Work Text:
– Може знімеш костюм?
Він сидів на краю вузького ліжка. Тріпав жетон на шиї, задумливо усміхаючись. Тихе дзеленчання відволікало, як і відкриті ковніром розтягнутої футболки ключиці. Закинув ногу на ногу. Ще трохи, і Стрілець почне злитись.
– Я не розумію, що ти від мене хочеш.
– Зніми костюм.
У відповідь виходить лише злобливо видихнути. Скіф на це смішливо фиркає й скалить зуби. Продовжує крутити железяку у пальцях, виводячи ще сильніше. Тоненький ланцюжок небезпечно натягується, впиваючись до молодої шкіри.
По-хорошому, можна просто потягнути на себе. Потягнути, порвати й приструнити. По-хорошому, дати йому по єбалу у профілактичних цілях. Але, не дивлячись на злість, цього робити чомусь не хотілося.
– Що? Боїшся розкритися перед своїм єдиним соратником? - у напівтемряві зелені очі блискають чимось непроглядно гострим, - Соромишся?
– Замовкни.
Він нічого не робить. Продовжує стояти стовпом посеред кімнати, міцно стискаючи кулаки. В Скіфовому голосі вперше звучать до непритомства керівні нотки. Нотки, якими зазвичай користувався лише він сам. Не доріс ще, пиздюк, зі старшими тягатися. Але...
– Мені піти?
– Ні.
Жалібно, ледь не скавчить. Цю дурну гру зовсім не хочеться зупиняти. У животі до сорому гаряче тягне. І через що? Через награно строгий погляд? Через грубуваті пальці, крутящі жетон? Через красиві ноги, перекинуті одна через одну?
– Зніми костюм.
Знову. Він так легко не відчепиться, правда? Стрілець, важко видихнувши, смиренно підкоряється. Коли це почалося і наскільки довго продовжується? Декілька необережно кинутих поглядів, декілька кривих усмішок і міцно затиснутих на шиї рук. І все покотилося нескінченним колом, зовсім не збираючись закінчуватись. Не те, що він був проти.
Як тільки-но застібки починають тихо клацати, на його обличчі розквітає слабка усмішка, ледь помітна в одному кутку губ. Скіф ставить обидві ноги на підлогу й спирається на коліна, ледь-ледь піддаючись уперед. Немов щоб краще споглядати, як він роздягається. Сука.
– Добре справляєшся.
По спині легко стікає волога доріжка поту. Від важкості комбінезона, лишалося сподіватись. Зовсім не від міцного погляду, ковзаючого по тілу, зовсім не від хворобливої хіті у темних очах. Подобається, коли з тобою розмовляють, наче з шавкою?
Облизує сухі губи, як тільки-но він необережно скидає бронежилет на підлогу. Ледь-ледь жмуриться від задоволення, як тільки-но він стягує старий светр, лишаючись в одній футболці.
– Досить.
Тихий голос одразу ж відчувається ударом пліті по оголеній спині. Слухняно випрямляється і ледь видихає з-за міцно стиснутих зубів. Стоїть, немов не розстрілі, очікуючи на подальші вказівки.
І чому це почалося? Може, через те дивне порно, побачене десь у підлітковому віці? У пам'яті ніби закарбувався жадібний погляд спідлоба, розгублено прикушені губи й міцна рука на підборідді. Командуючий голос і стогони, більше схожі на скавчання пораненої тварини. Ні, маячня. Це все Скіф винен. Цілком і повністю.
Тягнеться за чимось у кишеню. В руках шелестить зелена обгортка з плюсиком. Ментолова цукерка. Підіймає задоволений погляд з-під напівопущених повік й повільно її розгортає. Вкладає собі на долоню й протягує її, пропонуючи:
– Встань на коліна.
– Ти серйозно? Я не...
Зеленувата цукерка приковує увагу й викликає у горлі незрозуміле шкрябання. Зелені очі дивляться дійсно...Суворо. Ну, а що йому лишається робити?
