Work Text:
Тяжкі краплі весняного дощу оббивали ніжні пелюстки сакур. Шарль вперше за багато років затягувався цигаркою і дивився вгору: прохолодно, волого, гарно - зовсім не так як вдома, в Монако. Хотілось би пожити в цьому кліматі, мати справжні пори року, але з таким графіком...
Думки перервав хтось, хто точно врізався в двері лобом, бо вслід пролунали кілька голландських лайливих слів, які Леклер знає ще з дитинства.
- Макс, вони відчиняються на себе, - спокійним тоном промовив монегаск, а Ферстаппен нарешті вийшов.
- Який дурень вигадав робити двері, що відкриваються всередину будівлі? - дратувався голландець, а Шарль сміявся, дістаючи і йому цигарку. - Ого, який ти завбачливий... Чи просто читаєш думки?
Леклер посміявся та підпалив цигарку Максу, який притиснувся до стіни, підняв голову та заворожено почав дивитись на сакури.
- Так ось чого ти зник і не повертаєшся, - тихо промовив Ферстаппен, неначе вони з монегаском під дахом якоїсь святині, а не під деревом сакури.
- Тут добре, прохолодно і гарно, - додав Шарль та знову затягнувся цигаркою, видихаючи щільний дим кудись вгору, що його одразу підхоплював порив вітру і ніс кудись в далечінь.
- А я втомився, - промовив голландець, продовжуючи шукати сенс в пелюстках, що падали.
- Лілі втомлює? Не висипаєшся? - турботливо перепитав Леклер, повернувшись обличчям до Макса.
- Ні, я втомився від цієї клоунади. Там я комусь заважаю, тут я комусь потрібен, а ще новий регламент, нічого не працює, - почав скаржитись Ферстаппен.
- Тому ти напився? - спитав монегаск.
- Тому ти тверезий? - в'їдливо відповів голландець.
- Я тверезий бо мені нудно напиватись. Що веселого в тому щоб напитись? Тоді лише нав'язливі думки і погано зранку, - Шарль відповів на дорікання.
- Легше стає. Поки п'яний - весело, а потім на ранок погано - і не думаєш про свої проблеми, - Макс сидів слідкував за пелюстками, сподіваючись що жодна з них не впаде йому на обличчя.
- Які у тебе можуть бути проблеми? У тебе ніколи проблем немає.
- Є. Результати погані, журналісти прискіпуються...
- Ти оце так зациклився на тому дурнику? - Леклер перебив Ферстаппена своїм питанням.
- Та не лише він, просто події так складаються, - голландець прикрив очі щоб трохи зробити перерву.
- Макс, - монегаск обійняв друга за плечі, - відколи ти звертаєш на когось увагу та береш все так близько до серця?
- Та нічого я не беру, - обурився Ферстаппен.
- Ну Макс, - продовжив Шарль, - я тебе не впізнаю. Зберись, ти ж такий класний, успішний і щасливий чоловік! - Леклер так міцно притиснув голландця до себе, що був впритул до його обличчя.
Двері відкрились та обидва хлопці поглянули в той бік. Звідти виглянув Фернандо, на вустах у якого іскрилась посмішка.
- Макс, він одружений чоловік! - пожартував Алонсо. - Не смій забирати чоловіка з сім'ї.
- Ой, та помовчав би тут! - обурився голландець та знову затягнувся цигаркою.
- Такий злий, треба напевно ще випити, - іспанець не сприйняв всерйоз слова Макса. - Принести?
- Просто іди, я сам заспокою, - тихо промовив Шарль та кивнув Фернандо.
- Голубки... Шарль, не забирай батька з сім'ї, не бери гріх на душу! - продовжив жартувати Алонсо.
- Нандо! - обидва хлопці підвищили голос, промовляючи ім'я іспанця, а той зі сміхом втік всередину будівлі.
- Чому ти взагалі мене обійняв? - здивовано спитав Ферстаппен.
- Ой, вибач. Я підтримати хотів, так же проявляють співчуття та підтримку близьким людям, - Леклер прибрав руку з плечей голландця та викинув свій недопалок в смітник, на місце якого дістав ще одну цигарку. - Дай свій, не хочу діставати запальничку, - монегаск взяв Макса за зап'ястя, наблизив до себе недопалок в його руці та обережно підпалив свою цигарку.
