Work Text:
З першого курсу вони як кіт із собакою. Постійно кусаються, сваряться та сперечаються. Завжди усміхнений, ввічливий та доброзичливий Чон Юнхо не може пройти повз, не почувши у свою сторону гостре слівце від свого однокурсника — Чон Уйона.
На початку спільного навчання через їх однакові прізвища всі думали, що хлопці брати, які просто не можуть поладнати. Але насправді все було не так. Юнхо з Уйоном ніколи не були знайомі до вступної церемонії, де і почалась їх "ворожнеча", бо Юнхо здався іншому надто привітним, коли поступився місцем у тому ряду, де хотів сидіти Уйон. Він закотив цілий сольний концерт зі свого невдоволення, адже не звик отримувати все настільки легко. Уйон не дозволяє нікому проявляти до себе фальшиву доброту, і саме таким лицемірним довбнем він вважав Юнхо. Неможливо бути таким приємним для оточення, тут точно є підступ. Для Чон Уйона Юнхо був нещирим добряком, якого точно покарає це життя, а він життю допоможе. Так ця ворожнеча через непорозуміння з обох сторін тягнеться за ними до третього курсу.
***
Обідня перерва. Хтось пішов у столовку, хтось вирішив збігати у магазинчик поряд, але більшість залишалась в аудиторії в очікуванні наступної пари. В приміщенні стояв галас, адже сьогодні пара буде проходити у двох груп одразу. Чудовий момент, щоб зібрати всі можливі плітки та поспілкуватися. Найголоснішим з присутніх був, звісно, Уйон. Милий задира сидів на столі останнього ряду та щось захопливо розповідав своєму другу. Його вигляд завжди викликав неоднозначні думки, але сьогодні Уйон виглядав найбільш звабливо. Струнке тіло облягав чорний тонкий гольф, поверх якого вдягнута шкірянка з потертостями та металевими заклепками. Темно-сірі джинси з дірками на колінах спокусливо обтягували стегна хлопця. Взутий він був у високі чоботи з масивною підошвою, яка чіплялась за край столу, коли Уйон закидував ногу на ногу. Чорне довге волосся було зібране у незграбний хвіст на потилиці, й декілька неслухняних пасм вибивалися з нього, обрамляючи гарне обличчя та дратуючи хлопця. Він намагався прибирати локони за вухо, яке було все у дрібних проколах та металевих прикрасах, але волосся все одно поверталося та закривало його очі. Нігті пофарбовані в чорний колір, на восьми з десяти пальцях були кільця різної товщини. Уйон мав приголомшливий і водночас небезпечний вигляд, можливо, саме через це біля нього завжди була купа народу, які немов метелики летіли на відкритий вогонь.
Юнхо спостерігав за цією шумною та яскравою компанією здалеку, відводячи погляд кожного разу, коли Уйон дивився в його бік. Роль спостерігача до душі Юнхо, можливо, саме через це його й обрали старостою їхньої групи. А можливо через велику довіру викладачів та студентів, адже Чон Юнхо був відомий на весь потік своєю відданістю та надійністю. І саме через це на нього частенько скидали багато організаторської роботи. Сьогоднішній день не став виключенням, адже екран телефону Юнхо раптово засвітився. Поглянувши на повідомлення, хлопець втомлено видихнув, але все ж таки підвівся з місця, крокуючи у бік кафедри. Зараз Юнхо треба привернути увагу всіх присутніх, а через присутність Чон Уйона це буде важкувато.
— Гей, народ! — хлопець сперся обома руками на дерев'яну поверхню кафедри, — Подаруйте мені хвилинку вашої уваги!
Майже всі, хто був присутній в аудиторії, перевели свій погляд на старосту та замовкли. Лише компанія, яка товпилась навколо Уйона, не звертала жодної уваги на спробу Юнхо зробити оголошення.
— А потім він каже мені, що краще його члена в цьому клубі я не знаю, — сміється голосно Уйон, відкидаючи голову трохи назад, — такий гарний, а такий тупий.
— Ти прям так зухвало і відповів цьому багатію? — один з друзів Уйона здивовано глипав очима.
— Звісно? Ще мені тут пісюнами не хвалилися при флірті, гидота.
Уйон чудово знав, що його чують всі присутні й дратуються. А особливо дратувався їхній староста, який щосили стискав край дерев’яної кафедри та жував власні губи, коли їхні погляди зустрілися. Нахабне створіння, яке неможливо приборкати.
— Отже! — Юнхо вирішив не приділяти уваги голосному хлопцю. — Сьогодні в нас філософію почне викладати нова людина. Професор Пак Джуін, який перевівся до нас тиждень назад. Тому я дуже вас прошу, народ, покажімо нашому новому викладачу, що ми не дурне стадо.
