Chapter Text
- У вас є щось нове?
О, звісно, я можу назвати одразу десяток речей, які зведуть тебе з розуму, і перша серед них – еякулятор.
- А є принципова різниця між цими двома змазками?
Одна гріє, інша охолоджує, але гаряче буде в будь-якому разі.
- Як думаєте, нормально виглядатиме?
Шикарно, особливо враховуючи той факт, що ти обожнюєш такі костюми, а я настільки ненормальний, що можу буквально уявити, як саме ці панчохи сидітимуть на твоїх стегнах.
Юнхо старається, як може, він все-таки професіонал. Бути стриманим, ввічливим, компетентним – мантра, яку він повторює про себе, коли бачить на порозі магазину свого «улюбленого» клієнта.
Не зрозумійте неправильно, він справді його обожнює. Правда, не зовсім в тому сенсі, в якому продавець може любити відвідувачів.
Хочете знати, як все почалося? Легко.
Все почалося з розмови.
*десь за три місяці до цього*
- Пора тобі знайти якесь менш хікканське гобі.
- З чого це раптом?
- З того, шо ти сидиш дома, як додік, і самотньо дрочиш зі скупою чоловічою сльозою на щоці.
- Я мав на увазі, з чого це раптом ти вирішив, шо мене їбуть твої поради.
- Бо так тебе хоч хтось їбе, залупок ти семиметровий.
Юнхо, загалом, любить свою роботу. Любить виклики ззовні та зсередини, любить стрибати вище власної голови і знаходити підходи до найскладніших людей, любить на власному прикладі показувати, що немає для дорослих людей заборонених тем.
От що Юнхо не любить, так це коли з самого початку зміни Уйон розкриває свій пиздак так широко, шо його навіть десяток членів не заткне.
- Ок, які у тебе є альтернативи, геній?
- Як мінімум заведи собі акк у додатку для знайомств. Витрать 15 хвилин свого дорогоцінного часу і зроби одну прилічну фотку. Полистай інші анкети. Сходи на пару побачень. Потрахайся з кимось і перестань гундіти, як столітня бабка. Живи життя, блять, чувак, ну реально.
- Ага, ну тобто нічого адекватного.
- Ой, іди сам знаєш в яку сторону – тебе з такими закидонами навіть мама не любить, а ти сидиш ждеш принца на білій пизді.
- Нікого я не жду! Я взагалі, в отлічіє от коє-кого, на перший стрічний член не горю бажанням заскакувати. У мене є така штучка, називається гордість. Ти не поймеш.
- Кажи шо хочеш, але від моєї легковажності постраждало набагато менше людей, ніж від твого недотраху.
- Наприклад, хто?
- Наприклад, ти сам, дибіл.
Юнхо показово закочує очі так сильно, як тільки може, показуючи тим самим, шо розмову завершено. Не любить він такі діалоги в принципі – вони беззмістовні і ні до чого не ведуть. Окрім того, що надривна тирада Уйонки закінчується тим, шо він починає нити, як же йому не хватає в житті мужика. Проходили, знаєм.
Ні, ну взагалі ідея з додатком не така вже й погана. Але це треба сідати, робити, шось думати, якось смішно і оригінально писати, гарно спокусливо сфоткатись – задохуя мороки. В цьому світі все так, не продаси себе – не поїбешся. А продавати себе треба ще надрочитись. Фігурально кажучи.
Фігурально кажучи.
Фігура-льно.
Фігура.
Фігура? Фалічна.
Та блять.
Ну це вже ні в які рамки.
Одна за одною на полички встають коробки, обережно вирівнюються, у дальніх кутках стелажу витирається пилюка. Повісити це тут, поставити оце сюди. Принести зі складу коробку з презервативами.
Треба замінити центральну експозицію. У них наступного місяця велика колаба – приїхало чи не під сто коробок від Dildosir[1] і тепер це все добро потрібно гарненько виставити на головному острові, а також перевдягти манекени під відповідну тематику.
Як кращий консультант магазину, Юнхо неодмінно допоможе постійним і новим покупцям підібрати щось на їхній смак. Як людина, Юнхо не може не думати про те, що самотики від цієї фірми виглядають надто барвисто, а силіконові вагіни надто лякаюче. В усякому разі, навіть знаючи, що це секс-іграшка, він би все одно ні за які гроші не став сувати у Це свого члена. Просто ні.
Йому до вподоби більш класичні спокійні речі. Зайчики[2], наприклад.
