Work Text:
Джеймі багато чого хоче. Хоче забивати голи. Хоче вигравати трофеї. Хоче бути найкращим, бляха, гравцем Прем’єр-ліги.
Хоче повної і неподільної уваги Роя Кента.
З першого дня, як він прийшов в АФК Річмонд, це все, чого він прагнув; з першого дня в Річмонді все, що робив Рой Кент, — вперто ігнорував Джеймі Тартта. Це зробило останнього лише більш відчайдушним.
Він перепробував усе — дружньо представився при першій зустрічі, Рой послав його до біса. Він намагався показати на тренуваннях, наскільки ахуєно неймовірним професіоналом він є, сподіваючись, що Рой буде вражений, але все, що отримував, — несхвальні погляди і Роя, який лише відвертався від нього. Єдиний, бляха, раз, коли той, здається, звернув хоч якусь увагу на Джеймі, був тоді, коли той поводився як повний і абсолютно нестерпний засранець і мудак.
Вперше Джеймі відчуває, що Рой дивиться на нього — дійсно дивиться, — під час до болю паскудного тренування, після якого він навіть починає сумніватися, чому взагалі прийшов до Річмонда, і як Річмонд ще не вилетів з ліги з таким рівнем підготовки. Вони вже, чорт забирай, втретє виконують одне й те саме, а Сем знову все псує. Джеймі врешті-решт втрачає будь-які залишки терпіння і зривається на ньому. Сем — слабка ланка, і до нього це має дійти. Йому потрібно або зібратися, або звалити нафіг і не заважати іншим. У справжньому клубі високого рівня з Семом ніхто би не панькався, не дотягуєш — тоді аріведерчі. Джеймі не каже нічого такого, чого би йому не сказали в Сіті, якби він там грав так само погано, як Сем тут. Але коли плечі Сема опускаються, і він, затинаючись, вибачається, Джеймі відчуває погляд, що пропалює йому спину. Він повертається і одразу ж натикається на прямий важкий погляд Роя, що вгризається прямо в центр грудей і викликає спазм у шлунку.
Це найдовше, коли Рой коли-небудь звертав на нього увагу за один раз.
Поганий настрій Джеймі триває. На цих вихідних Річмонд грає свій перший матч проти Сіті в Манчестері. Їх знищать, розтрощать в хлам, і Джеймі стовідцотково почує про це все в найдрібніших словоблудствах. Усі зловтішання, приниження й критику.
Наприкінці тренування Нейт випадково опиняється на його шляху, коли Джеймі вривається до роздягальні. Він, не довго думаючи, штовхає того з дороги, Нейт спотикається, але нічого не говорить — звісно, не говорить, він слабкий, лукавий малий боягуз. Ззаду Джеймі чує низький рик, який привертає його увагу. Рой знову дивиться на нього — його погляд злий та напружений, але пофіг, бо його очі прикуті до Джеймі.
Джеймі не хоче, щоб Рой відводив погляд. Уся ця інтенсивність, уся ця пристрасть, концентрація спрямовані тільки на нього. Нарешті, Рой звертає на нього увагу. Темні очі Роя зафіксовані на ньому, стежать за ним, за кожним його рухом. Це захоплює, це п’янить. Це чистий кайф на рівні з забитим голом. Цього достатньо, щоб Джеймі захотілося віддати себе і все, що має, аби тільки Рой не відводив погляду. І коли через кілька секунд той все ж відводить очі, Джеймі відчуває, як його світ розсипається на тисячу шматків, наче йому вирвали легені з грудей, і тепер він не може дихати.
Джеймі знову потребує цього. Він відчув смак того, чого хоче, і тепер його виламує.
Наступного дня Джеймі перевіряє свою теорію. Весь день, від того моменту, як він заходить до роздягальні, й аж до того, як тренер їх відпускає, Рой знову вперто ігнорує той факт, що Джеймі, бляха, існує. Коли хлопці розходяться, Джеймі зупиняється, щоб взяти води й трохи познущатися з Нейта, поки той намагається зібрати конуси. І саме в цю мить Джеймі знову відчуває це — погляд Роя, його відчуття підтверджуються, коли він повертається, щоб іти до роздягальні, і бачить Роя, який стоїть біля входу і, схрестивши руки на грудях, дивиться просто на нього. Джеймі підморгує йому і зухвало проходить повз.
Чесно кажучи, він, ймовірно, швидко перестав би чіплятися до Нейта і Сема, бо йому це так само швидко набридло б. Але це єдиний спосіб, яким Джеймі може гарантувати, що Рой зосереджений на ньому. Що той помічає його. З часом Рой стає все більш і більш роздратованим, реагуючи не тільки на те, що Джеймі поводиться, як повний покидьок з його одноклубниками, але й на будь-який натяк на мудацьку, з його точки зору, поведінку. Джеймі здогадується, що Рой загалом вважає, що все, що робить Джеймі — клеїть дурня й удосконалює навички кретинології. Але, бляха, Джеймі насолоджується увагою Роя, навіть не переймаючись тим, що той, здається, вже готовий його вбити.
