Work Text:
За вікном падали останні жовті листки, але торкнутися землі вони не встигали. Вітер підхоплював їх і відправляв в невідомому напрямку. Певно, на вулиці зараз прохолодно. Воно й не дивно. Останні дні осені, а тому погода завжди така, трошки неприємна з вічною похмурістю, вітром та дощем, який скоро може перетворитися на сніг. Але старого чоловіка це мало хвилює. Скоріш за все це його останні дні життя. Тож йому байдуже, що там відбувається на вулиці.
Якби хтось зайшов у зимній сад, він би побачив блідого, втомленого чоловіка. Можна було б подумати, що то чийсь дідусь, який заблукав серед білих троянд і просто сів відпочити на лавці. Але це місце ретельно охороняють, аби злочинець не втік. Не те, щоб він збирався.
Коріолан Сноу прийняв свою поразку. Чи жалкував він про щось у своєму житті? Звісно. Можливо, якби він вбив Катніс Евердін, ще під час її перших ігор, все б було б по-іншому. Можливо, варто було більше думати про Койн, яка виявилась не такою простою жінкою. Можливо, треба було кожного року підсилювати власні війська. Можливо треба було знищити усе, що могло б нагадати про неї. Було так багато перемінних, які він не врахував, але який зараз був у цьому сенс? Йому залишається жити декілька діб, а потім привселюдна страта.
То про що думає колишній президент? Про втрату влади, до якої він так довго та старанно йшов. Він знищував кожного, хто ставав на його шляху. Він труїв усіх, хто міг стати загрозою. А цього разу знищили президента. І хто? Хитра жінка з Тринадцятого Округу? Смішно, що він недооцінив свою супротивницю.
То про що думає колишній диктатор? Про поразку, яку він відтягував, як міг. О, він навіть був готовий заявити про власну капітуляцію, аби хоч трохи покращити своє становище. Хто ж знав, про бомби, що взриваються двічі? Хто повірить, що це був не його план? Можливо, та єдина людина, з якою в нього договір не брехати? Катніс Евердін, звісно ж, наврядчи повірить, що це не він вбив стільки безневинних людей.
А про що думає Коріолан? Про Люсі Ґрей Берд. Звісно ж. Як він може не думати про привида, який завжди ховається в його тіні, який завжди поруч та який завжди шепоче дурощі на вухо. Він навчився ігнорувати її присутність, але зараз... Зараз немає сенсу.
Він зробив колосальну роботу, аби знизити кожну згадку про Десяті Голодні Ігри, де він був ментором, де він хитрив, де він витяг з Арени дівчисько, яке потім від нього втекло. Але після її яскравої сукні, мода Капітолію змінилась. Тож кожного разу виходячи на вулицю, він бачив яскраві фарби та її привид. Вона посміхалась та кружляла поміж людей. Здавалось, що вона була однією з них, що вона була реальною, а не вигадкою в його голові. Але поки це було в Капітолії... Це було контрольовано. Моду можна змінити. І Люсі Ґрей Берд зникне з вулиць. Хоча вона все ще залишається в його голові.
Коріолан чекав, коли на Арену, від Дванадцятого Округу приїде таке ж зухвале дівчисько, яке буде танцювати, співати та привертати до себе увагу. Чекав так довго, що коли вона з'явилась, не зміг вчасно знищити. Це його найбільша помилка. Катніс Евердін була живим нагадуванням, що його старання виявились марними. Пісні Люсі Ґрей Берд все ще жили, їх співали в Дванадцятому Округу, а потім і по всьому Панему.
Це дратувало. Він так багато зробив, аби ніхто не пам'ятав це дурне зухвале дівчисько, яка захопила його розум і все ще міцно тримала у своїх руках. І все це зруйнували 74 Голодні Ігри. Можливо, він мав би непомітно для всіх знищити Дванадцятий Округ і тоді жодна жива душа (окрім нього), не згадувала б про Люсі Ґрей Берд. Можливо, тоді б він точно знав, що вона мертва.
Але Коріолан впевнений, вона жива. Вона живе десь у лісах, а може й в тому клятому знищеному Дванадцятому Округу і сміється з нього та з його програшу. Вона кожного разу шепоче на вухо, що варто було тікати разом з нею і все життя було б інакшим, десь там, далеко від Панему. Але це маячня. Він прожив прекрасне життя, він побудував кар'єру та зробив усе, аби Капітолій квіт, а Округи знали своє місце.
В лісах він був би ніким, як того й бажала Люсі Ґрей Берд. Вони б збирали ягоди, гриби, ловили б рибу. Вона б співала йому пісні, а він би закохано дивився і робив би усе, аби вона сяяла, навіть посеред бруду в якому б вони жили.
В Панемі він був Президентом Коріоланом Сноу, як це й пророчила Мадам Бабуся. Він був диктатором, він був тим, кого боялись, він був тим, хто побудував власну кар'єру на чужих головах. Він став таким, бо не хотів жити посеред бруду.
В зимовому саду не було жодної живої душі. Лише він та привид Люсі Ґрей Берд, що танцював між білими трояндами та співав пісню про мерця. Як іронічно. Він скоро помре і та, що його переслідує не перестає йому нагадувати про це.
Коріолан знає, що її тінь зникне разом із ним.
Але її пісні будуть жити, навіть після його смерті.
×The End×
×Grey Fury×