Work Text:
це обличчя у дзеркалі. хочу роздерти його в кров, доки нічого не лишиться. обличчя монстра. мого батька. моє прокляття.
холодний піт на лобі блищить при слабкому світлі лампочки. я так ненавиджу його. ненавиджу ненавиджу ненавиджу. вода крапає, відгукується ехом в голові. хапаюся за волосся рукою, стискаю щосили доки не відчую біль.
скоро… скоро я змушу його відповісти за його гріхи. за моє існування.
вона завжди казала що я на нього схожий. у всьому. як дві краплі води. і била за це. а потім плакала та обіймала зі словами “синочку пробач, пробач”.
я знайду його. знаю як він виглядає. достатньо лише поглянути у дзеркало. ненавиджу НЕНАВИДЖУ.
звук розбиття скла.
різкий біль в руці, дзеркало тріскається, осколки розлітаються по раковині та плитці з краплями моєї крові.
байдуже. так байдуже. все що я хочу зараз - це його мук, його смерті. пройду крізь весь біль, якщо це потрібно для того, аби знайти його… щоб змусити його відповісти.
я буду його катом. смертю. я йду за тобою, Калігура.
***
я знайшов його. нарешті. нарешті цей покидьок в моїх руках. він їхав потягом на Прегевіль. я купив квиток теж. не знаю чому він їде саме туди, але байдуже. просто байдуже. він тут, перед моїми очима. достатньо лише підійти та торкнутись його. так близько. але я сиджу, змушую себе не робити зайвих рухів.
серце болить, як швидко б'ється. руки трясуться. мокрі від поту. не можу перестати їх витирати об штани. здається він мене не помітив. бляха, не дивись на нього, не дивись. ще не час. тут інші пасажири. ти не можеш видати себе.
я уявляв його інакше. те фото, що вона мені показувала… там він молодий. я схожий на нього. хочу назавжди стерти його посмішку.
ні. тихо. ти повинен помститися так, щоб ніхто не бачив. тут інші пасажири. треба почекати коли потяг приїде в Прегевіль.
я би задушив його… але швидше буде перерізати горло. стискаю в кишені маленький ніж.
***
дивний сон від якого я прокинувся спітнілий. холодно. виявляється потяг вже зупинився… і пустував. ні ні ні, куди він дівся?
я кинувся назовні, і всі ті пасажири витріщились на мене. довелося зупинитись та вислухати їх. назвати своє ім'я.
ніхто не розуміє що відбувається. здається всі бачили один і той самий сон.
я не питав куди пішов він. вони б щось запідозрили. я не хочу втягувати в це інших. довелося лише спитати, в якому напрямку саме місто. треба йти в ліс.
***
туман крізь. не бачу майже нічого. дерева та будівлі наче виникають з-під землі, виростають переді мною. чую ехо звуків від яких холод по шкірі. повітря вологе, пахне смертю та страхом. я бачив збожеволілих в селищі. кричали, дряпали собі обличчя, очі здирали з очниць. ледь не знудило. деякі з них напали на мене, довелося захищатись. тепер мій светр в крові. це прокляте місце. куди я в біса потрапив? що він бляха тут забув?
але я мушу йти далі. я мушу його знайти. він не міг піти далеко. він десь тут. я це відчуваю. я йтиму далі.
фестиваль терміна… не зараз. спочатку - він. а потім все інше.
***
повільно відчиняю двері в кімнату і бачу його. він лежить спиною до мене. на ліжку. здається, спить. моє серце ледь не вискакує крізь горло назовні, та я ковтаю, штовхаю назад.
тихо ступаю всередину та зачиняю двері. наближаюся та бачу трубу що лежить на тумбочці. спокуса розбити йому череп долає мене. хапаю та міцно стискаю її двома руками. змахую нею в повітря і… він кидається на мене, як шалений звір, валить з ніг та висмикує трубу. з мене зривається здавлений стогін. він сміється мені в обличчя, хапає за горло, притискає до підлоги своїм тілом. пальці стискаються, душать.
важкий покидьок.
“ти думав я сліпий ідіот? думав я не помічу твоїх поглядів? думав не побачу як ти йшов за мною на станції? скажи, хто тебе найняв?!” він ледь не бризкає слиною коли гарчить.
“кажи! і можливо я не виб’ю з тебе все лайно цією трубою, хлопче!”
я вперто мовчу, лише витріщаюсь. в його очах зростає здивування, коли розуміння доходить до нього. він придивляється до мого обличчя.
“ооо? а я то думаю на кого ти схожий… а ти схожий на мене. ця родимка… ніс… погляд. хехехе, я не очікував що хтось з цих повій лишить дитину живою.”
