він притискається губами до щоки Веша, але замість поцілунку в нього виходить лише вологе здичавіле вилизування. Солодко, гаряче.
До його кицьки притискається член. Веш кидає швидкий зацікавлений погляд вниз. Туди, де візерунки не покривають тіло брата. Найвз великий. Останній раз він бачив його голим ще коли вони обоє були дітьми.
Веш кусає губу і сподівається, що відчує цю солодку розтяжку так добре.
Один поштовх і він відчуває, як тіло наповнюється лихоманкою. Найвз входить повільно, тісні стінки неохоче впускають всередину його обхват. Веш відчуває, як все тіло поколює. Як поступово вгасають болісні судоми, і як член брата пече всередині нього.
І це найкраще, що він коли-небудь відчував.
Найвз виляє стегнами і завмирає. З його рота зривається дике гарчання. Живіт Веша скручує від цього солодкого звуку. Йому важко. Так же важко, як і Вешу.
— Веш... Ти такий тугий... Бля, Веш, — щось настільки «людське» з рота Найвза змушує Веша вдоволено хмикнути. Не він один перейняв звички людей. — Так гаряче, в тобі так гаряче, Веш... Хочу глибше. Я хочу тебе блять розірвати.
Стегна нарешті клацають. Веш стогне настільки голосно, що здається, йому закладає вуха. Пальці впиваються в ідеальну шкіру Найвза і дряпають.
Занадто блаженні секунди. Але ні для кого з них цього не буде достатньо.
Найвз починає рухатись. І з кожним рухом він втрачає всю ту «людяність», яку Веш начебто зміг тільки що розгледіти.
Він стає більш схожим на хижого звіра. Одного з тих, що раніше полювали на людей, на тій далекій незнайомій планеті. Він хапає стегна Веша і підтягує їх до себе. Член входить глибше, гучно хлюпаючи. Волога стікає по пизді Веша, між сідниць, капає на підлогу.
— В тобі так до біса добре. Не розумію, чому я просто не прийшов і не взяв тебе.
Пальці Найвза нетерпляче впиваються в його шкіру. Він гарчить і стогне, поки нутрощі брата зігрівають його член. Так спокусливо відчувати це все разом. Веш помічає, як з рота Найвза стікає слина і капає на живіт, коли він знаходить шийку матки кінчиком свого члена.
Дико. Це пробуджує всередині щось первісне, щось нестримне.
Веш раптом розуміє, що це дуже схоже на відчуття, з яким би він хотів жити. Те, як Найвз дивиться на нього, готовий не залишити від брата ні крихти. Те, як солодко член таранить його нутрощі і лагідно притискається до матки, висуваючи беззаперечні права. Те, як Найвз розчиняється в ньому.
Веш може дозволити собі, справді може? Його руки тягнуться самі по собі, стискаються навколо шиї брата міцної хваткою. Але Найвз не виглядає здивовано. Він лише нахиляється нижче до Веша, слухняно підставляючи своє горло.
Йому це треба. Вешу треба насилля. Ця думка дивує і лякає його. Його, але не Найвза. Зрештою, в них набагато більше спільного, ніж він думав.
Леза б’ються об підлогу навколо них, ріжуть камінь, коливаються і резонують, однак зовсім не чіпають Веша.
Веш хоче покарати брата. Хоче йому віддячити. Але все, що він зараз дійсно жадає робити — впиватись пальцями в цю міцну шию. Прив’язати його, залишити поруч цей комфорт і тепло. Веш вперше в житті не намагається собі брехати.
Найвз хрипить і шипить, але продовжує вбиватись в тіло брата. Сильно, швидко, глибоко. Приємно. Інстинкти і любов. Веш відчуває пульсацію його члена, здається, навіть кінчиком свого язика.
Добре, нехай Найвз його повністю зруйнує.
Веш не відпускає, навіть коли з носа Найзва починає текти кров. Гаряча, густа. Вона стікає по шиї, капає на живіт і груди Веша. Це так красиво. Погляд Найвза все такий же гострий і задоволений. Він небезпечно скалиться, але все ще посміхається Вешу.
Навіть коли його очі трохи втрачають фокус. Навіть коли кров з носа бризкає так, що заливає підлогу під ними, а леза починають скреготіти об підлогу і скручуватись у вузли. Але вони не торкаються Веша, не дивлячись ні на що. Брат дозволяє брати від себе все, що Вешу потрібно. Так завжди було. Він завжди пропонував більше, ніж Веш міг взяти.
Відданість Найвза заворожує. Веш стискає свої ноги за його спиною, намагаючись притиснутись ще ближче. Член натягує його так сильно, що починає випирати на животі. Веш хоче погладити це місце рукою. Він солодко вигинається і підставляється ще сильніше.
Веш відчуває, як його розбирають на шматки. Як він поглинає і намагається бути поглинутим. Він відпускає руки і відразу притискається губами до рота Найвза.
Мокро, його брат на смак як чисте залізо.
Найвз кусає його у відповідь.
— Так приємно, брате, що ти ледве не задушив мене? Нарешті, Веш, — голос хрипить, — нарешті ти зі мною щирий. Відпусти себе, Веш. Бо я більше ніколи тебе не відпущу, — долоні гладять шрами на стегнах і талії, чіпляються пальцями за кожен. Найвз входить глибше і залишається всередині довше, навмисно давлячи кінчиком члена на матку. Штовхається і дражнить, розтягуючи Веша до межі. Солодкий біль в обмін на солодкий біль.
Зап’ястя Веша обхоплюють і притискають над головою. Найвз достатньо сильний, щоб стримати навіть його вдосконалений протез.
— Це місце тільки для мене, так? Дозволиш мені трахнути тебе так глибоко, як я захочу? — леза скручуються навколо їх тіл. — Я хочу розітнути тебе і побачити зсередини, як жадібно твоя пизда просить мене. Просить мій член.
