Work Text:
Цей чоловік в масці завжди такий спокійний і водночас такий приголомшливий. Його очі ніколи довго не затримувалися на моїх власних.
Чому ж? Я хочу побачити його лице.
— О! Скіфе! Як ся маєш? — не звідки взявшись запитав чоловік позаду.
Скіф навіть не поворухнувся. Нічого дивного, він завжди такий напоготові, що нічого вже не лякає. — А, це ти. — спокійним як зажди голосом відповів чоловік. Ріхтер нахмурив брови від цього тону. Він мав би звикнути, але, він думав, що він точно буде радий його бачити.
Чоловік зібрав всі ображені думки докупи і знову посміхнувся переступаючи з ноги на ногу до Скіфа.
— Бачу, ти нарешті не зайнятий? — підійшовши навпроти Скіфа запитав чоловік з ніжною посмішкою на обличчі.
— Насправді зайнятий, але у мене є питання. Що значить: "нарешті не зайнятий" Ти слідкуєш за мною? — знову тим самим тоном запитав чоловік пильно вдивляючись у простір позаду Ріхтера.
Чоловік перед ним здригнувся від цього запитання. Якщо чесно це не можна назвати стеженням, але він просто хвилюється. Так, хвилюється. Ніякого сталкерства за Скіфом.
— Я.. ну, цейво.. — Ріхтер потянувся за своїм музичним плеєром, щоб погладити його. Він завжди це робив коли нервував.
Скіф мовчав даючи чи то час на відповідь чи то його не так це і хвилювало.
— Можливо.. але трішечки! Бляха, тобто, ну я хвилююся! Ти ж новачок тут, а моя робота не дати таким як ти померти в першій же аномалії! — нхапавшись хоробрості гордо відповів чоловік. І знову посмішка промайнула на його вустах.
Скіф нахмурив очі нарешті глянувши на Ріхтера. — Міг би вигадати щось і по краще. Але все одно дякую за твою доброту. Як я зрозумів, цього тут треба очікувати найменше. — чоловік здається посміхнувся, або Ріхтеру трошки радіація напекла в голову.
Очі Скіфа ледь посміхалися, коли пару зморшок з'явилися на його обличі вище його маски. Ріхтер не зводив здивованих очей з Скіфа, жар швидко підступах до його щік. А руки намагалися знайти собі місце тривожно дьоргаючись туди сюди.
Скіф здається намагався не помічати дивної реакції Ріхтера, тому продовжив розмову. — Сьогодні нарешті зможеш показати те саме місце яке дуже хотів. Я тобі дам знати коли буду вільний, чи сам дізнаєшся? — спокійним голосом пожартував Скіф. Проте чоловік навпроти ні на сантиметр не ворухнувся як і не видав жодного звуку. Його нутрощі палали, а плєєр який міцно лежав в долоні чоловіка піддався тиску долоні від чого тихо заскрипів.
Скіф опустив погляд на його стиснуті долоні. — Хіба цей плеєр тобі не дорогий, Ріхтере? — здивовано оглянувши хлопця навпроти запитав Скіф.
Тільки після цього, Ріхтер нарешті зойкнув заховати бідний плеєр. — Вибач, задумався.. задумався про.. мм, блін. — хлопець сердито почухав потилицю не придумавши нічого вагомого. — Коротше, зустрінемося ввечері, гаразд? А то мені треба уже бігти, знаєш.. зона кличе! — і з цими словами Ріхтер побіг в сторону де стояв Скіф. — Ну, бувай? — залишившись наодинці відповів чоловік.
— Ще трохи! — Ріхтер від щастя трохи пострибував йдучи до місця яке хотів показати Скіфу. — Я впевнений тобі сподобається! А якщо ні, то я тобі покажу як полюбите це місце. — на ці слова хлопець ніяково оглянув краєм ока приховане обличчя Скіфа. Він був готовий розповісти йому все, що відчуває, але це треба робити обережно, бо якщо його відшиють, чи втримається він від лайки на Скіфа? Напевно ні.
Навчися вже програвати, Ріхтере.
На горизонті сонце вже сідало за обрій коли напівпрозорий місяц чекав настання темряви.
— Ось тут! — Ріхтер рукою показав на будинок який ідеально зберігся як після аварії. Будинок стояв на височеному пагорбі який закривав захід сонця.
А якщо пам'ять Скіфа не зрадужвла його, за пагорбом повинно було бути видно макове поле, він відчув приторно солодкий запах маку від чого голова пішла кругом. Він був раз там, але саме всередині поля, і якщо чесно, то він більше не хотів туди повертатися.
Але Ріхтер точно знав, що він там був, тому напевне хотів показати щось інше.
Нарешті залізши на верхівку пагорба відкрився дивовижний золотисто-червоний відтінок між помаранчевими сонячними променями і багряними пелюстками маків.
Скіф завис на пару хвилин оглядаючи неймовірний краєвид, пилок від маку ледь діставав до них, тому розум ніби плавав приємно поколюючи в животі. Це не було як на маковому полі, а навпаки так піднесено і легко. Як в раю.