Перше, коли Рой торкається його, стається якраз у той час, коли приходить новий тренер. Картрік був жахливим менеджером, з цим погоджувався весь склад. Єдина причина, чому він залишався на посаді так довго, тому що вмів підлизати Руперту Менніону. Але, принаймні, Картрік розумів, як влаштована гра, і знав, на що здатні гравці. Американець — це якийсь клятий жарт, але, чесно кажучи, Джеймі на нього начхати. Він тут лише для того, щоб отримати свої хвилини на полі і досвід у матчах, а потім він може спокійненько собі повернутися додому в Манчестер і грати в старті за команду, яка дійсно знає, як вигравати матчі та трофеї.
Вони тренуються грати п’ять на п’ять, поки новий тренер освоюється і спостерігає за ними. Це чудова нагода, щоб показати себе. Лассо ні чорта не знає про футбол, не кажучи вже про те, як має виглядати дійсно хороший футбол, тож Джеймі ставить собі за мету одразу наочно, так би мовити, продемонструвати, хто тут найкращий гравець.
Захист Сема, як завжди, нікудишній — він би значно краще проявив себе в центрі поля. Лажа була би все одно, але хоча би не така відстійна. Джеймі, навіть не спітнівши, оббігає Сема, легко ухиляючись від незграбних спроб його захисту. Він не озирається, але посміхається сам до себе, коли чує позаду лайку, і легко відправляє м’яч у сітку воріт.
Рой уже дивиться на нього, коли Джеймі розвертається і підходить до Сема, який все ще сидить на землі, поправляючи шкарпетку.
— Несіть квіти, на цьому місці помер Сем, — посміхається Джеймі, кілька його товаришів по команді сміються. У периферії він бачить, як наближається Рой, в грудях розливається це знайоме тепло, якого він так відчайдушно прагне. Він хитає головою, нахиляючись до Сема: — Чувак, це так сумно.
Рой опиняється поруч, Джеймі вже звик, навіть очікував. Але от чого він точно не передбачив, так це того, що Рой кладе руку йому на груди і з гарчанням відштовхує від Сема.
Чисто на рефлексі Джеймі кидає якийсь безглуздий жарт, який перший спадає на думку, і показує язика, в відчайдушному намаганні прикрити те, як шалено б’ється його серце. Всю дорогу до роздягальні, незважаючи на шари одягу, вага і тепло руки Роя, що відштовхнула його, не дають йому спокою.
Пізніше, вдома, у власному душі, Джеймі обхоплює себе рукою і думає про те, як Рой штовхає його, як тісно притискає спиною до стіни; як нахиляється до нього, втискається всім своїм тілом; як кладе руку йому на груди або обхоплює гарячими пальцями горло. Неважливо, де і як.
Важливо те, що Джеймі нарешті добирається до Роя.
***
Після цього Рой починає спостерігати за ним набагато частіше. Джеймі відчуває, як той впивається в нього поглядом, навіть коли сам Джеймі не поводиться як кончений кретин. Тож Джеймі вирішує покласти на це і показати Рою щось дійсно варте уваги. Кілька днів потому, перевдягаючись у тренувальну форму, він кілька разів складає пояс шортів, доки ті не опиняються високо на стегні, відкриваючи більше стегон, ніж необхідно. Чесно кажучи, він не впевнений, що це допоможе привернути увагу Роя, але Джеймі знає, що виглядає зашибісь як сексуально, а це все, що має значення.
Можливо, справа в шортах, а можливо, й ні, але протягом тренування Рой дійсно дивиться на нього частіше. Раніше той робив усе можливе, щоб ігнорувати присутність Джеймі під час тренувань, але все частіше Джеймі озирається і бачить, що Рой витріщається на нього. Здебільшого це звичайний невдоволено-роздратований погляд Роя Кента, але раз чи два Джеймі здається, що він вловлює натяк на щось інше.
Він думає, що це все лише в його голові — марні надії, не більше — поки одного дня Рой не заганяє його в кут в тренажерному залі, щоб поговорити про його вплив на команду чи якусь іншу херню, що стосується його чіплянь до Нейта… Джеймі слухає лише одним вухом, що там Рой накидує, бо його розум насправді ще застряг на тому, що той сказав перед тим, як перейти до суті. Рой називає його «красунчиком». Рой визнає, що Джеймі знає свою справу. Що він дійсно хороший футболіст. Що, чорт візьми, й так очевидно. Звісно, він хороший футболіст. Навіть не просто хороший, він ахуєть який хороший. Але нічого з їхніх попередніх взаємодій не давало йому підстав вважати, що Рой Кент коли-небудь визнає це прямо йому в обличчя. Хоч і в пориві гніву й роздратування.
Рой звертає на нього увагу на полі.
Рой думає, що він хороший футболіст.
Рой вважає його вродливим.
Він повністю і беззаперечно зачепив Роя за живе.
Джеймі насолоджується цим піднесенням, і зрозуміло, що все, що він робив, аби привернути та утримати увагу Роя, працює, тож з якого такого дива йому слід зупинятися? Або просити Айзека та Коліна зупинитись?
Ейфорія триває до пізнього вечора, доки Рой не з’являється в клубі і ставить крапку в їхній витівці з Нейтом одним махом, вдаривши лобом прямо в обличчя Коліну.
