Work Text:
І
ЗАРАЗ
- Мамо! – Слизькі від поту пальці ковзають по шовку чорної мантії Нарциси Мелфой. Нігті шкребуть гладеньку, мов лід холодну тканину. Захисна магія, схована в двох срібних ґудзиках, якими прикрашено пояс, штрикає його шкіру тисячами голок, не впізнаючи його наміру, або не розпізнаючи в ньому, переляканому і загубленому, справжнього Драко Мелфоя.
- Драко. – Голос батька з-за спини, з місця, де він прикутий ланцюгами до столу, долинає немов з-під води, глухо булькає, наче Люціус давиться гнівом або сльозами. – Відпусти її, синку. Він тебе зараз скалічить.
- Відпусти її, бо я зламаю тобі цю кляту руку, малий бридкий покидьку! – Темна, поросла жорстким чорним волоссям короткопала долоня стискається на блідому зап’ясткові. Рукав сорочки розрізаний заклинанням Дефіндо до ліктя, бо хтось з тих аврорів, що Мелфоїв заарештовували, хотів переконатися, що в нього також є Мітка. Злі пальці впиваються в шкіру і видно, як вона в лещатах бойовикової хватки наливається багряним синцем. Потім рука кремезного патрульного розтискається, але лише затим, щоби спробувати силою розігнути Мелфоївські пальці, що вчепились у Нарцисин одяг, просотаний гірким димом.
ІІ
РАНІШЕ
Він знав, що їх розділять. Він знав, що її заберуть. Він знав, що залишиться один. Знав з тієї миті, як побачив у Великій Залі, напівзруйнованій і усіяній тілами загиблих, перших аврорів, занадто червоних, занадто завзятих, занадто чистих для того місця.
Але на якусь хвилину, коли вони були вже кілька годин замкнені в крихітному кабінеті десь в глибинах Правоохоронного Департаменту Міністерства, він повірив, що все буде добре.
Бо саме це сказав голос Поттера, коли Поттер разом з кимсь, чиї кроки Мелфой не впізнав, проходив повз. Він це сказав дуже голосно, викликавши луну в коридорі, і кілька хвилин Драко вірив, що двері відчиняться, впустивши в кімнатку Гаррі разом зі повітрям та світлом.
Але години минали, а до них ніхто не заходив. «Драко, ні, ти не можеш… Ти не можеш зробити тут для мене Агуаменті. Ніхто з них не має знати, що ти вмієш робити безпаличкове чарівництво…» - Якраз казала його мати, ледь ворушачи пересохлими губами, коли раптом розчахнулися двері і світло з повітрям увірвались разом з чарівником-бойовиком.
Патрульний, що, мабуть, через нестачу людей виконував тепер функції охоронця затриманих й заарештованих, зробив один крок і вхопив Нарцису за лікоть, щоб потягнути назовні. Пальці Драко з силою, якої він в собі не знав і не відчував ще ніколи, захопили тканину її легкого пальта і закам’яніли в судомі.
ІІІ
ЗАРАЗ
- Ах же ж ти дрібний мерзотник! – Патрульний з Загону Магічного Правопорядку, що намагався забрати мати від батька й від нього, а тепер з Драко б’ється, бо Драко в її одяг вчепився, чомусь припиняє боротися. Він випускає лікоть Нарциси і перестає намагатися зламати пальці її впертому сину.
Драко видихає. На одне кліпання він впевнений що все закінчилося, він шарпає матір до себе, обіймає і втискає її собі в груди. В ту ж мить в його голову прилітає кручене Круціо. Воно слабке і коротке. І він ще встигає подумати, що таким бавилась тітонька Белла, коли демонструвала на вимушених гостях садиби свою останню теорію відсутності необхідності справжньої ненависті для виконання Круціатуса Глікуса.
IV
РАНІШЕ
Він знав, що буде в склянці. Й він знав, що він є одним з тих шести з половиною відсотків людей, які, випивши Веритасерум, діляться секретами з радістю, а не починають, як більшість, розповідати нудним голосом, довго і монотонно всі свої таємниці, аж поки сироватка не розпадеться в крові й дія її не припиниться.
