Work Text:
Усіх в дитинстві готують до того, що життя — важка штука, й воно постійно кидає тебе з крайності в крайність. Й останній місяць 2025-го року Джісон відчув ці слова на власній шкурі, як ніколи до цього.
На початку зими його кинув хлопець, з яким Хан був у стосунках зі старшої школи. Причина була абсурдна, але все ще дуже болюча для Джісона. Йому сказали, що він надто вкладається у стосунки, які з самого початку були підлітковою закоханістю для другого. І ніхто навіть не подумав, що відчуває Джісон, і як він ставиться до цієї дурнуватої ситуації. Його просто кинули по… телефону, попередньо викинувши його речі зі спільної квартири. Про це Джісон дізнався в той самий день, повернувшись з понаднормової роботи в офісі.
На щастя його університетський друг працював у рієлторській конторі, та швидко знайшов Джісону невелику квартиру для одного, з кухнею у коридорі, маленькою спальнею та змішаним санвузлом.
— Це реально єдиний варіант на твій бюджет, Сонні, — розводив руками Чанбін, коли його друг оглядав квартиру, — далеко від твого офісу, зате ремонт свіжий!
— А ти ще той продажник, — сумно усміхається Хан, — дякую, що знайшов мені житло в такі короткі терміни. Який твій відсоток від угоди?
— Ще я зі свого друга гроші не брав за таке, — відмахується хлопець, широко усміхаючись, — тобі треба тільки внести завдаток за перший та останній місяць, це ти зробиш у банку за реквізитами.
Ось так через сумні події Джісон почав вчитися жити самостійно. Вперше за двадцять шість років свого життя.
Напередодні Різдва сталося аж дві ситуації, які збили Джісона з ніг та змусили замислитися, чи все правильно він робить у власному житті?
У морозний понеділок грудня його викликав шеф “на килим”, насварив за невдалу угоду з партнерами та лишив різдвяної премії. Джісон хотів було заперечити керівнику, що це була не його провина, але боявся втратити таку необхідну йому зараз роботу, тому просто вибачився, вклонився та пішов геть.
Грошей ледь вистачало на проїзд та їжу після раптової оренди квартири. Саме через це Джісон сподівався відсвяткувати Різдво з батьками, але не судилося. Вони придбали собі путівку до Італії, щоб погріти кісточки, тому відмовили синові у спільному святі.
Третій удар по моралі за один місяць Джісон не витримав та просто заплакав посеред вулиці, не встигнувши кинути слухавку.
— Любий, ти що, плачеш?
— Ні, бляха, сміюся, мам.
Він натиснув на відбій і хотів кинути телефон на землю, як згадав, що на новий у нього грошей немає. Від цієї думки стало ще гірше, а сльози полилися з очей ще дужче.
Наразі Джісон почував себе найнікчемнішим та найжалюгіднішим хлопцем у світі й пошепки запитував у Бога, за що він наслав на нього ці випробування.
Змахуючи гарячі краплини жалощів до себе зі щік, Джісон повільно йшов крізь вечірній парк, голосно шмигаючи носом. Додому зовсім не хотілось, адже так він буде почуватися ще більш самотнім, ніж зараз. Тому він купив баночку гарячої кави у цілодобовому автоматі та всівся на лавку посеред парку. І байдуже, що на вулиці мінусова температура, а з неба почав падати мокрий сніг.
Пити дешеву каву з автомата та намагатися ігнорувати щасливі парочки у святково прикрашеному парку — важко, але можливо. Поодинокі сльози все ще спадали важкими краплями з довгих вій прямісенько на залізну банку. Джісон зараз мріяв, що його помітить якась небайдужа людина, забере до себе та смачно нагодує святковою вечерею, але єдиним, хто його помітив був…
— Песик?
Джісон протер заплакані очі та придивився краще у брудно-білу пляму перед собою. І справді, перед ним сидів пес середнього розміру, весь брудний, у якихось реп’яхах та з пошкодженою передньою лапою. Він дивився сумними чорними очима на Джісона і чекав, судячи з вигляду, на допомогу.
Підходити до безпритульного собаки — страшно. Ще якогось сказу для повноти картини йому не вистачало. І, здається, тварина відчула цю нерішучість від заплаканого хлопця, тому підійшла самостійно. Собака поклав свою довгу брудну морду на Джісонову ногу та зробив ще одну спробу зазирнути в людські очі.
— Ти тут також сам? — нерішуче прошепотів Джісон, дивлячись на пса.
Той лиш гучно зітхнув та продовжив дивитися на Джісона, очікуючи.
— У мене немає для тебе їжі, друже, вибач…
Пес чихнув, чим налякав Джісона, що той аж підстрибнув на місці.
— Я думав ти нападаєш!
Пес продовжував дивитися в перелякані Джісонові очі й нарешті показав йому рану на правій передній лапі, поклавши її на лавку поряд з ногою хлопця.
— О, — обличчя Джісона було кумедно здивованим, — то ти показуєш мені свою ранку?
Обережно торкнувшись пошкодженої кінцівки тварини, пальці Джісона одразу вимастилась у червону рідину, яка була змішана з брудом та пилом. Пес притиснув вуха до голови, виказуючи біль, який щойно відчув, але не вишкірився, наче розуміючи, що так налякає людину.
— Бідненький, вона в тебе зовсім свіжа, та? Я не впевнений, що ветеринарія зараз працює, бо сьогодні Різдво, але я зателефоную їм, — Джісон завовтузився на місці, щоб дістати мобільний телефон із кишені куртки та загуглити якийсь номер ветеринарної клініки.
Слухавку довго ніхто не брав, про це свідчило довге мовчання хлопця та його нога, яка нервово сіпалась.
— Почекай, друже, повинні відповісти хоча б чергові.
Джісон почав уже нервувати та тинятися навколо лавки, поки голос робота говорив йому почекати додаткові п’ять хвилин, які переросли в усі двадцять п’ять.
Пес уже навіть приліз на вологий асфальт, продовжуючи слідкувати своїми блискучими чорними очима за людиною.
— Господи, нарешті! — Закричав у слухавку Джісон та всівся на лавку назад. Він швидко розповів свою ситуацію, нерозбірливо відповідаючи на якісь питання. Нарешті він знайде вихід, чи ні?