він притискає кінчик труби до моєї щоки. холодна сталь невдовзі стає болюче пекучою від тиску.
“мушу визнати - з тебе вийшов гарненький син, весь в мене. а ось колір волосся як у тієї повії… пригадую її. шкода, що не вийшло теплішої зустрічі з тобою. ти зовсім не поважаєш свого батька. навіть не боїшся. а вартувало б. тепер подивися куди це тебе привело. і на що ти розраховував, звірятко?”
“ти мені не батько!!” гарчу на нього та сіпаюсь в спробі вирватись. в голові миттєво дзвенить, а з легень виходить повітря, коли в щоку прилітає удар сталі, відкидаючи моє обличчя вбік. у роті присмак крові.
“справді? не батько? значить ти хочеш помститися за свою жалюгідну долю?” Калігура скалить зуби, його очі із хворим блиском оглядають моє обличчя, тіло.
він стискає моє горло сильніше, так, що я ледь можу дихати.
“шкода псувати таке гарне личко. думаю, я можу спочатку розважитись з тобою, перш ніж вбити. хоч якась користь з тебе буде.”
я відчуваю холод що розливається по тілу. Калігура встає, ривком піднімає мене за горло, а потім кидає на стіл так, що біль стріляє в спину. я стогну від болю, паморочиться, серце калатає. не встигаю отямитись, як він знов хапає мене, тільки щоб розвернути та притиснути мою голову до столу.
шумно видихаю, бо він притискається ззаду, так, щоб я відчув, наскільки він твердий.
огидний, потворний.
мені страшно. тіло тремтить і я намагаюся вирватись, але він хапає мене за волосся та б'є об стіл лобом. в голові знов дзвенить.
“якщо будеш смикатись я зроблю гірше. тож краще не дьоргайся і дай мені з тобою розважитись,” він погрозливо шипить у вухо, важко дихає, стискає моє волосся. “ну? ти мене зрозумів, хлопче?”
неохоче киваю, ледь не задихаюсь. ні, я не можу дозволити йому зробити це зі мною. я мушу помститися, я не слабкий, я…
він різко стягує з мене штани разом з трусами вниз, проводить руками по талії і стегнам, щоб схопити за сідниці і боляче стиснути, вирвавши з мене ще один шумний видих.
“такий худий. і це ти зібрався вбити мене? ти справді псих якщо вірив що в тебе вийде.”
він сміється коротко, сухо, невесело. я зиркаю на нього через плече, бачу хворий блиск в його очах. садистський, збочений погляд.
потім згадую, що ніж у мене в кишені. а штани вже спущені. кусаю губу, ледь не крові. ідіот! чому я раніше про це не згадав?
чую як він кидає трубу на підлогу, а потім розстібає свої штани. мене прошибає на холодний піт, коли я відчуваю гарячу, тверду та пульсуючу плоть, що притискалась до моєї дупи. терлась між сідниць. відчуття провокують мої коліна підкоситись. думки вилетіли з моєї голови.
“бляха, ніколи б не подумав що ти доведеш мене до такого. хммм…”
він нахилився та провів носом по моїй шиї, вдихаючи запах.
“я покажу тобі твоє місце. якщо будеш хорошим хлопчиком, можливо я не вб'ю тебе, а просто прив’яжу і залишу тут,” він проводить мерзотно вологим язиком по моїй шиї, а потім по вуху, залишає цілунок під ним. я тремчу, і мій шлунок крутить. моє обличчя горить, а в животі крутиться колюча грудка.
“с-стій! я хочу в туалет” виривається з мене.
Калігура лише сміється.
“думаєш я повірю в це? такий наївний!” він хапає мої зап'ястки однією рукою, притискає їх до столу, стискає до відчуття слідів його пальців на шкірі. я навіть не підозрював що він настільки сильний.
“тепер стули пельку. єдині звуки які я би хотів чути з твого ротика це крики і стогони.”
і тоді я почув як він плюнув на свою руку, перш ніж почати розмазувати це між моїх сідниць, залишаючи холодне мокре відчуття. гарячий кінчик ткнувся туди, а потім я здригнувся. він швидко увійшов, і крик вирвався з мене разом зі сльозами. різкий біль вибухає всередині, поки мій власний батько, цей покидьок, цей монстр, штовхає свій товстий член все далі і далі.
все що я можу це ридати, ненавидячи його, ненавидячи себе за власну дурість та слабкість, ненавидячи матір за те, що вона не вбила мене ще тоді, коли я народився.
“бля… ти такий тугий,” гарчить він, я продовжує штовхати, так, що у мене перед очима посипались зірки від пульсуючого болю.