— А чого ти це так хвилюєшся за думку нового професора, га? Чон Юнхо? — епатажний хлопець зістрибнув з парти та, поклавши руки у кишені куртки, повільно покрокував у бік кафедри.
Юнхо намагався стримувати злість, яка почала переповнювати його через поведінку його однокурсника, але вени, які виступили на шиї через напруження, було важко приховати. Уйон посміхнувся, коли вони обидва зупинилися за декілька кроків один від одного.
— Так хочеться провести своїм шершавим язиком по дупі нового препода? Наш славний песик Юю.
— Що ти бовкнув?!
Щось всередині Юнхо обірвалося. За один широкий крок він опинився впритул до нахаби, міцно стискаючи у руках воріт його куртки. Вени випирали тепер не тільки на шиї, але і на руках, якими він тримав шкірянку. Очі бігали по обличчю хлопця, серце шалено гепало, віддаючи луною у вуха, а губи стискалися у тонку лінію до болю.
— Давай, вдар мене нарешті. Покажи всім, яка ти скажена собака, Чон Юнхо.
Уйон давав зрозуміти, що йому зовсім нестрашно, і про це казала його посмішка та розслаблені руки, які він так і не витяг з кишень. Він дозволив Юнхо так поводитися. Він прагнув побачити те, на що здатний їх м'який та доброзичливий староста.
— Ти не вартий навіть мого плювка, Чон Уйоне.
Обидва хлопці так би й стояли, притиснувшись один до одного та кидаючи гострі фразочки, якби їх не перервав незнайомий чоловік, який зайшов в аудиторію разом з дзвоником та гучно стукнув по кафедрі підручником.
— Вітаю всіх! Мене звати Пак Джуін і від сьогодні я не тільки новий викладач у вашому університеті, а ще й куратор вашої групи! — чоловік привітно усміхався, оглядаючи всіх присутніх.
Йому навіть не треба було робити зауваження двом хлопцям, що прилипли один до одного, адже Юнхо відчув на собі важкий погляд викладача та сам відпустив Уйона, показово витираючи руки об свої сині джинси. Перепросивши поклоном у пана Пака та одногрупників, хлопець зайняв своє місце за першою партою у ряду біля вікна. А Уйон лише незадоволено фиркнув йому у спину, кинув зневажливе "вітаю" викладачу та пішов назад до своєї групи посіпак, які про щось перешіптувалися.
Пара тягнулась неймовірно довго навіть для Юнхо, який зазвичай любив філософію. Новий викладач виявився нудним та зухвалим. Половина лекції пройшла у розповідях про його кар'єру, досягнення та те, як важко йому було досягнути успішного успіху. Рятівний дзвоник сповістив всіх про кінець пари, але як то відомо — дзвоник лунає для викладача.
— Прошу всіх затриматися на декілька хвилин, щоб отримати домашнє завдання, — у кабінеті пролунав незадоволений стогін студентів.
— А можна було нам дати це завдання під час пари, а не забирати в нас перерву на це? — Уйон виказав уголос невдоволення за всіх одногрупників, за що отримав німі кивки подяки від них.
— А можна я сам буду вирішувати, коли давати вам завдання, пане...? Не знаю вашого імені.
— Уйон. Чон Уйон. Найгарніший та найкмітливіший студент цього курсу, — сміється хлопець разом з іншими.
— От і чудово, найгарніший та найкмітливіший Чон Уйон буде робити проєкт разом з... — чоловік зосередився на списку з прізвищами, проводячи по ньому вказівним пальцем, — Чон Юнхо. Ви брати?
Почувши своє ім'я, Юнхо різко підвівся на ноги, виказуючи свою схвильованість через слова викладача:
— Вибачте, пане Пак, але чи можу я обрати собі іншу пару?
— А я не хочу мінятися! — підхопився Уйон, спершись руками на парту. — Працювати зі старостою нашої групи велика честь для мене.
— От бачите, Юнхо, як я влучно обрав вам партнера по завданню. На цьому я продовжую створювати пари, а ви поки оберіть собі тему для проєкту.
Чоловік продовжив називати прізвища студентів навмання, поки Юнхо намагався змиритися з думками про те, що він завалить це завдання.
— Та не переймайся ти так, Юю, — причина роздратування приземлилась на парту, за якою сидів Юнхо, — ти ж точно щось вигадаєш за нас двох, так?
— Не клич мене так, — відмахнувся Юнхо, відриваючи клаптик паперу з невеликого записника, — це тема, на яку буде наш проєкт. Я накидав питання, за якими тобі треба знайти відповіді, та написати з цього зв’язний текст. Думаю, інтернетом ти користуватися вмієш. Через два дні чекаю тебе у бібліотеці після пар, будемо поєднувати твій текст з моїм.