Його радісний вираз обличчя після довгого очікування змінився на розпач за лічені секунди. — Якщо ви не приймаєте, то хоч можете мені скинути, що робити у моїй ситуації? Якусь методичку у какао… Ні… Ви зараз серйозно мені радите спитати, як правильно обробити лапу собаці в чата гпт? Абсурд.
Хлопець натискає на екран, скидуючи дзвінок, блокує телефон та, стискаючи його у руці, хапається за голову. Його пальці повільно починають шкрябати шкіру голови, а рівне дихання змінилось на пихтіння через ніс.
Пес повільно піднявся на лапи, а його ніс торкнувся Джісонового коліна, залишаючи після себе вологу плямку на штанах.
Обидва сидять так пару хвилин майже у тиші, тільки зимовий вітер нагадує про те, де вони знаходяться.
— Добре, добре, — говорить сам до себе Джісон та легко торкається брудної маківки собачої голови, — ми з тобою одні в цьому човні, мій друже. Зараз я викличу таксі, та ми поїдемо до мене лікувати твою лапу, згоден?
Пес чихнув, показуючи свою готовність до поїздки. Його хвіст повільно завиляв з боку в бік, на що Джісон усміхнувся та швиденько викликав убер.
***
— Вітаю тебе у своїй холостяцькій квартирі, — відчиняючи вхідні двері, Джісон пропустив пса вперед, — місця небагато, але нам повинно вистачити. Тільки не псуй меблі, вони орендовані.
Пес лише крутив головою зі сторони в сторону, оглядаючись на новій місцевості. Він невпевнено зробив пару перших кроків по коридору, залишаючи після себе брудні сліди на дерев’яній підлозі.
— Воу-воу-воу, стій на місці! — Закомандував Джісон, і пес перестав одразу рухатися, повільно повернувши голову у бік людини. — Я ніколи не мав собаку, але треба було одразу додуматися, що твої лапи брудні і їх треба витирати! Почекай тут.
Пес слухняно сів на тому ж самому місці, де і зупинився за командою. Тим часом, Джісон скинув із себе кросівки, зимову куртку та побіг у кімнату, щоб через лічені хвилини повернутися з сірим рушником у руках.
— Дай лапу, — опустившись на коліна перед собакою, Джісон протягнув до нього рушник, на якому одразу опинилась права брудна лапа. А за нею й ліва. Потім Джісон обережно розвернув тварину до себе дупою та протер задні лапи. — Хто у мене такий хороший хлопчик? Хто такий розумний хвостик? — Джісон і сам не встиг усвідомити, як вже почав сюсюкати песика, якого тільки-но підібрав на вулиці. Але відчув щось приємно-тепле всередині, коли пес почав облизувати йому руку.
Так як Джісон ніколи не мав домашнього улюбленця, він все робив зі статей в Інтернеті. На заляпаному водою екрані смартфону він швидко гортав результати пошуку, відкриваючи купу вкладок з потрібною інформацією. Яка повинна бути температура води, з чого краще починати миття собаки, як мити її так, щоб вода не потрапила у вуха.
— Ну що ж, Хвостику, — хлопець скинув із себе домашню футболку, — зараз подивимося, якого в тебе кольору шубка насправді.
Усміхнувшись власному жарту, Джісон допоміг собаці зайти у душову кабінку та звикнути до води, яка раптово обрушилась йому на волохату спину.
Пес поводився доволі спокійно, поки Джісонові пальці дбайливо масажували його лапу, намагаючись вимити весь бруд з шерсті.
— Ти такий… — права рука хлопця зупинилась на собачому боці, — такий худий, я можу відчути твої ребра… Давно ти блукаєш? Хоча чого я в тебе питаю, ти ж не вмієш говорити.
І Джісон мав рацію, пес нічого йому не відповів, лише ткнув вологим носом його в передпліччя, на що хлопець слабо усміхнувся.
Мити та обробляти рану було найгірше. Як би Джісон не намагався обережно обробити ватою відкриту рану, пес постійно смикався та намагався заховати лапу.
— Будь ласка, Хвостику, потерпи ще трошки, треба все гарно обробити.
Лагідний мелодійний голос, здавалось, діяв на собаку. Він перестав забирати лапу з Джісонових рук, хоч і оголював ікла, коли черговий раз відкритої рани торкався перекис.
Наклавши заживляючу мазь та перев’язавши лапу так, щоб не блокувати рух суглобу і пес міг вільно ходити, Джісон узявся витирати вологу шерсть.
— То ти в нас біленький, як хмаринка! — Усміхається хлопець, обережно торкаючись рушником голови собаки.
І як тільки Джісон прибрав від собаки м’яку тканину, він що було дурі почав витрушуватися посеред ванної кімнати, заляпуючи все навколо краплями води. Звісно, цей “собачий дощ” не оминув і самого Джісона, який стояв з опущеними руками та засмученою гримасою на обличчі.
— Тепер не тільки собаку мити, а ще і ванну кімнату…
Пес лише задоволено гавкнув, чим змусив Джісона підстрибнути.
— Мені варто звикнути до того, що я живу з собакою…
Залишивши нового жителя квартири самого, Джісон швидко збігав у цілодобову крамничку на першому поверсі свого будинку. Додому хлопець приніс пакет мороженого м’яса, лапшу швидкого приготування та собачі ласощі.
На порозі Джісона зустрів білий собака, який активно виляв хвостом, висунувши назовні рожевий довгий язик.
— Ти встиг засумувати за мною, Хвостику? — Усміхається Джі, скидуючи з себе кросівки. — Я приніс тобі трошки смаколиків, щоб не тільки я їв смачненьке на Різдво.
Нашвидкоруч обсмаживши смужки свинини, запаривши лапшу та відкривши банку з пивом, Джісон накрив “святковий” стіл у вітальні. Поряд зі столом він поставив глибоку миску з собачим кормом, який залив теплою водою, щоб він став м’якшим, а також додав шматки курятини, яку окремо зварив для собаки.
— Ну що ж, з найсумнішим Різдвом у моєму житті, Хвостику, — підняв банку пива догори Джі, сумно усміхаючись екрану планшета, на якому програвалась якась передача, — сподіваюсь, хоч тобі зараз краще, ніж було до зустрічі зі мною!