Джеймі мав би перейматися цим найбільше, Коліну пощастило, що він не отримав зламаного носа чи ще чогось гіршого. Але те, як Рой зневажливо називає його дитиною, не дає йому спокою. Це справжній удар під дих, який вибиває з нього все повітря і змушує ненавидіти і Роя, і самого себе трішки більше.
***
Розумно було би залишити все, як є. Мало би вистачити того, що Рой помічає його, що дав йому валідацію, хоч і зроблено це було з відразою.
Але цього недостатньо. Якщо вже на те пішло, то стало навіть гірше. Джеймі відчув смак визнання Роя Кента і тепер понад усе жадає більшого. Він розуміє, чому дилери дають першу дозу безкоштовно, бо знають, що клієнт приповзе за добавкою. Тільки наркотик Джеймі — це увага і визнання Роя, і Рой навіть не здогадується, що саме ця валюта має для Джеймі значення.
Оскільки чіплятися до Нейта більше не можна, Джеймі спрямовує свою енергію та фантазію на те, щоб дражнити безпосередньо Роя, роблячи все, що в його силах, аби спровокувати його. І це спрацьовує. На полі Рой стає все більш агресивним до нього, зачіпає його плечем, штовхає, коли Джеймі веде себе як дегенерат, пресує, коли вони грають повним складом.
Джеймі не зовсім розуміє, як це сталося. Вони в самому розпалі тренувального матчу, і Рой йде з ним впритул, не відходячи від нього, як якась довбана тінь. Вони борються за м’яч, Рой хапає його за футболку, щоб відтягнути вбік, а Джеймі виставляє руку в спробі заблокувати його. Їхні кінцівки плутаються, і в одну секунду вони обидва ще на ногах, а в наступну — опиняються разом на траві.
Джеймі падає на спину, Рой накриває його зверху, вдавлюючи в землю. На мить вони обоє приголомшені, поки Джеймі не усвідомлює, що вага Роя утримує його на місці, а Рой — що затиснув Джеймі під собою. Їхні погляди зустрічаються, і жоден не відводить очей. Вони витримують погляд одне одного на долю секунди довше, ніж, мабуть, слід було б. Принаймні, так здається.
Мить тягнеться для Джеймі вічно, поки він дивиться, як Рой дивиться на нього. Він не може відвести погляд. Очі Роя темнішають, і Джеймі бачить в їх темряві щось окрім злості — щось, що викликає спогади про недбало кинутого красунчика. Замість того, щоб відчувати себе в пастці, Джеймі розслабляється під Роєм, хоча його пульс підскакує й прискорюється. Погляд Роя зісковзує на привідкриті губи Джеймі і повертається назад так швидко, що Джеймі подумав би, що йому це привиділося, якби не той факт, що він сам невідривно дивиться на Роя, фізично може відвести погляд від його очей.
Потім, так само швидко, тепло і вага Роя зникають.
— Бляха, довбаний імбецил, дивись, що робиш, — лається Рой, повертаючись спиною до Джеймі і навіть не намагаючись допомогти йому піднятися.
— Та йди ти нахрін, — огризається у відповідь Джеймі, встаючи на ноги. — Не стартуй на мене, я роблю свою роботу і роблю її краще за тебе.
Рой не клює на приманку, і це ще більше розпалює Джеймі.
Було би набагато легше, якби він міг забути відчуття рук Роя, що тягнуть його до себе, або відчуття його тіла над собою, його тяжкість та жар, що зводить з розуму, навіть якщо все це — срана випадковість, звичайний інцидент на полі.
Але останнє, чого хоче Джеймі, — це забути. Він хоче цього знову. Хоче відчути руки Роя на собі. Хоче, аби Рой штовхнув його, а потім вжав спиною в будь-яку найближчу горизонтальну чи вертикальну поверхню. Хоче знову горіти від тіла Роя, притиснутому так міцно, аби не лишилось й міліметра, хоче дихати з ним одним повітрям на двох.
Він майже отримує це під час їхнього наступного матчу, після препаскудного першого тайму, в якому вони робили помилку на помилці. Джеймі чесно не планував ні на кому зриватись, доки Сем не почав вибачатись, і чорт його зна чому, але його просто понесло, на додачу до існуючого пиздеця він ще й приплів сюди супер-пупер ідеального батька Сема. Вочевидь, його жарт про те, що мама Сема мала би трахнутись з Марадоною, зайшов надто далеко — навіть якщо це й правда, — бо раптом пальці Роя тиснуть йому на груди, відштовхуючи назад.
Рой дав Джеймі можливість, привід увійти в його простір і зблизитися до себе, тож Джеймі, звісно, цим користується, відмовляючись відступати, кидаючи власний виклик. Він повинен знати, як далеко він може зайти, і що станеться, коли Рой нарешті зламається.
— Блять, і шо ти мені зробиш?
Їх лоби притиснуті один до одного, між ними іскрить й тріщить напруга. Звук криків товаришів по команді ледь доходить до свідомості, поки вони штовхають один одного. Випадковий нахил голови — і їхні губи торкнуться. Ця настирлива думка вражає Джеймі прямо в нутро, хвилює, і він не пропускає того, як погляд Роя одразу прикіпає до язика, коли Джеймі змочує свої сухі губи, саме в ту мить, коли їх розтягують по різні боки.
