Work Text:
Човен січе навпіл бурштинові вечірні хвилі, риба сплескується, б'ється об воду, стає здобиччю для бакланів.
Стає здобиччю для Сукуни.
Він тягне на себе повні тенета, сипле рибу на дно човна. Той хитається, переповнений виловом. Риба тріпається, намагається вислизнути із пастки. Хоче жити.
Сукуна відганяє набридливих чайок, що намагаються вкрасти його здобич.
Сукуна також хоче жити.
Для цього потрібно їсти.
Їсти
Коли він прокидається, ранок смакує розчаруванням – їдким шлунковим соком і жовчю. Він до біса голодний.
Поза снами давно вже нема ні бурштинових, ні бірюзових хвиль, все сіре і мертве після неврожайного хворого літа.
Море, що годувало його все життя, таке ж мертве, як все навколо. Таке ж голодне. Сукуна щодня бореться з ним за життя.
Життя – це та дрібна, така ж напівжива, як люди навколо, риба, що ледь борсається у сітках. Якщо така взагалі до них потрапляє – день вдалий.
Але Сукуна щовечора виходить у море, заради того мізерного улову, що він має.
Бо він не втратив жаги до життя.
Люди навколо вмирають, і не те щоб Сукуні не було байдуже до чужих мертвих дітей, але він допускає, що рано чи пізно теж може померти.
І взагалі: йому просто. дуже. хочеться. їсти.
Коли під час чергової риболовлі він чує спів у вечірніх сутінках відкритих вод, він дозволяє собі думку, що океан нарешті милостивий до нього. Бо це більш легка і приємна смерть, ніж від голоду.
Але сирена, чомусь, не вбиває його. Зникає у глибині океану, залишаючи зачарованого співом Сукуну майже без тями. Лише дивом його човен відносить до берега, а не далі у море.
В цей день він лишається голодним.
Він повертається туди рибалити знову. Із цікавості. Та більше не чує ваблячих співів. Бачить лиш магічне мерехтіння луски там, де подекуди сплескується вода.
Це входить у звичку.
Іноді сирена плутає тенета, іноді — заганяє в них рибу. Не дуже щедро, Сукуна все ще голодний.
В одну із рибалок, коли сирена вирішує знов поглумилися з нього, плутаючи тенета, Сукуна має наміру їй поступатися, тож вони тягнуть їх кожен у свої боки.
Поки човен не перекидається.
Сукуна опиняється під водою, заплутаний у своїх же сітях.
Вони вперше стикаються лицем до лиця. І Сукуна вражений, розглядаючи привабливе чоловіче тіло у переливах світла, що відбивається від хвиль на поверхні, зябра що роздуваються на його шиї, його нелюдські очі.
Він не готовий сконати отак, із цим образом на очах, проте всі намагання виплутатись із тенет приводять тільки до того, що він плутається тільки більше
Кисню не вистачає, йому нема коли слідкувати чим зайнятий сирена, але його гнучке тіло, що кружляє навколо, нагадує Сукуні кільця змії, що стискаються прямо на шиї.
Він приходить до тями на березі, все ще заплутаний у сітках, проте живий.
Човен лежить поруч, пустий, без улову і снастей.
Сукуна не може не злитися, після того, як йому доводиться витратити кілька днів, щоб виготовити деякі з них.
Кілька дуже голодних днів.
Але сирена після цього стає більш поблажливим.
В першу ж рибалку після повернення Сукуна отримує у свої тенета рибину, загнану ним. Це виглядає як вибачення.
Між ними триває хитке перемир'я, що порушується нудьгою Сатору.
Сукуна знає його ім'я, бо дає його сам.
Їх важко назвати друзями. Їх важко назвати знайомими. Вони лишень співіснують, наче дика тварина з людиною.
Сукуна не має наміру приручити його, чи щось таке. Він насолоджується, коли їх симбіоз приносить чому трохи їжі. Він насолоджується, коли Сатору співає своєю нелюдською мовою. Хоча й в такі дні Сукна завжди лишається без улову.
Бо цей спів завжди лишає його без свідомості, коли пісня добігає кінця.
Ці співи — як залицяння риби вудильника. Сукуні не подобається бути здобиччю, хоч небезпека й заводить його.
Тож він злиться.
Коли лишається без вечері, коли прудкий хвіст Сатору б'є хлипкий човен, погрожуючи його перекинути. Коли рве тенета. Коли розлякує рибу.
Коли їсть рибу, виринувши на поверхню.
Його гострі зуби роздирають риб'ячу шкіру, вгризаються крізь луску. Сукуна дивиться як кров, що тече підборіддям Сатору розчиняється у воді.