Немає нічого поганого у тому, щоб працювати в секс-шопі. Немає нічого поганого у тому, щоб знатися на асортименті і без сміху чи ніяковості казати вголос слова «член», «вагіна», «анус» і, прости господи, «оргазм».
Чи є щось погане у тому, що у консультанта секс-шопу в житті нема сексу? Питання відкрите.
Від тяжких роздумів його в котрий раз відволікає Уйон.
- Юнхо? Юнхо! Викликає база!
- Чого репетуєш?
- Бо до тебе хуй докричишся. Поможи мені.
- З чим?
- Там прийшов якийсь мутний тіп, я не хочу з ним спілкуватись. Він на мене стрьомно пялився.
- Так радій, на тебе мужики заглядаються.
- Я _так_ не хочу!
- Тебе не поймеш.
В магазині немає інших відвідувачів, окрім того самого тіпа, про якого говорив Уйон. Чи то справа у погоді, чи то у тому, що зараз середина робочого тижня, сказати важко. Юнхо чіпляє на крючок останню пачку резинок і прямує до незнайомця. Висока постать, капюшон на голові, медична маска на обличчі. Або це його перший похід у такий магазин, або він просто фрік.
- Доброго дня! Чи можу я вам чимось допомогти?
- А?
- З товарами. Ви шукаєте щось конкретне чи просто вивчаєте асортимент? Можливо, у вас є щось на думці?
- А. Так. І Ні. У мене лише ідея.
Все ясно. Точно фрік.
Загалом вони витратили на ходіння по залу десь з годину. Незнайомець виявився неочікувано дотошним і задавав по мільйону питань про все, що бачив. Сказати чесно, Юнхо вже давно не бачив настільки відповідального підходу до закупки у секс-шопі, але в глибині душі його трошки тішив той факт, що його так уважно слухали.
Хоча думка про те, що це реально якийсь психопат, не полишала голови. Бо знаєте, у чувака такий перелік покупок, типу:
- Пара кружевних рукавичок
- Пробка з зірочкою
- Дві пари чорних панчох на 80 ден
- Тюбик змазки без запаху
- Ошийник
- Найдорожчий, блять, комплект трусів з гартерами у всьому магазі
«Не список, а мрія педофіла»
- З вас 376.90. Оплата карткою чи готівкою?
- Готівкою.
- Ось ваш пакет – всередині всі товари та чек. Гарного дня!
- Дякую. До побачення.
Юнхо дивиться услід зникаючому за дверима хлопцю, до кінця робочого дня глибоко і сильно задумуючись над тим, для кого насправді були всі ті речі.
*місяць потому*
- Як успіхи на особистому?
- Я підписався на пару відкритих профілів у онліфанс.
- Це буквально повна протилежність тому, шо я просив тебе зробити.
- Ну, так, але це буквально єдине, до чого зводилися всі розмови з користувачами твоїх нахвалених додатків для свіданок.
- До дікпіків?
- Ага, тіки з нюансом, шо я за них ще маю платить.
Ви, мабуть, дуже здивуєтесь, але часом робота у секс-шопі дуже схожа на будь-яку іншу роботу. Конкретніше – вона стає нудною. Не завжди, звісно. Звісно!
Але сьогодні було прям дуже нудно.
Юнхо в сто тисячний раз оглядає пусте приміщення і повертається до телефону. Уйон сьогодні був у першу зміну, тому по обіді швидко перекинувся з ним парою слів і полетів (хехе, спонтанна рима!) додому. А от Юнхо ще сидіти й сидіти.
Він встиг випити кави, з’єсти пиріжок, провести ревізію вітрин, випити ще кави, пограти в ігри на телефоні, з’єсти ще пиріжок, задуматися над сенсом власного буття, повболівати за задохлика у голуб’ячих битвах за вікном.
Один раз заглянув якийсь чувак, якому мабуть шо далеко йти до аптеки, купив пачку презервативів без ніхуя (мається на увазі без всяких пріколів типу смаку жопи бабуїна чи триповерхових пупирок, які туда люблять додавати виробники).
Другий раз зайшли пара дівчат, питали про реалістичні члени на присосці і хіхікали в кулак, коли Юнхо взяв вітринний зразок у руку.
Більше нікого не було.
Юнхо чухає шию, трохи колупає нігтем штанину, а потім тяжко зітхає, беручи до рук смартфон.