Навіть незважаючи на те, що вся команда і обидва тренери намагаються тримати їх подалі один від одного, між ними відчувається якась магнетична сила, яка тягне їх знову, і Джеймі абсолютно не хоче чинити їй опір.
Тож він цього й не робить.
Проходячи повз Роя до своєї шафи, він нахиляється до нього, так близько, що слова «бос врятував тебе, старигане» майже торкаються шкіри Роя. Джеймі не впевнений, чи то самі слова, чи то близькість до нього знову виводить Роя з себе. Але зараз він готовий посперечатися, що це поєднання обох.
Він проникає під шкіру Роя, вгризається в нього. Повільно зводить того з розуму так само, як сам Рой зводить з розуму Джеймі з самого першого дня.
Сраний мазохіст.
Коли після матчу він ловить на собі Роїв погляд у роздягальні, Джеймі лише самовдоволено усміхається і підморгує йому, перш ніж піти геть, трохи погойдуючи стегнами.
***
Після цього між ними щось змінюється, щось, що Джеймі не може назвати. Або не наважується назвати. Рой все ще спостерігає за ним, все ще звертає увагу майже на все, що робить Джеймі, але замість того, щоб злитися, здається, що Рой його вивчає. Джеймі ще ніколи не почувався так, ніби він комаха під мікроскопом. А це, м’яко кажучи, зовсім не сексуальна думка. Проте. Пофіг.
Іноді здається, що Рой його підштовхує, але не так, як Джеймі підштовхував його до цього моменту — нахабно, відверто та грубо. Це більше схоже на випробування. Тестування. Для чого — Джеймі поняття зеленого не має. Все, що він знає, — зараз, як ніколи раніше, його мозок повністю зайнятий думками про Роя. Кожен натяк на дотик, кожен випадковий контакт на полі розпалює всі нерви під його шкірою. Він відчуває, що горить.
Рой дивиться на нього. Джеймі дивиться на Роя. Вони ніби кружляють одне навколо одного, напруга наростає, і Джеймі не впевнений, хто з них зробить перший крок, або що станеться, коли ця напруга стане нестерпною й зрештою вибухне.
В роздягальні залишилися тільки вони двоє: Рой затримався в душі подовше, після зустрічі з фізіотерапевтом щодо свого коліна, яке все одно рано чи пізно підведе, а Джеймі провів надто багато часу перед дзеркалом, доводячи до ідеалу своє волосся. Рой знову дуже демонстративно його ігнорує. Повернувшись до роздягальні, він влучно посилає рушник у кошик для білизни й починає вдягатися. Його спина повернута до Джеймі, тож якщо Джеймі й завмирає на напіврусі та відкрито витріщається на нього у дзеркалі, не в силах відірвати погляд від плавних рухів м’язів, широких плечей, сильної красивої спини, міцних рельєфних стегон, тіла, що чітко окреслене й відточене роками інтенсивних тренувань — ніхто не може його на цьому підловити.
Він намагається зосередитись на укладанні волосся, щоб встигнути до того, як Рой розвернеться і помітить його погляд. Коли він нарешті задоволений результатом й повертається, щоб піти, то прямуючи до виходу, недбало кидає свій рушник на підлогу прямо біля кошика.
— Ей! — голос Роя різкий і сердитий, і Джеймі інстинктивно зупиняється.
— Чого тобі? — удаючи повну байдужість, питає він.
— Підніми свій сраний рушник і поклади в кошик, — наказує Рой.
Джеймі хмикає.
— Ага, вже біжу, — закочує очі він й продовжує йти до дверей.
Вже в наступну секунду сильна рука хапає його за плече, різко зупиняє, розвертає і притискає до стіни.
Рой важкий, він нахиляється до Джеймі й утримує його на місці, притискаючи передпліччям до грудей. Джеймі смикається, ніби намагаючись вирватися, але Рой тримає його міцно, впиваючись у нього своїм фірмовим пронизливим поглядом, що пробирає до самого нутра. Наче він дивиться просто крізь нього, і Джеймі почувається повністю оголеним під цим поглядом.
— Я сказав, підніми свій рушник, — повторює Рой тоном, який не допускає жодних заперечень.
Джеймі важко ковтає і бореться з імпульсом зробити саме те, що йому наказали. Це відчувається як якесь випробування, тільки він не зовсім розуміє, що саме перевіряє Рой.
— Змусь мене, — усміхається Джеймі, наче це зовсім не в нього їде дах від близькості Роя.
Рой нахиляється ще ближче, скорочуючи дистанцію між ними до мінімуму, а єдине, що заважає їхнім грудям стикнутися, — це рука, яка все ще утримує Джеймі на місці. Секунда розтягується у нескінченність, і Джеймі не може поворухнутися, навіть якби захотів. Але він і не хоче. Дуже, дуже не хоче. Тому що, якщо він зрушить, то тільки для того, щоб зробити щось, чого робити точно не слід.
Але потім Рой відступає. І в ту ж мить, як тиск його руки зникає, Джеймі відчуває себе розгубленим, ніби раптово зникла якась константа й на її місці утворилась гнітюча порожнеча. Рой не каже нічого — просто дивиться на нього, потім переводить погляд на рушник на підлозі, а потім знову на Джеймі.