— Ось, що ти хотів мені показати? — нарешті відводячи погляді від цієї краси запитав Скіф глянувши на Ріхтера який тихо стояв за два кроки до нього.
Ріхтер знизав плечима даруючи ще одну посмішку. Він обожнював це відчуття невагомості, чогось свіжого, м'якого, піднесеного. А це місця було ідеальним джерелом всіх цих артефактів.
Скіф знову глянув на Ріхтера. — А що всередині будівлі? — зацікавлений голос розбудив затуманений розум чоловіка.
— Всередині? — він не очікував отримати це запитання, тож не зміг придумати нічого кращого ніж за перевірку.
— Якщо хочеш, подивимося! — Скіф кивнув, він ніколи не відмовиться від додаткового хабару, навіть в такі моменти.
Опинившись всередині будинку перше, що їм запало в око це був стіл з диваном а поряд невеличка металева скриня.
— Як думаєш, там щось залишилося? — зацікавлено запитав Скіф прямуючи прямо до неї. Ріхтер знизав плечима слідуючи за чоловіком.
— Я думаю тут вже все винесли, хоча чомусь більшість сталкерів бояться сюди пхатися, тому то я тут і вештаюся.
Скіф повернув голову у бік хлопця позаду. — Тобто бояться? Здається ж тут все в нормі, ні аномалій, ні радіації, ні мутантів.
— Я не знаю, такі чутки ходять. — хмикнув хлопець опускаючись також на коліно щоб оглянути скриню.
— Але я думаю там нічого немає, бо я тут мільйон разів побував.
Натомість Скіф радісно кивнув дістаючи горілку і дві ковбаси. — Хріново ти рився, Ріхтере. — переможено показуючи йому свій улов.
Ріхтер засміявся на слова хлопця. — Або ж ти настільки неймовірний сталкер.
Скіф підвівся ставлячи продукти на стіл поряд. — Вип'ємо? — кивнув чоловіку у бік горілки з ковбасою.
Ріхтер не вагався, випити він полюбляє, а якщо ще й така компанія..
— Звісно!
Впавши на великий диван хлопці по черзі передавали пляшку горілки і періодично закусюювали її ковбасою.
Сонце вже повністю покинуло горизонт ховаючись у недрях.
Вони так і просиділи допоки останні краплі падали на язик Ріхтера.
— От же ж! — сумно гаркнув хлопець. Пляшка цокотом впала на підлогу.
— Ось і все, нема.. — тон хлопця був на межі, як у дитини в якої закінчилися цукерки.
— Звучиш як дитя. — пробурмотів соним голосом Скіф. Він щільно прилягав на спинку дивана закинувши голову назад.
Згадавши, що він не сам, Ріхтер різко глянув на ослаблене тіло поруч. Такий спокійний, і весь відкритий. Хочу доторкнутися.. Думки гризли його зсередини, наказуючи поворухнутися, зробити будь що. Але він боявся відмови, ох як він боявся.
Здається Скіф помітив пильний погляд Ріхтера тому також поглянув на нього.
Нарешті він дивиться на нього, і так довго, що шлунок зводить від пильного погляду чоловіка.
Алкоголь вдарив боляче по голові Ріхтера, і його розум все ваще мислив правильно. Думки були лише про чоловіка поряд, і його закритого обличчя.
Трохи ворохнувшись на місці, Ріхтер заліз повністю на диван встаючи на коліна щоб легким рухом доповзти до Скіфа який здається не був проти стежачи за рухами хлопця.
Підсунувшись настільки, що його коліна міцно тисли на бік Скіфа. Ріхтер нахилився до обличчя під ним. Скіф кліпнув віями не доганяючи, шо від нього хочуть.
Тремтячими руками Ріхтер нарешті торкнувся цієї клятої маски на обличчі чоловіка. Він не любив її, вона закривала майже все лице Скіфа. Якби він міг її зірвати і поглянути на нього по іншому.
Скіф ледь помітно кивнув на знак згоди.
Тож довго не чекаючи маска із клацаням злетіла з обличчя Скіфа відкриваючи нові краєвиди: багряні щоки від випивки і тонкі рожеві губи.
Ніхто й слова не промовив, натомість теплі кінчики пальців торкнулися шиї Ріхтера потераючи великим пальцем колючу шкіру під ним. Від цього дотику Ріхтер затремтів, а його серце кричало про продовження. Нарешті закінчивши поїдати один одного поглядами Скіф силою притягнув обличчя Ріхтера для поцілунку. Пухкі губи Ріхтера агресивно врізалися у витончені губи Скіфа обсмоктуючи кожен сантиметр від чого їхні зуби зустрічалися у тихому цокані.
Руки Ріхтера вже повзли до міцних плечей хлопця, разом із його ногами які хутко обхопили стегна Скіфа. Зігнувшись над тілом Скіфа, Ріхтер продовжував з'їдати його запускаючи свій вологий язик до рота Скіфа на що той привітно зустрів його голосним посмоктуваням, вилизуючи весь присмак алкоголю.
