Work Text:
– Ти забрав у мене найдорожче, – заявив Чарльз.
– То може варто було за це поборотися? – Ерік, очевидно, не збирався пасти задніх в цій суперечці. Логан закатив очі, прекрасно знаючи, чим на його памʼяті закінчувались їх конфлікти.
– Хочеш битися? Давай битися! – підскочив Ксавʼє.
– Посідайте! – нарешті не витримав Логан, але як завжди його ніхто не чув, здається, вони в такі моменти навіть один одного не чули.
– Нехай, – кинув йому Ерік через плече і теж встав. – Ну, давай, – звернувся він до Чарльза, який миттєво підскочив ще ближче, схопивши Еріка за комір рубашки.
– Ти покинув мене! Забрав її і покинув мене! – в голосі Ксавʼє було повно відчаю і навіть закамʼяніле серце Логана не здатне було витримати цього. Раніше він тільки чув розповіді про те, в якій депресії був професор в роки, коли Еріка не було поруч, але чути і бачити – кардинально різні речі.
– Хей, дівчата, гальмуйте, – крикнув він дещо гучніше за Чарльза, щоб в цей раз вже точно бути почутим, – річниця вашого весілля була місяць тому, ви проґавили свій час на ритуальні танці, – бовкнув він перше, що прийшло в голову, вже пізно розуміючи, що саме сказав.
– Що? – запитали Ксавʼє та Леншерр в один голос, звертаючи на нього увагу.
– Чорт забирай, це ж станеться тільки через десять років, – Логан знову сказав вголос те, що мав лишити в голові.
– Що? – ще гучніше перепитали в нього одночасно два голоси.
– Посідайте, – кинув Логан, піднісши до губ стакан зі скотчем, сподіваючись хоч таким чином перекрити потік фактів їхнього майбутнього, що сипались з його рота.
– Ти сам це вигадав? Вийняткова нісенітниця, – констатував Ерік, вже запізно помічаючи вираз обличчя Чарльза.
– Ти справді так вважаєш? – з дивною інтонацією в голосі спитав Еріка Чарльз і поспішив в кабіну літака, закриваючи за собою двері.
– Ти завжди був козлом, – сказав Логан Ерікові. Йому було прикро за професора.
– Тому він вийде за мене через десять років? – з ноткою іронії перепитав Ерік і Логан зрозумів, що навідміну від Чарльза, Леншерр не повірив його словам.
– Ну після твоїх слів я сумніваюсь що це взагалі тепер станеться.
Логан тривалий час жив в маєтку Ксавʼє і весь цей час спостерігав за ними двома. Звичайно, його Чарльз та Ерік були на багато років старші, мудріші, але це не виключало драми з їхнього життя. Ці двоє встигли одружитися під час нетривалого перемирʼя з вісімдесят третього по вісімдесят четвертий рік, але потім не розмовляли один з одним аж до девʼяносто другого. Та, здається, такому коханню все ні по чому. Логан теж хотів мати настільки сильний зв’язок хоч з однією живою душею.
З роками Чарльз та Ерік стали більше цінувати моменти, коли вони все ж стоять на одному боці, відкинувши всі оці свої рольові ігри, в яких всі всіх покинули, але ситуація зазнала змін лише в останні тридцять років.
***
По прибуттю до Парижу вони залишили речі в готелі і не змовляючись направились в найближчий бар. Хоч це місце і називалось баром, воно було подобою нічного клубу. Приглушене світло, гарні коктейлі та шоти, які грубо контрастували з тумблерами міцних напоїв, що подавались барменами, в центрі зали був танцпол, на якому кілька людей рухалися в такт музиці, віддаючись її ритму, поки мозок пригнічується дією алкоголю. Місць для сидіння було вдосталь, хоч більшість із них була надто слабко освітлена прожекторами, що додавало інтимності окремим напіввідкритим кабінкам і, в певній мірі, приватності. Біля бару було порожньо. Час від часу до стійки підходили відвідувачі щоб зробити замовлення і потім розчинитись з келихом в танцюючому натовпі, або зникнути з поля зору оточуючих, вмощуючись на одному з диванчиків.