Джеймі намагається піти. Просто, бляха, вийти з цієї сраної роздягальні з високо піднятою головою й залишками гідності та непокори. Він справді намагається. Але Рой продовжує дивитися на нього, не моргаючи, і це саме те, чого Джеймі завжди хотів — повна і нероздільна увага Роя Кента.
Тож він робить крок уперед, нахиляється, піднімає рушник і кидає його в кошик.
— От молодець, — каже Рой з ухмилкою, а потім розвертається і йде, залишаючи Джеймі з роззявленим ротом проводжати його поглядом.
***
— Кожен, бляха, з вас, лоботрясів, прийде сьогодні. І ніяк інакше, — наказує Рой, коли Лассо озвучує свою дебільну ідею з ритуальним вогнищем. Процедурна не проклята. Напевно. І навіть якби була, Джеймі точно не збирається приходити на якийсь черговий безглуздий тім-білдінг, який Лассо так вперто їм впарює.
Але на виході його зупиняє важка рука Роя, що вже звично лягає йому на плече. В одну мить Джеймі повертається подумки до моменту, коли Рой востаннє притискав його до стіни. Всередині все солодко завмирає.
— Це стосується і тебе, Тартт, — ричить Рой.
Джеймі фиркає і закочує очі.
— Ага, добре, звичайно.
Рой стискає його сильніше.
— Подивись на мене.
Джеймі вперто відмовляється, але Рой повторює низьким, гарчливим голосом, що не залишає місця для будь-яких аргументів.
— Подивися. На. Мене.
Джеймі абсолютно безсилий чинити опір. Його очі самі піднімаються, наштовхуючись на пекучий погляд Роя.
— Ти будеш тут і візьмеш участь у всьому цьому цирку в стилі янкі, який запланував Лассо. Зрозумів?
Джеймі нічого не відповідає. Йому й не треба. Його згода читається в кожному русі його тіла, Рой лише киває.
— Добре.
***
Спочатку Джеймі не збирався відкриватись. Власне, він навіть не був упевнений, що взагалі братиме в цьому участь, але він прийшов, бо Рой сказав йому прийти. Прийшов із парою старих бутсів — не перші, які подарувала йому мама, та ну, ще чого — і тинявся зовні, підслуховуючи, як його товариші по команді розповідали свої історії. Він планував просто збрехати щось для галочки, але щойно зайшов у кімнату і заговорив, правда вихлюпнулася з нього сама — сувора, чесна, вразлива.
Він кидає бутси в бочку, і ще до того, як піднімає очі, розуміє, що Рой спостерігає за ним. Їхні погляди зіштовхуються, і між ними пробігає… щось. Повага, розуміння, щось ще — важке, монументальне, що останнім часом лише росло й вкорінювалось.
Джеймі викликається допомогти винести бочку на тренувальне поле. І якщо хтось і помічає легку випуклість під його курткою, ніхто нічого не каже.
Десь на третьому чи четвертому куплеті «Річмонд назавжди» Джеймі ловить погляд Роя знову, в його очах — відблиски полум’я, але Джеймі здається, що він бачить щось ще, що майже — якщо примружитися — можна прийняти за прихильність. Або принаймні щось окрім звичної суцільної зневаги.
Десь ближче до дна пляшки мескалю Рой з’являється поруч. Вони не кажуть одне одному ні слова, але неможливо не помітити, як Рой кладе йому руку на спину, як його пальці потім опускаються на поперек, коли він розуміє, що Джеймі не відсторонюється.
Десь ближче до кінця ночі, коли всі розсідаються по уберах, Джеймі думає про інший світ, у якому він не їде додому сам.
І йому цікаво, чи думає про те ж саме Рой.
***
Хороші речі ніколи, бляха, не тривають довго, це срана загальновизнана істина. Або принаймні повинна бути загальновизнаною. Бо ну бляха-муха. Це, блять, просто не може відбуватися. Не зараз.
Джеймі завершує розмову зі своїм агентом, його руки тремтять. Він ледве дихає, коли набирає номер Роя.
— Сподіваюся, в тебе ахірено вагома причина дзвонити так рано, інакше пішов в сраку, — вітається Рой.
Джеймі не відповідає одразу, і його мовчання змушує голос Роя змінитися — у ньому з’являється занепокоєння.
— Тартт? Ти в порядку? Джеймі?
— Я облажався, — зрештою видавлює він, його голос зривається, застрягає горлі. — Я облажався. Я знаю, що облажався. Я не думав, що… Я думав…
Дихати раптом стає неможливо, і на одну болючу мить, що здається безкінечною, Джеймі переконаний, що зараз знепритомніє. Або його груди вибухнуть. Або ще щось трапиться. Але голос Роя витягує його назад у реальність.
— Джеймі, просто дихай, гаразд? Не спіши. Ось так, правильно.
Рой говорить, веде його, і повільно, секунда за секундою, Джеймі згадує, як дихати.
— Гаразд, спробуємо ще раз. Що сталося? — твердо запитує Рой.
— Річмонд відправляє мене назад, — зрештою говорить Джеймі, міцно заплющивши очі.