Але пес взагалі не дивився та не слухав людські балачки, адже перед ним нарешті з’явилась їжа. Тому він швидко поглинав корм. Так швидко, що навіть закашлявся у процесі.
— Не поспішай, друже, — засміявся хлопець, — інакше живіт буде разом з лапою боліти. У тебе ще багато часу буде гарно поїсти, я обіцяю.
***
Джісон навіть усвідомити не встиг, як звик вставати о п’ятій ранку, щоб вигуляти собаку, помити йому лапи, вичесати та погодувати. Приходити у квартиру стало приємніше, адже він знав, що його чекають та безумовно люблять просто за те, що він є.
— Я такий радий бачити тебе, Хвостику, — хлопець, не роззувшись, падав на коліна перед собакою та давав йому вилизати своє обличчя начисто, — хороший хлопчик, я переодягнусь і підемо гуляти? Підемо?
Пес радісно стрибав на місці та лаяв, показуючи, що готовий до прогулянки.
Не дивлячись на зимову погоду, Хан відчував тепло всередині від того, що тепер він має про кого піклуватися й дарувати свою любов. Мозок іноді підступно підкидав спогади про колишнього, але пес радо висмикував хлопця з них, як тільки помічав, що той задовго мовчить. Холодний ніс без упину вивчав відкриту шкіру на Хановому тілі, щоб викликати в нього сміх від відчуття лоскоту.
— Хвостику, припини, я вже весь у твоїх шмарклях!
На Ханових очах виступали прозорі солоні краплинки, які Хвостик із задоволенням злизував.
Прізвисько “Хвостик” якось бездумно закріпилося за новим жильцем Джісонової квартири. Тепер Хан постійно так звертався до собаки, а той дуже швидко став відзиватися на це прізвисько. Та й на скромну думку Джісона, “Хвостик” ідеально пасувало псу, адже той постійно ним рухав, навіть уві сні.
— Сподіваюсь, ти не проти того, що я дав тобі нове ім’я? — Раптово запитав в собаки Джісон, коли витирав його лапи.
Пес лише схилив голову вбік, уважно очікуючи продовження монологу свого господаря.
— І чому я постійно починаю з тобою розмовляти, хоча знаю, що не дочекаюсь відповіді?
Сумно усміхнувшись власному питанню, Джі притягнув до себе собаку та обійняв, притискаючись щокою до теплої волохатої шиї.
***
— Кажете, що знайшли його в парку на Різдво? І лапа вже була перебита?
— Так. Він сам до мене з кущів вийшов та показав ушкодження.
— Цікаво-цікаво, — знімаючи з себе стетоскоп, лікарка прийнялась заглядати собаці у вуха, — а господарі не знайшлись? Ви викладали оголошення?
— Ні, бо я господар, і Хвостик — мій пес, — насупився Джісон, стискаючи повідець у руці, поки собаку продовжували оглядати, — і він не проти, так, друже?
Пес гавкнув у знак згоди, й це здивувало лікарку.
Огляд закінчився вимірюванням температури тіла через задній прохід, на що Хвостик образився на всіх присутніх у кабінеті. Навіть обійми Джісона та улюблені смаколики не виправили цієї ситуації. Пес дивився на господаря з-під лоба, засуджуючи, та відвертався кожен раз, коли Джісонова рука тягнулася його погладити. Новий нашийник, повідець та іграшки теж були проігноровані Хвостиком.
— Ти повинен пробачити мені, Хвостику, — бухтів Джісон дорогою додому з ветклініки, — я ж так піклуюсь про твоє здоров’я! Ось лікарка сказала, що твоя лапа майже загоїлась. На тобі загоюється все, як на собаці.
Хвостик зупинився на місці і багатозначно подивився на свого господаря, який не відразу зрозумів, що пес перестав рухатися.
— А, ой, — ніяково усміхнувся Джісон, дивлячись на морду пса, — ти ж і є собака…
— Ого, Ханні!
З-за спини пролунав голос, який Джісон більше ніколи не хотів чути у своєму житті.
— Не очікував тебе тут побачити, Інхо, — стиснувши губи у тонку лінію, прошипів Джі.
— Та я бачився з твоїми колегами у барі, вони сказали, що ти тепер живеш у цьому районі.
— І ти тільки за цим сюди заявився? — Джісон міцніше стиснув повідець у руці та випадково смикнув Хвостика так, що той притисся до його ноги.
— Хотів подивитися, як ти, — хижо посміхнувся Інхо, — бачу, песика завів. Так самотньо без мене?
— Забагато на себе береш, як для колишнього.
Пес біля Джісонової ноги помітно напружився та оголив ікла, готуючись захищати господаря.
— Та не гарчіть обидва, я прийшов просто побачитися з тобою та поспілкуватися, — хитнувся на місці Інхо та підняв руки перед собою, здаючись.
Джісон замислився. Його погляд бігав між колишнім та Хвостиком, який не зводив погляду з потенційної небезпеки, а у серці неприємно щемило.
— Добре, тільки ненадовго. І мені треба завести собаку.
***
Цікаво, чи мають собаки відчуття часу? Саме про це подумав Джісон, коли зачиняв двері квартири, поки колишній буквально дихав у його потилицю, очікуючи на їхні посиденьки. Йти з ним кудись після поганого розриву — не найкраще рішення Джісона, але й відмовити на півшляху він не зміг. Перед очима застиг сумний погляд Хвостика, який дивився на нього через щілину дверей, які зачинялися.
Через декілька годин, коли стрілка на годиннику завалила за північ, ручка вхідних дверей засмикалась, а замок з неприємним скрипучим звуком провернувся два рази.
Джісон повернувся додому.
Він ледь стояв на ногах, вузький коридор слугував опорою. Його обличчя було вологе від сліз, а очі червоними.
— Я вдома! Гик…
Ледь впоравшись з дверним замком, хлопець повільно опустився на підлогу, простягаючи ноги перед собою. Він трохи підстрибував на місці через гикавку, яка атакувала його діафрагму.
— Ти що, не поцілуєш свого господаря, Хвостику? А коли я приходжу з роботи, ти мене завжди цілуєш у щічку! Ти мене теж більше не любиш, та? Гик! Я нікому не потрібен.