Він не збирається зізнаватися Уйону, але він правда слухає його поради – і про додаток, і про все інше. Просто реалізація трошки виходить з затримкою. От, наприклад, ще тоді після розмови він ввечері майже півгодини тупо гортав чужі профілі, видивляючись щось нетривіальне. Навіть зберіг парочку цікавих.
Усе інше загалом:
1) нечісані бомжі, які не знайомі з концепцією догляду за волоссям на тілі, судячи з того, як виглядають мочалки на їхніх обличчях, і зацікавлені виключно у швидкому перепихоні без прелюдій в найдешевшому клоповнику;
2) оверфемінні підлітки з комплекцією тіла, максимально близькою до крайньої стадії булімії, які шукають собі багатого папіка і при цьому не знають найбазовіших правил граматики.
При цьому і ті, і інші виглядають так однотипно, що після п’яти хвилин перегляду фотографій починаєш сумніватися у тому, що це взагалі різні люди.
Але, повертаючись до теми, онліфанс – це ж просто трошки більш чесна в своїх збоченнях версія інстаграму?
От, наприклад, сторінка хлопця у кофті з хелоу кітті. Посилання на онліфанс у нього закріплене у шапці аккаунту, правда, у жодному з профілів немає повноцінних фото обличчя, максимум нижня частина до середини носа. Сумнівна маскіровка, але ок.
Ну і добре, так, ТАК! Фотки гарні. Хороше освітлення, явно не дешева камера, цікаві композиції. Деякі навіть схожі на просто інстаграмні фотки: пейзаж зі спини, якісь речі у руках, їжа. Все в такому дусі. Та і текстові пости наповнені доволі неординарними думками, що Юнхо пару разів навіть задумався.
Звісно, це все – безкоштовний контент, і все найцікавіше ховалося за пейволом[3]. За який він ну точно не буде платити, він же не ідіот, який йде на поводу у грамотного тілесного маркетингу. В інтернеті нескінченна кількість безплатного порно, не переоцінюйте себе, дешеві інста-моделі.
Сказав він собі два тижні тому.
А сьогодні Юнхо ідіот, який йде на поводу у грамотного тілесного маркетингу.
Давайте начистоту – він би НЕ зробив цього, але буквально 3 дні назад у чєла з’явився пост-голосування на те, який образ взяти для наступної фотосесії і там були всі улюблені персонажі Юнхо!
Людина Павук (Паркер версія), Отруйна Іві, Гамбіт, Веб Вівер, Людина Павук (Нуарна версія), Док Ок, Нічний Змій, Емма Фрост, Людина Павук (Гвен Стейсі версія), Ртуть, Веном, Чорна Кішка, Людина Павук (Панк версія)[4] – та тут хіба можна обрати щось одне! І це всього лише за 20 баксів на місяць, без яких він явно не обідніє.
Про той факт, що по суті це фото у стилі ню і від костюму там насправді буде дай бог 20%, він старався не думати.
До речі про фото – можливо, він міг би ще разочок їх переглянути, раз все одно нема відвідувачів. Хоч скоренько, одним оком…
- Доброго вечора!
Сука.
- Доброго. Чим можу бути корисний?
- Можливо ви пам’ятаєте, я заходив до вас минулого місяця. Мені знову потрібна ваша допомога у консультуванні.
*ще місяць потому*
Ну, в цьому місяці Юнхо точно отримає ніхуйову таку премію з продаж.
З того моменту, як дивний чувак з’явився у них перший раз, він почав навідуватись ледь не через день.
Інколи бере шось по мєлочі, то презики, то заморозку для горла, інколи закуповується дуже фундаментально, так шо сума у чеку доходить до чотирьохзначних чисел.
Більше за все його цікавить все _нове_, а оскільки виробники не мають звички придумувати чергову сраковивертальну хуїту кожного божого дня, Юнхо доводиться імпровізувати, складаючи секс-монстра Франкенштейна з того, що є у наявності.
До честі чєла, він жодного разу не відмовився від його, Юнхо, придумок, лише інколи заміняючи деякі штуки або додаючи щось своє. Наприклад, вони дуже вдало придумали скласти масло для тіла і боді з ременів, щоб полегшити ковзання останніх по шкірі і підвищити таким чином частоту тертя (яка, відповідно, підвищує силу збудження нервових рецепторів на шкірі за рахунок більш активної стимуляції).
