Work Text:
“У тебе неможливо не закохатися”
Чого я взагалі це сказав? Отако ляпнув, як коцюбою в помиї, а він тепер на мене дивиться, як голодний кіт на останній шматок ковбаси. Коли думає, шо я не бачу. Ну от не тре’ воно мені, знаю, шо не тре’. А все одно лізу, як та нетля на свічку.
Мені подобається його дражнити й дивитися потім, як він червоніє чи то від сорому, чи то від ніяковості. Як на отих блідих королівських щічках спочатку з’являється крихітна рожева цятка, яка потім розповзається обличчям донизу, до самої шиї.
А ці його окуляри! Хуй його зна, чи то вони мене бісять, чи то, навпаки, збуджують. Хоча так, цілуватися з Емрісом, коли вони на ньому, зі свинячого рила незручно. Бо коли він їх знімає, то стає чогось такий милий і ніжний, що мені аж язик терпне. А зі мною такого взагалі ніколи не бувало! Мій язик – мій друг! Частіше, звісно, ворог, але то вже інша історія.
Емріс знову торочить про ту свою Глуш і про сестру, яку тре’ звідти витягати, а я розумію його через слово. Бо знову задивився у ті сірі очі за скельцями; бо ледь тримаю при собі руки, так хочу вкласти його на ту густу траву й цілувати, аж доки він не почне нявчати від бажання. Ну і ще обіймати й робити тьму-тьмущу інших речей, про які він у своїй холодній до липкого Фрейрі й не здогадується.
Ловлю на собі чийсь уважний погляд і повертаю голову. Той здоровий степовик, Гейрт чи Грейрт, забув. Так дивиться, наче зараз вгріє по макітрі чимось важкеньким. Не стримуюся й показую йому язик. Хлоп закочує очі, але нічого не каже. Однак я ще встигаю краєм ока побачити, як червоніє те світлокосе змієня. Знову! І чого б то, подумати? А, точно, порядні фрейрці такого не роблять. Та до свинячої сраки тих порядних фрейрців!
Я зводжуся на ноги й переходжу на протилежний бік вогнища, всідаючись простісінько навпроти цього блідого дурного нещастя. Проводжу рукою по його довгому світлому волоссю. Після купання воно почало кучерявитися й стало таке м’яке, як найдорожчий оксамит у султанських караванах. Відчуваю, як Емріс завмирає на якусь мить, а потім лащиться, наче кіт. І губи в нього такі солодкі, як перша полуниця. Ну, правда, це якщо забути про Грейртову кашу з часником, присмак якого теж на них відчувається. Але похуй! Я шо, кровосісь якийсь, шо часнику буду боявся?
І от саме в той момент, коли Емріс уже майже в моїх руках і на моїх губах, відчуваю, як мене за сраку кусає якась тварюка щонайменше з трьома рядами зубів.
І прокидаюся!
Емріс і справді тут. Злякано відсовується і ховає руки, наче збирався вчинити щось дуже й дуже погане, з його точки зору. Краще б уже вчинив! То хоч не так було б образливо через ту кусючу падлюку! У голові метляється думка, що треба хоча б наяву зробити те, що не доробив уві сні, але сечовий міхур із цим категорично не згоден. Швиденько метляюся в кущі, а коли повертаюся, принц уже спить. Обережно, аби не розбудити, вкладаюся поруч. Ну й нехай! Іншим разом, значить.
Але я ще не знаю, що іншого разу не буде, бо в Глуші Емрісова магія остаточно дасть йобу, а разом із нею й ми…