— Що, бляха, значить — Річмонд відправляє тебе назад? — гаркає Рой.
Джеймі гірко сміється.
— Те і означає, Лассо більше не хоче мати зі мною справи. Мій агент щойно дзвонив. Річмонд попросив Сіті розірвати мій контракт на оренду. Негайно. Вони відправляють мене назад.
— Ні хріна, — ричить Рой. — Сиди на місці. Нічого не роби. Я вже їду.
Джеймі навіть не встигає заперечити — Рой кидає слухавку.
Він не може просто сидіти й нічого не робити. Йому треба зібрати речі, принаймні найнеобхідніше. Джеймі стоїть перед шафою, витріщається на порожню валізу на ліжку, коли у двері дзвонять. Раз. Другий. Третій.
Він нарешті виривається зі свого заціпеніння, шкутильгає вниз і відчиняє двері. Перед ним стоїть Рой — і виглядає так, ніби готовий когось убити.
— Звідки, бляха, ти знаєш, де я живу? — ошелешено моргає Джеймі.
— Я капітан. Я знаю, де ви всі, йолопи, живете, і як до вас дістатись, — гарчить Рой, заходячи всередину. Потім різко зупиняється. — Що це за хрінь?
— Що за хрінь… а, це, — Джеймі відчуває, як щоки починають підступно нагріватись, коли розуміє, що Рой витріщається на ковдру, яку він похапцем витягнув із бочки і запхав собі під куртку. — Ем… Я її взяв. Збирався повернути тобі пізніше. Вона здавалася надто важливою, щоб просто спалити її через якийсь тупорилий ритуал.
Рой дивиться на нього якось інакше. В його погляді щось зовсім нове — щось схоже на здивування, майже… захоплення. Джеймі ніколи не очікував побачити таке на обличчі Роя. Тим більше — спрямоване на нього.
— Ти ж розумієш, що це не та ковдра, яку подарував мені дід? — вигинає брову Рой. Джеймі приголомшено дивиться на нього. — Ну, тобто історія була правдивою, — продовжує той. — Але я ж не притрушений, щоб жертвувати цінними речами! Важливо було лише те, щоб ви, придурки, так думали.
— Бутси, які я кинув, насправді теж не були від моєї мами. Це просто стара пара, що в мене валялася, — випалює Джеймі.
Рой кілька секунд дивиться на нього, а потім вибухає сміхом. Не холодним, не жорстким, не знущальним. Щирим, теплим сміхом, який доходить аж до його очей, змушуючи їх злегка примружитися — і від цього у Джеймі перехоплює подих. Це, можливо, найпрекрасніший звук, який він коли-небудь чув у своєму житті. Кращий за перший раз, коли він почув своє ім’я в стартовому складі. Кращий за ревіння натовпу, коли він забив хет-трик. Джеймі миттєво і безповоротно охоплює бажання чути цей звук знову і знову — і бути тим, хто змушує Роя так сміятися.
Тільки цього не буде. Бо його відправляють назад.
Ця думка швидко приводить до тями.
— Боже, який же ти все ж бовдур, — підбираючи ковдру, каже Рой, усе ще посміхаючись. — Це чисто останнє, чого я очікував від тебе.
Джеймі знизує плечима.
— Я гівнюк не весь час.
— Лише більшість часу.
— Лише більшість часу, — погоджується Джеймі. — Гівнюк, якого тобі більше не доведеться терпіти.
Посмішка миттю сповзає з обличчя Роя, і він виглядає… засмученим? Розчарованим? Злим? Але це не має сенсу. Рой його ненавидить. Рой мав би радіти, що Джеймі йде, хіба що без нього Річмонд забиватиме значно менше голів. Окей, можливо, в цьому причина.
— Що, бляха, це має означати? — серйозно питає Рой.
Джеймі знову знизує плечима, не знаючи, що сказати.
— Мій агент подзвонив сьогодні вранці. Сказав, що мене відкликають, негайно. Річмонд і Сіті погодилися, але ініціатива йшла саме від Річмонда. Я знаю, що Тед злий на мене за те, що я підривав тренування…
— Заслужено злий, — вставляє Рой.
— Так, знаю. Справа в тому… Я не думав, що я настільки його дістав, щоб відправити мене назад. Я просто думав… Після минулої ночі… — Джеймі замовкає. Після минулої ночі, коли він почув, як його товариші по команді відкриваються і говорять про особисте. Коли він наважився зробити те саме. Коли його прийняли, підтримали, і він уперше відчув, що, можливо, тут, у Річмонді, він може стати тим футболістом, яким пишатиметься його мама, а не тим, яким хотів його бачити батько… І ось усе це тепер хочуть у нього відібрати.
— Ти не хочеш повертатися? — питає Рой.
Джеймі не відповідає. Те, чого він хоче, не має значення. Але Рой наполягає.
— Джеймі, глянь на мене.
Джеймі піднімає погляд. Рой дивиться на нього так уважно, що здається, ніби бачить його наскрізь. Джеймі почувається розкритим, і це мало би бути жахливо, але насправді він почувається… побаченим.
Рой знову питає:
— Джеймі. Ти хочеш повернутися до Манчестера?
Слова застрягають у горлі, очі починають пекти. Чорт, він не заплаче. Не заплаче.
