Work Text:
2:15 - показує годинник, що стоїть на тумбочці біля ліжка. Чонін розвертається на лівий бік і простягає руку, щоб перекинути її через Синміна, але натикається лише на повітря й прохолодну зім'яту ковдру. Він протирає очі, намагаючись відігнати залишки сну, підводиться з ліжка, наосліп взуває капці та виходить зі спальні. Бачить смужку блідого світла, що ллється з кухні й направляється в її бік.
Як і очікувалося, його хлопець тут, але чому він замішує якесь тісто серед ночі у тьмяно освітленій кухні?
Кілька хвилин Чонін мовчки слідкував за процесом, який йому вдалося бачити зі свого місця за спиною Синміна: спочатку він просто розмішував вміст миски силіконовою лопаткою, ретельно проходячись по стінкам, аби добре з'єднати всі складові, потім на мить зупинився, над чимось думаючи, після чого відчинив дверцята підвісної шафки й дістав звідти маленьку залізну баночку, яку поволі відкрив, відсипавши з неї трохи у миску, а потім так само повільно накрив кришкою і безшумно поставив на місце. Дверцята шафки також зачинив безшумно, притримавши їх знизу.
- Що готуєш?
Паперові формочки, які Синмін почав розкладати у залізні розлетілися по кухні, коли він здригнувся всім тілом він несподіванки.
- Боже, не лякай так більше! - Синмін різко розвернувся до винуватця невеличкого безладу.
Винуватець був дуже заспаний, мав скуйовджене волосся і слід від подушки на щоці; він витирав сльозинки, що виступили в кутиках очей після того, як він позіхнув. Чонін виглядав таким домашнім у своїй великій піжамі, що все, чого Синміну захотілося, миттєво забувши про свій переляк - обійняти його, огорнувши теплом і турботою.
- Вибач, я був упевнений, що ти почув, що я тут, але, напевно, ти був надто затягнутий у процес, або ж я виявився таким же безшумним, як і твої дії тут кілька хвилин тому.
- Все нормально, я просто справді не почув тебе і не очікував цього. Я розбудив тебе? - Синмін відклав формочки, які залишилися у його руках і підійшов до Чоніна. Він поклав руку на його щоку, погладжуючи великим пальцем.
- Ні, я ж кажу, ти був абсолютно безшумний, - він прикрив очі, сонно підставляючись під ніжні дотики.
- Бо не хотів тебе розбудити.
Синмін завжди такий уважний і турботливий, що Чонін не може не усміхатися абсолютно безглуздо в такі моменти, як от цей, коли розуміє, що він переміщався по кухні ледь не навшпиньках лише через те, що знає, який у нього чуйний сон.
Цілує Чонін Синміна теж трохи безглуздо, але іноді безглузді речі настільки по-безглуздому хороші, що їх хочеться розтягнути на цілу вічність, тому Чонін заплутується: однією рукою у волоссі Синміна, а іншою чіпляється за його футболку десь у районі талії, аби якось злитися, хоч на якийсь час залишившись у цьому моменті.
Хоча дещо все ж цікавить Чоніна, тому він відсувається на якихось кілька сантиметрів лише для того, щоб ще раз запитати:
- То що ти готуєш?
- Тебе це зараз цікавить?
- Мене це цікавить з самого приходу сюди, а зараз я ще й вловив запах ванілі. То що це?
- Кекси.
- Просто ванільні?
- Я ще не думав над начинкою, але ти можеш обрати, раз прийшов, - Синмін наостанок лишив поцілунок у самому куточку вуст Чоніна й, прибравши руки з його плечей, присів, збираючи паперові формочки.
- Давай я?
- Їх небагато, краще ввімкни духовку.
- Гаразд. - Чонін зробив кілька кроків до духовки й поставив стандартні режими, звідкись знаючи, що вони підійдуть. - Тобі не спалося?
- Еге ж, - підтвердив Синмін, повернувшись до розкладання формочок.
- Ти міг поскролити стрічки соцмереж чи щось таке.
- Це не принесло би жодної користі.
- Такий педантичний.
- Це погано?
- Я кохаю тебе за це.
- І лише?