— Хей, я думав Юю зробить все за мене... — награно дує губи Уйон, беручи до рук папірець з охайним почерком.
— Не гай мого часу, зроби що я тобі сказав і розійдемось якнайшвидше.
Повністю проігнорувавши будь-які спроби Уйона знову вкусити, Юнхо швидко підвівся з місця та покинув приміщення. Треба набратися терпіння й стійкості, щоб якомога швидше зробити проєкт та забути цю співпрацю як страшний сон.
***
Два дні, які Юнхо виділив на підготовку до спільної роботи над проєктом по філософії, минули настільки швидко, що він не встиг кліпнути очима, коли вже сидів у бібліотеці в очікуванні свого напарника. І звісно ж, Уйон запізнювався. Існує можливість написати йому повідомлення, адже Юнхо як староста групи має номер кожного студента, але йти на контакт першим, навіть через месенджер – не хочеться.
Гортаючи власні записи, хлопець чекав на появу Уйона, який вже другу годину ігнорував їх зустріч. Юнхо повільно закипав, адже ненавидів таке недбале ставлення до домовленостей. Нога нервово сіпалась під письмовим столом, ледь торкаючись його коліном, а руки вже не знали за що схопитися, аби не взяти телефон та не набрати Уйона.
— Мій наполегливий партнер все ж чекав на мене, так?
Юнхо розвернувся у бік чужого голосу і майже впритул зустрівся з хижим вищиром Уйона. Ще б трошки податися вперед і їх обличчя б торкнулися одне одного, але Юнхо відсахнувся майже одразу.
— Перепрошувати не буду, адже взагалі не планував приходити, — вирівнявшись у спині, хлопець обійшов стіл та всівся на його протилежному боці, обличчям до роздратованого Юнхо, — але побачив тебе тут одного і вирішив зайти привітатися. Сидиш як побитий пес.
Юнхо є що сказати. О так. В нього зараз на язику крутиться надто багато фраз, які так і хочеться отрутою бризнути на знахабнілого хлопця. Але ж Юнхо не такий. Він взірець розсудливості та спокою, якщо різко забути те, як він схопив Уйона за шкірку на очах у майже всієї групи студентів. Тому, ковтаючи гірку грудку образи та злості, хлопець гучно вдихає через ніздрі:
— Давай мені те, що ти написав.
— Ти дуже неввічливо просиш про це, Юю, — Уйон починає гойдатися на стільці вперед-назад, не відводячи погляду від співрозмовника, — давай ще раз.
— Уйоне, — дивиться прямісінько в очі, — надай мені, будь ласка, свою частину завдання. Я хочу її прочитати та поєднати зі своєю.
Ці слова дуже важко далися Юнхо у спокійній манері, адже всередині кров просто скипала від злості. Через те, як сильно стискав руку у кулак хлопець, з-під шкіри виступили вени, які чудово було видно на оголеному від кофти передпліччі.
— Ммм, — знайомий нахабний вищир, — ні, не дам.
— Та ти, бляха, знущаєшся?! — той слабкий вузлик витримки, на який Юнхо розраховував, все ж таки порвався. Хлопець підскочив з місця, і через це його стілець від'їхав назад з неприємним звуком. — Ти навіщо тоді взагалі приніс сюди свою бісову дупу, якщо не плануєш працювати зі мною?!
— Хлопці! — до обох звернулася бібліотекарка, яка незмінно сиділа на своєму робочому місці, — Ви взагалі-то у бібліотеці, а книги люблять тишу. Якщо плануєте і надалі кричати тут – швидко на вихід.
Але Юнхо не міг стримати свій порив злості, який накопичився в ньому за ці пару днів, як тільки його поставили у пару з Уйоном. Він ненавидів той день, коли професор Пак дав це завдання. Хлопцю хочеться вдарити цю нахабну пику, яка явно насолоджувалася приступом його гніву, але чи правильно буде це робити тут? Ясна річ що ні, тому, окрім як втекти від джерела роздратування у глиб книжкових рядів, Юнхо нічого не спало на думку. Кинувши всі свої речі на столі, він зник з поля зору бібліотекарки та Уйона, який продовжував гойдатися на стільці та хіхікати собі під ніс.
Уйон насолоджувався тим, яким себе показував зараз староста. Нарешті видно його справжнього.
Зупинившись у ряду з історичною літературою, Юнхо полегшено видихнув. Це був найвіддаленіший куточок великого приміщення університетської бібліотеки, куди ніхто ніколи не заходив, адже ці книги мало кого цікавили.