На якусь мить, перекочуючи воду від щоки до щоки, він вірив, що це не буде так, як тоді, в Ропухиному рожевому кабінеті, коли ковток чаю, в який вона щедро налила молоко, розірвався в його голові мільйоном крихітних бульбашок, наповнив його мозок повітрям, зробив його легеньким, мов дим.
Він не зміг стримати посмішки, згадуючи, як перелякався тоді, допустивши, що професорка Амбридж питатиме, чи не знає він в якій дірці сховався Поттер зі своїм Грифіндором, але вона намагалася витягти з нього новини із дому, розпитувала скільки правди в плітках про повернення Волдеморта і він відчував щось схоже на ейфорію, спостерігаючи за тим, як скисала її жаб’яча пика від усвідомлення, що Поттер не бреше.
Аврор перед ним підняв нарешті лице від пергаментів, розкладених на столі й кінчиком палички посунув ближче до Драко велику, спітнілу склянку з водою.
V
ЗАРАЗ
- Випийте. – Людина в червоному каже це вже тоді, коли Драко, відчувши, що руки вільні, хапає склянку й п’є воду, ковтає, пів миті поганявши холод від щоки до щоки.
- Гарна ідея. – Каже він, повертаючи склянку на стіл й відчуваючи, як череп починає заповнюватися золотистим ігристим вином. - Тримати нас без води, щоби ми хапались за першу запропоновану воду, навіть знаючи, що в ній має бути Веритасерум, а може бути й отрута.
- Я ваш слідчий. – Аврор лише хитає головою і стискає міцніше губи, намагаючись приховати задоволену посмішку. – Старший аврор Праудфут.
- Хах. – Драко розвалюється на стільці наскільки це дозволяє навмисно вкорочена ніжка, що робить сидіння невпевненим і неприємним для звичайних підозрюваних. – Ви нічого так. Тобто, ви навіть не коротун. Ну, знаєте, волохатоногий коротун? Ви ж явно маґлонароджений, хіба ви не читали цю дурнувату маґлівську книжку в дитинстві. Там, де ельфи описані як благородні красуні, маги як дурники, а люди як люди. Не читали? А… Ну… Не важливо.
- Мабуть, що так. – Праудфут ставить сторчма облізле перо, яке зразу ж починає нетерпляче пергамент шкребти. – Будь ласка, назвіться.
- Мелфой. Драко Люціус Мелфой, син Люціуса Абраксаса Мелфоя і Нарциси Мелфой з роду Блек. – Драко бачить, як останньому слові аврор похмурнішає й згадує, звідки він знає це прізвище і чому він читав колись про володаря перстнів та ґобітів. Поттер. Гаррі Поттер йому розповів, що напарник кузини Тонкс, якого поставили разом з нею охороняти територію Гоґвортсу в той рік, коли з тюрми утік дядько Сіріус, звався так само, як волохатонога недолюдина. А потім Поттер ще й позичив для Драко цю книжку у подруги, викликавши в неї неабиякі підозри своїм раптовим захопленням читанням.
- Ви знаєте, чому ви тут? – Самописне перо сіпається разом з Мелфоєм, якого слідчий викликає тупим питанням із ніжних спогадів.
- Це очевидно. – Знизує Драко плечима і випускає на обличчя ту міну, яку звик тримати розмовляючи з Поттером, Кребом та Гойлом. – Ми програли в громадянській війні. Я був на тому боці, який тепер переможений.
- Так. – Аврор киває. - Ми виграли і тепер вважаємо, що маємо право судити вас.
- Не ви. – Мелфой навіть не може змусити себе хотіти прикусити свого язика безкісткового. Бульбашки в голові пустилися у танок, кров гепає в вуха, він майже не чує, коли Праудфут, вирячившись, перепитує.
- Що?
- Виграли не ви. – Драко нахиляє до плеча легку голову і роздивляється красеня, що стрімко псується, стаючи одного кольору зі своїм одностроєм. Червоний аврор вже менше Мелфою подобається, тому він безжально копає того прямісінько в уявне геройство. – Виграв Гаррі Поттер зі своїми маленькими друзями. Я був там. Вас там не було.
- Ну, я однаково представляю закон і маю право проводити законні дії для захисту правопорядку й суспільства. – Буркає Праудфут, дивлячись як перо не припиняє записувати за допитуваним кожне його слово у слово.
- А я мисливець на оленів.