Тому Джеймі просто хитає головою.
— Гаразд. Я це виправлю, — каже Рой із тихою впевненістю, що змушує Джеймі повірити в неможливе.
Перш ніж він встигає щось зрозуміти, Рой уже садить його в машину, вони мчать через Річмонд, а потім стоять перед другим за ранок дверним дзвінком, який Рой агресивно атакує. Джеймі не знає, чого очікувати, але не дивується, коли перед ними з’являється Тед, який явно щойно прокинувся.
— Ну, не те щоб я не був у захваті бачити вас двох разом та ще й без слідів бійки, але чим я заслужив на таку честь зрання? — питає Тед.
— Якого хріна ви позбуваєтесь Тартта? — не розмінюючись на ввічливість, одразу з порога вимагає Рой. Тед виглядає спантеличеним, але Рой не зупиняється. — Так, він, бляха, той ще гівнюк, але він наш гівнюк, і нам потрібні його голи, якщо ми хочемо мати хоч якийсь шанс не вилетіти з ліги…
Мабуть, Рой продовжує щось говорити — Джеймі не впевнений. Він перестав слухати, щойно його мозок зачепився за «наш гівнюк». Його накриває те саме відчуття, що й коли Рой визнав, що він хороший футболіст, коли назвав його красунчиком, коли сказав, що він молодець. Наш гівнюк.
— Рой, я хочу, щоб ти трохи заспокоївся і пояснив все з самого початку, — перебиває його Тед. — Я не знаю, звідки в тебе ця божевільна ідея, але я не маю жодного наміру позбуватися Джеймі.
— Тоді якого лисого його відкликають? — злісно запитує Рой.
Ось так Джеймі опиняється на кухні орендованої квартири Теда з чашкою кави перед собою. Можливо, вони й сперечалися, що пити — чай чи каву, але Джеймі не звертав уваги. Він вип’є все, що перед ним поставлять. Він надто зайнятий тим, щоб не піддатися відчуттям абсолютної розгубленості й безмежного подиву через те, що Тед його не відправляв назад. І більше того — Тед і Рой, здається, обидва готові боротися за його місце в Річмонді.
Їм потрібні його голи, це зрозуміло. Але справа ж не тільки в цьому, правда?
Наш гівнюк.
Тед обіцяє поговорити з Ребеккою і з’ясувати, що відбувається. Рой намагається наполягти на тому, щоб піти з ним, але Тед хитає головою.
— Чому би тобі краще не відвезти Джеймі додому? Все інше залиш на мене, добре? Якщо знадобиться підмога, я зателефоную. Ми все владнаємо.
Отже, Джеймі знову опиняється в машині Роя, дорогою назад до свого будинку.
— Знаєш, ти міг би просто подзвонити Теду замість того, щоб швиряти мене по всьому Річмонду, як пінг-понговий м’яч, — зауважує Джеймі, притулившись головою до вікна і граючись манжетами.
Рой лише гарчить у відповідь і більше нічого не каже.
Вдома Рой заштовхує його на кухню і наказує сісти.
— Ти їв? — запитує він.
Джеймі хитає головою.
— Окей.
Таким чином Рой Кент опиняється біля холодильника, бурчачи про відсутність нормальних продуктів. Зрештою, йому вдається приготувати яйця з тостами, але це вже щось. Джеймі насправді не голодний, и навіть сама думка про їжу викликає нудотне відчуття всередині, але коли Рой ставить перед ним тарілку і каже їсти, він їсть без жодних заперечень. Виявляється, це легше, ніж він думав.
Рой сідає поруч, і якийсь час вони їдять мовчки. Лише коли Джеймі вже бездумно порається на кухні, прибираючи після сніданку, Рой запитує:
— Чому ти не хочеш повертатися до Манчестера?
Оце так, бляха, запитання. Таке, на яке не існує простої відповіді. Він навіть не знає, з чого почати пояснення. Навіть якби спробував — не зміг би.
Замість відповіді Джеймі розвертається, спирається попереком на кухонний стіл і запитує:
— Чому ти дивишся на мене так?
На мить здається, що Рой збирається все заперечити — це написано на його обличчі, губи вже готові сформувати протест, але слова так і не зриваються з язика.
— Чому ти, бляха, весь час поводишся як довбодятел? — запитує Рой, роблячи крок вперед.
Ще одне хороше питання, на яке у Джеймі немає простого пояснення. Тому він кидає у відповідь:
— Чому ти вдаєш, що тобі байдуже, хоча насправді це не так?
Обличчя Роя відображає те ж, що й почуття Джеймі: питання, на яке занадто складно відповісти, відповідь, яку, можливо, навіть сам Рой не знає.
Тому той скорочує відстань між ними, кладучи руки на стільницю з обох боків від стегон Джеймі, фактично затискаючи його на місці.
— Чому ти завжди намагаєшся привернути мою увагу? — питає він.
— А це хіба не очевидно? — Джеймі піднімає на нього очі, помічаючи, як погляд Роя зісковзає до його губ.