Злість, яка огорнула хлопця за лічені секунди, почала поступово відступати. Він сподівався, що отримавши своє, Уйон просто піде. Тоді Юнхо самостійно завершить їх "спільний проєкт" та віддасть його професору. І навіть приховає той факт, що він все робив один. Тільки б більше не контактувати з Уйоном до кінця навчального року.
Пальці повільно блукали по запиленим корінцям книг, які в алфавітному порядку розташовувалися на полицях. Юнхо прокручував у голові те, що йому потрібно буде написати замість "напарника", як вага чужої руки змусила його винирнути з власних думок:
— Який неслухняний песик, — знову цей дратівливо-солодкий голос, — погарчав на мене і втік.
— Припини порівнювати мене з собакою.
Розвернувшись до нахаби, Юнхо схопив того за зап'ясток і смикнув на себе, щоб їх обличчя були на небезпечно близькій дистанції одне від одного. Юнхо вдивлявся в Уйонові чорні очі, намагаючись зрозуміти, чого той намагається досягти своїми постійними провокаціями. А Уйон лише ширше усміхнувся, облизавши власні губи:
— Але ти ж типовий собака, — хіхікає, — ти такий залежний від похвали оточення. Намагаєшся вислужитися перед викладачами та іншими студентами. Бути завжди корисним для інших, аби тебе погладити по голові та почесали за вушком. Але дивись, песик всередині тебе також може показувати зубки. І мені це піздецьки подобається...
— Замовкни... — шипить Юнхо, стискаючи чужий зап'ясток сильніше, від чого Уйон на мить цикає.
— О ні, Юю, я не замовкну, допоки ти не визнаєш, що я правий. Що ти для всіх зручний, покладливий собака, який біжить за першим покликом, виляючи хвостом.
Уйонове дихання можна було відчути на власному обличчі й від цього Юнхо ставало спекотніше. З кожною новою секундою чорні очі навпроти поглинали, змушуючи падати у безодню, якій Юнхо так сильно чинив супротив. Вуха заклало, наче він знаходиться під товстим шаром води. Мить і Юнхо обрушується з поцілунком на чужі губи, які, на подив, приймають його. Десь у підсвідомості, Юнхо запевняв себе, що цілує цього Іуду тільки для того, щоб той заткнувся, а не через те, що відчув хвилю збудження та піддався моменту.
Хватка, в якій Юнхо тримав чужий зап'ясток, ослабла і тепер, щоб бути ближче, Уйон схопився за чужі плечі. Через значну різницю у зрості, хлопець був вимушений встати навшпиньки, аби спробувати перехопити перевагу у поцілунку, та йому не вдається. Юнхо перериває поцілунок та зі страхом дивиться на хлопця перед собою. У голові та на язику крутяться слова вибачення, і як тільки він відкриває рота, Уйонів палець лягає на його покусані губи:
— У суботу приходь до мене, і ми продовжимо розмову.
І цього разу першим тікає Уйон, на шляху хапаючи свої речі, він зникає за дверима під гучне незадоволене буркотіння бібліотекарки: "Я кому сказала не бігати!".
Залишившись наодинці, Юнхо намагається прийти в себе. Його погляд все ще розфокусований, а на губах залишився солодкий присмак вишні. Скоріше за все, це гігієнічна помада Уйона.
Він точно у суботу прийде до Уйона додому, ось і сповіщення на смартфон прийшло з його адресою.
***
Субота прийшла якось надто швидко.
Стоячи перед дверима квартири у занедбаній багатоповерхівці, Юнхо не міг знайти в собі сили натиснути на дзвоник. Скільки він вже тут стоїть? П'ять? Десять хвилин? Можливо, він запізнився на домовлений час? А чи був цей час взагалі?
Поки всі ці думки атакували Юнхо, телефон задзвонив, і поки хлопець витягав його з кишені, вхідні двері відчинилися:
— Як довго ти тут стоїш?
— Настільки довго, що ти вирішив мене набрати... Певне... — скинувши виклик, Юнхо підняв очі на господаря квартири в очікуванні чогось .
Обидва хлопці стояли у загальному коридорі будівлі та дивилися один на одного. Звичайної зухвалої усмішки на обличчі Уйона не було, як і безлічі прикрас на руках. Взагалі хлопець виглядав трохи… розгублено? Він мовчав та перебирав пальцями з нафарбованими нігтями край розтягнутої футболки з логотипом культового гурту Metallica, який потріскався та майже стерся від частого прання.
Юнхо теж відчував розгубленість, адже вони не розмовляли після того поцілунку у бібліотеці, хоч і бачилися на парах та під час перерв в університеті. Але Уйон його уникав, як тільки їх погляди зустрічалися.