VІ
РАНІШЕ
Він знав, що старший аврор був би менш чемним, якби за тим вікном, яке Драко помітив, як тільки його заштовхнули у кімнату для допитів, не було когось важливого.
Але, коли Праудфут відвертається до затіненого віконечка зі словами: «Кінґ, це точно нормальна сироватка?», бульбашки з Мелфоєвої голови розбігаються тілом і переповнюють груди, померлу надію відроджуючи.
Бо якщо хтось спостерігає за допитом, він має повноваження свідка. Прокурор. Чи навіть Міністр. А якщо Тимчасовим Міністром саме себе назначив хтось з Ордену Феніксу, хай це був би краще Кінґслі Шеклболт, ніж Артур Візлі чи Гестія Джонс, з якими батько завжди мав світоглядний конфлікт або привід для бійки за гроші.
VІІ
ЗАРАЗ
- Так, добре, продовжимо. – Голос аврора змушує Драко відвести погляд від свого відображення у чорному склі. – Звідки у вас ці шрами? Це зробив Волдеморт? Хтось з людей Волдеморта?
- Ці? – Драко притискає до грудей підборіддя й роздивляється свої голі груди та впалий живіт. – Ні. Волдеморт нічого б мені не зробив. Ви ж в курсі, що він зі свої двором був гостем в нашій садибі. Закони гостинності, все це… Йому б це не дозволило… А це… Це зробив Гаррі Поттер. Темною магією. Закляттям, що ріже. Було море крові і було дуже боляче.
- Він це зробив задля самооборони? – Праудфут намагається виглядати суворим. – Ви напали на нього, містер Мелфой?
- О, так. – Драко хотів би почухати той шрам, який найбільше свербить, але кімната для допитів зачарована так, щоб руки підозрюваного завжди залишалися на столі, якщо підозрюваний не отримав від слідчого дозволу піднести до рота воду чи витерти кров. – Тобто, ні. Я збирався. Але… Наче я міг цьому покидьку колись якось нашкодити.
VІІІ
РАНІШЕ
Він знав, що його про шрами спитають обов’язково. Сектумсемпра за ті пару років, поки тривала Магічна Британська Бійня, розійшлась дуже широко серед ближнього кола, Смертежерів та прихильників Темного Лорда. Десятки людей з протилежного табору були порізані, порубані на великі шматки і жоден із них не був ніколи врятований, бо ніхто не знав контрзакляття й люди на руках у соратників й друзів просто стікали кров’ю.
Він стиснув зуби, бо «Вулнера Санентур. Вулнера Санентур…» крутилося на його язиці, але Праудфут не спитав, як Драко вдалося вижити після атаки Поттера, й цю правду Мелфой з легкістю проковтнув.
ІХ
ЗАРАЗ
- Ні в кого з вас немає чарівних паличок. – Старший аврор простягає руку, щоби поправити шматок пергаменту під пером. – Ви їх сховали? Ви намагались позбутися доказів?
- Ні. – Драко хитає головою, дивлячись на чужу долоню, що залишається лежати на столі в кількох дюймах від власної блідої, прилиплої до стільниці. Він робить висновок, що хоча Праудфут і симпатичний, руки його неприємні. Не такі грубі, як у того охоронця, що привів у цю кімнату Мелфоя, але такі самі квадратні з широкими нечистими нігтями. Він думає, що кузина Німфадора не вміла вибирати чоловіків, а вголос Веритасерум промовляє за нього: - У нас їх не було. Паличку в батька Темний Лорд відібрав ще минулого липня. Сотні свідків бачили, як він чаклував нею доти, доки остаточно не знищив. Мамину паличку я загубив під час бійки з Поттером в Гоґвортсі, вона, мабуть, згоріла разом з Кребом і усім отим мотлохом. Моя паличка…
- Так? – Плечі аврора напружились. Він явно вже був у курсі того, хто зараз володіє паличкою Драко Мелфоя.
- Можливо, досі у Поттера. – Каже Драко із посмішкою.
- Ваша паличка у Гаррі Поттера? – Праудфут незадоволено дивиться на перо, поки те зі скрипом виводить Гарріне прізвище.
- Так. – Драко дивується, що у самостійного пера почерк не такий вже бездушний, як можна було би подумати. Закручені хвостики видають в ньому артистичну натуру. – Так. Моя паличка в Поттера. Він позичив її, коли в кінці березня недовго гостював в мене вдома.