І якщо на початку Юнхо задавався питанням для кого це все багатство, то після того, як незнайомець щиро засмутився через те, що у них були лише жіночі моделі костюму зайчика з плейбою, все стало на свої місця.
Насправді, не йому судити, але якби його спитали, як він ставиться до чужих сексуальних вподобань, він би відповів, що йому байдуже. До тих пір, поки це нікому не шкодить. Смаки у всіх різні, комусь подобається 10 років поспіль займатися сексом у одній і тій самій позі, а комусь хочеться постійно експериментувати. Хтось більше любить іграшки, хтось – рольові ігри. Хтось старається для партнера, хтось – для себе.
Це не означає, що одні кращі за інших, це просто означає, що він може збільшити свою премію на продажі найбільш йобнутих речей, якими сам сцить користуватися.
- А після Нового року асортимент особливо не поповнився.
- Ага, зазвичай же під Різдво весь ажіотаж. А тепер до лютого нічого цікавого не буде.
- Шкода, звісно. Я сподівався наткнутися на щось, що міг пропустити торік.
- Ммм. Знаєте, взагалі-то, думаю я можу вам дещо запропонувати.
- Правда?
- Так, але майте на увазі – це штука для людей з досвідом, потребує високого рівня навичок і знань, з цим треба бути паладіном 150 рівня.
- Завжди любив грати за паладінів.
- Фалоімітатори із кольорового гартованого скла. Ми зазвичай не виставляємо їх на вітрину, але вони є в асортименті на сайті. Продаж можливий як поштучно, так і цілим комплектом. Через специфіку матеріалу не рекомендується використовувати для екстремального сексу у будь-якій формі. Ніхто не хоче, щоб воно тріснуло у вас всередині і потім ви подали на нас в суд.
- Я хочу всі.
- Ви впевнені?
- Абсолютно. Розділяти таку красу відчувається якось неправильно. І ще – яка вірогідність, що у вас знайдеться щось для повноцінного образу?
- «Щось» на кшталт костюму з рюшами і маленької діадеми?
- Я став настільки очевидним?
- Це база. Якщо хочеш, щоб клієнт став постійним – вивчи його вподобання і пропонуй ті товари, які йому сподобаються з більшою вірогідністю.
- З поміж усіх, кого я знаю, Ви – мій улюблений продавець.
- Я просто стараюся добре виконувати свою роботу. Але все одно приємно знати, що хтось так високо оцінює мої професійні навички!
- Як каже один мій знайомий, в будь-якій справі можна досягнути значних висот.
- Дякую за покупку, заходьте до нас ще.
- Неодмінно. Гарного вечора!
Ні, ну правда, це його улюблений клієнт.
Чоловік (по голосу як хлопчик, але по вигляду наче мущщина) розвертається у напрямку дверей і впевнено шурує на вихід. Юнхо зовсім на трішки задумується про щось своє, поки не бачить, що прямо перед цими самими дверима один геніальний співробітник на ім’я Чон Уйон так напідорив підлогу, шо можна на ковзанах їздить. Він встигає крикнути лише половину від «Обережно» акурат перед тим як побачити кінематографічно злітаючі у повітря пакети і почути відлуння смачного звуку зустрічі людської голови зі сходинкою.
Пизда рулям.
- Твою ж! Боже, ви в порядку? Пробачте, заради всього святого, це просто кошмарне непорозуміння!
- Це у мене перед очами пливе, чи у вас завжди був брат-близнюк?
- Як би мені не хотілося, але це очі. От жеж, я викличу швидку. Давайте руку, обережно, потихеньку, отут можна сісти.
- Дякую. Я трохи посиджу і все пройде, під ноги треба було уважніше дивитись. Тільки… ай, можна попросити у вас пару серветок і рушник, якщо є. Здається, я носа розбив.
Чужа рука широким рухом стягує з обличчя маску зліва направо, відкриваючи погляду Юнхо цілий сраний фонтан крові, розмазаної по всьому підборіддю, губах і вилицях. Ну все, хто там шо казав за премію? Забудьте. За таке тіки бита срака буде в кінці місяця, і ще хуїв за обидві щоки налетить, але зовсім не в приємному сенсі.
- Ох. Шо ж це… Давайте ось, серветку у цю руку, тримайте, я усе витру. Мені безкінечно шкода, що таке сталося. Чесне слово, це випадковість. Так не мало бути. Амм. Блять, у нас навіть холодильника немає, щоб лід прикласти. Вибачте. За «блять».