— Я зайду? — обережно запитав Юнхо, поклавши два пальці на дверну ручку.
— Впевнений що готовий? — кути губ Уйона поповзли догори, утворюючи усмішку.
— Так? — зробивши крок уперед, Юнхо показав свою рішучість, — Інакше мене б тут не було.
— Хм, ну добре, раз Юю каже, що він готовий, — єхидно засміявся хлопець, пропускаючи гостя всередину квартири.
Квартира маленька, якраз на одну людину. Вітальня, спальня та кухня виявилися загальною кімнатою, окремо була лише вбиральня з душовою кабінкою. І весь цей простір поєднував коридор, в якому обидва хлопці мовчки дивилися один на одного. Уйон усміхався, наче задоволений кіт, а Юнхо лише червонів від пильного погляду на ньому.
— В мене щось на обличчі? — Юнхо першим не витримав незручного мовчання.
— Так, — роблячи крок вперед, відповідає Уйон, — мені здається... тут не вистачає моєї слини.
Підтримуючи підборіддя вказівним пальцем, хлопець проводить великим по пересохлим губам Юнхо. Він тягнеться за поцілунком, не відводячи погляд від очей навпроти.
Їхні вуста зустрічаються у незграбному поцілунку, який дуже різнився з тим, що був у бібліотеці, адже цілує тільки Уйон, поки Юнхо намагається збагнути як йому реагувати. Він просто невміло розтуляє рота, дозволяючи нахабному Уйоновому язику проникнути всередину.
Тиснучи своєю вагою, Уйон притискає хлопця стегнами до тумби, заганяючи його у пастку між своїми руками, якими він сперся на дерев'яну поверхню обабіч талії Юнхо.
— Мх... Стривай, Уйоне... — відсторонюється Юнхо та кладе долоні на вузькі плечі, — ми ж домовлялися поговорити...
— А ми що, не говоримо? — схиляючи голову трохи в бік, усміхається Уйон, злизуючи слину з власних губ. — Мені здається наші язики зараз працюють як треба.
— Ти мене за цим покликав?
— Здогадливий песик, — однією рукою Уйон почав гладити щоку хлопця, намагаючись того трохи розслабити, — я тобі подобаюсь?
Юнхо застиг від такого раптового питання, адже він сам боявся отримати відповідь на нього. Його губи стиснулися у тонку лінію, а погляд загубився десь у картині, яка висіла позаду Уйона.
— Здаєшся таким сором'язливим, — наблизившись до чужого вуха, Уйон перейшов на шепіт, — але твоє тіло видає тебе та твої бажання. Ти ж теж відчуваєш це, Юю? Тиснення та свербіння внизу живота.
Кусаючи за мочку вуха, Уйон притискає коліном пахову зону Юнхо, через що той шикає та повертає погляд на нахабу.
— Ти покликав мене заради сексу?
— Не тільки, — легкий поцілунок у щелепу, — ти мені цікавий, Чон Юнхо. Я хочу в дечому впевнитися...
Заплющивши очі, Юнхо відкинув голову назад, даючи більше простору для поцілунків. Він відчував, що програє Уйону після кожного дотику його губ до шкіри. Його розум повільно окутує бажання, якому немає сил чинити супротив. Губи розтуляються, випускаючи назовні тихий стогін, коли Уйон торкнувся шкіри біля адамового яблука.
— Тож... — гаряче дихання обпікає чутливу шкіру, — пограєш зі мною, песику?
Впевнений кивок у відповідь задовольнив Уйона. Легко поцілувавши хлопця у губи, він схопив його за руку та повів у головну кімнату, де на ліжку стояв крафтовий паперовий пакет. Залишивши стояти Юнхо посеред кімнати, господар квартири схопив той пакет та простягнув його хлопцю.
Юнхо спочатку бере пакет у руки і лише потім питає:
— Що тут?
— Подаруночок для тебе, — широка усмішка на обличчі Уйона трохи лякала, — я хочу, щоб ти подивився скоріше.
Знизавши плечима, Юнхо заглянув у пакет та голосно видихнув, прикриваючи обличчя вільною рукою. Треба було одразу здогадатися, що всі прізвиська, якими кликав його Уйон — не просто спроба зачепити. Це все мало яскравий підтекст.
— Це... — підібрати правильні слова важко через шок.
З пакета Юнхо дістав нашийник та короткий ланцюг, який йшов в комплекті як повідець. Тримаючи шкіряний виріб у руках, очі Юнхо бігали між ним та Уйоном, який дивився на цю картину, закусюючи нижню губу.
— Чи повинен я...
