Work Text:
так цікаво, пташка ніби на місці летить. пам'ятаю, десь бачив тікток з поясненням. це якось пов'язане зі швидкостями мого потягу і цього птаха. дивно, він же не може летіти так само швидко, як мій потяг. ай, яка різниця, все одно не дуже добре пам'ятаю те пояснення.
ні, от який же сьогодні чудовий день, а погода просто ммм. чисте блаженство. весна, що казати.
такс, мені ще їхати хвилин з десять. та й добре, а то відчуття, ніби вже прилип до свого місця.
ейфорія! нарешті я відчуваю свої ноги. засидівся просто жах якийсь. господи, я просто певен, що якщо опинюся в раю, а там не буде такого повітря як тут зараз, я просто втечу звідти. сонечко так усміхається, що, ну гріх просто не усміхнутися у відповідь. йобене, точно! терміново треба знайти спрей. не хочу як того разу страждати від своєї гІпЕрчУтЛиВої шКіРи. боже, от ніби мужик, а лице як у зніженої панночки. пф, сміховинно. ай, моє око. ну добре, що цей спрей хоч безпечний.
йой, а чи правильно я йду? гугл рулить. це взагалі чудо. як тільки людство доросло до такого? ага, все правильно. от заберу вєлік і побіжу з'їсти морозивка. ооо, полуничне чи фісташкове — от в чому питання. а може й два куплю. ну, поживемо — побачимо.
хмари. та ще й які. схоже, дощ таки буде. ех, ну, весна, що тут скажеш. та й добре, дощ — це добре. багато хто мріє про нього, а ми тут наговорюємо. природа краще знає, що, де і як. о, а ось вже і перші краплі. ого, так швидко, схоже на першу літню зливу цьогоріч. круто. люблю таке.
щось дивно якось. незвично. чого це моя брова так опустилася, я цим оком майже нічого не бачу. боже! що за херня! що з лицем?! ДЕ МІЙ НІС! РОТ НЕ ВІДКРИВАЄТЬСЯ, Я НІЧОГО НЕ МОЖУ СКАЗАТИ. ЧОГО Я ПЛАВЛЮСЯ?! а, я просто збожеволів, або мене збила машина і це все — передсмертні галюни, але що з моєю фантазією, чому саме це. треба вщипнути себе. ну нє, ну що це за дурня. це не може бути правдою. треба подивитись на себе в якесь дзеркало. може в мене якесь порушення сприйняття тіла. тут цей дощ навіть у нагоді. зараз гляну в відображення. ДІДЬКО! ЯКОГО ДІДЬКА. ЩО ЦЕ. ЦЕ НЕ Я. ТРЕБА ТЕРМІНОВО КОГОСЬ ЗНАЙТИ. БОЖЕБОЖЕБОЖЕ. ДОПОМОЖІТЬ, БЛАГАЮ. ДЕ ЦІ ДОВБАНІ ЛЮДИ. Я НЕ МОЖУ БУТИ ОДИН. треба бігти поки мої очі ще на місці. цебожевілляцебожевілляцебожевілля. божевілля чи спрей? чи все одразу? НЕ ТРЕБА БУЛО ПШИКАТИСЬ ТИМ СРАНИМ СПРЕЄМ. ЦЕ ВСЕ ВІН! він. точно він. так-так, спрей.
права брова вже зовсім закрила око. треба швидше. мої ноги. мої ніженьки. мої рятувальниці. зараз я прибіжу, так, прибіжу і там всюди будуть люди, які мені допоможуть. дощ нещасний. ай! НІНІНІ. ЧОМУ ТРЕБА БУЛО ВПАСТИ САМЕ ЗАРАЗ. НІІ! МОЇ ОЧІ! МОЄ ЛИЦЕ! НІ! ДЕ ВСІ? ПОВЗТИ. ДО ЛЮДЕЙ. ДЕ ВСІ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ!
це кінець. я не маю сил. та й навіщо? моє лице залишилося в тій клятій калюжі, куди я впав. а скільки ж я не встиг в цьому житті. Я НЕ ХОЧУ ПОМИРАТИ! НІ, НЕ ХОЧУ!
за дивних обставин невідомого хлопця було знайдено посеред головної площі міста. ніхто не бачив його за імовірного часу смерті, хоч і було в тому місці людно. одяг юнака був наскрізь мокрий, проте в тому регіоні жодних опадів не спостерігалося. та було дещо, що вразило поліціянтів, які прибули на місце події, набагато глибше, аніж мокрий одяг; дещо, що точно ніколи не висвітлять в новинах. на обличчі юнака не було брів, очей, носа, рота. на місці усіх перелічених вище органів була гладенька молода шкіра. жахлива маска, а не лице. так спочатку й подумали, проте декілька хвилин потому, за кілька метрів від тіла було знайдено все від брів до рота. жодне логічне пояснення не могло дати відповідей на усі запитання. люди будуть думати, що це трагічне вбивство, поліція буде страхатися згадувати це навіть у звичайній розмові, ми ж бо знаємо, як це було насправді. але чи знаємо ми, що це було насправді?