Work Text:
Коли я вперше тебе побачив, не відчув того нестрепного холоду про який ходило стільки чуток.
В твоїх очах не було замерзших лісів та заплямованих кров’ю засніжених полів. В них я бачив лише біль та невимовний відчай.
В твоїх блідих руках лежало кошеня. Його груди, наче придавлені камінням, з важкістю піднімались, a мокрий хвіст тремтів від страху.
Мої пальці, насичені теплом сонця, потягнулися до тебе. Бура кішка біля моїх ніг голосно зам’явчала, наче підбадьорюючи мене в цьому рішенні. Її душа все ще пам’ятає зламані кістки і остигаюче тіло – єдине що залишилось від її людської пам’яті. Бачити ті ж муки вже іншої душі не під силу нам обом.
Думки хаотично розбігаються в моїй голові, плутаються спогади та емоції. Я згадую як мені розповідали про тебе, ще в ті часи, коли за моєю спиною не було трьох літніх місяців. Згадую як я був не більш ніж малим хлопчиськом, що постійно забував про опіки на руках, які слугували доказом моїх старань стати тим, кого любить сонце.
Тоді я вперше познайомився з іншими, подібними до мене богами. Познайомився з тими, хто дарує людству свіжі врожаї чи всипає листям дороги.
Однак того дня я не зустрів тебе, не відчув холоду твоєї шкіри і не пройшовся крижаними струмками твоїх долин. Лише при згадці твого імені, обличчя будь-кого ставало гротескною гримасою, а в очах, під маскою відрази, ховалася тривога.
Мене вчили тебе боятися, зневажати і уникати за будь-якої можливості. Я чув про тебе купу історій – одна гірше іншої.
Кажуть, що до твоєї сніжної котловина тікають чорти та грішники. Кажуть, що кривавий слід, який вони залишають, змивається разом з талим снігом, а бруд їх душі вкривається інієм, який допомагає приховати всі пороки.
Ходять чутки, що якщо не догодиш тобі, то лютий мороз обпече легені винуватця та поховає під шарами льоду його серце, допоки все тепло не залишить виснажене тіло.
Чи вірив я коли-небудь цим чуткам? Не зможу чітко відповісти. Такі питання викликають у мене гіркий сміх і нагадують про безжалісну спеку пустель, палаючі ліси та власну тугу, що вогняним птахом ховається в моїй тіні.
Ніхто з тих кому належать сезони не відрізняється невинністю. Заметіль приносить людям купу горя, але й палючий жар стає причиною не менш руйнівних втрат. Кожен з нас несе на своїх плечах вантаж глибокого жалю.
Який твій найбільший гріх? А найбільша яка твоя втрата?
Втома в моїх кістках покинула мене, коли я тебе побачив.
Чи покине страх твої очі, коли ти відчуєш на собі мою турботу?