Тихий стогін вискочив з вуст Ріхтера, його стегна здригнулися на стегнах Скіфа зачепивши їхні опуклості.
— Ха.. лайно.. — відірвавшись від губ Скіфа прогарчав чоловік вигинаючи спину вперед. Руки Скіфа не лежали без діла, він різко схопився за талію Ріхтара опускаючи його нижче вдаряючи його стегно об свої. Ще один стогін і знову від Ріхтера, його руки щільно лежали на торсі Скіфа намагаючись утриматися поки його ноги відмовлялися утримувати його.
Руки Скіфа повільно підіймалися вверх по тілу Ріхтера зупиняючись на його грудях, легенько стискаючи їх. Тіло Ріхтера похитнулося вперед від тиску на груди, він не витримував цих рук на собі.
— Твої руки.. такі.. бляха — він не встиг закінчити, коли ті ж руки підтягнули його ближче до Скіфа, через що їхні груди врізалися викликаючи болюче тертя між ними. Чоло важко впало на плече чоловік. — Поцілуй. Поцілуй мене ще раз. — хрипким голосом благав Ріхтер.
Скіф так і зробив схопивши зівяле тіло яке важко лежало на ньому. Їхні губи знову зустрілися продовжуючи агресивно поглинати один одного. Ріхтер сильніше поглиблювався у поцілунок проводячи язиком по щільним зубам Скіфа, паралельно кусаючи його губи. Знову відірвавшись вони притислись чолами видихаючи гарячим повітрям.
Ріхтер не зупинявся, його губи впивалися у вигин шиї Скіфа для вологих поцілнуків поки руки терли кожну доступну частинку тіла чоловіка. Скіф під ним тихо скиглив рухаючи стегнами заради будуть якого тертя внизу. Його голос хрипко вривався у вушні перепонки Ріхтера, мотивуючи почути більше і голосніше.
Покусюючи ніжну шкіру Скіфа, чоловік обмацував руками коротке майже їжачкове волосся сталкера. — Я до біса ненавиджу.. мм.. ненавиджу цей капішон і маску на твоєму обличчі, Скіфе.. — шепотів між короткими стогонами Ріхтер.
— Знімай їх частіше.. хоча б для мене.
Ріхтер відірвався від проклятої спокусливої шиї Скіфе з тихим вологим присмоктуванням. Глянувши в п'янкі очі сталкера, Ріхтер не зміг не подарувати ще одну посмішку чоловіку. — Мхх, який же ти милий, ось так розпатланий піді мною..
Скіф хмикнув хрипким голосом тягнучи своїми руками Ріхтера по ближче. — Не люблю, коли люди легко впізнають мене по обличчю, хочу бути трохи загадковим. — після послідував ще один поцілунок: язик Скіфа облизував пухкі губи чоловіка просячись ввійти всередину, Ріхтер усміхнувся на цю дію, дозволяючи язику проникнути всередину його рота. Скіф натомість вилизуваа кожну ділянку рота Ріхтера, смакуючи всім ним, його рухи пришвидшились, а поцілунок вже нагадував на поспішний, ненаситний дикий, майже звіриний. Ріхтер важко ковтав повітря коли швидкі гучні стогони вирвалися з його зайнятого Скіфом рота.
— Мм.. ах! Скіф.. с-сповільнися, Мхх! — Ріхтер вже не стррмував свої перезбдужені скиглення. Його пальці почервоніли від того як він сильно стискав плечі чоловік перед ним. Поцілунки не переривалися, або лише на секунду для повітря і все. Скіф ненажерливо поглинав Ріхтера, висушуючи його вуста від вологи. Ріхтер лише від поцінуків був готовий кінчити, прямо в свої штани, але не хотілося потім їх прати, коли вони далеко від річки чи озера.
Та здається Скіфу нічого не заважало продовжувати атакувати рот Ріхтера.
— Скіфе.. — промичав Ріхтер між їхніми губами. Нарешті набравшись силь, чоловік важко відірвався від багряних соковитих губ Скіфа. Почувся голосний "чмок" коли двоє пар губ розійшлися залишаючи ледь помітну нитку слини яка зв'язувала їх.
Скіф хапався за стегна Ріхтера стискаючи їх, його груди хаотично рухалися як і губи хапаючи солодке повтіря. — Що? Не сподобалося? — захекано запитав сталкер нахиляючи голову трохи вбік. Ріхтер повільно похитав головою в знак протесту. — Ти вбіса навіжений, Скіфе.. те як ти ледь не з'їв мене, чорт.. — Ріхтер здригнувся згадуючи цей момент, по тілу приємно пробіглися мурахи, а член знову затріпотів від збудження.
Кутики губ Скіфа радісно зігнулися в пустотливій посмішці. — Це був тільки розігрів, ти ще не знаєш, що цей язик може. — чоловік знову притягнув Ріхтера для вже більш спокійного майже цнотливого поцілунку. — Я покажу, колись. — між поцілунками додав Скіф.