Він проводить по чужому обличчю так обережно, як тільки може. У голові цілий вир панічних думок, кожна з яких заважає сконцентруватися по-своєму. І ще щось, далеко на периферії свідомості, що він навіть не намагається спіймати. Як дуже вдале слово, яке ти пам’ятаєш лише образно і не можеш згадати, як саме воно звучить.
Один маленьких рух вздовж лінії губ. Другий. Третій.
- Чому ви посміхаєтеся?
- Та так.
- А?
- Я просто подумав: завтра побачуся з друзями, вони запитають «Що з твоїм лицем?», а я відповім «У секс-шопі набили». Хіба не смішно?
- Пх. Да, дуже. Тільки не кажіть, будь-ласка, своїм друзям, у якому саме вас так. Щоб випадково не знизити лояльність авдиторії.
- Домовились, не буду. Хоча, я б у будь-якому разі не став ділитися цією інформацією – нехай шукають собі свої магазини з кльовими продавцями.
- Звучить, як ревнощі.
- Коли отримуєш щось надто легко, ти цього не цінуєш.
- Велика думка. Кров ніби перестала текти. Як самопочуття?
- Голова болить, але в цілому нормально.
- Добре. Це дуже добре.
Тиша, трохи ніякова, але в цілому доволі затишна, заповнила приміщення на кілька тягуче довгих хвилин.
- Я викликав таксі. Думаю, досить на сьогодні пригод.
- Я проведу? До дверей. Про всяк випадок.
- Дуже мило з вашого боку.
- Це найменше, що я можу зробити.
Юнхо бере пакети в одну руку, хлопця у іншу і себе в обидві ментальні. Повільно проходить до виходу, притримує двері, слухняно стоїть поруч на вулиці, очікуючи на машину. Складає покупки до багажника і нагадує водію обов’язково дістати їх на місці.
Ну і день видався їбунячій.
І все ж таки, що то було за таке вдале слово?
* * *
Немає нічого кращого, ніж опинитися вдома після довгої і насиченої робочої зміни.
Перевдягтися у домашній одяг, розігріти вчорашнє рагу, заварити духмяний чай, пропарити під кип’ятком у душі кості.
Вдома добре. Можна займатися своїми справами спокійно, без зайвої суїти.
До речі, про справи.
Він міг би сказати, що довго опирався силі маркетингу, але після першої платної підписки складно зупинитись. 20 баксів змінились на 50, як тільки він закінчив по третьому колу передивлятися нововідкриті матеріали.
Тут явно було цікавіше: менше текстових постів, але більш відверті фото. Вірніше, більш повні версії тих фотосесій, що він уже бачив до цього + деякі бекстейджі і закриті ексклюзиви. Все, як і має бути.
Поступово Юнхо вивчив розклад появи нових постів, а також зміг приблизно прикинути, у які дні і в який час починаються прямі трансляції.
Хлопець на них не говорить і все ще не показує обличчя, але і без цього подивитись там є на що.
Наскільки дивним буде казати, що він почав впізнавати деякі товари з їхнього асортименту? Не в тому сенсі, що це прям з їх магазину, а в тому сенсі що… Ну, ви зрозуміли.
Але всі ці маленькі речі, якими сповнені фото і відео на каналі... Він не може перестати думати про них.
Про те, як гарно чужі пальці раз-по-раз проходяться від ключиць до пупка і нижче. Про те, як шикарно сидить корсет на доволі тонкій, як для дорослого чоловіка, талії. Про те, як він викручує гучність на повну, відчайдушно намагаючись вловити кожен найменший скрип, найтихіший шурхіт, найлегший подих.
Він не може перестати думати про всі ці глумливі знімки з підписами в дусі «черговий вечір, коли я буду сам, але не на самоті», які грають на грані флірту і відвертої порнографії.
Він думав, що це крайня стадія шизи. Поки не дізнався, що є ще преміальний рівень доступу.
З однієї сторони, чи міг би він знайти краще застосування цілій сотні баксів? Запросто.
З іншої? 40 хвилин самокатування на Сибіані[5] у костюмі корівки і з дуже, ДУЖЕ виразними стонами.
Сказати по правді, Юнхо і не знає, хто в той вечір обкінчався більше – чувак на вібраторі з тої сторони екрану чи Юнхо з цієї.