Пес сидів за крок від п’янючого Хана та вивчав його поглядом. Не підходив, а тільки слухав ниття господаря так, наче щось розумів.
Через бездіяльність свого собаки, Джісон відчув порожнечу, яка за відчуттями почала ширитися тілом за лічені секунди. Темні очі-намистинки заповнювалися сльозами, які тонкими цівками потекли по червоних щоках.
— Я поганий, я знаю… — знову почав жалітися хлопець, — але я не міг проігнорувати його запрошення, гик! Він наче загіпнотизував мене… Ненавиджу це!
Джісон не встиг закрити обличчя руками, як відчув на щоці знайоме вологе тепло. Хвостик таки лизнув господаря у знак повернення додому. Руки самі потягнулися та захопили в обійми собаку, який тільки і встиг видати з себе тихий писк.
— Ти все ж таки радий мене бачити, Хвостику!
Мокра від сліз щока терлася об пухнасту білу шию пса, залишаючи після себе злиплу від сліз шерсть.
— Тільки відчуття, наче я зараз блювону…
Відштовхуючи від себе собаку, Джісон починає повзти у бік вбиральні, при цьому стримуючи рвотні позиви.
Поки Джісон у темряві спустошував шлунок від алкоголю та жирних закусок, пес слухняно сидів поряд, тримаючи у пащі рушник. Де він його дістав і як дійшов до цього, хлопця не цікавило. Він був вдячний собаці за те, що він піклувався про нього в такому жалюгідному становищі.
З Божою поміччю Хан доплентався до ліжка, дорогою скинувши з себе весь одяг, окрім спіднього та футболки. У очах мушки, в голові паморочиться, а в роті огидний гіркувато-кислий присмак блювоти. Хочеться втягнути легенями свіжого повітря та змочити горло будь-якою рідиною. І тут на поміч, знову приходить Хвостик, який сидів біля господарського ліжка з пляшкою води без газу.
— Як ти… — Джісон жадібно п’є воду з пляшки, — неважливо, дякую, Хвостику. — Людська рука торкається білої маківки шерстяної голови. — Ти краще за більшість людей у моєму житті, Хвостику. Хоч ти просто пес, але ти найкращий пес у цьому всесвіті. Мій пес.
Свідомість повільно покидала Хана, який моментально занурився у сон, навіть не прибравши руку від свого собаки.
***
На ліжку незвично тісно і дуже спекотно. Джісон совався зі сторони в сторону, не в змозі знайти зручну позу для сну, поки не закинув праву ногу на щось об’ємне та тепле. Мозок миттєво повернувся до відпочинку, даруючи хлопцю еротичний сон.
Чиїсь гарячі великі руки блукали Джісоновим тілом, вивчаючи кожен його м’яз. Кожен дотик до медової шкіри відчувався, наче опік. Приємний опік, від якого тілом ширилися хвилі збудження. Джісон повністю віддається цим незнайомим, але таким потрібним йому рукам. М’яка долоня торкається його щоки, він лине до тепла чужого тіла та нуждено шепоче:
— По… поцілуй мене…
Пухкі губи миттєво опиняються на Джісонових вустах, цілуючи одразу глибоко, прослизаючи язиком до рота. Він стогне від лоскотливого віддчуття внизу живота, яке стрімко прямує все нижче.
Відчувши на собі важкість чужого тіла, Джісон різко видихає у поцілунку, ковтаючи перший стогін.
— Бляха… Притисни мене сильніше, благаю… — продовжує звабливо шепотіти Джісон, кусаючи губи навпроти та притискаючись сильніше до чужого тіла.
— Ти впевнений?
Оксамитовий низький голос викликав нову хвилю збудження по тілу. Джісон упевнений, що не мав знайомих з таким тембром голоса, але це ж сон, тому це все неважливо. Мозок вирішив порадувати господаря приємним сном після жахливого дня. Цілющий еротичний сон для пораненої душі Хан Джісона.
— Так, я не хочу відчувати відстані між нами. Притискай.
Незнайомець без зайвих слів та уточнень припав до звабливої шиї, втискаючи тіло Джісона у перину. Його губи ретельно вивчали кожен міліметр розпашілої шкіри, залишаючи після себе червоні плямки, які завтра розквітнуть у яскравому букеті. У спідній білизні давно стало тісно, а зайвий тиск чужого збудження змушував скиглити. Джісонова підсвідомість зависла між відчуттям болю та насолоди. Тільки-но він набирає в легені повітря, щоб щось сказати, як з його губ злітає черговий протяжний стогін. Гарячий язик проклав вологу доріжку від його кадика до грудей, де в хід пішли гострі зуби. Незнайомець бавився з сосками, які опухли від постійних укусів, а Джісон повільно сходив з розуму від кожної дії свого нічного партнера. Він почувався загнаним ягням, якого роздирає на шматки зголоднілий хижак.
— Господарю… Я правда можу продовжити?
Через неочікуване звернення до себе, дихання Джісона завмерло, а він привідкрив око, щоб нарешті подивитися на плід своєї хтивої уяви.
Завдяки тьмяному світлу від вуличних ліхтарів, Джісон зміг роздивитися світлі неслухняні кучері, гарне рельєфне тіло та шоколадні блискучі очі, які дивилися на нього в очікуванні відповіді.
— Твої дурні питання… — Джісон вигнувся у спині так, щоб хлопець точно відчув його твердий член, — така відповідь підходить? Візьми відповідальність.
Кучерявий незнайомець всміхнувся, видихаючи.
— Як скажеш, господарю.
Чужі губи знову захопили Джісонові вуста у полон пристрасного поцілунку, не даючи навіть шансу зробити вдих. Рука сміливо стягнула спіднє до литок та обхопила набухлий член біля основи. Стискаючи плоть, нічний гість почав повільно мастурбувати Джісонів член, поки його язик вивчав чужу ротову порожнину. Від приємного тягучого відчуття, Джісон намагався звиватися, але під вагою хлопця зверху, він не міг поворухнутися. Його притисли, як він і бажав.
Тертя, задуха в маленькій кімнаті, стисле скиглення та повільні жадібні цілунки відчувались, як божевілля у Джісоновій голові. Він був на межі, щоб злитися собі на живіт, як раптово дірочку на голівці затисли великим пальцем.