Вони втрьох, відверто нехтуючи місцевими «правилами», зайняли місця біля барної стійки, замовивши скотч. Коли перші келихи спорожніли, завʼязалось щось накшталт лінивої бесіди про види алкоголю і їх смак. Логан був тим, хто старався підтримувати діалог, Ерік та Чарльз навпаки ж, відповідали лише заради чемності.
– Я читав, що при подорожі в часі, той хто подорожує, має слідувати певним правилам, – раптово заговорив Чарльз.
– Ну, мене просили лише знайти вас обох і думати про хороше, – відповів Логан, перехиляючи залишки скотчу і гучно ставлячи порожній келих на барну стійку, ніби даючи команду повторити.
– Дещо несумісні речі, – хмикнув Ерік.
– Тобі видніше, це ж саме ти мене сюди відправив, – агресивно огризнувся Логан, – ви обидва.
– Так, це зрозуміло, – мʼяко втрутився Чарльз, перебиваючи неприємну перепалку, що насувалася. – Мене більше цікавить те, що можеш, а чого не можеш ти нам розповісти про майбутнє, не загалом світове, а наше.
– Про ваше майбутнє я вже примудрився ляпнути зайвого, – гірко всміхнувся Джеймс, – і насправді я думаю, що краще не говорити нічого, аби несвідомо не наробити біди, бо я сюди прибув саме виправляти старі помилки, а не допускатися нових.
– Повністю згоден, – Чарльз щиро посміхнувся, мабуть алкоголь почав на нього діяти, румʼянячи щоки.
– Чи можу я пригостити джентельмена? – донеслося до них і три пари очей втупились в того, з чиїх вуст щойно злетіли ці слова. Хлопець був приблизно Чарльзового віку, на голову вищим за телепата, мав біляве, ідеально вкладене волосся, гострі риси обличчя і сірі, майже безколірні, очі. Хлопець дивився ними на Чарльза, ніяково посміхаючись.
– Чому ж ні? – весело спитав Ксавʼє. – Я Чарльз, Чарльз Ксавʼє, – він протягнув йому свою руку і хлопець радо потис її.
– Я Девід, – відповів блондин і перевів погляд на Еріка і Логана, що невідривно спостерігали за цією сценою.
– А це, – Чарльз прослідкував за його поглядом, – Логан та Ерік, вони мої давні знайомі, – пояснив він.
– О, дуже приємно, – він посміхнувся їм обом, піднімаючи руку в знак привітання. – Панове, чи дозволите ви вкрасти вашого друга на невимушену бесіду та один танець? – не прибираючи огидної, на погляд Еріка, посмішки, спитав Девід. Логан повернувся до Леншерра, чекаючи відповіді від нього, той встиг підняти ліву брову виказуючи німе запитання і вже відкрив рот, аби щось відповісти, але Чарльз випередив його.
– Вони не проти, – забравши дві порції скотчу Ксавʼє направився в один з тих напівприватних куточків клубу і зник з їх поля зору разом із новим знайомим.
***
– Чому ти такий мудак? – запитав Еріка Логан, підпалюючи сигару і прикриваючи очі від насолоди, яку дарував йому дим.
– Перепрошую? – озвався Леншерр.
– Ти ніколи, ніколи за нього не борешся, – відповів Логан, – ніколи не йдеш на жертви. Ти чомусь цілковито впевнений, що все в цьому світі має падати до твоїх ніг, але Чак не все.
– Здається мені, ти прибув сюди не повчати, – спокійно відповів Ерік, що в цей момент ліниво роздивлявся людей на танцполі, повернувшись спиною до барної стійки, від чого Логанові було простіше бачити його обличчя. Обличчя, по якому так нестерпно хотілось врізати.
