Work Text:
“Джію, мені боляче…”
Джію впускає тарілку з рук (щойно мила посуд).
“Джію, допоможи!”
Джію закриває обличчя руками, а тоді сідає на підлогу і починає поглажувати свої плечі.
Це сталося кілька років тому, а її досі накриває. Тихенько плаче і гойдається, продовжує поглажувати плечі. Жахливо, просто жахливо.
Джію бачить тільки червоний колір. На руках, відчуває на обличчі, свербіж через просякнутий цим червоним одяг. Кров. Що належить Суа.
У той самий момент Суа була бліда, налякана, її туш потекла брудом на щоках. Вона розмазувала власну кров по своєму обличчю, намагаючись витерти туш (ніби це було важливо). Джію тоді намагалася затиснути колоту рану на животі Суа і тремтячими руками дзвонила у швидку. Її серце калатало, голос постійно зривався на всхлипи, слова плуталися, тож операторка роздратовано ставила уточнюючі запитання, намагаючись вибити адресу того дурного андеграундного клуба.
— Джію, мені боляче. Я більше не можу, — голос Суа звучав зовсім знесилено. Вона була вкрита холодним липким потом і тремтіла.
— Кицику, треба трохи почекати, — Джію притуляє свої закривавлені руки до рота, витирає сльози з щік, розносячи кров Суа по всьому своєму обличчю. Її подол її сукні вже повністю просякнутий кров’ю.
В приміщення зайшли фельдшери, завантажили Суа на ноші та понесли до машини швидкої.
— Я поїду з вами.
Наступні години очікування у приймальні госпіталю здавалися мукою, Джію уривчасто дихала, поки серце калатало як ненормальне, з динаміку тихенько грала класична музика. Твердою ходою з коридору вийшов лікар. Його лице було напружене, кутики рота опущені. Щось точно не так.
— Вона пішла.
Джію затулила рукою рота, намагаючись стишити ридання. Уламки тарілки кололи босі ноги, на плечах залишилися червоні сліди від нігтів. Мабуть, вона ніколи не зцілиться.