— Ще не можна, господарю, — спокусливий шепіт луною відбився в голові, — я теж заслужив на свою нагороду…
— Яку… кха-а… ще в біса нагороду?
— Я хочу зробити це з тобою одночасно.
Джісон не встиг нічого вимовити, як відчув поновлення рухів рукою на своєму члені. Тільки рухи ці стали більш швидкими та агресивними, а до набухлої плоті додалось чуже збудження. Тепер хтива Джісонова примара мастурбувала їм обом, гортанно стогнучи від оргазму, який наздоганяв його. Гарячі краплі нічної близькості забруднили не тільки руку незнайомця, а й Джісонів живіт та груди.
— Це… схоже… на нагороду? — важко дихаючи, питає Джісон.
— Залишилось дати мені смаколики.
— Що? Що ти верзеш?
— Господарю, ти завжди гострий на язик під час збудження?
— Я не…
Джісон проковтнув залишок фрази разом зі стогоном. Гарячий язик ковзав його тілом, збираючи перлинки сперми, а шоколадні блискучі очі спостерігали. Знову відчуття, наче на тебе дивиться хижак.
Подобається.
— Н-нащо ти це… — ледь витиснув пару слів Джісон, поки нахаба зупинився язиком у зоні пупка.
— Господар дав смаколик, а я його прийняв, — язик змінили губи, які почали прокладати собі доріжку зі швидких поцілунків до паху.
— Не кажи такі речі.
— Але ж тобі подобається?
Питання зависло в повітрі. Рухи нічного гостя зупинилися й це засмутило Джісона, який звів брови до перенісся та припідняв голову, щоб подивитися на кучеряву маківку. Він слухняно чекав на відповідь та не забував дражнити Джісона, обпікаючи гарячим диханням ніжну шкіру в області паха.
— Подобається… — зізнавшись радше собі, ніж хтивій примарі, Джісон закрив обличчя обома руками. Його обдало жаром від сорому.
— Гарна відповідь, за яку тепер ти заслуговуєш на нагороду.
Поцілунки нарешті дісталися напівтвердого члена, який смикався від кожного дотику. На тіло й мозок Джісона знову накочувались хвилі збудження, які віддавали поколюванням у ногах. А коли його член повністю заковтнули та почали інтенсивно смоктати, він вчепився у світле кучеряве волосся обома руками та гортанно застогнав.
Незнайомець зі сну виявився дуже вправним, тому Джісону вистачило двох хвилин стимуляцій, щоб рясно злитися у чуже горло.
Після отримання другого приголомшливого оргазму, сон Джісона раптом обірвався й навколо запанувала темрява та тиша.
***
Промінчик зимового сонця мерехтів на Джісоновому обличчі та заважав спати. Спочатку хлопець просто мружився від неприємного світла, а коли намагався повернутися, торкнувся чиєїсь ноги, злякався та скотився з ліжка разом з ковдрою.
— Хто ти?! І що ти робиш у моєму ліжку?!
Переляканий Джісон закутався у ковдру, наче в захисний кокон, ховаючи свою наготу від незнайомця у власному ліжку. Але той продовжував собі спати, увіткнувши обличчя у подушку. Навіть не поворухнувся, коли до нього звернулися.
— Ало! Я до кого звертаюсь?! — підкрутивши гучність власного голосу, Джісон схопив капець (перше, що трапилось під руку) та жбурнув у голодупого хлопця.
— Ну нащо кидатися з самого ранку то… — незадоволено бурчить незнайомець, поступово приймаючи положення сидячі. Його біляве кучеряве волосся кумедно стирчало в різні сторони, а очі були все ще заплющені.
— Хто ти, в біса, такий?!
— Ох, — білявий хлопець нарешті розплющив очі та оглянув спочатку себе, а потім переляканого Джісона у ковдрі, — зазвичай ти кличеш мене Хвостиком, але моє людське ім’я — Крістофер.
— Бляха, ти зараз хочеш сказати мені, що ти мій пес? А не якийсь чувак, якого я на п’яну затягнув у ліжко? Ми ж не в якомусь аніме…
— Я не сподівався, що ти мені повіриш, — широко усміхається Крістофер, поправляючи неслухняні кучері, — я доведу тобі. Спитай мене про щось, що можеш знати лише ти та я, тобто Хвостик.
Джісон на пару хвилин замислився, намагаючись згадати щось таке, що було лише між ним та собакою. Питати про місцеположення речей у домі було б безглуздо, цей хлопець міг обнишпорити квартиру, поки Джісон спав. І про вчорашній вечір сенсу питати небагато, бо він був у людному місці та не зовсім тверезим.
— Розкажи мені, що я роблю щовечора, коли повертаюся з роботи додому.
— О, це я напам’ять знаю! Повернувшись з офісу, ти зазвичай засмучений, бо останній місяць видався для тебе важким і твої стосунки з деякими колегами зіпсувалися. Тому ти завжди шукаєш втіхи у моїх обіймах. Ти сідаєш на вході у квартиру, де я тебе вже чекаю, і тягнешся до мене, щоб сховатися у шиї та важко видихнути. Після ми йдемо з тобою гуляти: три кола навколо будинку і п’ятнадцять хвилин на собачому майданчику в парку. Після ми заходимо у цілодобовий магазин біля будинку, ти береш лапшу, сосиски, сир, банку пива і мені смаколики з яловичини та повертаємося додому, бо о пів на восьму починається твоє улюблене шоу — «Кохання на виживання». Але перед цим ти миєш мені лапи, розчісуєш, готуєш нам вечерю. Після ми разом засинаємо на цьому ліжку. — Хлопець жестом руки показав на місце, де зараз сидів.
— Неймовірно.
— Джісоне?
— Це бляха неймовірно, — Джісон підвівся з підлоги й почав міряти кроками маленьку спальню з ковдрою на голові, — я або втратив здоровий глузд, або ти дійсно Хвостик.
— Ти схожий на стурбованого привида…
Джісон зупинився, коли довгі міцні руки обхопили його за талію, а чужа голова вмостилась на його плече, яке було сховане під ковдрою. У ніс вдарив знайомий запах. Той самий запах, який вночі заполонив не тільки Джісонові легені, а й всю кімнату. Від раптового усвідомлення, у Джісона підкосились ноги, й він дозволив собі спертися на міцного білявого хлопця.