- Твоя педантичність призводить до того, що серед ночі ти йдеш готувати кекси, бо, вирішуєш, що це краще, ніж бездумно лазити у телефоні, коли не можеш заснути. Також у процесі ти робиш все так тихо, аби не розбудити мене, бо в мене чуйний сон і ти це знаєш. Твоя педантичність в якомусь роді породжує твою турботливість. Тож я однозначно кохаю тебе за твою педантичність. До речі, я придумав начинку. В нас є шоколад і вишні?
Синмін сміється безшумно, його плечі здригаються, а голова закинута назад.
- Ти можеш вмикати звук, я вже не сплю.
- Я обожнюю твої безглузді балачки. І в нас є і шоколад і вишні.
Вони занурюються у затишну тишу, коли Синмін дістає обрані Чоніном добавки й передає йому шоколад, а сам насипає у тісто багато в'ялених вишень (бо так любить Чонін).
Звуки ножу, який розрізає шоколад на дрібні й не дуже шматочки якось заспокоюють. Заспокійливими також виявляються руки Синміна, які від безділля обвилися навколо чонінової талії.
- Це безмовне перекладання твого заняття на мене?
- Я цього не казав.
- Але мав на увазі?
- Ти так хочеш внести свою лепту?
- Мені точно доведеться, бо ти ніби збираєшся заснути прямо тут, - Чонін боковим зором глянув на Синміна, який дуже зручно примостив голову на його плечі й заплющив очі.
- Я зберігаю енергію для поїдання кексів.
Чонін цілує його в підборіддя, до якого найлегше дотягнутися, враховуючи їхнє положення, а потім пересипає весь нарізаний шоколад до тіста і старанно перемішує, після чого розливає по формочкам, миє руки і ставить у духовку (останнє робилося повільніше, ніж могло, враховуючи Синміна, приліпленого до його спини).
- Нам лишається лише чекати... Скільки? Хвилин 40, напевно? - Запитав Чонін, випроставшись і розвернувшись у кільці з рук.
- Десь так, - Синмін підтвердив насправді навмання обране Чоніном число, бо випічкою завжди займався Синмін і якщо Чоніну доводилося бути поряд просто так чи допомагати - у більшості випадків він дотримувався синмінових вказівок і не слідкував за такими дрібницями, як-от часом, який кекси мають провести в духовці, бо куди цікавіше йому було акцентувати увагу на тому, як впевнено Синмін почував себе на кухні; у нього ніби відкривалося нове дихання й він міг годинами просто насолоджуватися процесом готування, потім дивуючись тому, скільки часу провів за плитою, бо, як він каже, час там летить зовсім непомітно. Для Чоніна він теж летить абсолютно непомітно, коли він спостерігає за тим, як Синмін готує.
- Що ми робитимемо, поки чекатимемо?
Синмін надто красномовно глянув у бік купи брудних мисок, лопаток і ложок у раковині, а потім похитав головою, ніби схаменувшись і сказав:
- Що, якщо я непедантично лишу це на ранок, а зараз ми поп'ємо чай?
- Звучить як план.
У плані не було пункту "поцілувати Чоніна в ніс, щоб у бозна-який раз побачити як мило він його зморщує щоразу після цього жесту", але маленька поправка нікому не завадить, тож Синмін діє.
Синмін так сильно кохає Чоніна. Кожну дрібничку в ньому. Те, як він морщить носа після поцілунків у нього, те, як він прикриває обличчя, коли соромиться і навіть те, як чуйно він спить.
Синмін кохає у ньому все. Кожну деталь. Маленькі родимки на шиї і у вушній раковині, його довгі, витончені пальці й трохи пошкоджене від багаточисленних фарбувань волосся.
Поправка виявилася значнішою, ніж Синмін думав, бо далі він почав лишати поцілунки на чолі, скронях, вилицях, щоках, вустах і підборідді, аж от він зловив себе на тому, що легенько кусає Чоніна за щелепу.
- Лиши місце для кексів, - сказав Чонін, хихотнувши.
Мабуть, навіть через багато років їхніх стосунків Синмін продовжить дивитися на Чоніна поглядом, сповненим кохання, ніжності й турботи, який чудово заміняє будь-які зізнання в почуттях.
- Іноді мені здається, що те, настільки сильно я кохаю тебе просто безглуздо.
Стояти і обійматися серед ночі в кухні, чекаючи, поки приготуються ванільні кекси з шоколадом і великою кількістю вишень теж трохи безглуздо, але іноді безглузді речі настільки по-безглуздому хороші, що їх хочеться розтягнути на цілу вічність.