- Позичив? – Уперше в голосі аврора прорізається недовіра.
- Так. – Бульбашки Сироватки Правди збуджено вдаряються у Дракові очі, обурені й злі. – Так. Поттер висмикнув мою паличку з моєї руки, поки я дивився на його дурнувате обличчя.
- Добре. – Праудфут зиркає на пергамент й перо залишає якусь помітку на полі. – А інші докази? Ви приховали якісь інші докази? Під час арешту вас і ваших батьків обшукали і при вас не було не тільки паличок, а жодних артефактів, амулетів, та навіть фамільних перстнів. Де всі ваші речі, містер Мелфой? Вони все ще заховані десь на території Гоґвортсу?
- Речі… Ее-е. – Веритасерум все ще ображено кипить у Драковій крові, тонка цівка витікає з його довгого носа, тече по губах і капає з підборіддя на груди. – Всі речі. Вони теж у Гаррі Поттера. Моя мати за кілька хвилин до арешту викликала ельфа своєї покійної тітки, який чомусь служить тепер містеру Поттеру і ми віддали йому все, що мали в кишенях, щоб він передав це своєму господарю.
- Якщо ми спитаємо у містера Поттера, він це підтвердить? – Аврор бачить кров, але не робить жодного жесту, щоб звільнити Мелфою руки. – Він віддасть нам ваші речі?
- Ха. – Драко сміється, відчуваючи у роті гаряче й солоне, уявляючи, що в червоне зафарбовані зуби роблять його вигляд безумним. – Чи Поттер віддасть Міністерству печатку Люціуса Мелфоя, якщо ви добре попросите? Ну. Можете спробувати.
- Якщо ми прийдемо з ордером… - Старший аврор нарешті дозволяє Драко витерти кров і гидливо спостерігає за тим, як той розмазує її по щоці передпліччям.
- Ви не тільки красень, а й сміливець, старший аврор Праудфут. – Промовляє Драко, дивлячись на череп й змію, вкритих тепер липким, густо-червоним. – Жаль, що ви не мали ордера для Темного Лорда. Тоді б вам не знадобився цей нахабний гівнюк, щоб виграти вашу маленьку громадянську війну. Не він, не Гаррі Поттер, а ви могли б бути Спасителем і Героєм.
- Ви… - Руки, які Праудфут майже весь час тримав на колінах, злітають на стіл і стискаються в кулаки. – Як смієте?!
- О, так. – Мелфой здригається від незвичних відчуттів. Він вже багато років не казав нічого настільки сміливого. Можливо за все життя він не казав нічого подібного, бо ніколи сміливим не був. – Так. Я би дуже хотів припнути язика, але ж це все Сироватка. Я просто не можу не говорити цього…
- Ви так багато про нього говорите… - Старший аврор опановує себе і знов береться до допиту. – Розкажіть про Гаррі Поттера. Які у вас з ним стос…
Х
РАНІШЕ
Він знав, що рано чи пізно та людина, що спостерігає за допитом, зупинить його, бо не витримає.
Тож він не здивувався, коли запитання перервалося на пів слові коротким стуком в темне вікно. Самописне перо зависло над сувоєм з тремтінням, а потім, неохоче підкорюючись, викреслило останнє недописане речення, замалювало написане прямокутником чорним.
ХІІ
ЗАРАЗ
Шеклболт швидкими, важкими кроками заходить в кімнату для допитів, щоб засвідчити протокол. Його очі розширюються, коли він розуміє, що половина Дракового тіла, схована під столом так само гола, як та, яку він бачив через віконце для свідків.
- Праудфут. Чому містер Мелфой без одягу? – Міністр робить зусилля, щоб не витріщатися, але погляд його ковзає зі шрамів на грудях на шрами на животі, потім нижче.
- Це. – Праудфут проковтує слину. – Це Телботт Вінгер. Бойовик з Патруля. Він поголив містера Мелфоя і спалив його одяг, бо йому здалося, що містер Мелфой набрався бліх, проживаючи в одному домі з вовкулаками Ґрейбека.