— Тобто я нормальний?
— Абсолютно.
— Ти дійсно був собакою?
— Так, я був собакою.
— І ми вчора з тобою трахались?...
Крістофер ніяково всміхнувся та зарився носом у Джісонове волосся на потилиці.
— Трошки побавилися.
— Я, блять, точно йобнувся, чуваче!
Закричав Джісон що було сили, відштовхнув від себе Крістофера та вибіг зі спальні у ванну, в якій зачинився.
Йому треба трохи часу наодинці. Подумати. Так-так, подумати й прийти до висновку, що робити з тим, що звалилось на його голову.
— Заспокойся, Джісоне, — він дивився на себе у відображенні дзеркала, — можливо, ти ще спиш. Це сон, так. Або це алкоголь так діє на мозок. Можливо, це покидьок Інхо щось підсипав учора в пиво і тепер у мене глюки?
— Джісоне, — три тихих стуки у двері, — ти в нормі?
— Ні, бляха! Я точно не в нормі! Залиш мене!
Після прохолодного душу та роздумів, Джісон таки вийшов з ванної кімнати та наткнувся на оголеного хлопця, який весь цей час сидів біля дверей ванни та чекав.
— Одягнись, госпаді…
— Можна просто Кріс, — сміється біловолосий хлопець, підводячись на ноги, — але одягу в мене немає.
— Тоді пішли, я тобі щось своє дам, — втомлено видихнув Джісон та покрокував першим у спальню.
— Що і труси?
— І труси.
— Мені їх потім попрати та повернути?
— Ні, — дозволив собі усмішку Джісон, — у тебе дупа більша за мою, ти точно розтягнеш їх.
— А куди ми йдемо? — спитав Кріс, поки натягував на себе оверсайз худі, яке йому було трошки малувате у плечах.
— Снідати та розмовляти про твою псячу натуру, Крістофере, — застібаючи куртку, повідомив Джісон.
— Ми не можемо це зробити у нас вдома?
— У нас?
— Вибач, у тебе вдома.
— Ні, мені потрібно провітрити голову.
***
Сидячи в кав’ярні один навпроти одного, Хан нервово сіпав ногою під столом, коли Кріс вертів головою, оглядаючи все навкруги з цікавістю.
Дійсно пес.
Коли перед обома поставили їхнє замовлення, Крістофер одразу приступив до свого зеленого чаю із заварним тістечком.
— Боже, я вже забув смак солодощів! Це неймовірно! — Очі хлопця закрилися від задоволення, а шоколадна глазур залишилась у кутиках губ.
— Ти заївся, — тихо повідомив Джісон, спрямувавши погляд на пухкі губи навпроти. У голові одразу виринули спогади про минулу ніч, яку він вважав до цього моменту еротичним сном, але щось всередині його кольнуло, і тепер нічні пригоди здавались реальністю. Через раптову атаку думок, Джісон весь почервонів, так і не відвівши погляду від губ в шоколаді. Через це він пропустив питання від Кріса, який клацнув пальцями перед здивованим обличчям.
— Все добре? Ти застиг.
— Ти щось питав?
— Так, — Кірс потягнувся за серветкою, — я питав де замастився, а ти раптово замовк та зі скляними очима дивився на мене.
Хлопець безуспішно спробував витерти своє обличчя, але тільки сильніше розмазав глазур по обличчю.
— Дай-но я, — запропонував Джісон, схопивши чисту серветку поряд із собою та підвівся, щоб дотягнутися до Крісового обличчя.
Той відзеркалив дії Джісона і також підвівся, щоб йому дбайливо витерли шоколад зі шкіри.
— Подобається?
— Що саме? — Сідаючи на місце, Джісон навіть не подивився на хлопця перед собою, адже намагався сховати червоні щоки та засоромлені очі.
— Торкатися моїх губ.
— Та пішов ти!
Кріс зайшовся сміхом, розуміючи збентеження хлопця, але швидко заспокоївся, зробивши ковток вже теплого чаю.
— Ми ж прийшли не тістечка їсти та обмінюватися ніяковими поглядами. Думаю, я знаю про що б ти хотів мене спитати, але не можу обіцяти, що моя розповідь дасть тобі відповіді.
— І все ж, я б волів послухати про те, як ти став собакою.
Крістофер вдихнув на повні груди, прикривши очі й гучно видихнув через ніс. Було помітно, що йому важко почати цю розповідь, тому Джісон вирішив йому допомогти питаннями:
— Ти сказав, що тебе звуть Крістофер. Це дуже незвичайне ім’я для корейця.
— Бо я австралієць насправді, — ніяково усміхнувся хлопець, потираючи потилицю.
— Он як… — Джісон намагався приховати своє здивування, але виходило погано, — але ти так добре розмовляєш корейською…
— Так, бо моя родина — корейці. Хоч я з дитинства жив в Австралії, я народився тут, у Сеулі. Тут моє коріння, тому я приїхав сюди жити, бо мене буквально тягнуло на батьківщину.
— Цікаво й доволі неочікувано, — зробивши ковток уже холодної кави, зауважив Джісон, — і що ти тут робив, коли приїхав?
— Я маю освіту перекладача, але роботу знайти було важко, тому я влаштувався у цілодобовий магазин, а у вільний час підробляв перекладачем текстів на замовлення.
— У цілодобовий магазин? Треш, ніколи б не подумав, що такий красивий хлопець продає рамьони швидкого приготування алкашам вночі.
Крістофер засміявся та помітно почервонів від неочікуваного компліменту. Кінчики його вух налилися червонцем, а сам він почав м’яти власні пальці.
— Скажеш теж, красивий хлопець.
Джісон не зрозумів збентеження, адже на думці було лише одне: дізнатися історію про те, як Кріс став собакою.
— І що там з цілодобовим? Як ти став собакою, працюючи в такому місці?
— А, ну, — усмішка з Крісового обличчя зникла, й він закусив нижню губу, — це лише припущення, але здається, я був дуже грубий з однією клієнткою у віці… Після сварки з бабусею, яка сказала, що я гавкаю немов пес, я погано щось пам’ятаю.
— Це типу, тебе прокляли через погану поведінку?
