Work Text:
«Тіль, якщо ти читаєш цього листа, це означає лише одне.
Мене дискваліфікували. Так, як вони це вміють.
Так буде краще. Для тебе.
Ти ніколи не помічав мене. Не бачив моїх поглядів, відмахувався від моїх доторків, вважаючи це все тупим та дратуючим жартом. Хто ж знав, що це виявиться чимось іншим, чи не так? Але… я не звинувачую тебе. Ти дивився на іншу. Ти тягнувся до неї.
Як ти міг помітити зірку, дивлячись на місяць? В цьому нема твоєї провини. Місяць справді гарний.
Цей поцілунок на сцені. Наш перший та останній поцілунок. Це того вартувало… навіть якщо я знав, що отримаю відмову, навіть якщо цей поцілунок знищив мене.
Ти мабуть подумав, що я хочу вбити тебе, коли я схопив тебе за горло. Але ні, я б ніколи не зробив тобі боляче після того випадку в дитинстві. Пам'ятаєш? Наше перше знайомство почалось з бійки. Я випадково наступив на вінок з цих гарних, рожевих квіточків, який ти зробив для цієї дівчинки.
Така дурниця…
Потім ми часто були разом. Хоча ти тікав, а я ходив за тобою як цуценя, і ти не знав як мене позбутися, крім як змиритися з моєю присутністю.
Пробач, що цей поцілунок на сцені був єдиним шансом зізнатись тобі. Єдиним шансом зняти маску і оголити душу. Пробач, бо я знаю, що тобі було боляче. Смуток на смак такий гіркий. Я знаю, як ніхто.
Я не зміг би жити з думками, що замість мене дискваліфікували тебе. Я б не зміг. І прийняв рішення. Так буде краще.
Будь ласка, не плач. Я залишився назавжди щасливим. Я нарешті відчув твої теплі, м'які губи на своїх… хоч мої тепер холодні.
Я кохаю тебе, Тіль.
Тепер, коли ти нарешті побачив мене, у мене є останнє прохання. Будь ласка, не забувай.
Моє перше та останнє прощавай.»
На лист капали сльози.