— Можна я одягну його на тебе, Юю? — Уйон кладе руки поверх рук Юнхо, проводячи пальцями по шкірі, — будь ласка...
Юнхо вагається рівно хвилину, а потім віддає нашийник у руки Уйона, на що той радісно хіхікає та розстібає його, підносячи до довгої шиї.
— Тобі дуже пасує! Я не прогадав з вибором, — хвалить себе хлопець, поки Юнхо намагається збагнути на що погодився, — а тепер... Ти повністю мій, Юю.
Підчепивши пальцем нову прикрасу на шиї хлопця, Уйон тягне його на себе, щоб затягнути у повільний поцілунок. Юнхо не пручається, бо він встиг засумувати за губами цього нахаби.
Крок за кроком хлопці підходили до ліжка, не розриваючи поцілунку. Уйон наче намагався з'їсти Юнхо, настільки жадібним здавалися його дії. Він кусав чужі губи, пхав свого язика якомога глибше, вилизуючи ротову порожнину. Його руки блукали тілом Юнхо, приділяючи особливу увагу сідницям та талії.
Сідаючи на край ліжка, Уйон таки відлипає від розчервонілих від укусів та поцілунків губ Юнхо, зазираючи тому в очі:
— Наскільки ти досвідчений, песику?
— Якщо ти про секс, то я не цнотливий.
— Чудово, — цілує у куточок губ, — відсмокчеш мені?
А чи є тут ще варіанти відповіді, окрім "так"? Немає. Юнхо мовчки киває та опускається на підлогу, стаючи на коліна перед Уйоном, який дивиться на нього із задоволеною усмішкою. Йому неймовірно подобається те, що він бачить перед собою, і приховувати цього Уйон не має наміру.
— Стягни з мене весь нижній одяг... — Уйонів голос був твердий та вимогливий. Він без сорому наказував Юнхо що робити, а той і був радий виконувати його накази.
Як тільки штани разом з білизною полетіли в сторону, Уйон розслаблено застогнав та відкинувся назад, спираючись на лікті. З голівки його збудження сочився еякулят, який Юнхо без роздумів злизав, отримуючи у нагороду ще один стогін з вуст Уйона.
Притримуючи ствол однією рукою, Юнхо лизав та цілував розчервонілу голівку, крадькома поглядаючи на Уйонову реакцію. Він явно насолоджувався діями свого партнера, але, на диво, мовчав. Не давав нових команд. І це змусило Юнхо зупинитися та усвідомити щось нове. Щось невідоме для себе. До нього прийшло усвідомлення того, що йому треба чути наказ. Йому необхідно щоб ним керували. Давали команди, як псу. Це лякало і збуджувало Юнхо одночасно. Він дивився в Уйонові темні очі та чекав хоча б одного слова, але той продовжував мовчати, наче вичікуючи чогось.
— Накажи мені... Продовжувати...
— Оу, тобі це потрібно, так? — Уйонова оголена ступня натисла на сховану під кофтою грудину Юнхо.
— Необхідно... Керуй... — прийняття приходить швидше, ніж Юнхо розраховує, — керуй мною, Уйоне.
— Неймовірно, — на видиху сміється Уйон, — ти неймовірний, Юю...
Юнхо терпеливо чекає на наказ.
— Зніми з себе кофту, хочу подивитися на тебе.
Сіра тканина полетіла до раніше скинутих штанів Уйона, оголюючи бліде, але підтягнуте тіло. Уйон гучно ковтає слину.
— Візьми мій член до рота і зроби так, щоб я кінчив. Зроби мені добре своїм язиком, песику...
Почувши бажані слова, Юнхо опустився й обхопив пульсуючий член губами, стискаючи ними голівку біля основи. Закинувши Уйонові ноги собі на плечі та підійнявши його над ліжком, Юнхо відчайдушно смоктав, набираючи темп з кожним новим рухом. Уйон же був трохи шокований такою завзятістю хлопця, тому просто не встигав вбирати у легені повітря після нового голосного стогону, коли його голівка билася об ніжні стінки горла. Стиснувши голову між стегнами, Уйон вчепився у м'яке волосся Юнхо, щоб зупинити його хоч на мить, але той не дався, доводячи хлопця до бурхливого оргазму.
Ковтаючи гарячу сперму, Юнхо дивиться на розчервоніле обличчя Уйона, запам'ятовуючи його таким, яким він навіть уявити собі не міг. Сльози в кутиках очей, вологі від слини губи, повний безлад на голові та бісики у темних очах.
Уйонові груди повільно здіймалися. Намагаючись відновити рівне дихання, хлопець все ж таки знайшов в собі сили, щоб скинути ноги з чужих плечей на підлогу та прийняти сидяче положення.