Джеймі трохи нахиляється вперед, їхні лоби впираються один в одного. Майже як у роздягальні, тільки цього разу замість колючого гніву й підначок між ними — тиха, напружена мить, що тягнеться й тягнеться, до неможливості довго. Обоє намагаються дихати рівно. Джеймі хоче кричати, хоче дозволити цій напрузі нарешті зірватись, хоче розсипатися на тисячу шматочків, знаючи тепер, що всупереч усьому, Рой дбайливо збере його докупи.
Джеймі не знає, хто з них зривається першим чи, можливо, вони знаходять один одного одночасно. Це не має значення, тому що губи Роя притискаються до його губ. Не вимогливо, але тепло, впевнено. За мить тіло Джеймі пригадує кожен дотик, кожен поштовх, кожен раз, коли Рой торкався його, і це спалахує всередині нього, обпікає жаром нутрощі й тече мурашками по спині. Його губи благально розкриваються, рука Роя заплутується у волоссі, ніжно, але впевнено ведучи, направляючи Джеймі саме туди, куди він хоче. Інша рука лягає на стегно, надійно та міцно, якір, що не дає йому повністю злетіти.
Джеймі намагається нахилитись вперед, втулитись ще плотніше, але Рой цього не дозволяє. Різкий потяг за волосся і легкий укус нижньої губи змушує Джеймі миттєво підкоритися та віддати контроль Рою. Рой тримає його, цілує. Нестримно, жадібно, абсолютно неймовірно, так, як Джеймі ніколи не наважувався собі уявляти, нестримно, гаряче, одуряюче.
Язик Роя дражливо ковзає по губі, перед тим, як заглиблюється всередину. Джеймі здригається і всхлипує, майже скиглить, його пальці міцніше стискають плечі Роя, шукаючи опори. Його веде, дотики залишають на шкірі пульсуючий жар. Їхні роти знову й знову зіштовхуються один з одним, Джеймі йде за кожним рухом Роя, жадібно відгукується на будь-який дотик. Він би пішов за ним будь-куди — це було правдою з самого початку. Жодне слово, жодний погляд чи емоція, які йому вдалось вибити з Роя за всі ці місяці, не зрівняється з цим — з тим, як Рой заповнює всі його почуття та сенси, кожну клітину його тіла. Джеймі хоче вкарбувати кожну мить цього в пам’ять, щоб ніколи не забути, як це — відчувати подих Роя на своїй шкірі, губи Роя, пекучий жар тіла Роя, самого Роя, який цілує його так, що всі інші поцілунки в житті здаються жалюгідними копіями в порівнянні з цим.
Рой повільно відривається, і Джеймі раптом відчуває, ніби вмирає, ніби губи Роя — це повітря, і без нього він задихається. Він відкриває рот, сліпо тягнеться до нього, готовий благати, просити, робити що завгодно, лише б Рой поцілував його знову, коли раптом телефон Роя різко дзвонить. Гучний звук прорізає тишу кухні, вихоплює їх із їхньої спільної ейфорії, повертаючи назад у реальність.
Джеймі очікує, що Рой відійде, і вже внутрішньо готується закритися, знову загородитись й зробити вигляд, що цього ніколи не ставалось, незалежно від того, як це буде його потім мучити. Але Рой міцно тримає руку на його талії, паралельно витягуючи телефон з кишені.
— Це Тед, — каже він і вмикає гучний зв’язок.
Серце Джеймі натужно гупає в грудях, він не знає, що робитиме, якщо почує не те, що хоче.
— Сподіваюся, ви телефонуєте із хорошими новинами, інакше можете одразу піти нахрін, — каже Рой, виглядаючи максимально серйозним.
— Почекай, стій, в цьому не має необхідності, — намагається заспокоїти його Тед, хоча всі знають, що Роя заспокоїти неможливо. — Я поговорив із Ребеккою і, ну, не вдаватимуся в усі нудні та паскудні деталі. Але все залагоджено, і Джеймі нікуди не йде.
Джеймі на секунду перестає дихати.
— Що? — виривається в нього, бо він просто не може в це повірити.
— Ми все вирішили, тебе не відкликають. Ніхто не розриває твій контракт.
— О, та ну нахрін, — Джеймі готовий заплакати від полегшення, його плечі опускаються, а напруга, що стискала його тіло, повільно зникає.
— Ну, ми все ж хотіли би вважати тебе частиною команди. Справжньою частиною, — каже Тед. Джеймі розуміє підтекст цих слів, розуміє очікування, що стоять за ними, і що він ризикує втратити, якщо цього не поважатиме.
— Так, тренере, — погоджується він.
— Ну от і чудово. Це зайняло більше часу, ніж я думав, тож вам краще хутко чимчикувати сюди, поки не почалося тренування. Бо якщо ви запізнитеся, вам доведеться бігати додаткові кола.
— Ага, звичайно, — бурчить Рой і кладе слухавку. Він кидає телефон на стільницю й повертається до Джеймі. Те, що вирує між ними, тепер вже інше — не різкий електричний розряд, а тепле, наростаюче передчуття.
Джеймі досі не знає, що сказати. Колись доведеться це з’ясувати, але наразі…
— Що ж, ходімо, — каже Рой, неохоче відходячи. — Хапай свої речі, нас чекає команда. Їм потрібен їхній гівнюк.
Джеймі усміхається, бере свою сумку й слідує за ним.