Сьогодні вечір суботи, а це означає, шо буде та сама історія. Є все ж таки плюси у тому, щоб знімати хату самому: миєш посуд, коли хочеш, безсоромно колупаєш у носі, ходиш без трусів. І можна не робити вигляд, шо ти, який колись підозріло косився на стрьомних фріків на роботі, сам став стрьомним фріком і збираєшся всю наступну годину несамовито надрочувати на незнайомця в інтернеті за гроші, бо шукати живого партнера у реальному житті потребує надто багато сил і часу.
Одні плюси, так сказать (Ні, блять, ні, це не адекватно, але він обов’язково подумає про це завтра).
Єдине, що так і не давало спокою, це скребуче відчуття десь всередині голови, наче ти забув щось дуже важливе і тепер тобі необхідно згадати, що саме.
Телефон коротко пілікає, сповіщаючи про початок трансляції.
Ну і пофігу, потім згадає, якщо треба буде.
У самому центрі кадру – черговий сюрреалістичний кольоровий самотик. На фоні тихо грає музика з Зельди і відсвічує неоновими спалахами паркет на підлозі.
Про що він все-таки забув?
У самому центрі кадру – чужі коліна у рожевих панчохах. А ще текст середнім шрифтом, це спеціально шоб він зі своїми мінус три не зміг нічо прочитати на крихітному екрані телефону. Коліна трохи відволікають від зайвих думок, але ненадовго. Наскільки шикарним не було б сьогоднішнє шоу, чомусь він зовсім не може зосередитися. От саме зараз, саме у цей момент, коли думати взагалі не потрібно ні про що – він думає.
Думає, про що він забув.
У самому центрі кадру – чужий рот. Пухлі рожеві губи ковзають взад-вперед, по підборіддю стікає слина. Тихі хлюпаючі звуки розносяться по кімнаті. Це дуже брудні звуки, і вони доносяться зовсім не з тієї сторони екрану.
Юнхо пихтить, відчуває, як щоки заливає жаром, але з голови все ще не йде ця тупа настирлива ідея згадати, про що ж таке, трясця вашій мамаші, він забув.
Моменту оргазму – це завжди навіть не секунда. Просто спалах у тілі, смак якого запам’ятовуєш на все життя і до самого кінця своїх днів знову і знову женешся за ним, як за давнім другом. Чи мрією. Чи Богом.
Іронічно, що саме у цей крихітний спалах так ідеально вписався Той Самий Кадр.
Правильне світло. Правильний ракурс. Правильний поворот голови.
Це правда той самий поц, який ходить до їхнього магазину?
Юнхо відкидується спиною на подушку і ледь на вдавлює ніс у крихітний клаптик мерехтливої енергії в руці.
Лінія щелепи дуже схожа. Лінія вилиці дуже схожа. Лінія роту теж…дуже схожа.
І можна було б сказати, що це просто ну дуже схожа людина, якби оця срана цятка-родимка не стояла на тому самому місці.
Ну приплили.
Це не просто пізда. Це мега омега яка пізда.
Юнхо кидає мобільник в сторону, навпомацки дотягується до упаковки серветок на тумбочці.
Він обов’язково вирішить цю дилему завтра. На сьогодні вже задохуя потрясінь.
Все буде завтра.
* * *
А сьогодні вчорашній Завтрашній Юнхо проклинає вчорашнього Сьогоднішнього Юнхо за таке дибільняче рішення.
Ні, перш за все він проклинає його за таке дибільняче відкриття, але це теж залупа повна.
У магазині без малого товпень народу. Здавалося б, наче і не Новий рік, але у День всіх закоханих кожен перший раптом віднаходить в собі великого оригінала і прагне «здивувати» та «порадувати» свою половинку дорослими подарунками.
Купують усі, до речі, одне й те саме.
Це не було б такою величезною проблемою, якби це був просто натовп якихось людей. Але наразі це – натовп людей _і_ Той Самий Покупець.
- У вас є щось нове?
О, звісно, я можу назвати одразу десяток речей, які зведуть тебе з розуму, і перша серед них – еякулятор.
- А є принципова різниця між цими двома змазками?
Одна гріє, інша охолоджує, але гаряче буде в будь-якому разі.
- Як думаєте, нормально виглядатиме?
Шикарно, особливо враховуючи той факт, що ти обожнюєш такі костюми, а я настільки ненормальний, що можу буквально уявити, як саме ці панчохи сидітимуть на твоїх стегнах.
Юнхо витрачає буквально титанічні зусилля на те, щоб тримати себе у руках і не втрачати суть розмови. Виходить не дуже.