— Ти знову мене дивуєш, Юю, — усміхається Уйон, кладучи обидві долоні на рожеві щоки Юнхо, — так гарно постарався для мене...
Юнхо продовжував сидіти на колінах перед Уйоном, дозволяючи тому пестити шкіру на щоках, вилицях та щелепі. Він терся об теплі руки, наче справжній пес, заплющуючи очі, але біль у паховій зоні не давав розслабитися, тому Юнхо вовтузився, сидячи на місці.
— Уйоне... — пошепки, — чи можу я зняти... залишки одягу?
— А що таке, — у голосі Уйона можна почути знущання, — щось заважає?
Юнхо шикнув, відчувши додаткове болюче тиснення у паховій зоні через ступню, яка ковзала по горбинці з щільної тканини джинс. Незадоволений погляд Юнхо викликав табун мурах по шкірі, через що Уйон стрепенувся та прибрав від нього ногу.
— Можеш зняти, але тільки після поцілунку.
Поваливши Уйона на спину та втискаючи його у ліжко, Юнхо жадібно цілував губи, повільно спускаючись на шию. Бажаючи продовжити вологу доріжку з поцілунків нижче, Юнхо зубами підчепив воріт футболки, демонструючи своє бажання стягнути з Уйонового тіла непотрібну річ.
Зрозумівши Юнхо без слів, чорна футболка полетіла на підлогу, а в кімнаті пролунав черговий стогін насолоди. Юнхо нарешті дібрався до грудей, стиснувши зубами сосок, змусив Уйона зойкнути та вигнутися у спині.
— Ніжніше з укусами, песику.
Уйонові руки ковзнули вздовж рельєфних м'язів спини до тісних джинс. Ґудзик надто легко піддався спритним пальцям, і через мить Юнхо задоволено простогнав, коли його нужденного члена торкнулися. Через велику кількість передеякуляту, який буквально просочив спідню білизну, рука Уйона вільно рухалась по всій довжині твердого стовбуру.
Скинувши залишки одягу з себе, Юнхо одразу ж притиснувся до стрункого Уйонового тіла та почав тертися об нього. Їхні члени щільно притискалися один до одного, даруючи нові приємні відчуття десь всередині. Носом Юнхо ковзав по тонкій шиї, втягуючи п'янкий аромат Уйонового гелю для душу та поту, та не забував цілувати кожен міліметр медової шкіри.
— Юю, — Уйон знову використав нашийник, щоб привернути на себе увагу та притягнути хлопця ближче, — як би ти хотів мене трахнути?
— Так, щоб я бачив твоє красиве лице.
— А от і не вгадав! — Уйон вислизнув з-під хлопця, тягнучись до подушки, щоб дістати лубрикант без смаку. — Ти візьмеш мене ззаду, як це роблять справжні собаки.
Пляшечка з в'язкою рідиною та пачка з презервативами опинилась біля колін Юнхо, коли той прийняв сидяче положення. Взявши до рук змазку, Юнхо з цікавістю обдивився її та запитав:
— Чи не варто тебе підготувати для проникнення?
— А я вже, — впевнившись що він нічого не забув дістати з-під подушки, Уйон впав у неї обличчям, підіймаючи дупцю вверх так, щоб Юнхо зміг розгледіти металеву іграшку між його сідниць.
— Ти... — Юнхо зубами розриває захисну упаковку презерватива, — Вона весь час була у тобі?
— Я дуже чекав на тебе, Юю, — заводячи руку за себе, Уйон пальцями намагається схопитися за пробку, — і не мав наміру гаяти час на розтяжку.
З приглушеним стогоном, Уйон таки зміг дістати з себе іграшку, відкидаючи її вбік. Те, як зімкнулося кільце м'язів на очах у Юнхо, змусило його член сіпнутися в жагучому очікуванні.
Щось подібне можна було очікувати від Уйона, адже він завжди здавався людиною без гальм, без табу. І всі його сьогоднішні дії та пропозиції підтверджували ці думки. Це змушувало Юнхо відчувати себе божевільним, хтивим, вільним .
— Поквапся, — хитаючи стегнами, скиглить Уйон, — я засумував...
Розкотивши латекс на всю довжину власного члена, Юнхо рясно змастив себе й Уйона лубрикантом. Приставивши голівку до входу, він без попередження проник на всю довжину, вибиваючи крик з вуст хлопця під собою. Юнхо відчуває Уйона та те, як він стискається навколо члена, дарує нові, невідомі почуття. Він не щадить хлопця під собою, одразу беручи швидкий та грубий темп, кайфуючи від голосних Уйонових стогонів. Хочеться змусити цього нахабного покидька Уйона скиглити, плакати та просити більшого. З кожним новим поштовхом в голові Юнхо починали вироюватися спогади про те, скільки насмішок та провокацій він витримав від цього спокусливого хлопця, через що його пальці сильніше впивалися у шкіру на талії. Після такої хватки точно залишаться яскраві синці не на один день, і Юнхо обов'язково попросить пробачення, але потім.