Кріс потис плечима у відповідь та зробив ковток чаю.
— А своє життя в собачому образі ти пам’ятаєш?
— Так, добре пам’ятаю. Після того, як я обернувся на собаку, я дуже довго чекав на зустріч із бабцею, з якою сварився, але вона більше не приходила до нашого магазину. Мене підгодовував мій змінщик, а потім я потрапив у лапи хуліганів, які стріляли по мені гумовими кулями.
— Це через них у тебе була пошкоджена лапа? Чи вже рука?...
— Так, через них, — сумний усміх з'явився на красивому Крісовому обличчі, — мені пощастило, що ти не прогнав мене і попіклувався про рану.
— І ти пам’ятаєш все, коли жив зі мною? — від цього питання почервонів тепер Джісон, адже одразу усвідомив, що Кріс неодноразово бачив його у вразливому стані, або голяка.
— Тебе цікавить щось конкретне?
Сумний усміх перетворився на хтивий вищур, який Крістофер безсоромно демонструє, очікуючи відповіді на своє провокативне питання. І яким би розгубленим та дурненьким міг здаватися Джісон, насправді він розкусив плани хлопця, тому просто відповів питанням на питання:
— Так, дещо таки цікавить. Де ти будеш жити тепер?
Будь-які радісні емоції зникли з Крісового обличчя. Він умить посерйознішав, і це не залишилось непоміченим.
— Ти ж не думав, що повернешся жити до мене? — продовжував атаку незручними питаннями Джісон. Здається, йому подобалось те, яким зараз засмученим виглядав Крістофер. Свою поведінку зараз, Джісон вважав помстою за те, що йому брехали, й він не хотів визнавати, що ця брехня від малознайомого хлопця була вимушеною.
— Ні, звісно ні, — ствердно відповів Кріс та відставив від себе пусту чашку з-під чаю, підводячись з місця.
— Ідеш?
— Так, оплатиш? Я поверну тобі гроші, як тільки зароблю їх.
— А як віддаси? У тебе ж немає мого номеру картки.
— Я занесу, як тільки зароблю, добре? — Кріс затримався біля столику, уважно дивлячись на Джісона, який продовжував сидіти на місці.
— Без проблем, номер квартири знаєш.
— Знаю, — Крісів голос звучав засмученим.
Він обережно доторкнувся Джісонового плеча, на коротку мить, у знак прощання, а після, вийшов з кав’ярні та зник у натовпі людей, що поспішали у своїх справах.
Джісон залишився сидіти за столиком та споглядати на порожню чашку з-під чаю. Здавалось, він легко та швидко здихався небажаного жильця, але на серці якийсь тягар, а нутрощі скручує у тугий вузол суму. На язиці неприємний смак програшу, втрати. Але чому?
***
Після того, як Хвостик, точніше Кріс, пішов, життя Джісона повернулось до сумної повсякденності. Дім, робота, дім. Більше хлопець нікуди не виходив.
Іноді він натикався на повідець, чи рушник, яким витирав песику лапи після прогулянки й у серці неприємно кололо.
Він продовжував дивитися дурнуваті романтичні шоу після роботи за пляшечкою пива й ловив себе на тому, що коментує події вголос, так само, як він робив у компанії з Хвостиком.
Джісон почав повертатися з роботи через парк, де зустрів пораненого песика, сподіваючись побачити там Крістофера. Але жодного разу за два тижні він з ним так і не перетнувся. Відчуття самотності почало переповнювати хлопця, але надія побачити австралійця зі світлими кучерями та чарівною усмішкою все ще тліла всередині Джісонового серця, немов маленький вуглик.
— Він обіцяв повернути гроші за каву… — цю Крісову обіцянку Джісон повторював перед сном, немов мантру, яка допоможе йому знову побачитись з людиною, яку відпустив через свій дурний настрій.
***
Вечір суботи минав повільно. Наче час вирішив познущатися над Джісоном. До виходу нової серії аніме залишилось дві години, які хлопець не знав як провести. Він вже знудився сидіти в соцмережах та грати у дурні “три в ряд”, тому вирішив завчасно підготуватися до перегляду та пішов готувати гостру курку в паніровці. Банка світлого пива відкрилась із приємним звуком та була спустошена за три підходи.
Гучний стукіт у вхідні двері змусив Джісона підстрибнути на місці. Перша думка, яка з’явилась у сп’янілому мозку хлопця була: невже це Кріс?
Кинувши все приготування, Джісон зробив упевнений крок назустріч вхідним дверям, але власне відображення у дзеркалі його зупинило: розкуйовджене волосся й брудна від олії футболка, а також відсутність штанів.
Хлопець швидко побіг у спальню, щоб одягнутися у чистий одяг і розчесати неслухняне волосся. Він ще раз поглянув на себе у дзеркало, переконавшись, що виглядає пристойно, пішов до вхідних дверей, у які знову постукали.
— Йду-йду, — Джісон усміхається сам собі, відмітивши нетерплячість довгоочікуваного гостя, — нарешті прийшов повернути борг?
— Який ще борг?
З того боку дверей був ніякий не Крістофер. Хан закляк на місці з привідкритим ротом від неприємного здивування. Перед ним стояв його колишній. Від нього разило алкоголем та цигарками, а в руках був букет зів’ялих підмерзлих троянд.
— Ти когось чекав, солодусику? — Нудотно-солодко протягнув Інхо, роблячи крок на поріг чужої квартири. — Готуєш? Ну точно чекав.
— Щ-що ти тут робиш? — Джісон став на шляху у непроханого гостя, щоб той не пройшов у квартиру.
— Хотів тебе побачити, — крива посмішка на обличчі колишнього викликала мурахи по Джісоновій шкірі, — ти не радий мені?
— Не радий, вали звідси.
Спроба захлопнути двері перед носом колишнього провалилась, адже його нога завадила.
— Ну чого ти такий колючий, солодусику?
— Не клич мене так!
Як би Джісон не пручався, йому не вдавалось зачинити двері. Інхо завжди був сильніший фізично за Джісона, й ніколи не цурався використати цю силу проти свого партнера.
— Джісон-і, не вередуй. Я знаю, що ти мене досі любиш і чекаєш, як вірний пес. Я купив тобі квіти.