Принижено опуститися навколішки. Спертися долонями на підлогу й підповзти ближче. Навіть через тканину формених штанів відчувається холод від підлоги. Повзти боляче й неприємно. Але від Скіфа відчувається сильне тепло. Настільки сильне, що викликає легке тремтіння по всьому тілу.
А ще, від нього приємно пахне. Звичайним запахом юного тіла, легкими нотками господарського мила, бруду й збройного пороху. Хотілося облизати цього пиздюка зверху донизу.
– Візьми у рот.
О, він візьме. І не тільки цю йобану цукерку. Хоч і торкатися губами долоні у мозолях приємно просто до потемніння в очах. Солонуватий присмак шкіри одразу ж перекривається холоднуватим ментолом, що щокоче горло.
Юнак не відриває погляду, і він навіть не насмілюється відвести очей. Катає цукерку на язику, поки Скіф обережно-обережно торкається погано голених щік. Підхоплює під підборіддям, змушуючи підвести голову. Блядь.
Приємна прохолода огортає ротову порожнину, відганяючи придушуючий жар хоч трохи. Очі ковзають по обличчю, немов торкаючись. Слідкують, рухається язик у роті. Як легенько сіпається кадик. Міцно зціплені пальці неочікувано вологіють. Невже нервує? Малий чмошнік, куди йому...
– Виплюнь.
Він слухняно підкоряється й випускає слиняву цукерку з рота на одразу ж протягнуту долоню. Дихати важко. Серце настільки гучно гупає у вухах, що він не чує своїх же хриплих видихів та вдихів. Але вже Скіф охоплює сухими губами цукерку й задоволено жмуриться, сука така.
Хочеться торкнутися його губ. Поцілувати жадібно, потягнути на себе, й, бажано, довго-довго не відпускати. Але дозволу він не дає, тому...
Зате, ширше розсуває коліна й впирає долоні у ліжко. Припіднімає брови й усміхається. Футболка зовсім легко задирається, оголюючи підтягнутий, такий звабливий живіт. А ноги, боже...Хто з них тут ще хвойда?
– Чого так дивишся? Немов не знаєш що робити.
Дійсно. Руки злегка подригують, поки він розстібає ремінь з важкою пряжкою. Давно вже обіцяв щось з ним зробити "цікавеньке" і, схоже, ніяк нічого не міг придумати. Він зовсім би не був проти, якби його придушили. Або, як дивишся на перспективу бути відпизженим? Це точно буде боляче, в армійських ременях зазвичай піздець які важкі пряжки. Ну й добре, якщо буде боляче.
Поводився так впевнено, а у самого стоїть, як у малолітки. Від чого? Цукерку, бачте, з руки з'їли? Не смішить. Тяжкий видих крізь зуби неймовірно ласкає вуха, як і міцно зажмурені очі. Як і вскинута голова та тріпочучі від різкого дихання груди.
Скіф любив, коли все було слиняво й повільно. Чому, власне, лишній раз його не порадувати? Від цукерки, певне, має лишитися холодящий відбиток, тому він і напускає слини, скільки може. Заковтує настільки глибоко, що одразу ж зриває з чужих губ жалісний стогін.
Вони, насправді, керували один одним, постійно й безупинно. По-різному, може, але яка різниця? Скіф був готовий вбити кожного, на кого тільки вкаже Стрілець. А Стрілець...Дозволяв себе принижувати, і сам отримував від цього задоволення. Дозволяв тягнути до себе ближче, аби почати давитися й ледь не захлинатися власною слиною.
Як тільки-но він зводить погляд, намагаючись зморгнути сльози, одразу зустрічається з чужими очима. Очима з хтивою, сіруватою заволокою, що ледь-ледь трималися у свідомості. Цукерка на зубах хрустить надто гучно, а Скіф вперше відстороняє його сам, навіть не кінчивши.
Згрібає за ковнір футболки й тягне на себе, жадібно цілуючи. Вилизує рота з присмаком самого себе й цієї йобаної ментолової цукерки. Від цього стає зовсім дурно, зовсім.
І від того, що він відкидається спиною на ліжко, в черговий раз розтуляючи коліна, немов у запрошувальному жесті. І від того, що тягне хриплим від збудження голосу йобане:
– Молодець.