— Блять, якщо ти так продовжиш... мхм... — Уйон проковтнув власний стогін, коли Юнхо вчергове вдарився голівкою об чутливу залозу. І без продовження було зрозуміло, що хлопець на межі, але Юнхо досі не втамував свої тваринні бажання. Тому, схопивши Уйона за живіт та приклавши трошки зусиль, Юнхо змінив їх позу на більш зручну для нього й на вбивчу для Уйона.
Юнхо тримав хлопця спиною до себе, притримуючи його тіло обома руками та насаджував на власний член, поки Уйон тремтів та скавчав від нових, надто сильних, відчуттів. Йому здавалося, що Юнхо тільки збільшувався всередині нього і хотілось це озвучити, але надлишкова стимуляція накривала з головою, занурюючи у безодню насолоди.
Вдруге отримуючи бурхливий оргазм, Уйон зливається на ковдру, подушку та руку Юнхо, якою він в останні миті допомагав йому. І навіть після приємно-болісного оргазму, Уйона не полишали в спокої. Рухи Юнхо хоч і стали повільнішими, але не припинялися. Він старанно продовжував трахати хлопця, тримаючи його у своїй міцній хватці.
— Уйоне, — треться носом біля лівого вуха, — мені треба більше...
— Скажена тварина.
— Насвариш мене потім, а зараз...
Грубі та глибокі поштовхи поновилися, як і стомлені рвані стогони Уйона. Відкинувши голову назад, Уйон відкрився та дав можливість Юнхо встромити зуби у згин шиї й щосили вкусити. Подарувавши собі яскравий оргазм, Юнхо нарешті відпустив зі своєї пастки знесиленого Уйона.
— Ти вкусив мене, навіжений! — отямившись та перепочивши, почав скаржитися Уйон, тримаючись за місце укусу.
— Я ненавмисно... Просто... — збудження поступово відпускало затуманений розум Юнхо, і він починав усвідомлювати все те, що робив з Уйоном.
— Мені сподобалось.
— Що?
— Те, яким безумним ти можеш бути. Мені подобається, Юю, — незадоволення на гарному обличчі замінила усмішка, — ти мені подобаєшся, Юю.
Як правильно реагувати зараз — Юнхо не знає. Він глипає на хлопця поряд та мовчить, не розуміючи, це зізнання чи просто подяка за гарний секс?
***
— Юнхо та Уйон, сідайте, — професор задоволено усміхається, — ваш проєкт вийшов неймовірно цікавим. Знайшли спільну мову?
— Так, професоре Пак, ми з Юнхо гарненько поговорили й змогли плідно попрацювати разом над вашим завданням! — Уйон вирішив відповісти за них обох, поки хлопці поверталися на свої місця — Юнхо за першу парту біля вікна, а Уйона за останню в середньому ряду.
— Я як знав, що не помилився, поставивши вас у пару.
— О так, професоре, ви такий передбачливий, — бурчить собі під ніс Юнхо, підпираючи підборіддя рукою.
Цього разу дзвоник звучить для студентів, адже професор Пак пішов з аудиторії раніше, бо його покликали в деканат.
Зібравши свої речі, Юнхо тільки-но хотів встати з-за парти, як на його плечі звалилася знайома вага. Через виразний запах парфуму та сміху, Юнхо без жодного погляду впізнав в людині позаду Уйона. Він міцно обіймав хлопця за шию зі спини, поклавши підборіддя на його плече.
— Пообідаємо разом? Я зробив канапки та приніс чай без цукру.
— А ти не планував обідати на курилці зі своїми посіпаками? — пирхає Юнхо, але з капкану обіймів вириватися не поспішає.
— Віддаю перевагу обіду зі своїм песиком, який також тепер і мій хлопець!
— Коли це я став твоїм хлопцем, не пригадую, щоб ми...
Уйонів поцілунок за вушком віднімає дар мовлення.
— Будеш моїм хлопцем, Юю? Я гарно буду піклуватися про тебе. Мій лагідний песику.
— Добре, пішли на обід разом, — приречено зітхнувши, відповів Юнхо.
— Тільки обід...? — у голосі Уйона можна було відчути розчарування, а його обійми вмить ослабли.
— А потім на побачення, це ж заведено робити у стосунках?