- От недоумок як для випускника Рейвенкло. – Бурмоче невиразно Кінґслі, а потім вже чітко: - Сподіваюся він хоча б Мелфоя-старшого не поголив й не оголив так само як Мелфоя-молодшого? Бо ми матимемо з цим великі проблеми. Ми матимемо величезні проблеми, якщо його сеньйори…
- О, так… - Мелфой регоче, дивлячись як лоб Міністра пітніє, і як дрібно дрижать його щоки. – Виграш в громадянській війні створює такі великі проблеми, правда, мій великий дружок? Хочеться кривавої помсти, але васали свого сюзерена вже прислали посланців з запитом на примирення. Ти маєш думати про витрушену Темним Лордом скарбницю, про Візенгамот, який штампував закони про переслідування й конфіскацію паличок. Ти маєш готуватись до виборів, бо вони мають бути, якщо ти, звісно, не готовий до нової війни. Й ти не впевнений, що робити. Бо ти лише наказав замкнути лендлорда магічної Британії в комірці під сходами без їжі, води й туалету, сподіваючись, що коли він зголодніє і обісситься, він стане більш схильний до компромісу. Звідкіля ж тобі знати, що наш любий Володар любив влаштовувати довжелезні обіди, під час яких ніхто не мав права вставати з-за столу. Іноді ці вечірки продовжували по дві доби. Терпіти це те, що ми всі тепер добре вміємо. Тобі доведеться йти до мого батька на перемовини. Ну. Або відібрати його перстень у Поттера.
- Він все ще під зіллям? – Шеклболт не дивиться на Мелфоя, але аврора, до якого Міністр звертається від почутої промови заціпило, тому аврор лише блимає.
- Я все ще під зіллям. – Говорить Драко за нього. - Воно вже починає вивітрюватися, але я все ще кажу правду тільки правду і жодної усвідомленої брехні. Й під Веритасерумом я саме такий. Моє щастя, що Темному Лорду ніколи не приходило у голову напоїти нас цим. Він так вірив в свої здібності Легілімента, і не дуже довіряв вареву Снейпа. Мені поталанило із цим, бо я б і йому все розбовкав, почуваючись трішки п’яним й щасливим.
- Твій батько… - Кінґслі розвертається зрештою і впивається поглядом в точку між бровами блідими.
- Мій батько трішки пом’ятий і не зовсім здоровий, але він не зламаний, як ви сподівались, Міністре Шеклболт. – Рука Драко без дозволу слідчого відривається від стільниці й торкається лоба, переміщується вище, потім спускається до потилиці. Його вуста складаються в усмішку, одночасно гірку й саркастичну. – І все ще гарний, навіть якщо ви також його поголили.
ХІІІ
РАНІШЕ
Він знав, що пережити тітоньку Белатрису з її правом старшої сестри, пережити Фенріра з усіма його апетитами, і навіть пережити Темного Лорда з його підозрілістю й одержимістю буде легше, ніж виплутатися з наслідків й залишитися вільними.
Але надія окріпла, коли він подивився на те як спітнілий Кінґслі Шеклболт, Тимчасовий Міністр, вийшов з кімнати для допитів, кинувши через плече: «Дайте йому пристойний одяг, нормальну постіль й поїсти. Відведіть в одну з тих камер, де тримав своїх підозрюваних Фінансовий Відділ. Його батька у сусідню. І щоб жодна волосина… Ох, Мерліне… Переведіть того ідіота Вінгера з охоронців слідкувати за святкуванням на Діагон, а краще зашліть його патрулювати у Свонсі…»
ХІV
ЗАРАЗ
- Дайте йому нарешті одяг! – Говорить Міністр, глянувши востаннє під стіл перед тим, як покинути допит, висмикнувши з-під пера протокол.
- Де моя мати? – Драко встигає крикнути у щілину дверей, що зачиняються за Шеклболтом.
- Місіс Мелфой, очевидно, удома. – Міністр зупиняється і озирається в дверях, великий й важкий, мов шафа з дорогоцінного чорного дерева. – Її звільнено годину тому. Поки що від домашній арешт, але днями всі звинувачення будуть зняті під час судового засідання і вона буде вільна. Містер Поттер дав свої покази, що її виправдовують. Він поділився спогадами, які показують, що місіс Мелфой збрехала містеру Томасу Редлу-молодшому після сутички в лісі, і тим врятувала життя містеру Гаррі Поттеру.