– Я живу майже двісті років, я бачив геть усяке, чесне слово, – Логан на мить зупинився, розглядаючи тліючий кінчик сигари, – але ваша багатостраждальна історія…
– В цій реальності так і не почнеться, – рівно сказав Ерік, але Логан в цю мить відчув запах агресії, що хвилями йшла від Леншерра. Джеймс обернувся і побачив те, до чого прилип очима Ерік. На танцполі окрім тих, хто танцював там вже годину без передиху, зʼявилась пара молодих людей – Чарльз та Девід. Вони майже одразу влилися в танець, не нехтуючи надлишком фізичних контактів, що було досить неприродним як для людей, що знайомі менше сорока хвилин.
– А де Чарльз? – голос Хенка миттю відірвав їх обох від споглядання за парочкою і вони, не зговорюючись, жестом відповіли на питання Звіра, вказуючи в напрямку танцпола. – О ні, – Хенк безсило осів на стілець, – я мав вас попередити, – він опустив очі, – Чарльза не можна пускати в такі заклади і лишати без… без нагляду.
– Чому? – спитав Логан, але Хенк лиш помотав головою і відволікся, вказуючи бармену на бажаний напій з меню.
– Чому? – вже більш агресивно спитав Ерік, змушуючи залізну соломинку зависнути біля шиї Хенка, трохи надавлюючи.
– Бо він… він використовує чоловіків, вони кожен йому не більше ніж розвага на одну ніч, – все ж відповів МакКой. – Скільки їх було… а головне що Чарльз жодному з них не дозволив залишитися в своєму житті на зайву хвилину.
– То наш професор ще та шльондра? – присвиснув Логан і тієї ж миті відчув на своїй шиї міцну хватку Леншерра.
– Закрий свій поганий рот, Логане, – прошипів Ерік. – Хенк, коли це почалося? – відпустивши Логана поцікавився він.
– Коли він знову почав ходити, мабуть. Він був постійно пʼяний, обдовбаний і, здається, таким чином вирішив мститися всім чоловікам через те, що з тобою у нього не вийшло, – Хенку очевидно було незручно говорити про це, він постійно дивився вниз, а інколи – на Чарльза, що виробляв на танцполі таке, від чого у Еріка пересихало в горлі.
– Це нісенітниця, – відрізав Леншерр.
– Ти довго називатимеш нісенітницею ваші почуття? – глузливо перепитав Логан, але Ерік його не чув, він невідривно спостерігав як біловолосий Девід цілує губи, що колись належали тільки йому одному. Вмить він підлетів до парочки, хапаючи Чарльза за руку, – пробач, чи не могли б ми поговорити кілька хвилин?
– Я… так, Девіде, вибач, я на секунду, – винувато сказав Чарльз і Ерік, не дочікуючись дозволу цього нахабного блондина, потягнув Чарльза до виходу, який веде на задній двір бару.
– Якого біса ти виробляєш? – Ерік агресивний, та для Чарльза він не становить небезпеки, вони обидва це знають.
– Не повіриш, у мене те ж саме питання, – огризнувся Ксавʼє і Ерік помітив, як блищать його очі і який темний, зацілований відтінок мають губи, від чого щось у грудях боляче почало тиснути.
– Хенк розповів… – Ерік не міг підібрати слова, щоб не образити Чарльза, – про всіх тих чоловіків, з якими ти спиш.
– Окей, ви молодці, – сплеснув долонями Чарльз, – обговорили моє особисте життя з усіх ракурсів.
Якийсь час вони мовчали, чи то оговтуючись від ідіотизму всієї ситуації, чи то підбираючи слова. Першим порушити тишу наважився Чарльз.
– На мене там чекає Девід, – сказав він, але якийсь час не рухався, продовжуючи стояти біля стіни, відчуваючи весь її холод самою лише спиною, але не отримавши ніякої реакції від Еріка, вже збирався йти, коли сильна рука схопила його запʼястя.