- Та міг би обіймати і далі, я не скаржився, - пояснив Ферстаппен.
- Та все, пізно вже, руки зайняті, - Шарль підняв цигарку вище.
- А може я і хотів би, - голландець знову затягнувся своїм недопалком та погасив його, нахилив голову і зітхнув.
- Ще одну? - спитав Леклер, трохи нахилившись до Макса.
- Давай, не зашкодить, - Ферстаппен взяв ще одну цигарку з пачки, яку залишив вже біля себе на диванчику.
- Бери, підпалюй від моєї, - голландець слухняно наблизив до себе цигарку в руці монегаска та підпалив свою. - І давай вільну руку.
- За руки триматись? - здивовано спитав Макс.
- Важкувато буде обійматись з двома цигарками. Тому поки що лише триматись.
- А як тут триматись, коли все йде не так? - Ферстаппен звучав досить засмучено і неначе на межі сліз.
- Стоп, ти що, справді засмучений? - Шарль знову повернувся обличчям до голландця. - Чому?
- Я програв чемпіонат минулого року через тупу помилку в Барселоні. Цього року все настільки погано що я навіть не борюсь за подіуми - просто ніде їду. Чому тут радіти? - Макс справді розчарований і це вже більш ніж очевидно.
- Та до біса цю цигарку, - Леклер погасив цигарку та повністю повернувся до Ферстаппена. - От скажи мені, хто вважається легендою в Формулі 1?
- Ну... Сенна, напевно, - відповів голландець, - а до чого це взагалі?
- Скільки титулів у Сенни?
- Менше ніж в Льюїса або Шумахера, - хмикнув Макс.
- У Сенни три титули, у Проста чотири - і вони легенди нашого спорту. Скажи будь ласка, вони вигравали титули в кожному сезоні в якому брали участь? - продовжував наполягати монегаск.
- Авжеж ні. Вони також мали невдалі сезони, - бурмотів Ферстаппен собі під носа.
- Окей, згадай Льюїса та його період в Макларен. Скільки титулів він здобув за цей час? - Шарль продовжував дотискати та переконувати голландця.
- Лише один. Ну і був в боротьбі за титул в дебютний рік, - чесно відповідав Макс.
- От і все. Бачиш - стабільність це ілюзія, її ніколи не існувало і не існуватиме. А коли ми думаємо що результат стабільний та успішний - просто дуримо себе. Тому, Максе, - Леклер обійняв Ферстаппена, міцно притискаючи до своїх грудей, - все добре у тебе, просто ніхто не каже тобі наскільки у них все погано, бо ти бачиш лише успіхи, а не повну картину.
- Ти ніколи не хотів бути мотиваційним оратором? - спитав голландець, піднімаючи голову з плеча монегаска, витримавши кількахвилинну тишу.
- Та ні, не планував, - ледь помітно усміхнувся Шарль, розуміючи що йому вдалось розрадити Макса. - На тебе спрацювала моя промова? - перепитав він, заглядаючи Ферстаппену в очі.
- Майже.
- Для закріплення результату - підніми голову вгору та милуйся сакурами.
Шарль розімкнув обійми, сперся на стіну та підняв голову догори. Глянув на голландця щоб переконатися чи той справді підняв голову та почав дивитись на небо. Макс надто слухняний щоб відмовитись - тож підняв свої блакитні оченята на ніжно-рожевий цвіт, що хитався від вітру та крапель дощу. Леклер усміхнувся та також підняв очі на сакури, які заворожували його своїм виглядом.
Пелюстки почали падати від пориву вітру, повільно спускатись на землю, не оминаючи хлопців. Монегаск відчув як крапля дощу впала на шкіру, витер її і відволікся від споглядання - погляд натрапив на Ферстаппена, який і далі милувався сакурами. Шарль усміхнувся, бо побачив що волосся голландця всипане рожевими пелюстками.
- Так гарно... Я сфотографую, - Леклер дістав телефон та зробив кілька фото, на яких Макс прикрив очі та посміхався, просто дивився в камеру і був неочікувано щасливим. - Ось дивись, - монегаск показав Ферстаппену готові фото, - можеш же бути щасливим.
- Це все ти, - голландець перетнувся поглядом з Шарлем, від чого той усміхнувся, - ти робиш людей щасливими.
- Лише коли вони самі хочуть бути такими, - додав Леклер та змахнув з волосся Макса пелюстки.