- Можна я лишу це все вам і ще трошки погуляю тут?
- Так, звісно. Не поспішайте.
Фраза, яку можна казати і на роботі, і в ліжку.
Що йому робити? Поводитися так, наче нічого не сталося? Ну, уже виходить дуже погано, так шо не варіант. Сказати, що він його впізнав? А це не буде звучати так, наче він його домагається? Напиздіти, шо йому просто друг фотки показував? Ага, всі ж запам’ятовують найміліпусічніші риси зовнішності кожного побаченого обличчя в житті.
Юнхо пихтить, кряхтить, масує скроні, чухає потилицю і нічого з цього не допомагає.
Це той самий момент коли ти настільки на стресі, що це витягує з тебе усі сили, і вже нічого не хочеться в цьому житті.
Він сідає на стільчик, який стоїть трохи збоку від каси, і беззмістовно розглядає полиці навколо. Яскраві коробки, іскрометні назви, пікантні картинки, мінімалістичні шрифти – все таке різне, що в моменті зливається у різнокольорову кашу. Аж раптом погляд зупиняється на скромно задвинутих на найнижчу полицю баночках.
Хм.
А що, якщо…
З іншого кінця магазину доносяться звуки активної діяльності і Юнхо поспіхом хватає папірець і ручку, аби встигнути реалізувати свій черговий дибільний план. Можливо, тільки можливо, це спрацює.
- Ледь не забув, що для повного образу не вистачає гартів, але ніяк не можу обрати, які симпатичніші. Що думаєте?
- А? Думаю, що краще другі, вони по тканині не ковзатимуть.
- Ого, а ви справді знаток.
- Почьотний працівник року між іншим.
- Аж так! Ну тоді, пане почьотний працівник, підбийте мені, будь-ласка підсумкову вартість усього цього добра.
Ввічлива посмішка на обличчі, вивірені звичні рухи над касовим апаратом, зовсім трошки хитрості і велика вдача. Речі одна за одною відправляються у пакет, а його майбутній власник натхненно про шось розповідає з тієї сторони прилавка.
Коробочка з запискою теж тихенько відправляється до інших покупок.
- Тримайте, чек у пакеті, гарного вам дня.
- Дякую, з Днем всіх закоханих вас!
- А, ага. Вас теж!
Вас теж.
* * *
Після цього Юнхо ще приблизно три години не мав нагоди не те щоб дістати телефон, а навіть присісти: оце, оте, а дайте два, тут дивно, а прочитайте, на полиці нема, принесіть, подайте, покажіть, та скільки можна!
Чотири рази він розбивав набране на «оце картою» і «а оце налічкою», тричі ходив у комору за поповненням стенду, приблизно п’ятдесят разів побажав гарного дня і один раз умудрився посратись з незрозуміло звідки вискочившою бабкою.
Слава всім богам, під закриття, тобто опівночі, вже майже ніхто не заходить.
У горлі противно першить, ноги болять, голова не варить. Юнхо змітає останню купку сміття у совок і викидає у відро. Лишилося ще витерти стійку, прибрати там мєлочовку і можна додому. Як же він все-таки ненавидить свята, хто б знав.
Дзвіночок на дверях дзвенить так різко і неочікувано, що його підкидує на місці від переляку.
- Це був ти?
- Га?
- Записка в пакеті. Це був ти.
По хорошому треба бути серйозним, але Юнхо думає лише про те, що він зараз у дорамі і це – мелодраматична зустріч-розкриття головних героїв, де вони зізнаються один одному у своїх найстрашніших гріхах.
Він повільно повертається на голос. Навіть намагається не сміятися, але виходить не дуже добре.
- Чого це я?
- Як мінімум ти не питаєш, про що саме я кажу. Ну і записка. «Навіть Купідону потрібна друга половинка». Я не казав, який задумав костюм.
- Тож ти провів детективне розслідування і виявив, шо я типу твій фанат.
- Ага. Про всяк випадок пробив особисті і контактні дані, наявність кредитів та судимостей, а також можливі відмітки у наркодиспансері.
- Вау.
- Ну то? Це був ти.
- Да. Шо тепер?
- А чого просто не сказав, що знаєш, хто я такий?
- Да як би я це тобі сказав? «Тримай оцей красівий резиновий хуй, бо речі я дрочу на твої фотки» - норм тєма, а?
- Пх.