“розслабся. я впевнений ти як ця шльондра - спочатку тобі боляче та не подобається, а потім ти стогнатимеш піді мною як сучка в тічці,” Калігура хапає мене за волосся іншою рукою, смикає мою голову назад, і я з болісним стогоном відчуваю, як він входить в мене повністю.
“н-ні… я ненавиджу тебе… ненавиджу…” я хочу кричати, хочу гарчати на нього, але все що з мене виривається це жалюгідне скиглення та плач. задихаюся. намагаюся відштовхнути його від себе, але він лише сміється і лягає на мене, давить вниз на стіл, що скрипить від ваги та рухів.
“скоро ти мене любитимеш. зрештою це єдина любов, яку я можу тобі дати, звірятко моє,” він шепоче у вухо та облизує його, рухається стегнами вперед-назад, і я відчуваю кожен сантиметр його довбаного члена.
з кожним поштовхом біль пульсує, заповнює моє тіло. ні, ні, як я дійшов до такого? чому я дозволяю йому це робити?.. чому я такий слабкий…
біль. жар його тіла. мій шлунок крутить, а голова паморочиться. я не можу придумати жодного плану. я не можу нічого зробити. а він трахає мене, і стогне. він насолоджується думкою, що трахає власного сина.
я… я більше не можу. я не хочу це відчувати. я не хочу…
заплющую очі. вже не помічаю власних болісних стогонів. звуки віддаляються, відчуття німіють.
здається пройшла ціла вічність як щось гаряче розливається всередині мене і я розумію, по руках Калігури, що стискають мої стегна - він закінчив.
невже… невже? він… я…
він відступає від мене, возиться зі своїми штанами.
я не можу ворухнутись. я лежу на цьому столі та дивлюся в ніщо. він щось говорить та я не чую. де я? хто я? що зі мною?..
випрямляюся як наче хтось керує мною, підтягую свої штани тремтячими руками, застібаю. все всередині болить, ноги ледь тримають мене. наче я - це не я. наче це тіло чуже та не належить мені. я повертаюся обличчям до Калігури, і він посміхається на моє становище. він переміг. він знищив мене, і він в біса пишається цим. в його очах вираз насолоди. він штовхає мене в груди назад на стіл і я сідаю, стискаю зуби від різкого болю в дупі.
“може ти і схожий на мене… але ти прямо як твоя матір - повія, яку я можу трахати так, як хочу. і мене ніхто не зупинить,” він скалиться та цілує мене, прямо в губи, і мої очі розширюються від огиди та шоку, що змушують моє тіло скам’яніти.
лише на мить.
я кусаю його губу, до смаку крові в роті. він стогне від болю, а потім скрикує як звір та відсахується від мене. з його плеча стирчить руків'я ножа, який я знайшов в своїй кишені. кров заплямовує його рукав білого піджака.
я дивлюся на нього, в голові пусто. я бачу тільки його, і як його обличчя стає диявольськи озлобленим та спотвореним.
“ах ти сучий син!” він кидається на мене, щоб кинути на підлогу. в голові біль, і Калігура сідає на мою талію, його руки хапають мене за горло та стискають… стискають… і стискають…
я посміхаюся, образ Калігури стає темним, розмитим… не можу дихати... не можу…
раптовий потік повітря поступає в легені, дихаю як викинута на берег риба.
“буде не цікаво тебе вбити одразу,” бурчить він, хапаючи мене за обличчя знизу та стискаючи щоки. він струшує мою голову, змушує дивитись на нього. “але якщо я тебе ще раз побачу… я не буду вже таким милосердним,” він дивиться на мене з дивною сумішшю емоцій яких я не можу прочитати.
мовчу. мені нема чого сказати. я не маю сил навіть вбити його. моє тіло відмовляється слухатись мене. він тцькає перш ніж злізти.
“ти справді псих… але мені сподобалось трахати тебе,” мерзотно вискаливши зуби, він легенько пхає мене ногою в бік. “на відміну від мене ти не виживеш,” його голос хрипкий. “що ж, я завжди пам'ятатиму твою тугу дупу. ти залишив в цьому плані хороше враження,” він сухо та беземоційно хихоче, перш ніж покинути цю кімнату, забравши з собою мій ніж… і частину мене.
за ці години сталося стільки всього. вогонь, який змушував мене йти за Калігурою, ненависть - все це минуло. розчинилось. я лежав на підлозі кімнати як розбита лялька. зсередини лише пустота. розум розкиданий осколками.
я закриваю очі, бажаючи лише забуття. та я чую чиїсь кроки в коридорі, що наближаються до дверей.