Work Text:
Коли вона прийшла — світ не помітив цього. Не одразу.
В новинах говорять про масове зникнення людей, без сліду.
Хтось помічає яскраві спалахи в домівках та квартирах їхніх сусідів. Бачать лише світло — жодного звуку.
А потім — спалахи на вулицях, у парках, крізь, де є люди. Та ніхто не може побачити істинну причину.
Загадкові зникнення на які навіть у поліції нема відповіді — призводять до паніки. Люди мітингують, не можуть спати ночами, потребують захисту. Ніхто не може захистити їх. Страх та відсутність відповідей зв'язує усім руки.
Батьки бояться за своїх дітей. Діти бояться за своїх батьків. Брати та сестри бояться один за одного. Друзі, кохані, навіть вороги — їх об'єднав один страх.
Ніхто не розуміє патерн. Зникають всі, незалежно від віку, віри, статі та їхніх діянь.
Кого вона забере наступним? І хто насправді це робить?
Люди — створіння, що прагнуть знайти сенс серед хаосу, тож вони будували теорії.
Хтось казав що це прибульці викрадали людей заради своїх експериментів. А хтось з християн вірив — це момент перед Страшним Судом коли Господь забирає на Небеса обраних, істинно віруючих. Хтось думав — це все уряд, масони, викрадають людей для своїх сатанинських обрядів.
Та правда була іншою.
Однієї ночі стара жінка стояла на колінах та молилась, дивилась на дерев'яний хрест на стіні. Як і мільйони інших людей молились разом з нею, у цей час, цей момент. Звертались кожен до свого Бога.
Перед нею спалахнуло сяйво. Вона заплющила очі та впала назад. Навіть закричати не могла — страх позбавив її голосу.
Коли вона подивилась — перед нею силует із сяйва. Крила, довге волосся що тягнулось шлейфом до підлоги. Силует ширяв у повітрі.
Тоді вона почула голос. Голос, який не можна назвати ні жіночим, ні чоловічим. Голос, що був теплим і м'яким, наче ковдра… голос що був всім та водночас нічим.
“Не бійся. Я звільняю тебе від твого буття.”
Жінка не ворухнулась коли силует підплив до неї, нахилився. Простягнув свої руки, наче от-от обійме. Не ворухнулась і коли руки торкнулись її щік — тепло дотику змусило її заплакати. Їй здалося — це Боже благословення. Божа Присутність тут із нею, сконцентрована в цій кімнаті.
Вона не встигла нічого усвідомити як яскраві промені світла вирвались з її очей, з її розкритого рота. Світло поглинуло усе її тіло — і в одному спалаху вона… зникла.
***
Божа Присутність приходила навіть до дітей.
Ось дівчинка лежить в ліжку. Їй лише 7 років. Рожева кімната, плюшеві ведмедики та зайчики з нею, плакати із принцесами Дісней, ляльки на полицях поруч з книжками.
І ось — світло з'являється в її кімнаті. І дівчинка усміхається, в її очах захват, не страх. Божа Присутність вже тут, її світло — звільняюче… і випалююче.
Вона кладе руку на чоло дівчинки, і її голос обіймає теплом:
“Дитя… я звільню тебе від твого буття, гріха та болю.”
Із очей дівчинки вириваються промені світла, і вона сама стає променем — що миттєво згасає. Ліжко пусте, і Божої Присутності нема.
Рожева кімната темна і тиха.
***
Страх та горе наповнювали серця людей. Вони втрачали тих, кого любили. Своїх дітей, батьків, своїх сестер та братів, своїх друзів та коханих.
Хтось — чекав на прихід Божої Присутності із благоговінням, а хтось — намагався сховатись, втекти. Вона приходила і до тих, і до інших.
Спочатку — зникало по одній людині. Дорослі, старі, діти. Потім — стали зникати сім'ї. Ночами спалахи в квартирах та домівках виглядали як народження зірок.
***
Через кілька місяців — вулиці міст та селищ пусті і тихі. Ті люди, що ще не спалахнули, сиділи в своїх оселях. Ховались. Тремтіли. Молились. Плакали. Кричали. Або сиділи тихесенько, наче вона прийде за ними як тільки почує їх.
Та було відомо одне — Божа Присутність прийде до всіх, що б вони не робили.
***
Від світу людей залишились лише архітектура, техніка. Машини, магазини, заводи та фабрики, електростанції. Музеї, галереї, церкви та мечеті. Книги, картини, пісні. Все це нікому бачити та нікому почути, крім тварин та птахів, що залишились володарювати на Землі.
Спалахнули всі люди, один за одним, як іскра — ось вони були, і ось їх вже нема.