Юнхо ніби знає і не знає людину навпроти. Знає верхню частину обличчя, знає нижню і разом вони виглядають єбейше. Але вкласти це у голові все одно складнувато.
- Так… Ти прийшов, шоб мене напиздити чи шось таке?
Хлопець перед ним закидує голову, кілька секунд роздивляючись стелю, після чого знову переводить погляд на Юнхо.
- Ти мені наче масажне масло поклав у пакет, а не бейсбольну биту.
- Знущаєшся?
- Констатую.
Під пальцями тихо скрипить пластикова ручка мітли, мабуть, хтось надто міцно у неї вчепився.
- Розслабся, Юнхо, я не збираюся тебе вбивати.
- Тоді що?
- Ну, сьогодні все-таки день святого Валентина. А хлопчики і дівчатка у стосунках навряд підписуються на чужі акаунти в онліфансі.
Юнхо відчуває, як у нього з блискавичною швидкістю червоніють вуха і шия.
- Я пойняв. Ти прийшов наді мною знущатися. Круто придумав, да. Ану киш, я тут підмітаю взагалі-то!
Він навмисно енергічно розмахує мітлою у різні сторони, намагаючись відігнати від себе цю дивну розмову. Хоча, взагалі-то, він сам її і спровокував, але ж він не думав шо все прям спрацює!
- Гей, ай, полегше! Я прийшов з діловою пропозицією!
- Дай вгадаю – безплатні товари за рекламу. Дякую, нам не цікаво!
- А роль другого плану цікава?
Вираз «став як вкопаний» зараз нікому не підходив краще, ніж Юнхо. У всьому світі не було людини, яка б почувалася більше вкопаною за нього.
- Не смішно.
- Ой, я тебе благаю. Чувак, без чверті опівніч, ти одиноко метеш підлогу у секс-шопі замість того, щоб бути вдома, жерти піцу чи шоколадні цукерки з АТБ і пити пиво, розглядаючи мої нові фотки. Я пропоную тобі взаємовигідну угоду: я отримую новий формат преміум-контенту, а ти – свою вологу мрію, втілену в реальність. Це не те, від чого відмовляються.
Юнхо нервово жує губу, не силячись уже дивитись по сторонам. Вуха, по відчуттям, такі червоні, що люди на тій стороні вулиці їх бачать і чекають зелене світло для переходу.
- Звучить дуже по-діловому.
Чужа фігура прилинає ближче, скорочуючи відстань між тілами майже до нуля, а голос стає вкрадливим та тихим, як у змовників по камері або працівниць сексу по телефону.
- Хіба це не те, про що ти думав, коли клав мені такі речі у пакет? Не те, що ти _уявляв_?
І Юнхо питає себе, чи справді це не те, що він уявляв? А може, якщо він зараз дуже міцно заплющить очі, ця дурна ілюзія розсиплеться, і не буде ніякого хлопця, ніяких пропозицій і ніяких зізнань – тільки він сам посеред пустого магазину вночі.
Він заплющує очі. Так сильно, як тільки може. Над самим вухом оксамитово сміються.
- До закриття лишилось п’ять хвилин. Я піду покурю, а ти закінчуй тут. І виходь до мене, будь-ласка, Юнхо. Я буду чекати. Правда.
* * *
Ніколи в своєму житті Юнхо так швидко не прибирався. Та де, так швидко ніколи не прибирався навіть Уйон, а він в цій справі абсолютний рекордсмен. Закрити касу, ввімкнути сигналізацію, вимкнути світло, зачинити двері.
Його візаві стоїть під козирком на порозі, тонка струйка диму тягнеться у височінь і зникає в пітьмі.
Юнхо двічі повертає ключ в замку і завмирає.
- Щось забув?
- Ні. Думаю, чи поставлять мені через це відмітку в особистій справі в поліції.
- За що?
- Я сьогодні вперше за весь час спиздив з роботи пачку презервативів.
[1] Компанія-аналог DragonDildo – вони роблять приблуди у фентезійному стилі
[2] Сленгова назва для фалоімітаторів (найчастіше вібраторів) з двома «вушками» - для вагінальної на анальної або кліторальної стимуляції
[3] Буквально – платна підписка
[4] Вам взагалі не обов’язково знати хоч когось, окрім Людини Павука з фільмів (будь-яких)
[5] Sybian – сідлообразний вібратор на міні-двигуні, призначений для так званих «мультиоргазмів». Уявіть подушку-валик, але тверду, і знаходитися на ній має не голова а міжножний храм