Тихе рокотіння відчувається на горлі Веша. Гострі ікла брата притиснуті до його шиї.
— Я лишу тебе можливості обирати. Я лишу тебе протезів, твоїх ніг і рук. Щоб в тебе навіть не виникало думки, що ти можеш бути деінде, окрім як на моєму члені. Окрім як у моїх руках, — язик лиже зранену шию. — Якщо ти будеш дивитись на інших — я лишу тебе зору, а їх — життя. Ти звів мене з розуму, ти винен в цьому, брате. Я лише твоя жертва.
Веш відчуває, як напружуються стегна брата. Як солодко він штовхається всередину. Як живіт розтягується, а кицька пульсує навколо товщини Найвза.
Це буде невелика плата за такі блаженні відчуття.
Веш повертає голову вбік і помічає своє червоне пальто, що лежить поруч. Повністю забуте, але ціле.
Найвз зняв його, а не зрізав. Лише його. Тепло розливається всередині Веша від розуміння, що брат зробив це навмисно.
Надія і підтвердження тому, що вони зможуть колись домовитись.
Веш солодко стикається навколо брата.
— Най... Най, я хочу тебе... Будь ласка, мені треба...
— Тобі все ще мало, так? — Найвз усміхнено скалиться. Він нахиляється нижче і видихає у губи Веша. — Тоді відкрий свого блядського рота.
І Веш відкриває. Він висуває язик і покірно чекає, поки Найвз дасть йому все, що захоче.
Найвз важко гарчить в губи Веша. Здається, це навіть солодко на смак.
Доки Веш не помічає лезо, що звивається навколо його шиї. Воно оминає підборіддя і скручується навпроти його рота. Розкриті гострі леза-пір’їнки і металева нитка, що може легко розрізати будь-який метал. Будь-що. Веш прийме це.
Лезо ковзає над його язиком, обережно, не торкаючись. Скручується і проникає глибше в рота. В горло, в нутро. Вешу хочеться проковтнути його, проковтнути частинку Найвза. Хочеться, щоб воно вирвалось назовні. Хочеться єднання.
Холод торкається його горла, але Веш тільки міцніше стискає стегна навколо брата, підмахуючи йому в такт. Він висуває язик і облизує одне з лез. На язиці з’являється тонкий надріз.
І тоді він чує сміх. Щирий, дзвінкий сміх Найвза. Прямо як в дитинстві.
Лезо полишає його рот і відразу замінюється пальцями. Найвз притискає язик Веша до щелепи. Він дивиться на брата з благоговінням і дикістю.
— Веш, блять, як ти смієш робити зі мною такі речі? — Найвз широко посміхається, а Веш просто відчайдушно дивиться йому в очі. Язик лиже пальці і Найвз задоволено шипить.
Слина стає трохи червоною.
Найвз дістає пальці і облизує їх. Ледь відчутний присмак крові Веша змушує його член важчати ще більше.
Він хапає брата за щелепу, натискає і відкриває рот Веша ширше. А потім плює в нього. Нитка слини натягується між ними. Очі Веша ще глибше занурюються в солодкий туман. Йому слід боятися того, наскільки збожеволівши Найвз зараз дивиться на нього.
Веш покірно ковтає. А потім тягнеться до брата за поцілунком. Йому це треба. Треба відчувати кожною своєю клітиною.
Найвз підхоплює Веша під стегна і випрямляється, саджаючи брата собі на коліна. Кров відчувається гарячим сиропом, коли Найвз помічає, як стегна Веша рухаються йому у відповідь. Веш буквально сідлає його, тримаючись за шию Найвза. Чи міг він колись взагалі про таке мріяти?
Пальці Веша у його волоссі, губи на його губах. Вологе дихання на шкірі. Його член глибоко в чудовій пизді брата. Він ніколи не був ближче до відчуття раю, ніж зараз.
На секунду Найвзу стає страшно від того, що любов Веша може з ним робити. Він дивиться на ангела перед собою.
О, це того вартує в будь-якому разі.
— Веш, я хочу... Я хочу тебе. Хочу бути з тобою одним цілим, я хочу... — його лоб притискається до Веша. Їх губи сплітаються у мокрому безладі, що вже важко назвати поцілунком. Найвз на мить жалкує, що не вміє бути більш ніжним. Веш би цього заслуговував.
Вони рухаються повністю в унісон. Якимсь чином це нагадує Найвзу ті часи, коли вони дійсно були одним цілим. Ділили один простір, одну кров, одне лоно. Приємний забутий спогад. Забуде відчуття.
Веш розтікається навколо нього. Бере так добре, що на його очі навертаються сльози. Веш вимогливо рухає стегнами і приймає брата так глибоко, як тільки може. Бере від Найвза те, що йому треба і дарує всього себе.
— Най, ми завжди будемо одним цілим, — Веш посміхається. Нарешті, щиро йому посміхається.
І цього достатньо, щоб стегна Найвза збились з ритму. Він м’яко стогне, так, наче це насправді голос Веша. Наче це його зараз лишають життя. А потім низько гарчить і кусає брата.
Найвз входить так глибоко, як тільки може, і кінчає в жарке тісне нутро. Поштовх за поштовхом. Поки Веш не наздоганяє власний оргазм. Поки не бризкає навколо члена Найвза з ім’ям брата на вустах. Поки його матка не важчає від кількості сперми всередині.
Вони дихають один одному в губи.
Поки дикий самотній голод нарешті не полишає їх втомлені тіла.
Теплі руки навколо шиї, м’які обійми. Змазані поцілунки, вилизування. Обіцянки чогось, що вони завжди знали.
Це найкраща смерть і переродження для них обох.