– А тут на тебе чекаю я, – тихо сказав Ерік.
– Ні, не чекаєш, – відповів Чарльз, повертаючись на своє місце під стіною, – це я чекав на тебе, поки не знайшов якусь збочену заміну в усіх цих звʼязках на одну ніч.
Ерік мовчить. Йому нічого сказати. Вони були разом до вбивства Шоу, у них народилося кохання, яке, він впевнений, гідне всіх пісень та оповідань про це світле почуття, але Куба забрала у них один одного. Різні політичні погляди якийсь час здавалися Леншерру гідною причиною розриву, тому він просто продовжував робити свою справу. Та що казати, якщо щойно вони опинилися разом – десяти років як і не було.
– Знаєш, за ці роки, – Ерік відлип від стіни стаючи так, що тепер він закривав Чарльза собою від усього світу, не даючи шансів втекти, – я жодного разу не наважився навіть уявити в своєму ліжку когось іншого, – він роздивлявся його лице знову і знову, вихоплюючи з-під світла далекого ліхтаря усе, що можна закарбувати в своїй пам’яті, – але тепер я починаю уявляти, як різні чоловіки опиняються в твоєму ліжку. Як пестять тебе, як кохають в яскраві моменти, як торкаються кожного сантиметра твого тіла…
– І тобі від цього, мабуть, достобіса огидно, – передчасно підсумував Чарльз, так само не зводячи очей з обличчя Еріка.
– Ні, огида не входить в цей перелік, Чарлі, – останнє слово він вимовив з такою ніжністю, що Ксавʼє ледь не втратив землю під ногами. – Але я ревную настільки сильно, що ладен задавити Девіда ніжкою стула в цю саму секунду, бо саме він цього вечора мав щастя цілувати тебе, – Ерік погладив щоку Чарльза і ледь торкаючись провів великим пальцем по нижній губі.
– Ти завжди мав безліміт на цю дію, – ніяково посміхнувся Чарльз, залипаючи на губи свого колишнього коханого.
– І ти не станеш пручатися? – обережно перепитав Ерік.
– Можеш перевірити, – посміхнувся Чарльз і тихо застонав, коли губи Еріка все ж накрили його.
– Я тебе нікому не можу віддати, – прошепотів Ерік.
– Я тебе ніким не можу замінити, – в тон йому шепотів Чарльз і тоді вже сам поцілував Леншерра так жадібно в пристрасно, що розум Еріка на якусь мить втратив зв’язок із реальністю.
– Може ми не станемо чекати десять років? – спитав Ерік перериваючи поцілунки і притулившись своїм лобом до лоба Чарльза.
– Але ти назвав це відвертою нісенітницею ще сьогодні зранку, – нагадав Чарльз.
– Я йому не повірив спочатку, – зізнався Ерік.
– І ти вважаєш, що провулок в Парижі – найкраще місце для пропозиції руки і серця? – жартома запитав Ксавʼє. Ерік зробив невизначений жест рукою і через кілька секунд на його долоню опустилося щось металеве.
– Чарльз Френсіс Ксавʼє, – грайливо посміхаючись, Ерік став на одне коліно, – чи погодишся ти стати моїм чоловіком? Бути зі мною нерозлучним до самої смерті і навіть після неї, а ще ніким не намагатися мене замінити, якщо я помру першим?
– Чи не повбиваємо ми один одного в якийсь із днів в пориві гніву?
– Тоді помремо в один день, як у казці, – усмішка Еріка стала ще ширшою.
– Ну на таке я однозначно погоджуюсь, – розсміявся Чарльз і протянув руку, на якій в ту саму мить опинилася обручка.
– Тепер все, любий, – Ерік ще раз поцілував його, перед тим як закинути протестуючого нареченого на плече і направитися в бік готелю, – тепер ти мій.