— Мені байдуже, зникни!
— Ти такий невдячний, знаєш це? — Інхо вдалося відсунути Джісона від дверей та відчинити їх навстіж, ступивши обома ногами на поріг. — Я ж бачу, що ти мене потребуєш.
— Ні… — в широких очах-намистинках починали збиратися сльози.
Чужа холодна рука торкнулась щоки, а в ніс вдарив сильніший запах цигарок, які Джісон ненавидів. Це все схоже на страшной сон, навіть заплющені очі не допомагали. Інхо не зникав. Він справжній. Цей жах відбувається тут і зараз.
— Хвостику…
— Думаєш, твоя псина тебе врятує? До речі, де він?
Інхо переможно всміхається, хапаючи Джісона за комір футболки та тягнучі на себе, але чиясь рука зупиняє його.
— Псина його врятує, хоч і з маленьким запізненням.
Кріс, який раптово з’явився позаду Інхо, щосили потягнув його на себе, що той через переляк, нарешті відпустив Джісона та впав на підлогу перед дверима.
— Вибач, що запізнився, мені треба було розібратися з житлом та роботою, — м’яко усміхнувся Крістофер, вдивляючись у заплакані очі Джісона, — допомогти тобі винести сміття?
— Хвостику, ти дійсно повернувся… — нервово засміявся Джісон, стоячи на ватяних ногах.
— Це бляха хто?! Твій новий йобар?! — П’яний рев Інхо роздався на весь сходовий майданчик.
— Тобі ж сказали, що я його псина, яка без пояснень готова розірвати горло непроханим гостям Джісона.
Добрий Крісів погляд одразу зник, як тільки його очі опустилися вниз на чоловіка, який продовжував сидіти на підлозі, не в змозі підвестися через шок.
— Сам звалиш, чи тобі допомогти спуститися сходами? — Крісів голос зараз більше був схожий на гарчання. — Можливо, тобі варто піддати газу?
— Не брудни об нього руки, Крісе, — втрутився Джісон, протягуючи руку, — заходь додому.
Білявий хлопець слухняно вклав руку в теплу Джісонову долоню, перестрибнув сидячого Інхо та зайшов у квартиру.
— А цей хай тут сидить? — питає Кріс.
— Ага, байдуже на нього.
Джісон кинув останній презирливий погляд на свого колишнього та гучно зачинив вхідні двері перед його обличчям. Важкість у шлунку зникла, а страх пройшов, як тільки він повернув ключ у замку.
— Ти в порядку?
Крісів голос звучав лагідно, наче не він тільки що гарчав на Інхо. Очі Джісона знову намокли, але цього разу від радості. Він настрибнув на хлопця, обіймаючи та ховаючи обличчя у вигині шиї.
— Хвостику, я такий радий, що ти повернувся. Я дуже сумував.
Кріс спочатку трошки завмер, а потім сміливо обійняв хлопця за талію, вдихаючи аромат його волосся.
— Я теж сумував, — зізнався Крістофер, щільніше притискаючи до себе Джісона, — але дай відповідь: все добре? Він тобі не нашкодив?
— Все добре, він не встиг, бо ти з’явився, — щасливо всміхається Джісон, відсторонюючись від Крісових обіймів, — ти прийшов якраз вчасно, зараз будуть показувати нову серію нашого аніме, і я приготував багато курки. Ти голодний?
Хлопець почав метушитися по квартирі, готуючи кімнату до спільного перегляду, як він робив це раніше, коли жив із собакою.
— Джісоне, стривай, — Кріс схопив Джісона за зап'ястя, щоб той хоч на хвильку зупинився, — я прийшов повернути гроші, як і обіцяв.
— То ти не хочеш залишитися?
Джісон поставив це питання, дивлячись собі під ноги, адже розумів, що раніше вчинив жахливо, буквально прогнавши Кріса, коли той тільки-но повернув свою людську подобу.
— Я…
Джісон примружив очі, очікуючи болючу відмову та готуючись до чергового самотнього вечора.
— Я залишусь за двох умов.
Відповідь Крістофера приголомшила Джісона. Він повільно перевів здивований погляд на хлопця, який все так само тримав його за зап’ястя. На обличчі застигло німе питання: “Яких?”
— Я би хотів, щоб ми почали офіційно зустрічатися… — Крістофер помітно почервонів, повільно відпускаючи Джісонову руку зі своєї хватки, — якщо ти, звісно, не проти.
— Не проти. — Сказав, як відрізав, Джісон. — Яка друга умова?
Кріс помітно оживився від позитивної відповіді й, нахилившись до Джісонового обличчя, легко чмокнув його в розтулені губи.
— Ти будеш кликати мене Хвостиком тільки під час рольових ігор у ліжку, добре, го-с-по-да-рю?
Джісон вибухнув від сорому, а Кріс гучно засміявся, ховаючи зніяковілого хлопця у теплих обіймах, яких так потребував колишній господар собаки на ім’я Хвостик.
— Крісе, — Джісон перевернувся на спину, зручніше вмостившись на колінах свого хлопця.
— Гм?
— А чи намагався ти зрозуміти, чому знову став людиною? Бо це не дає мені спокою.
Крістофер подивився спочатку на Джісона, потім на телевізор, на якому крутилась дурнувата реклама, вимкнув звук, який заважав думати та видихнув:
— Насправді, у мене є здогадки…
— Поділися!
— В той день, коли я перетворився на собаку, бабця з якою я сварився, сказала мені “ти гавкаєш, немов пес”. А після твоєї фрази, що я кращий за будь-яку людину, я повернув собі образ людини.
— То це я тебе звільнив від чар злої баби-яги?
Кріс щиро усміхнувся, демонструючи свої ямочки на щоках, та чмокнув хлопця у відкритий лоб.
— Так, господарю, ти врятував свого вірного собаку від закляття злої чаклунки.
— Але якщо ти повернешся до образу Хвостика… — Джісон вмить посерйознішав, — я буду піклуватися про тебе так само добре.
— Не мав жодних сумнівів.
— Правда? Думаєш, я надійний? — Джісонові очі засяяли від очікування похвали.
— Найнадійніший господар у всьому всесвіті.
Свої слова Кріс підтвердив повільним солодким поцілунком, змушуючи Джісона пискнути від радості.