Він не просто харчується. Він знущається, бо робить це виринувши на поверхню й дивлячись в очі Сукуни.
Шлунок Сукуни неприємно зводить, а голова паморочиться від голоду.
В такі моменти Сукуна ненавидить.
Його роздратування сягає піка, коли Сатору знову вирішує погратися із тенетами.
Перш ніж відправитися на риболовлю Сукуні доводиться допомагати перенести тіло чергового померлого від знемоги.
Якийсь час він дивиться, як спалюють труп. Людське тіло горить, ще свіже. І Сукуні важко втримати слину від запаху м'яса, що смажиться.
"Яке марнотратство", — думає він, коли вже пізніше закидає тенета у човен.
Цей запах стоїть у ніздрях Сукуни навіть посеред моря, навіть коли запах диму розсіюється з його одягу.
Сатору з'являється, як зазвичай, наче із засідки.
Швидко стає очевидним, що він у грайливому настрої. Від того, як він кружляє навколо човна, у Сукуни паморочиться в голові.
Риба тікає далі із цього імпровізованого виру й Сукуна розуміє, що це буде ще один дуже голодний день.
Він злиться.
Боги, він ще ніколи не був такий злий.
На цей раз, коли Сатору тягне тенета, він не збирається повторювати минулої помилки і поступатися.
Тож Сатору не вдається перекинути човен, чи витягти з нього Сукуну.
Це важка сутичка, що триває, здається, годинами.
Сукуна виходить із неї переможцем.
Не силою, але хитрістю, коли йому вдається заплутати хвіст Сатору в тенетах.
Вони мало не перекидають човен, коли Сукуна затягує його тіло всередину.
Воно займає майже всю площу човна. Сатору пручається і Сукуні доводиться притискати його до дна, водночас намагаючись не потрапити під удари хвоста.
Сукуні щастить тільки через його кремезну статуру. Йому вдається стримати Сатору, який заливається під його тілом, тільки схопивши за руки і осідлавши.
Той в'ється під ним як вугор, сильний й слизький. Руки впиваються в його м'язи, у намаганні утримати.
Для Сукуни, який щодня бачить тільки знесилених односільчан із загостреними рисами лиць, і очима на викаті через схудлі обличчя, тіло Сатору незвичне.
В його ніздрях все ще стоїть підсолодкуватий запах свіжого м'яса.
Сатору ще намагається вибратись із його хвату. Намагається задіяти спів, та збите дихання псує його магію.
Сукуна відчуває збудження від його голосу, але над поверхнею він не має тих чарів, що змушують Сукуну втрачати свідомість.
Спів лине із тіла Сатору, його грудна клітина вібрує, звук виходить із зябер.
Перш ніж впитися зубами у горло поміж цих самих зябер, Сукуна бачить його ошелешений погляд.
Він — людина, що стала здобиччю. Хижак, що перетворився на їжу.
Кров хлине у рота Сукуни, ледь тепла. Він ковтає її з тою ж жагою, що й моряк, провівши кілька днів без води в морі — п'є море, знаючи, що це смерть.
Сукуна п'є аби жити.
Тіло Сатору під ним здригається, чи то від болю, чи то від жаху.
Але Сукуна лише міцніше стискає його стегнами.
Риба — є риба. Сукуна упевнений, що Сатору пірне у воду навіть будучи випатраним.
Сукуна вгризається в шию Сатору сильніше. М'язи рвуться під натиском ікол, кров ще тече, але Сукуні здається, що він відчуває, Сатору — як риба на смак.
Сукуна марить від голоду і жаги. Його шлунок тремтить від задоволення, його кров кипить від адреналіну, його кров вже давно прилила до члена від близькості звабливого тіла Сатору і його хвоста, що вже слабше звивається між стегон Сукуни.
Сукуна штовхається в нього, посеред ложбини між м'язами.
Він кінчає, коли розуміє, що переміг. Щойно тіло Сатору слабне під ним, перестаючи пручатись.
Сукуна настільки ж знесилений їхньою сутичкою, настільки й наповнений нею.
Він втрачає свідомість, вперше за довгі місяці не відчуваючи голоду.
Ситим.
Він дрейфує між сном та реальністю. Марить багаттям, що гріє шкіру. Від нього жарко, та Сукуна тулиться ближче, чатуючи біля цеглин, на яких смажиться м'ясо.
Ковтає слину, в очікуванні, поки воно приготується.
Він прокидається від скриків чайок, зляканих ударом човна в прибережні скелі.
Він прокидається, розуміючи, що багаття — лише полуденне сонце, що піднялося високо в небо і напекло йому голову.
Він прокидається, розуміючи, що один у човні.
І цей острів йому незнайомий.